іменем україни

18 грудня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Гвоздика П.О.,

суддів:

Євтушенко О.І.,

Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г.,

Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим до ОСОБА_7, Феодосійської товарної біржі, ОСОБА_8, Української універсальної біржі Кримська філія, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурний берег», товариства з обмеженою відповідальністю «Дайріс», третя особа: Державна казначейська служба України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, про визнання недійсними біржових договорів, визнання недійсним договору купівлі - продажу, зобов'язання повернути майно, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Дайріс» на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2003 року заступник голови Фонду майна Автономної Республіки Крим звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, Державної податкової інспекції м. Алушта, Феодосійської товарної біржі про визнання недійсним біржового договору купівлі-продажу нежилої будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 № Н-О 35/03 від 18 квітня 2003 року та про зобов'язання ОСОБА_7 повернути майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у власність Автономної Республіки Крим передано Державне підприємство «Видавництво та друкарня «Таврида», на балансі у якого знаходиться об'єкт незакінченого будівництва будинок відпочинку «Лазурний берег». Відповідно до біржового договору купівлі-продажу № Н-О 35/03 від 18 квітня 2003 року зазначений об'єкт придбав ОСОБА_7

Фонд майна Автономної Республіки Крим вважає зазначений договір купівлі-продажу недійсним, оскільки на продаж об'єкту позивач згоди не давав, крім того, Маломаяцька сільська рада рішенням №12-14 від 07 травня 2003 року скасувала свої рішення від 31 січня 2003 року про визнання спірного майна безхазяйним.

Під час розгляду справи Фонд майна Автономної Республіки Крим подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати недійсними біржовий договір купівлі-продажу № Н-О 35/03 нежилої будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений на Феодосійській товарній біржі 18 квітня 2003 року з ОСОБА_7, біржовий договір купівлі-продажу № С-11 нежилої будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений на Українській товарній біржі Кримська філія 12 червня 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, біржовий договір купівлі-продажу № С-12 нежилої будівлі, розташованої за зазначеною вище адресою, укладений на Українській універсальній біржі Кримська філія 17 червня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_12, договір купівлі-продажу нежилої будівлі і споруди у процесі будівництва, які розташовані у АДРЕСА_1, укладеного 09 листопада 2005 року між ТОВ «Лазурний берег» та ТОВ «Дайріс»; зобов'язати ОСОБА_7 повернути Фонду майна Автономної Республіки Крим отримане за договором купівлі-продажу майна - нежилу будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить Автономній Республіці Крим та знаходиться на балансі Державного підприємства «Видавництво та друкарня «Таврида».

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року, позовні вимоги Фонду майна Автономної Республіки Крим про визнання недійсними біржових договорів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути майно задоволено частково.

Визнано недійсним біржовий договір купівлі-продажу № Н-0 35/03 нежилої будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений на Феодосійській товарній біржі 18 квітня 2003 року із ОСОБА_7

У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, матеріали справи повернути на новий судовий розгляд.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вони є обґрунтованими в частині визнання недійсною біржової угоди від 18 квітня 2003 року з підстав ст. ст. 47, 48 ЦК України (в редакції 1963 року), яку здійснено у порушення вимог законодавства, діючого на час її укладання (нікчемна угода).

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними решти угод за ст. 216 ЦК України з поверненням майна, яке перепродано після укладання першої угоди, востаннє у 2005 році, під час дії нового ЦК України, суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у такий спосіб вимоги не підлягають задоволенню у цій справі, у зв'язку з відсутністю віндикаційного позову про витребування майна з підстав передбачених ст. 388 ЦК України.

Дані висновки не спростовані доводами касаційної скарги та зроблені з урахуванням наступних обставин справи.

Судами встановлено, що згідно з постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим» від 15 серпня 2000 року № 982-2/2000 Державне підприємство «Видавництво та друкарня «Таврида» з усім майном та майном, що знаходиться на його балансі, було віднесено до об'єктів, що належить Автономній Республіці Крим.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Державне підприємство «Видавництво та друкарня «Таврида», на підставі свідоцтва про право власності є загальнодержавною формою власності, власником є Держава, в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Будь-яких рішень стосовно розпорядження цим майном Верховної Радою Автономної Республіки Крим не приймалось.

З біржового договору купівлі - продажу № Н-О 35/03 від 18 квітня 2003 року, укладеного між брокерською конторою № 02 від імені Державної податкової інспекції м. Алушта та брокерською конторою № 01 від імені ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_7 купив нежилу будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначений договір вчинено на підставі аукціону, проведеного 15 квітня 2003 року Феодосійською товарною біржею, переможцем якого визнано ОСОБА_7, що підтверджується протоколом аукціону № 33/1, узгодженого з Державною податковою інспекцією м. Алушта.

Судами також встановлено, що у подальшому ОСОБА_7, уклав на Українській універсальній біржі Кримська філія 12 червня 2003 року біржовий договір № С-11 купівлі-продажу цієї нежилої будівлі з ОСОБА_15

17 червня 2003 року ОСОБА_15 уклав на Українській універсальній біржі Кримська філія біржовий договір № С-12 купівлі-продажу нежилої спірної будівлі з ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в рівних частках.

09 листопада 2005 року ТОВ «Лазурний берег» продало спірне нерухоме майно ТОВ «Дайріс», що підтверджується договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва приймаються Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим (далі - органи приватизації) на підставі переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, і підтверджується поясненнями представника Фонду майна Автономної Республіки Крим, рішення про приватизацію майна шляхом продажу з аукціону, або іншим чином, відповідно до вимог наведеної норми закону, не приймалося, а тому вибуло з володіння власника, яким є Автономна Республіка Крим, неправомірно.

Крім того, судами встановлено, що при проведенні торгів були порушені вимоги п. 13 Положення продажу на аукціоні основних засобів, які є державною власністю, затвердженого Наказом Фонду Державного майна України від 22 вересня 2000 року №1976, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2000 року.

Таким чином, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 у порушення норм цивільного законодавства безпідставно вважав себе власником майна, яким незаконно розпорядився на користь третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року) кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як убачається з роз'яснень, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Отже, у разі визнання недійсною угоди від 18 квітня 2003 року як нікчемної, діючим законодавством передбачено повернення майна шляхом пред'явлення віндикаційного позову, а не шляхом визнання недійсним останнього правочину, що відбувся в 2005 році.

Саме з цих підстав виходив і суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про повернення майна на підставі ст. 216 ЦК України.

Зважаючи на те, що у цій справі спірний об'єкт нерухомості було неодноразово перепродано і останнім його володільцем є ТОВ «Дайріс» з 09 листопада 2005 року, то суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що повернення спірного майна можливе шляхом його витребування за правилами ст. 388 ЦК України, а не з підстав, передбачених ст. 216 ЦК України, та оскільки позивачем не було заявлено віндикаційного позову до ТОВ «Дайріс» з підстав ст. 388 ЦК України, то суд з власної ініціативи не вправі був ухвалювати рішення про витребування майна у ТОВ «Дайріс», що не позбавляє права заінтересованих осіб звернутися з таким позовом у іншій цивільній справі на загальних підставах, передбачених нормами ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дайріс» відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

П.О. Гвоздик

Судді:

О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік