open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 413/5600/13-ц

Провадження № 2/413/1956/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 листопада 2013 року м. Красний Луч

Краснолуцький міський суд Луганської області

у складі: головуючого судді Бичкова І. Г.,

при секретарі Костенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Красний Луч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

29.08.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолуцького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого він зазначив про те, що 17.06.2011 року був укладений правочин купівлі-продажу кухонного гарнітуру, де він, як «Продавець» , а ОСОБА_2 , як «Покупець» , обумовили ціну, склад, розмір, вид матеріалу, фурнітуру, порядок та умови доставки, порядок сплати за нього (ескіз додається до матеріалів позову) , тобто всі істотні умови договору між ними були досягнути та узгоджені. Їхня домовленість полягала про сплату замовлення на суму 36680 грн. на меблеву продукцію частками, а саме: шляхом передоплати в розмірі 75 % (27500 грн. ) від вартості кухонного гарнітуру та сплати суми залишку в розмірі 25 % (9180 грн. ) вартості в момент встановлення цього гарнітуру. Відповідачка зразу довела до його відома про те, що встановлення кухонного гарнітуру відбудеться лише після закінчення ремонту в кухні. Він погодився з такою пропозицією, оскільки дуже часто «покупці» замовляють нові меблі після ремонту, але на той час він не міг здогадатися, що цей ремонт затягнеться на два роки і на свій відсоток за працю (саме цей 25 % відсоток від вартості є його прибутком за виконаною роботу) він буде мати змогу сподіватися лише в липні поточного року. Відповідачкою була повністю зроблена передоплата: 75 % – в сумі 27500 грн. (останній платіж 15.02.2013 року в розмірі 15000 грн. ) , тобто обумовлена передоплата за замовлення на меблеву продукцію була в повному обсязі сплачена. Ці кошти були ним сплачені за матеріал для виготовлення замовлення. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. ст. 202, 203, 206, 208 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами та які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Це свідчить про те, що відповідачкою було взяте на себе зобов’язання покупця та обов’язок після прийняття товару його сплата. Так, 14.07.2013 року на виконання взятих на себе зобов’язань він встановив відповідачці меблеву продукцію – кухонний гарнітур (фото додаються до матеріалів позову) . Дана меблева продукція була прийнята відповідачкою без будь-яких зауважень, але, в порушення норм чинного законодавства, відповідачка не розрахувалась з ним, тим самим заборгувавши йому 25 % від вартості – 9180 грн. . Ці дії він вважає незаконними та такими, що порушують його законі права та інтереси. До того ж, в даний час на його утриманні немовля та вагітна дружина, а також на ньому лежить обов’язок сплачувати податки в дохід держави. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Ним була вручена вимога про сплату боргу (10.08.2013 року) , а потім була надіслана копія на адресу відповідачки послугами Укрпошти (12.08.2013 року) (копія та доказ відправлення додається до матеріалів позову) , але відповідачкою вона була проігнорована, тобто залишена не тільки без задоволення, а й без відповіді взагалі. Ст. 692 ЦК України встановлено обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття в повному розмірі, тобто сплатити ціну товару, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином та в установлений термін. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Спроба мирного врегулювання спору результатів не дала. Відповідачка спочатку ігнорувала його дзвінки, а при запропонованій зустрічі 10.08.2013 року у власному кафе відповідачки, вона дозволила собі при персоналі кафе та його дружині та дитині зневажливо з ним розмовляти, пояснивши, що причина не сплати йому боргу стала нібито його непорядність по відношенню до якихось третіх осіб, назвати яких вона відмовилась, а також прямо вказала йому про те, що їй байдуже до нього та його родини, та запропонувала йому звернутись до міліції, оскільки там працює її чоловік і вона вважає, що їй дозволено так себе поводити з іншими людьми. Після цієї розмови на деякий час погіршився стан його вагітної дружини та після консультації з лікарем та прийому ліків її стан покращився. Всі ці дії є зневажанням його як особи, чоловіка, порядного підприємця, пригнічує та принижує його як чоловіка, який не має змоги задовольнити потреби своєї родини, у зв’язку з чим йому доводиться користуватися кредитом банку (зняття готівки з кредитної карти, копія квитанції додається до позову) . Ст. 15 ЦК України встановлює право на захист цивільних прав та інтересів, а саме: кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. загальним засадам цивільного законодавства. Ст. 16 ЦК України встановлює захист цивільних прав та інтересів судом – кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. ст. 19, 20 ЦК України він має право на самозахист, а саме: має право на самозахист свого цивільного права, спосіб самозахисту обирає сам та здійсню на свій розсуд. Діями відповідачки йому завдано моральну шкоду, оскільки погіршився стан його здоров’я, здоров’я його дружини й емоційна становище в його родині цілком, що призводить до моральних та психічних переживань, порушення його нормальних життєвих зв’язків, неможливості продовження нормального особистого життя, що потребує додаткових зусиль для організації існування їхньої родини, оскільки він на даний час є єдиним годувальником. Керуючись статтею 23 ЦК України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди у разі у душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї та у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, він вважає, що дії відповідачки призводять до страждань, які вимушені переживати він та його родина. Також ці дії є приниженням його честі та гідності як добропорядного мебляра, тому відповідачка повинна йому відшкодувати їх у вигляді моральної шкоди в розмірі 10000 грн. . Дану суму він вважає цілком обґрунтованою, якщо взяти до уваги скільки часу йому довелось чекати на закінчення ремонту та перенесені переживання після закінчення замовлення на кухонний гарнітур відповідачки. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 119 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 19, 20, 23, 202, 203, 204, 206, 208, 218, 525, 526, 530, 692 ЦК України, він просив: 1. Стягнути з відповідачки – ОСОБА_2 на його користь заборгованість за правочином купівлі-продажу кухонного гарнітуру в сумі 9180 грн. . 2. Стягнути з відповідачки – ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 10000 грн. . 3. Відшкодувати йому витрати, пов’язані з оплатою судового збору у сумі 229,41 грн. . Додаток: 1. Копія паспорту, ідентифікаційного коду на 2 арк. ; 2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію на 1 арк. ; 3. Копія свідоцтва платника єдиного податку на 1 арк. ; 4. Копія ескізу кухонного гарнітуру ОСОБА_2 на 1 арк. ; 5. Фото кухонного гарнітуру ОСОБА_2 на 1 арк. ; 6. Копія вимоги про сплату боргу від 10.08.2013 року з квитанцією Укрпошти на 1 арк. ; 7. Копії квитанції про зняття готівки від 20.08.2013 року, 21.08.2013 року на 1 арк. ; 8. Квитанція про сплату судового збору; 9. Копія позову з додатками відповідачу на 4 арк. (вхідний № 13312/13-вх від 29.08.2013 року) .

15.10.2013 року ОСОБА_2 надала до канцелярії Краснолуцького міського суду Луганської області заперечення на позовну заяву, в якій вона зазначила про те, що вона ОСОБА_2, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до неї про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, не погоджується з заявленими вимогами з огляду на наступне. 20.04.2011 року вона запросила ОСОБА_1 до себе додому для обговорення заказу на меблі. В результаті розмови вони обговорили ескіз і вартість кухні, яка склала 31000,00 грн. , ескіз і вартість набору меблів до ванної кімнати, яка склала 8000,00 грн. . Вона з позивачем зробила в усній формі заказ на меблі у ванну кімнату, стільницю і фурнітуру. Без договору і розписки вона оплатила ОСОБА_1 всю вартість за продукцію, а саме: за набор меблів в ванну кімнату у розмірі 8000,00 грн. , за стільницю у розмірі 8000,00 грн. та за фурнітуру у розмірі 4000,00 грн. , а усього 20000 грн. . Позивач пообіцяв, що через два місяці заказ у повному об’ємі буде зроблений. Після того, як прошло три місяці вона подзвонила позивачу і спросила коли буде зроблений заказ, на що він відповів, що дуже скоро. По закінченню дев’ятого місяця заказ не був виконаний, на її прохання повернути гроші ОСОБА_1 відмовив і сказав, що в нього не має грошей, а заказ лежить у м. Луганську на складі, а так як у неї не закінчений ремонт, він не буде привозити меблі. На її прохання привезти квитанції, які підтверджують придбання меблів, сертифікатів якості або хоча б фотографія її меблів, позивач кожен раз відповідав відмовою, посилаючись на те, що виробники, у яких він замовляв меблі, не надають ніяких документів на їх придбання. В кінці листопада 2012 року вони закінчили ремонт у себе вдома, а в січні 2013 року позивач вперше привіз меблі (раковину у ванну кімнату) . ОСОБА_1 приходив один раз в тиждень і встановлював по одній полиці, це тривало на протязі 1,5 місяців. 12 лютого 2013 року позивач заявив, що кухня коштуватиме не 31000,00 грн. , як домовлялися, а 37000,00 грн. у зв’язку з подорожчанням ДСП. Після цього нею було доплачено 15000,00 грн. До тих, що вона вже оплатила йому в розмірі 12000,00 грн. . 12 квітня 2013 року (домовлений строк привезення меблів на кухню) їй меблі ніхто не привіз. 12 травня 2013 року ОСОБА_1 знову приїхав до неї додому, зняв розміри стільниці і сказав, що буде її заказувати. Вона в нього запитала, адже він заказав стільницю вже понад два роки і вона лежить у м. Луганську, на що він відповів, що буде її пере заказувати, бо змінилися розміри. Після цієї розмови позивач не телефонував їй та не відповідав, коли вона йому дзвонила. Через його брата вона дізналася, що він поїхав на заробітки до м. Москва, і буде через два місяці. 10 липня 2013 року ОСОБА_1 почав установку меблів на кухні. Установив 70 % кухні, він почав вимагати гроші, на що вона йому відповіла, що розрахунок з ним проведе після повної установки меблів. Після цього позивач знову пропав на 10 днів, а її чоловік не витримав, наняв робітників і почав робити ремонт сам. Коли вони робили установку кухні, то побачили, що деякі двері не відкриваються, ручки не установлені, деяких полиць зовсім немає. По закінченню 10 днів позивач приїхав і сказав, що буде робити установку на кухні, на що вона відповіла, що установка кухні вже закінчена іншим робітниками і від нього вже нічого не потрібно. Він почав вимагати гроші за незакінчений ремонт. В позовній заяві позивач посилається на ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання повинні виконуватися належним чином та в установлений термін. Вона вважає, що позивач не виконав свої зобов’язання належним чином та в установлений термін. У зв’язку з цим вона наняла інших робітників, які зробили їй ремонт на кухні і вона заплатила за це їм кошти. Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Тому вона вважає, що її цивільні права були порушені і позивачу необхідно відмовити за необґрунтованістю. 2. Щодо відшкодування моральної шкоди, то вона також не погоджується у зв’язку з безпідставністю, незаконністю та необґрунтованістю даної вимоги у зв’язку з наступним. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» – у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В даному випадку позивач не зазначає, чому саме в цьому розмірі – 10000,00 грн. він визначає моральну шкоду, та не зазначає, якими доказами це підтверджується (жодних довідок, медичних висновків, фіскальних документів, чеків тощо) . Також позивач не надав жодного доказу на підтвердження глибини його моральних страждань, внаслідок протиправних дій, у зв’язку з чим суд не може об’єктивно вирішити питання про обґрунтованість вказаної суми моральної шкоди та доцільності її стягнення, оскільки відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються. Виходячи з правових норм Цивільного кодексу України, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом. Тому вона вважає, що стягнення моральної шкоди з неї на користь позивача є безпідставною, незаконною і такою, що не відповідає діючому законодавству. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11, 58, 59, 60 – 64 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , вона просила: 1. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за правочином купівлі-продажу кухонного гарнітуру у розмірі 9180,00 грн. . 2. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. . 3. Судові витрати у розмірі 229,41 грн. покласти на позивача. Додаток: заперечення 1 екз. на 3 арк. . 15.10.2013 року, підпис, ОСОБА_2 Копія позову з додатками відповідачу на 4 арк. (вхідний № 16057/13-вх від 15.10.2013 року) .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та пояснив суду про те, що він є підприємцем, діяльність, яка направлена на самостійну, ініціативну, систематичну, на власний страх і ризик господарську діяльність, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку. Умисне затягування процесу для отримання прибутку, тобто тривале невиконання взятих на себе зобов’язань щодо виконання умов продажу кухонного гарнітуру є абсурдним, оскільки йому необхідний кінцевий результат, отримання прибутку. Факт отримання прибутку від виготовлення й установки кухонного гарнітуру не підлягає доведенню, а от з боку відповідачки в ході судового розгляду були встановлені факти, які свідчать про її намір з несплати повної суми за прийняту меблеву продукцію. А саме: утворення заборгованості за виготовлений та встановлений кухонний гарнітур в сумі 9180 грн . , наявність якої відповідачка не заперечує. Аналізуючи пояснення відповідачки, дані в судовому засіданні, легко зробити висновок про те, що її наміром було отримання матеріалів, необхідних їй для монтажу кухонних меблів (ескіз кухні у відповідачки був) , цитує відповідачку : «привези мені матеріал в моє кафе і нехай там лежить адже я їх сплатила і дай мені на них квитанцію» , після провести установку кухонного гарнітуру своїми силами, тим самим залишивши його в збитку та без прибутку, заощадивши на цьому суму, яка залишилася в розмірі 9180 грн. , яку за домовленістю сторін їй необхідно було заплатити йому після отримання кухонного гарнітуру. При укладанні угоди купівлі-продажу вони домовилися про продажу не матеріалів, необхідних для виготовлення кухонного гарнітуру, а саме: про купівлі-продажу кухонного гарнітуру, встановленого по закінченню ремонту квартири відповідачки. Сама по собі доставка матеріалів, поетапно, є дорогою послугою, оскільки необхідно оплачувати кожен раз послуги з перевезення цих