ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" червня 2014 р.Справа № 921/89/14-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, вул. Танцорова, 51, м. Тернопіль, Тернопільська область

до відповідачів:

1)Комунального закладу Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", вул.Галицька,2, смт.Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область

2)Кременецької районної комунальної лікарні, вул. Горбача, 1, м. Кременець, Кременецький район, Тернопільська область ;

3) Козівської центральної районної комунальної лікарні, вул. Зелена, 19, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область;

4) Підволочиської комунальної центральної районної лікарні, вул. Патріарха Мстислава, 102, смт. Підволочиськ, Тернопільська область;

5) Теребовлянської центральної комунальної районної лікарні, вул. Січових Стрільців, 25, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область;

6)Копичинецької комунальної районної лікарні, вул. Шевченка, 106, м. Копиченці, Гусятинський район, Тернопільська область.

про cтягнення шкоди в сумі 850,24 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Кадук Микола Олександрович - довіреність № 01-21-354/08 від 17.03.2014 р.

відповідача1: Бочан Іван Павлович, договір про надання юридичних послуг від 06.05.14 р.

відповідача2: не з'явився

відповідача3: не з'явився

відповідача4: не з'явився

відповідача5: Слободянюк Павло Ярославович, доручення № 320 від 13.06.14 р.

відповідача6: не з'явився

Представникам позивача та відповідачів у попередніх судових засіданнях роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів статей 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом, в порядку статті 81-1 ГПК України, фіксація судового процесу технічними засобами (звукозапис) не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку статей 64, 77 ГПК України, про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні - 16.06.2014р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, вул. Танцорова, 51, м. Тернопіль, Тернопільська область звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Комунального закладу Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", вул. Галицька,2, смт. Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область про стягнення шкоди в сумі 850,24 грн.

Ухвалою господарського суду від 05.02.2014р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 04.03.2014 р. о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 04.03.2014р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

У відповідності до статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладався та у судових засіданнях оголошувались перерви до 25.03.2014р. на 14 год. 20 хв., до 14.04.2014р. на 14 год. 20 хв., до 15.04.2014р. на 16 год. 20 хв.

У поданому суду поясненні від 21.03.2014р. № 01-21-381/08 (вх. № 6909 від 24.03.2014р.) позивачем зазначено, що у позовній заяві в абз. 5-му допущено описку, зокрема, вказано на суму 2192,03 грн. замість на суму 850,24 грн. Суд прийняв дане пояснення в порядку ст. 22 ГПК України з врахуванням того, що ним не змінювалось ні предмету ні підстав позову.

Згідно ст. 69 ГПК України строк вирішення спору у справі №921/89/14-г/9 завершувався 03.04.2014р. За клопотанням сторін від 25.03.2014р. суд ухвалою від 25.03.2014р. в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжив строк розгляду спору на 15-ть днів. Таким чином, строк розгляду спору встановлено по 18.04.2014р.

Із змісту ст. 24 ГПК України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Ухвалою від 15.04.2014р. суд залучив до участі у справі в якості відповідача2 - Кременецьку районну комунальну лікарню, вул. Горбача, 1, м. Кременець, Кременецький район, Тернопільська область; - відповідача3 - Козівську центральну районну комунальну лікарню, вул. Зелена, 19, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область; - відповідача4 - Підволочиську комунальну центральну районну лікарню, вул. Патріарха Мстислава, 102, смт. Підволочиськ, Тернопільська область; - відповідача5 - Теребовлянську центральну комунальну районну лікарню, вул. Січових Стрільців, 25, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область; - відповідача6 - Копичинецьку комунальну районну лікарню, вул. Шевченка, 106, м. Копиченці, Гусятинський район, Тернопільська область.

Відповідно за правилами статті 24 ГПК України, розгляд справи розпочався заново.

У судовому засіданні 06.05.2014р. враховуючи, що розгляд справи розпочався занову суд перейшов до розгляду справи по суті.

У відповідності до статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладався та у судових засіданнях оголошувались перерви до 06.05.2014р. на 14 год. 20 хв., до 19.05.2014р. на 12 год. 00 хв., до 10.06.2014р. на 14 год. 20 хв. та до 16.06.2014р. на 10 год. 30 хв. для надання можливості сторонам надати додаткові документи.

15.05.2014 року позивач надав суду заяву №08-02-206 (вх. № 9774), в порядку частини 4 статті 22 ГПК України, про зменшення позовних вимог до 476,35 грн., у зв'язку із сплатою працівниками відповідача, які неправомірними діями завдали шкоду, в сумі 373,89 грн.

В подальшому, 19 травня 2014року позивачем подано заяву №08-02-217 (вх. №9940) про зменшення позовних вимог до 400,21 грн., у зв'язку із сплатою працівниками відповідача, які неправомірними діями завдали шкоду, в сумі 76,41 грн.

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Розглянувши зазначені заяви позивача, суд не приймає зменшення розміру позовних вимог та відхиляє заяви позивача про зменшення позовних вимог у справі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В обґрунтування своїх заяв представник позивача посилається на копії виписки банку від 06.05.2014р. про повернення коштів по листку непрацездатності від ОСОБА_5 в розмірі 373,89 грн. У свою чергу, відповідачем4 Підволочиською КЦРЛ долучено до матеріалів справи копію заяви на переказ готівки від 06.05.2014р. на суму 373,89 грн. з якої вбачається, що платником вказаної суми є фізична особа ОСОБА_5.

У свою чергу згідно долученої копії платіжного доручення №Р24А661149649099037 від 16.05.2014р. на суму 76 грн. 14 коп. про повернення коштів по претензії ЛН 754383 ОСОБА_6 , вбачається , що платниками коштів є фізична особа - ОСОБА_7 .

Однак, позивач як у позові так і у поданих в подальшому заявах стверджує, що позовна сума повинна бути примусово стягнута судом саме із відповідача1 Комунального закладу Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" як завдана останнім шкода позивачу.

При цьому зі сторони позивача суду не подано доказів, що за вказаними платіжними дорученнями у яких зазначено платниками фізичних осіб вказані ними суми сплачено від імені чи за дорученням і за шкоду відповідача1 - Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації. Також, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що ці фізичні особи повинні самостійно відшкодовувати таку шкоду позивачу, так як і їх вина у завдані шкоди взагалі не доводиться позивачем і не є предметом розгляду у даній справі.

З огляду на наведене, розглянувши та оцінивши подані позивачем заяви про зменшення позовних вимог №08-02-206 від 15.05.2014р. (вх. № 9774 від 15.05.2014р.) про зменшення позовних вимог до 476,35 грн. та заяву №08-02-217 від 19.05.2014р. (вх. №9940 від 19.05.2014р.) про зменшення позовних вимог до 400,21 грн., суд в поряду ч. 6 ст. 22 ГПК України не приймає зменшення розміру позовних вимог заявлену позивачем та відхиляє заяви позивача про зменшення позовних вимог.

Таким чином, ціна заявленого позову залишається незмінною і предметом позову у справі є стягнення 850,24 грн. нанесеної позивачу шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 ГПК України у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Згідно вимог ст. 69 ГПК України з урахуванням приписів ст. 24 ГПК України та залучення 15.04.2014р. судом співвідповідачів у справі, завершення двохмісячного строку вирішення спору у справі №921/89/14-г/9 припадало на 15.06.2014р. Разом з цим 15.06.2014р. є вихідним днем - неділею, а першим за ним робочим днем є понеділок 16.06.2014р. Таким чином, останнім днем строку розгляду справи №921/89/14-г/9 є 16.06.2014р.

Повноважний представник позивача в судове засідання 16.06.2014р. прибув, позовні вимоги з врахуванням наведеного у позові та поданих письмових пояснень від 21.03.2014р. №01-21-381/08 (вх. №6909 від 24.03.2014р.) та №08-02-207 від 15.05.2014р. (вх. № 9773 від 15.05.2014р.) і усних пояснень його представника у судових засіданнях підтримав повною мірою.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що внаслідок безпідставної видачі та необґрунтованого продовження лікарями лікарні при виконанні своїх службових обов'язків листків непрацездатності, бюджету Фонду було нанесено матеріальну шкоду у розмірі 850 грн. 24 коп., оскільки зазначені листки непрацездатності були продовжені без ознак тимчасової непрацездатності. Позивач вважає, що у зв'язку з зазначеним, шкода підлягає стягненню з відповідача1 на підставі статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача1 у судове засідання 16.06.2014р. прибув, відповідно до поданого відзиву на позов від 14.04.2014р. (вх. №8162 від 14.04.2014р.) та зокрема, в судовому засіданні позовні вимоги заперечує повною мірою, пояснює, що направлення хворих з ознаками тимчасової непрацездатності здійснюють лікувально-лікарські комісії (дальше по тексту - ЛКК) лікувальних закладів області. Крім того, стверджує, що ЛКК приймає рішення, щодо стану працездатності та продовження документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність. Висновок ЛКК вписується в карту амбулаторного (стаціонарного) хворого та в журнал висновків ЛКК. ЛКК визначає термін переведення хворих в заклади реабілітації. Листок непрацездатності закривається датою виписки з закладу реабілітації. При направленні хворих на доліковування в реабілітаційні відділення санаторіїв безпосередньо із стаціонарів згідно з висновками ЛКК, листок непрацездатності продовжується лікуючим лікарем на весь термін, потрібний для закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуванням проїзду, але не більше терміну передбаченого п. 4.1 Інструкції (Наказ МОЗ України №455 від 13.11.2001р. "Про затвердження інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян").

