ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.

Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до СТОВ «Лан» про розірвання договору оренди землі за касаційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 2 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року позивач звернулася до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 1 березня 2007 року між ним та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - СТОВ «Лан») укладено договір оренди № 177 земельної ділянки площею 1,8999 га, що знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Посилаючись на те, що СТОВ «Лан» не здійснює господарську діяльність та не використовує спірну земельну ділянку, а належна йому земельна ділянка використовується іншим сільськогосподарським товариством «Лан-Агро», просив суд розірвати договір оренди землі та зобов'язати відповідача повернути спірну земельну ділянку.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 2 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року, позов задоволено.

Ухвалено розірвати договір оренди, укладений 1 березня 2007 року між ОСОБА_4 та СТОВ «Лан».

Зобов'язано СТОВ «Лан» повернути орендовану земельну ділянку її власнику ОСОБА_4

Вирішено питання про стягнення судового збору.

У касаційній скарзі представник СТОВ «Лан» - Катрич П.С. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач лютого 2009 року припинив свою діяльність і не обробляв земельну ділянку, а її обробітком займалося ТОВ «Лан-Агро», а тому має місце прихована передача орендованої відповідачем земельної ділянки ТОВ «Лан-Агро» в суборенду, що є істотним порушенням умов договору оренди землі та відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі» підставою для його розірвання.

Однак погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до п. 39 спірного договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених пунктами 28-31 цього договору, в разі випадкового знищення, пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

В порушення вказаних вимог закону, суди, вирішуючи спір, не встановили жодного факту порушення відповідачем будь-якого із обов'язків, визначених ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

За змістом ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строк дії договору оренди земельної ділянки. У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із договором про виконання робіт, надання послуг від 11 лютого 2009 року, укладеним між СТОВ «Лан» та ТОВ «Лан-Агро», відповідач доручає, а ТОВ «Лан-Агро» бере на себе за свій рахунок та власними потужностями виконання робіт і надання послуг, в тому числі й посівний та післяпосівний обробіток земельних ділянок, які знаходяться в користуванні СТОВ «Лан» на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, посів і збирання сільськогосподарських культур, зберігання врожаю, інші послуги та роботи, які будуть виконуватися на підставі замовлень останнього і регулюються даним договором.

Довідкою Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України стверджується, що СТОВ «Лан» станом на 25 квітня 2012 року не має заборгованості зі сплати податків, зборів згідно з картками особових рахунків платника.

З повідомлення відділу Держкомзему у Калинівському районі Вінницької області від 24 травня 2012 року вбачається, що СТОВ «Лан» земельні ділянки, в тому числі й належна ОСОБА_6, в суборенду іншим землекористувачам не передавалися.

З огляду на вищевикладене, суди дійшли помилкового висновку про наявність прихованої суборенди, безпідставно визначили і застосували це формулювання у даній справі за відсутності правочину, умовами якого прямо передбачено те, що орендована земельна ділянка, або її частина, яка належить ОСОБА_4, передалася відповідачем у суборенду ТОВ «Лан-Агро», так само й без встановлення між сторонами правовідносин із договору суборенди з дотримання передбаченого законодавством порядку, а саме, шляхом визнання договору, укладеного між СТОВ «Лан» та ТОВ «Лан-Агро» недійсним, за вимогою заінтересованої особи (оспорюваний правочин), як вчиненого з метою приховання іншого правочину - договору суборенди, який вони насправді вчинили.

При цьому правові наслідки удаваного правочину визначено ст. 235 ЦК України, а в силу ст. 8 Закону України «Про оренду землі» та ст. 774 ЦК України згода орендодавця на передачу майна в суборенду є обов'язковою, тому вчинення орендарем без згоди орендодавця такого правочину (договору суборенди) може бути причиною для визнання його недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України, що не є підставою для розірвання договору оренди.

Крім того, умови укладеного між сторонами договору оренди землі не зобов'язують відповідача самостійно обробляти спірну земельну ділянку та не містять прямої заборони її обробітку іншими особами, а лише зобов'язують орендаря протягом терміну договору не змінювати цільового призначення земельної ділянки; фахово використовувати землю і не порушувати її якості; на власний розсуд брати участь в урядових і не урядових сільськогосподарських програмах; відповідати і платити за всі витрати, пов'язані з використанням земельної ділянки; повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення терміну договору оренди в належному стані та сплачувати земельний податок за орендовану земельну ділянку у встановлений законодавством України термін (п. п. 28, 29 цього договору).

Не передбачає таких обов'язків орендаря й ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

Положення про самостійне господарювання на землі згідно із п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» є правом орендаря земельної ділянки, а не його обов'язком і вказує на те, що орендар використовує та здійснює свої суб'єктивні юридичні права щодо володіння і користування земельною ділянкою, в тому числі й для проведення підприємницької і інших видів діяльності з власної волі та незалежно від інших, дотримуючись при цьому як умов договору оренди землі, так і вимог чинного земельного законодавства.

Також є помилковим посилання судів, як на правову підставу розірвання вказаного договору, на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2012 року, оскільки предметом спору в даній справі є інший договір та він не стосуються цього спору, а відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суди, не встановивши підстав, визначених ст. 32 Закону України «Про оренду землі» для припинення договору оренди шляхом його розірвання, дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки судами правильно встановлені обставини справи, але неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» - Катрича Павла Степановича задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 2 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про розірвання договору оренди відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Є.П. Євграфова

В.І. Журавель

І.М. Завгородня

О.М. Ситнік