матеріалів і до того ж такої умови в договорі – угоді не було. В судовому засіданні відповідачка неодноразово підтверджувала своє упереджене ставлення до нього з метою виправдання своїх неправомірних дій з несплати заборгованості, ігноруючи його дзвінки вона хотіла, щоб він: цитує «похвилювався» , а також до його сім’ї, пояснивши, що розмова в громадському місці в присутності сторонніх осіб на підвищеному тоні на нього та його вагітну дружину з дитиною на руках є її властивістю характеру «підвищеною емоційністю» . Також не підлягає доведенню той факт, що відповідачка продовжує принижувати його честь і гідність, ділову репутацію і в судовому засіданні, з метою виправдання своєї протиправності з несплати боргу і введення в оману суд в його порядності. Він, як порядний і сумлінний підприємець, протягом восьми років, законно займається виготовленням корпусних меблів. За цей період ніхто не залишився незадоволеним його роботою та за цей період у нього з’явилося багато хороших знайомих, які неодноразово замовляли у нього меблеву продукцію, а також рекомендують його своїм знайомим. Навіть відповідачка замовляла для себе не тільки кухонний і ванний гарнітур, а також шафу та рекомендувала його своїй дочці, якій він виготовив кухонний гарнітур. Тому він вважає, що кількаразове приниження відповідачкою його ділової репутації в судовому засіданні є неправомірним. До того ж зі слів третьої особи – «її працівника» , процитує: «А, напевне, той ОСОБА_1! Та з ним хочуть багато розібратися! » виникає питання який ОСОБА_1 і хто хоче розібратися, адже немає ніяких осіб незадоволених його роботою, відсутні будь-які скарги в органи з захисту прав споживача та позови в суді. Як це може бути причиною зі слів відповідачки з несплати йому заборгованості за прийнятим товаром, це пряме порушення ст. 692 ЦК України та ст. 23 ЦК України з її боку. Просто з огляду на те, що не у кожного підприємця дружина є юристом, багато підприємців і робітників залишаються без прибутку, на даний час це стало як правило. Щодо наданих у судовому засіданні показань свідків, то питання про допит свідків, згідно п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, повинне бути вирішене у попередньому судовому засіданні. Але відповідачка, мабуть, свідомо не побажала вказати коло осіб – свідків для їх допиту в суді, тим самим не дати можливість поставити питання учасниками процесу в ході судового розгляду. Найкращою формою, яка забезпечує одержання найбільш якісних показань свідків і правильне їх розуміння судом, є усна форма показань. Письмові показання свідків не допускаються згідно чинного законодавства (ст. 50 ЦПК України ) , оскільки перед «даванням» показань, вони не були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань судом. При оцінці показань свідків суд повинен враховувати, чи сприйняті факти самим свідком або ж він дізнався про їхнє існування з чужих слів. Інформація, сприйнята з чужих слів, може бути перекручена тією особою, яка її передала. Сам свідок також може неправильно сприйняти розмову. Оцінюючи показання свідків, суд аналізує весь процес формування, збереження та передачі відомостей свідком. Після того, як «показання» дані письмово немає ніякого сенсу допиту таких осіб у суді, оскільки відмовитися від своїх раніше даних показань свідкові не представляється можливим. Керуючись ст. 59 ЦПК України дані докази не є доказом у справі, оскільки отримані з порушенням порядку, встановленого законом. Що стосується наданого відповідачкою розрахунку про отримання ним прибутку від отриманих сум передоплати за ванний гарнітур (хочеться звернути уваги на те, що він не є предметом спору, претензії та вимоги за даним замовленням на його адресу не надходили до теперішнього часу, що підтверджується матеріалами справи) , або сум пені, так і незрозуміло, оскільки такий термін відповідачки, просто процитує: «ти крутився на моїх грошах» , вважає надуманим і протизаконним. Якщо їх розглядати в правовому полі, як суми передоплати за договором купівлі-продажу, то вони не можуть бути сумами позики, оскільки згідно зі ст. 1046 ЦК України дані кошти – суми позики повинні бути повернені в повному обсязі, а також договір (ст. 1047 ЦК України) укладається виключно у письмовій формі. Якщо їх розглядати як суми пені, то згідно главі 49 ЦК України пеня видом забезпечення виконання зобов’язання. Це означає, що зобов’язання оплатити пеню, а також її розмір може встановлюватися виключно договором, укладеним у письмовій формі. Якщо договір не укладено або укладений усно, зобов’язання з оплати пені не виникає. Якщо договором не буде встановлено конкретні розміри відповідальності, пеня не підлягає стягненню. При розрахунку пені необхідно знати і враховувати три підставі: 1 . Суму заборгованості, на яку нараховується пеня; 2. Період нарахування пені; 3. Розмір пені. 1. Сума, на яку нараховується пеня, – це сума несвоєчасних сплачених грошових коштів. При аналізі розміру суми передусім необхідно визначити чи існує взагалі прострочення виконання грошового зобов’язання. 2. Періодом нарахування пені є строк від початку нарахування пені до закінчення нарахування пені. Пеня починає нараховуватися з 1-го дня прострочення виконання зобов’язання. 3. Розмір пені встановлюватися у відсотках від суми заборгованості, передбачений договором. Щодо наданого відповідачкою в судовому засіданні «типового договору» між нею й ОСОБА_3 про покупку передпокою, то він не несе за собою ніякого обов’язку для нього як продавця – позивача виконувати його пункти, це повний абсурд і прямо порушує чинне цивільне законодавство. Раніше з відповідачем був укладений договір – угода, оскільки відповідачка відмовилася від укладення письмового договору, оскільки вважає, що тільки письмова угода зобов’язує її виконати її умови. Укладена між ними угода передбачала всі істотні умови купівлі-продажу кухонного гарнітуру, з якими до теперішнього часу відповідачка згодна (у своєму розрахунку «з отримання прибутку позивачем» , вона віднімає «прибуток » від суми заборгованості за кухонний гарнітур в сумі 9180 грн . ) . Також на його адресу не надійшли будь-які претензії – листи за прийнятою меблевою продукцією - кухонним гарнітуром. Ст. 692 ЦК України встановлений обов’язок покупця оплатити прийнять товар. Те що кухонний гарнітур прийнятий підтверджується матеріалами справи, а саме: фотографіями зробленими ним. Одностороння відмова від виконання взятих на себе зобов’язань (ст. 525 ЦК України) не допускається. Строк виконання зобов’язання настав після направлення вимоги про оплату боргу від 10.08.2013 року, згідно ст. 530 ЦК України, а саме: 18.08.2013 року. До теперішнього часу борг відповідачкою не сплачено, сума заборгованості складає 9180 грн. . Керуючись ст. 23 ЦК України він наполягає на відшкодування моральної шкоди відповідачкою на його користь в сумі 10000 грн. за приниження його честі і гідності та ділової репутації, оскільки його вини в даному спорі немає, а також він є добросовісною стороною в даній угоді, взяті на себе зобов’язання він виконав. Також не його вина, що у відповідачки не на один рік затягнувся ремонт квартири, і що відповідачка для захисту в судовому засіданні і для свого виправдання придумала принижувати сумлінного підприємця, а також нешанобливо ставиться до його сім’ї. Позовні вимоги він повністю підтримує. На підставі викладеного, він просив суд стягнути суму заборгованості в сумі 9180 грн . , також моральну шкоду в сумі 10000 грн., судовий збір в сумі 229 грн. 41 коп. .