Представником Відповідача 1 у судових засіданнях наводиться і ряд інших заперечень, відповідно до яких він вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та просить суд у позові позивачу відмовити у повній мірі.

Уповноважений представник відповідача2 у судове засідання 16.06.2014р. прибув. В письмових поясненнях від 16.05.2014р. №543 (вх. №9912 від 19.05.2014р.), повідомив про пацієнтів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, поставлені їм діагнози та термін перебування у Комунальному закладі Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" , надавши, при цьому копію виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_9 від 26.03.12р., про що свідчить супровідний лист №625/1 від 05.06.2014р. (зареєстровано канцелярією суду вх.№11525 від 16.06.2014р.). А також, повідомив, що амбулаторна картка хворої ОСОБА_8 на даний час відсутня у Кременецькій РКЛ.

Відповідач3 участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Однак, надав суду пояснення по суті спору № 411 від 30.05.2014р. (зареєстровано канцелярією суду за вх. №11162 від 10.06.2014р.) щодо пацієнта ОСОБА_6, а також, просить суд розгляд справи провести без їхнього представника.

Повноважний представник відповідач4 в судове засідання не прибув. Проте, в письмових поясненнях №196 (вх. №9153 від 06.05.2014р.) відповідно до якого повідомив, що станом на сьогоднішній день працівниця бюро технічної інвентаризації Підволочиського району ОСОБА_5 сплатила 373 грн. 89 коп. по л/н №838360 за 20.03.2012р. за необґрунтовано продовжений лікарняний лист. А також, долучено копії платіжки про оплату, копію листка непрацездатності та довідки про нарахування суми виплаченої допомоги з тимчасової непрацездатності.

Представник відповідача5 в судове засідання прибув. У попередніх судових засіданнях надав суду письмові пояснення по суті спору №259 від 13.05.2014р. (вх. №9823 від 16.05.2014р.) за підписом в.о. головного лікаря - Козак В.І. щодо пацієнта ОСОБА_11, а також, долучено копії підтверджуючих документів, зокрема медична картка стаціонарного хворого, журнал запису висновків ЛКК (ф.35/0).

Зокрема, у поданому поясненні відповідач5 зазначає, що у відповідності пунктам 5.1.1., 5.1.4., 5.1.5., 5.1.9., 5.1.11., 5.1.16. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, лікуючим лікарем неврологічного відділення Теребовлянської ЦКРЛ Мінчук О.В. 26.01.2012 року направлено стаціонарного хворого ОСОБА_11 1963 р.н. (медична карта стаціонарного хворого №60/370) на лікарсько-консультаційну комісію (далі ЛКК) Теребовлянської ЦКРЛ із рекомендаціями щодо подальшого лікування пацієнта в умовах фізіотерапевтичної лікарні реабілітації (копія документального підтвердження додається). У відповідності до пунктів 5.3.1., 5.3.3 та 5.3.6 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, Рішенням ЛКК Теребовлянської ЦКРЛ №257 від 26.01.2012 року, яке внесено в медичну карту стаціонарного хворого №60/370 та Журнал запису висновків ЛКК (ф. 35/о) (копія документального підтвердження додається), пацієнту ОСОБА_11 видано направлення №285 на лікування в Комунальний заклад Тернопільської обласної ради «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації». У відповідності до пунктів 5.1.1. та 5.1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, лікуючим лікарем неврологічного відділення Теребовлянської ЦКРЛ Мінчук О.В., керуючись Наказом МОЗ України №455 від 13.11.2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» пацієнту ОСОБА_11 видано листок непрацездатності №756107 за період стаціонарного лікування в неврологічному відділенні Теребовлянської ЦКРЛ з 20.01.2012 року по 26.01.2012 року із позначкою «продовжує хворіти - лікування в Микулинецькій ФТЛР». У відповідності до пункту 5.3.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, Рішенням ЛКК Теребовлянської ЦКРЛ №257 від 26.01.2012 року пацієнту ОСОБА_11 видано відкритий листок непрацездатності №756109 з 27.01.2012 року. У відповідності до пункту 5.1.5. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, подальша експертиза тимчасової непрацездатності пацієнта ОСОБА_11 здійснюється лікуючим лікарем Комунального закладу Тернопільської обласної ради «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації».

