ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2013 року

Справа №827/2240/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Гавури О.В.,

при секретарі - Плаксіній О.С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Степаненко Ганни Олександрівни, довіреність №2-41/2656 від 13.11.2013 Головне управління юстиції у м. Севастополі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у м. Севастополі про стягнення заробітної плати та моральної шкоди за затримку її виплати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у м. Севастополі про стягнення заробітної плати та моральної шкоди за затримку її виплати.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов виплати заробітної плати, зокрема вимог ст.22-25 Закону України «Про оплату праці», ст.115 Кодексу законів про працю України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, просив заробітну плату та допомогу на оздоровлення в зв?язку з відпусткою перерахувати на вказаний ним рахунок. Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь в відшкодування моральної шкоди завданої затримкою заробітної плати 3 441, 00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, з підстав викладених у запереченні (арк. с.14).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на посаді державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м.Севастополі.

В зв?язку зі зміною банківської установи по розрахунку заробітної платні позивач 23.04.2013 року звернувся до начальника Головного управління юстиції у м.Севастополі про перерахування коштів на інший рахунок до фінансової установи «Сбербанк Росії».

З відповіді ГУЮ у м.Севастополі від 05.06.2013 за вих. №5-37/1329 вбачається, що між ГУЮ у м.Севастополі та ПАТ КБ «Приватбанк» 01.06.2013 укладено договір «Про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати з використанням платіжних карток», договір між ГУЮ у м.Севастополі та фінансовою установою «Сбербанк Росії» не укладався.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач 18.06.2013 отримав в ГУЮ у м.Севастополі під підпис картку СФ ПАТ «Приватбанк», проте дана картка на час розгляду справи не активована, нараховані кошти не знімалися.

З довідки Севастопольського відділення №3 Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» за вих. №312/7/55-10 від 25.10.2013 встановлено, що у ОСОБА_1 в даній фінансовій установі відкритий карточний рахунок НОМЕР_1 в гривні. Даний рахунок згідно постанови Національного банку України №492 дає можливість любих перерахувань по Україні, в тому числі заробітної плати.

Заперечуючи на задоволенні позову відповідач посилався також на відсутність в програмі ПАРУС-Бухгалтерія 4.32, якою користується Головне управління юстиції у м.Севастополі, можливості формування розрахунково-платіжних відомостей одночасно для декількох банків і вивантаження проводиться для всього штату працівників платіжних документів проводиться для всього штату працівників. Крім того, посилався на відсутність порушень ч.3 ст.24 Закону України «Про оплату праці» та ст.115 Кодексу Законів про працю, що булав встановлена Територіальною Державною інспекцією України з питань праці у м.Севастополі (арк.с.104).

Кожний працюючий громадянин має право на отримання винагороди за виконану роботу в межах, встановлених законодавством. Зазначене право громадян гарантується Конституцією України та законами, що регулюють питання оплати праці.

Так, статтями 43 та 46 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995, №108/95-ВР визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Частиною 5 статті 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Таким чином, виплата заробітної плати через установи банків шляхом впровадження зарплатних карткових проектів може здійснюватись лише за особистою письмовою згодою працівників, при цьому оплату цих послуг здійснює роботодавець або уповноважений ним орган, у цьому випадку законодавцем чітко визначена добровільність дій працівника.

Тобто за відсутності письмової згоди працівника на перерахунок заробітної плати на електронну картку примусове проведення зазначеного перерахунку, відмова головним бухгалтером чи іншою посадовою особою працівнику в перерахуванні заробітної плати на особистий рахунок є порушенням чинного законодавства з оплати праці, що може спричинити притягнення винних осіб до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством (ст. 36 Закону України «Про оплату праці»).

На підставі ст. 25 Закону України «Про оплату праці» заборонено у будь-який спосіб обмежувати працівника у праві вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Кошти на картрахунки фізичних осіб зараховуються відповідно до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України "Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів" від 30.04.2010, № 223.

Судом встановлено, що позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про перерахування коштів до фінансової установи «Сбербанк Росії» в квітні 2013 року, тобто до 01.06.2013, коли був укладений договір «Про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати з використанням платіжних карток» між ГУЮ у м.Севастополі та ПАТ КБ «Приватбанк». Його заява не була задоволена.

Отримання позивачем платіжної картки ПАТ КБ «Приватбанк» не може розцінюватися судом, як згода позивача на обслуговування в цій фінансовій установі, оскільки звернення з письмовою заявою до відповідача про перерахування коштів до фінансової установи «Сбербанк Росії», подальші дії позивача свідчать про небажання отримувати заробітну плату в запропонованій роботодавцем фінансовій установі, примусове ж проведення зазначеного перерахунку, відмова головним бухгалтером чи іншою посадовою особою працівнику в перерахуванні заробітної плати на особистий рахунок є порушенням чинного законодавства з оплати праці.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині перерахування заробітної плати та допомоги на оздоровлення в зв?язку з відпусткою на вказаний ним рахунок належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, що частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду.

Частиною 1 даної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

У ході судового розгляду справи позивач зазначив, що моральні страждання, які він переніс у зв'язку з діями відповідача, полягають у тому, що йому завдані душевні страждання у зв'язку з порушенням його психологічного стану. Зазначені дії ГУЮ у м.Севастополі змусили позивача позичати у рідних та знайомих необхідні кошти для життя.

Проте, позивачем належних та допустимих доказів зазначених обставин суду не надано. Тому, врахувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що визнання судом порушення прав позивача саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану йому.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Зобов 'язати Головне управління юстиції у м.Севастополі перерахувати до ПАТ Дочірній банк Сбербанку Росії Севастопольське відділення №3 (99011, м.Севастополь, вул.В.Морська 28) на р/р 26258000563408, ОКПО 3009424770, МФО 320627, номер пластикової картки 4524340226845740 нараховану та неотриману в ПАТ КБ "Приватбанк" заробітну плату та допомогу на оздоровлення державного виконавця Гагарінського районного управління юстиції у м.Севастополі ОСОБА_1.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Гавура