У судовому засіданні представниця позивача за довіреністю – ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги позивача у повному обсязі, дала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просила суд ухвалити рішення, яким: 1. Стягнути з відповідачки – ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за правочином купівлі-продажу кухонного гарнітуру в сумі 9180 грн. . 2. Стягнути з відповідачки – ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн. . 3. Відшкодувати ОСОБА_1 витрати, пов’язані з оплатою судового збору у сумі 229,41 грн. .

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, дала пояснення, аналогічні викладеним в запереченні на позовну заяву, та просила суд: 1. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за правочином купівлі-продажу кухонного гарнітуру у розмірі 9180,00 грн. . 2. Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. . 3. Судові витрати у розмірі 229,41 грн. покласти на позивача.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, пояснення представниці позивача за довіреністю – ОСОБА_5, пояснення відповідачки ОСОБА_2, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Із аналізу чинного конституційного, цивільного, цивільно-процесуального законодавства України з урахуванням рекомендацій та роз’яснень Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вбачається наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Дана стаття надає легальне визначення цивільно-правового зобов’язання. Виходячи із положень статті зобов’язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов’язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов’язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси. По-перше, зобов’язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб’єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов’язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії. По-друге, зобов’язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися. По-третє, у зобов’язальних відносинах є завжди визначений суб’єктний склад. У зобов’язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов’язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов’язання із завдання шкоди) , після настання підстави виникнення зобов’язання його суб’єктний склад буде визначеним. Змістом зобов’язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника – здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо) , так і пасивна поведінка – утримання від певної дії. Однією із найрозповсюдженіших підстав виникнення зобов’язання є цивільно-правовий договір, визначення якого надається ст. 626 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана стаття закріплює важливе правило зобов’язальних відносин – недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов. Зобов’язання є правовідношенням, сторони якого мають кореспондуючі одне одному права та обов’язки та пов’язані цими взаємними правами та обов’язками. Зобов’язання здебільшого виникають із добровільної домовленості сторін (договорів) або з підстав, передбачених законом (зокрема, ст. 509, ст. 11 ЦК України) . У зв’язку з цим, правовий зв’язок сторін зобов’язання має існувати до моменту припинення зобов’язання на передбачених законом або договором підставах. Припинення чинності зобов’язання в цілому або в частині за ініціативою тільки однієї з його сторін, за загальним правилом не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Даною статтею встановлюються загальне правило виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином. Саме належне виконання зобов’язання означає досягнення тієї мети, яку сторони ставили перед собою, вступаючи у зобов’язання. Належне виконання тягне за собою припинення зобов’язання (ст. 599 ЦК України) .