Представник відповідача6 в судове засідання не прибув. Разом з цим, відповідно до пояснення від 05.06.2014р. вх.№10947 пояснює, що ОСОБА_13 знаходився на лікуванні у відповідача-1 по справі та водночас як виявлено госпіталізація хворого відбулась 01.03.2013р. Проте, первинний огляд лікуючого лікаря здійснено лише 04.03.2014р. Тобто, відмітки протягом трьох днів з 01.03.2013р. по 03.03.2013р. відсутні. А відтак, ЛН на термін з 01.03.2013р. по 03.03.2013р. проведений без особистого огляду хворого лікуючим лікарем, що доводить його вину, в підтвердження представив копії документів.

Розглянувши та оцінивши матеріали справи, доводи представника позивача, пояснення представників відповідачів, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Стаття 1 ГПК України, передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

В силу статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", страховик має право: здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам; проводити перевірку правильності використання страхових коштів на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

21 березня 2013 року згідно розпорядження №33/26 від 14.03.2013р. Виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності позивачем проведено перевірку дотримання порядку видачі та продовження документів, що засвідчують тимчасову втрату працездатність громадян та дотримання режиму лікування у відповідача1 - Комунального закладу Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" за 2012-2013рр., про що складено відповідний акт.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001р. № 455 (далі по тексту також - Інструкція) видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Згідно п.5.1.5. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженої наказом МОЗ України № 189 від 09.04.2008р. при чергових оглядах хворого в медичній карті амбулаторного (стаціонарного) хворого відображає динаміку захворювання, обґрунтовує корекцію лікування та призначення додаткових обстежень з урахуванням стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями, визначає термін тимчасової непрацездатності та його продовження із зазначенням номера документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, дати, з якої до якої він продовжується, та дати наступного огляду. При відновленні працездатності вносить дані клінічного огляду пацієнта, що є підставою для закриття документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, із зазначенням його номера та дати, з якої пацієнт має стати до роботи. У разі виписки хворого зі стаціонару при відновленні працездатності у виписці з медичної карти стаціонарного хворого (ф. 027/о) обов'язково зазначає дату висновку ЛКК (за наявності), лікувальні та трудові рекомендації, дату закриття листка непрацездатності, дату, з якої необхідно стати до роботи, номери документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Якщо хворий продовжує хворіти, у виписці зазначає дату явки на прийом до лікаря поліклініки, обґрунтовує продовження листка непрацездатності та направлення на амбулаторне лікування після виписки хворого зі стаціонару.

При цьому, як стверджує позивач та зазначене підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в порушення п. 1.7. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян лікарями відповідача1 - Комунального закладу Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" при продовженні листків непрацездатності хворих не було здійснено належним чином відповідних записів у медичній карті про особистий огляд хворого лікуючим лікарем з обґрунтуванням ознак тимчасової непрацездатності у певні дні, зокрема:

- працівнику ТОВ "Теплокомплект" ОСОБА_13 - 61,55 грн. по листку непрацездатності №200441 за період з 01 по 03.03.2013р.;

- працівниці Кременецької районної комунальної лікарні ОСОБА_9 - 50, 32 грн. по листку непрацездатності №778516 за 07.04.2012р.;

- працівнику Козівської центральної районної комунальної лікарні ОСОБА_14 - 76,14 грн. по листку непрацездатності № 754383 за 10.12.2012р.;

- працівнику Теребовлянського вищого училища культури ОСОБА_11 - 173,64 грн. по листку непрацездатності №756109 за 11.02.2012р.;

- працівниці відділу освіти в Кременецькому районі ОСОБА_15 - 114,70 грн. по листку непрацездатності №811987 за 20.10.2012р.;

- працівниці бюро технічної інвентаризації Підволочиського району ОСОБА_5 - 373,89 грн. по листку непрацездатності №858360 за 20.03.2012р.

Розглянувши та оцінивши матеріали справи суд вважає, доведеним зі сторони позивача факт порушення працівниками відповідача1 - лікарями при продовження листків непрацездатності п. 1.7. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001р. № 455.

Одночасно, суд критично оцінює заперечення відповідача1 щодо цього.

Так, відповідач1 заперечуючи порушення своїми лікарями вимог Інструкції вказує, що в силу статусу відповідача1 як фізіотерапевтичної лікарні він не визначає термін на який йому направляється на лікування хворий, а такий визначається ЛКК лікувальних закладів та всилу інструкції і Положення.

При цьому відповідач1 посилається на п. 2.14. Інструкції згідно якого при направленні хворих на доліковування в реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів безпосередньо із стаціонарів, згідно з висновком ЛКК, листок непрацездатності продовжується лікуючим лікарем санаторно-курортного закладу на весь термін, потрібний для закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуванням проїзду, але не більше терміну, передбаченого п. 4.1 цієї Інструкції.

Згідно п. 4.1. Інструкції направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

Також, відповідач посилається на п. 1.3. Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління ФССЗТВП від 25.02.2009р. № 12. згідно якого путівка є документом, який надає застрахованій особі і члену її сім'ї право на отримання відповідних послуг у зазначеному в путівці санаторно - курортному закладі протягом указаного в ній терміну - 18,21,24 або 45 діб.

Проте, суд має за необхідне зазначити, що відповідачем1 не доведено суду належно поданими доказами, що Комунальний заклад Тернопільської обласної ради "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" має статус санаторно-курортного закладу і що в даних спірних випадках лікарні надсилали хворих на санаторно-курортне лікування по виписаних путівках.

Одночасно, суд враховує той факт, що із поданих іншими відповідачами пояснень та доказів вбачається, що у відповідності пунктам 5.1.1., 5.1.4., 5.1.5., 5.1.9., 5.1.11., 5.1.16. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, лікуючими лікарями лікарень відповідачів 2-6, було направлено хворих із рекомендаціями щодо подальшого лікування пацієнтів в умовах фізіотерапевтичної лікарні реабілітації. У відповідності до пунктів 5.3.1., 5.3.3 та 5.3.6 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, Рішенням ЛКК, які внеслись в медичну карту хворих та Журнали запису висновків ЛКК (ф. 35/о), пацієнтам були видано направлення (а не путівки) на лікування в Комунальний заклад Тернопільської обласної ради «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації». У відповідності до пунктів 5.1.1. та 5.1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого Наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, лікуючими лікарями лікарень керуючись Наказом МОЗ України №455 від 13.11.2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» пацієнтам видані листки непрацездатності за період стаціонарного лікування у даних лікарнях із позначкою про те, що вони продовжують хворіти та потребують лікування в Микулинецькій ФТЛР. У відповідності до пункту 5.3.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженої наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, Рішенням ЛКК лікарень пацієнтам видано відкриті листки непрацездатності.

А тому, у відповідності до пункту 5.1.5. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності затвердженого наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008 року, подальша експертиза тимчасової непрацездатності пацієнтів повинна була здійснюватися лікуючим лікарем Комунального закладу Тернопільської обласної ради «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації».

Враховуючи зазначене вище у сукупності, суд вважає не спростованим відповідачем1 порушення його лікарями п. 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001р. № 455 при продовженні листків непрацездатності у наведених позивачем випадках.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення 850,24 грн. шкоди в порядку ст. 1166 ЦК України, яку як він вважає, йому завдано зі сторони відповідача2 внаслідок необґрунтованого продовження листків непрацездатності.

Проте, суд в цій частині має за необхідне зазначити наступне.

Посилаючись на необґрунтованість продовження лікарями листків непрацездатності вищевказаним особам та, оскільки, виплати допомоги з тимчасової непрацездатності знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідача, витрачені позивачем грошові кошти останній вважає матеріальною шкодою у розумінні ст.1166 ЦК України, яку просить стягнути з відповідача1.

Згідно з п.3 ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" страхувальник зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

З системного аналізу норм пп."а","б" п.3 ч.1 ст.2 та ч.ч.2,3 ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" випливає, що страхувальник - це роботодавець; громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що лікувальна установа, яка видає листки непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин по виплаті коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, зокрема, є страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків (крім видів матеріального забезпечення, передбачених п.п.1,2 ст.34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України).