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Дана стаття визначає важливу умову виконання зобов’язання – строк (термін) виконання. Зазначена умова відповідно до положень ЦК України не є істотною, оскільки зобов’язання і без визначеного строку (терміну) виконання будуть дійсними, але є важливою для визначення того часу, коли боржник має виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти запропоноване виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов’язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов’язання. У даній статті законодавець застосовує поняття «строк» та «термін» виконання, визначення яких надається у ст. 251 ЦК України. Строк в розумінні даної статті є періодом часу, зі спливом якого має бути здійснене виконання зобов’язання. Строк (термін) виконання зобов’язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. За правилами ч. 3 ст. 180 ГК України строк зобов’язання відноситься до істотних умов господарського договору та обов’язково має бути зазначений в договорі під загрозою визнання його неукладеним. ЦК України в даному випадку містить більш ліберальні положення, встановлюючи правила виконання зобов’язання в разі не визначення його строку сторонами. Строк (термін) виконання зобов’язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов’язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Суб’єкти цивільних правовідносин вступають у зобов’язання для того, щоб досягти певної мети. У зв’язку з цим виконання зобов’язання, тобто досягнення мети сторін, є найпоширенішим та основним способом припинення зобов’язання. Разом з тим, відповідно до положень даної статті зобов’язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 ЦК України. Належне виконання також включає в себе виконання зобов’язання належними сторонами, в обумовлені строки, в погодженому або визначеному місці тощо. Неналежно проведене виконання не припиняє зобов’язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов’язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо) .