Таким чином, виходячи зі змісту викладених норм, суд приходить до висновку про те, що оплата матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності, зроблена позивачем за листками непрацездатності, не свідчить про завдання останньому шкоди, оскільки грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги, не є його власними грошовими коштами, а є коштами, що сплачувалися до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності застрахованими особами в якості страхових внесків.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди та її розміру;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, зважаючи на те, що грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги, не є власними коштами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його право не було порушене та позадоговірної шкоди не було завдано. Таким чином, дії відповідача1 щодо продовження листків непрацездатності з певними порушеннями в даному випадку не можуть розцінюватися як підстава виникнення між сторонами деліктних зобов'язань, що в свою чергу, унеможливлює стягнення з відповідачів спірної суми коштів в якості відшкодування шкоди.

Крім того, відповідно до ст.ст.6,20 Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Таким чином, здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні виплати є його обов'язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст.1166 та ч.1 ст.1172 ЦК України.

При цьому суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується також і Вищий господарський суд України у справі № 5020-1409/2012, (Постанова від 16.04.2013р. № 5020-1409/2012) та Верховний Суд України (постанова ВСУ від 06.11.2012 у справі №5028/18/110/2011) при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про відшкодування шкоди.

Додатково, суд також має за необхідне зазначити, що відповідно до приписів пункту третього частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон) страхувальник, зокрема як роботодавець, зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Приписами статті 28 зазначеного Закону визначено, що позивач як страховик має право, зокрема, здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам (ч.1 п.1), одержувати необхідні пояснення (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час перевірок (ч.1 п.4), а також зобов'язаний забезпечувати фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (ч.2 п.1), здійснювати контроль за достовірністю поданих страхувальниками та застрахованими особами відомостей (ч.2 п.4).

Із доводів наведених у позові та встановлених судом обставин справи вбачається, що відповідач1 не є страхувальником, про якого зазначено у наведених нормах права.

Згідно частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлено статтею 1166 ЦК України , згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відшкодування шкоди здійснюється у разі наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди. При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають через протиправну поведінку лише відповідача, а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана безпосередньо із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою відшкодування шкоди.

Оскільки із встановлених судом обставин справи не вбачається, що вказана у позові сума перераховувалась безпосередньо самим відповідачем1 чи іншими відповідачами, а також враховуючи те, що вказаним Законом на позивача покладено повноваження як щодо здійснення контролю за достовірністю поданих страхувальниками та застрахованими особами відомостей, так і щодо перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності застрахованим особам, між негативними наслідками, на які позивач посилається, і поведінкою відповідача1 відсутній причинно-наслідковий зв'язок.

Аналогічної правової позиції дотримується також і Вищий господарський суд України у справі № 5020-891/2012 (Постанова ВГСУ від 30.01.2013р. № 5020-891/2012) при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про відшкодування шкоди.

Також, суд критично розглядає посилання позивача на необґрунтованість продовження листків непрацездатності зі сторони відповідача1 без ознак тимчасової непрацездатності, у зв'язку з тим, що мали місце порушення при оформленні продовження листків непрацездатності, оскільки вказані обставини не можуть свідчити про безпідставність їх видачі та про відсутність хвороби у осіб, яким вони були видані. Адже, таке судження позивача виходить за межі його компетенції.

При цьому і сам позивач у своїх пояснення не може достовірно вказати та довести суду, чи були вказані особи у зазначені ним періоди працездатні - здорові та що в них були в цей період відсутні ознаки непрацездатності а отже, що їм як працездатним особам за вказані періоди виплачено безпідставно Фондом допомогу по тимчасовій втраті працездатності.

Подібного висновку дійшли і суди у справі № 5020-1409/2012 (Постанова ВГСУ від 16.04.2013р. № 5020-1409/2012).

За таких обставин, суд вважає не доведеним позивачем повного складу елементів цивільного правопорушення та підстав для стягнення шкоди в порядку ст. 1166 ЦК України. А тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що не підлягають до задоволення та у позові позивачу слід відмовити повністю.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Пунктом 18 статтею 5 Закону України "Про судовий збір" , від сплати судового збору звільняються: Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення.

Позов у цій справі поданий Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який відповідно до пункту 18 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

З огляду на зазначене, судовий збір позивачем не сплачувався, стягненню в дохід Державного бюджету України та розподілу судом не підлягає.

Згідно вимог статей 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі наведеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82, 83, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 01.07.2014р.

Суддя В.Л. Гевко