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) . Дана стаття надає визначення порушення зобов’язання, яке буває двох видів. По-перше, це невиконання зобов’язання. Про невиконання зобов’язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов’язання. Тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов’язання мають утримуватися (наприклад, боржник відмовляється сплатити вартість речі кредиторові або використовує річ, передану кредитором в оренду не за її призначенням, тощо) . Другим випадком порушення зобов’язання є його неналежне виконання. Неналежне виконання визначається даною статтею як порушення умов, визначених змістом зобов’язання. Поняття належного виконання зобов’язання надається ст. 526 ЦК України. В разі невідповідності виконання зобов’язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов’язання.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо) , які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд. Слід відзначити, що ст. 691 ЦК України встановлює загальні вимоги до ціни товару за договором-купівлі продажу. Також ст. 843 ЦК України встановлено правило, відповідно до якого, якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи, з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Дані норми мають істотне значення для вирішення питання про ціну, у випадках невстановлення ціни у відповідному договорі.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) , а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу традиційно є найрозповсюдженішим договором цивільного обігу. Переміщення матеріальних благ у товарній формі, що складають основу будь-якого зобов’язання, є безпосереднім змістом договору купівлі-продажу. Особливе значення цього інституту у сучасному праві обумовлене великою гнучкістю, широтою сфери застосування, оскільки по суті купівля-продаж – найбільш універсальна форма товарно-грошового обміну. Із визначення договору, що міститься у даній статті, випливає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним. Він є відплатним та двостороннім. Основною метою договору є передача права власності на товар від продавця до покупця. Істотними умовами договору купівлі-продажу, визначеними ЦК України, є умови про предмет, кількість товару (ст. 669 ЦК України) . Слід зазначити, що у юридичній літературі до істотних умов договору купівлі-продажу, що встановлюються ЦК України, часто відносять ціну. З цього приводу слід зауважити наступне. Ч. 1 ст. 691 ЦК України містить правила визначення ціни договору купівлі-продажу, якщо вона не була встановлена у договорі. Таким чином, слід зробити висновок, що за загальним правилом умова про ціну не є істотною умовою договору купівлі-продажу. Проте необхідно пам’ятати, що в силу положень ч. 2 ст. 638 ЦК України істотні умови договору можуть встановлюватися іншими законами або якщо щодо них за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов’язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Отже, строк оплати товару покупцем визначається договором. Цей строк може визначатися певною календарною датою або періодом у часі. Договором може бути передбачений обов’язок покупця оплатити товар частково або повністю до його передачі продавцем (ст. 693 ЦК України) , або після передачі товару у строк, передбачений договором (ст. 694 ЦК України) .

Отже, судовим розглядом було встановлено, що між позивачем (продавцем) ОСОБА_1 та відповідачкою (покупцем) ОСОБА_2 17.06.2013 року дійсно був укладений договір купівлі-продажу кухонного гарнітуру, який проміж іншого, включав в себе його проектування, виготовлення, транспортування, збирання та встановлення в кухні відповідачки, що підтверджується поясненнями позивача, представниці позивача за довіреністю, відповідачки, та не спростовується ними, що в повній мірі узгоджується та не суперечить вимогам ст. 655 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 на виконання взятих на себе зобов’язань спроектував, виготовив, відтранспортував, зібрав та 14.07.2013 року встановив в кухні відповідачки ОСОБА_2 кухонний гарнітур, що підтверджується поясненнями позивача, представниці позивача за довіреністю, відповідачки, та не спростовується ними. Дана обставина також підтверджується копією ескізу кухонного гарнітуру, фотознімками кухонного гарнітуру, доданими позивачем до його позовної заяви (а. с. 9, 10, 22 – 24, 35, 36) .

Надалі 10.08.2013 року позивач ОСОБА_1 висунув відповідачці ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу за договором купівлі-продажу кухонного гарнітуру, що підтверджується поясненнями позивача, представниці позивача за довіреністю, відповідачки, та не спростовується ними, що в повній мірі узгоджується та не суперечить вимогам ст. ст. 526, 530 ЦК України.

Не дочевавшись виконання зобов’язання з боку відповідачки ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 звернувся до неї з письмовою вимогою про сплату боргу, що підтверджується письмовою вимогою про оплату боргу від 10.08.2013 року, фіскальним чеком від 12.08.2013 року, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.08.2013 року (а. с. 11, 21, 37, 56) , що в повній мірі узгоджується та не суперечить вимогам ст. ст. 509, 530 ЦК України.

Відповідачка ОСОБА_2 не спростовує наявність несплаченого позивачу ОСОБА_1 боргу за договором купівлі-продажу кухонного гарнітуру, що підтверджується поясненнями позивача, представниці позивача за довіреністю, відповідачки та не спростовується ними. Дана обставина також підтверджується розрахунком, доданим відповідачкою до заперечення на позовну заяву (а. с. 51) .

З моменту пред’явлення вимоги про сплату боргу за договором купівлі-продажу кухонного гарнітуру та до теперішнього часу відповідачка ОСОБА_2 не сплатила його, тобто вона односторонньо відмовилася від зобов’язання, що суперечить вимогам ст. 525 ЦК України.

Отже, що стосується вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором купівлі-продажу кухонного гарнітуру в сумі 9180 грн. , то суд дійшов висновку про те, що в цій частині вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, керуючись вимогами ст. 215 ЦПК України, суд дійшов до наступного висновку.

Квитанції про зняття готівки від 20.08.2013, від 21.08.2013 року, виписку за операціями по картковому рахунку з 01.08.2013 року по 30.08.2013 року, надані позивачем ОСОБА_1, суд не бере до уваги та відхиляє, оскільки вони не стосуються суті спору, а, відтак, не мають будь-якого доказового значення (а. с. 12, 20, 38) .

Договір роздрібної купівлі-продажу меблів за зразками № 129 від 13.08.2013 року, ескізи передпокою, надані відповідачкою ОСОБА_2, суд не бере до уваги та відхиляє, оскільки вони не стосуються суті спору, а, відтак, не мають будь-якого доказового значення (46 – 50) .

Письмове пояснення ОСОБА_6 та ОСОБА_7, надані відповідачкою ОСОБА_2, суд не бере до уваги та відхиляє, оскільки вони не стосуються суті спору, а, відтак, не мають будь-якого доказового значення (а. с. 52 – 55) . Вони можуть бути надані на підтвердження неякісно виготовлених, на думку відповідачки ОСОБА_2, меблів позивачем ОСОБА_1 при можливій подачі нею самостійного позову на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» .

Копії рахунку-фактури від 17.09.2013 року, виписаного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, надані позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2, суд не бере до уваги та відхиляє, оскільки вони не стосуються суті спору, а, відтак, не мають будь-якого доказового значення (а. с. 21, 56) .

Медичні довідки від 14.08.2013 року, надані відповідачкою ОСОБА_2, суд не бере до уваги та відхиляє, оскільки вони не стосуються суті спору, а, відтак, не мають будь-якого доказового значення (а. с. 58, 59) . Вони можуть бути надані на підтвердження заподіяння їй діями або бездіяльністю ОСОБА_1 моральної шкоди при можливій подачі нею самостійного позову на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» .

Крім того, що стосується вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на його користь моральної шкоди в сумі 10000 грн. , то суд дійшов наступного висновку.

Моральна шкода, точніше його компенсація судами, вже давно не екзотика в Україні. Проте, деякі досить серйозні проблеми і нечіткість у цій сфері цивільного права залишаються. Однією з таких проблем, що представляє інтерес не тільки з точки зору доктрини, але й з причин суворої дійсності, є питання про різні режими інституту відшкодування моральної шкоди для позадоговірних зобов’язань, з одного боку , та для договірної сфери – з іншого. Як відомо, самого факту наявності фізичних або (та) моральних страждань недостатньо для виникнення зобов’язання компенсувати ці страждання. Таке зобов’язання виникає тільки за наявності передбачених законом підстав. Такими підставами, виходячи зі ст. 1167 ЦК України, є: - наявність моральної шкоди; - перенесення її особою; - неправомірне рішення, дія (бездіяльність) заподіювача шкоди; - причинний зв’язок між шкодою та рішенням, дією (бездіяльністю) , вина заподіювача шкоди (за винятком випадків, коли вина відповідно до закону не є необхідною умовою відповідальності за заподіяну шкоду) . Отже, дія (або бездіяльність) повинні бути неправомірними, тобто вони повинні суперечити об’єктивному праву. Інакше кажучи, повинна бути порушена конкретна норма закону. Тут і виникає цікава, іноді достатньо неоднозначна та спірна, якщо аналізувати законодавство й наявну судову практику, проблема. Справа в тому, що при пред’явленні вимог про компенсацію моральної шкоди недостатньо, а іноді й просто невірно, посилатися на загальні норми закону, які декларують право на таку компенсацію (ст. ст. 23, 1167 ЦК України) . Ч. 1 ст. 23 ЦК України гарантує право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Таким чином, необхідною умовою виникнення такого права на відшкодування є порушення якого майнового або немайнового права. Що стосується останнього, можна погодитися з тим, що оскільки такі права і блага є невідчужуваними, вони не можуть бути предметом угод, у зв’язку з чим зобов’язання із заподіяння моральної шкоди у більшості випадків виникають за відсутності між сторонами цивільно-правових договірних відносин. Очевидно саме тому норми про відповідальність та про відшкодування заподіяної моральної шкоди (ст. 1167 ЦК України) розташовані законодавцем у підрозділі 2 розділу ІІІ «Недоговірні зобов’язання» книги п’ятої ЦК України. У разі заподіяння моральної шкоди діями, що не підпадають під цей вид зобов’язань (« із заподіяння шкоди» ) , посилання на ст. 1167 ЦК України буде не зовсім коректно. Що стосується договірних зобов’язань, які стосуються майнових прав (благ) , тут положення дещо інше. Ст. 611 ЦК України називає одним з наслідків порушення зобов’язань правові наслідки, встановлені договором або законом (можна трактувати: спеціальним законом) , зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки ст. 611 ЦК України розташована в розділі І «Загальні положення про зобов’язання» книги п’ятої ЦК України, і з самого тексту даної норми вбачається, що зобов’язання з відшкодування моральної шкоди виникає з договору або закону. Таким чином, якщо закон не передбачає відшкодування моральної шкоди при порушенні договірного зобов’язання, а в самому договорі також нічого про це не сказано, то таке відшкодування не може бути присуджено судом. При цьому слід зазначити, що невірно буде посилатися на саму ст. 611 ЦК України як на закон, що передбачає таке відшкодування. Це випливає з самого розташування даної статті в структурі ЦК України, її загального характеру, а також відкритої конструкції. Отже, lex specialis derogat generalis – набирає чинності принцип спеціального закону.

Таким чином, що стосується вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на його користь моральної шкоди в сумі 10000 грн. , то суд дійшов висновку про те, що в цій частині вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1, як стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд має присудити з відповідачки ОСОБА_8, як з другої сторони, понесені і документально підтверджені судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев’ять) гривень 41 копійка.

Що стосується захисту честі, гідності, ділової репутації позивача ОСОБА_1 та стягнення з відповідачки ОСОБА_2 моральної шкоди, то до теперішнього часу він не позбавлений права заявити про це самостійний позов, звернувшись до суду.

Що стосується відшкодування за виготовлення неякісних, на думку відповідачки ОСОБА_2, меблів позивачем ОСОБА_1, то до теперішнього часу вона не позбавлена права заявити про це самостійний позов, звернувшись до суду.

Отже, на основі з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, давши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 55, 124 Конституції України; ст. ст. 11, 23, 251, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 626, 632, 638, 655, 669, 843, 691 – 694, 1167 ЦК України; ст. ст. 208, 209, 212 – 215, 218, 223 ЦПК України; ст. ст. 4, 5, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року (із змінами і доповненнями) , -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за правочином купівлі-продажу кухонного гарнітуру заборгованість в сумі 9180 (дев’ять тисяч сто вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев’ять) гривень 41 копійку.

У задоволенні решти вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Луганської області через суд першої інстанції – Краснолуцький міський суд Луганської області, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий:

Джерело: ЄДРСР 36162067
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку