Доповідач - Максюта І.О.

Справа № 416/583/13-ц

Провадження № 22ц/782/3041/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Максюти І.О.

суддів: Авалян Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Білоріченської селищної ради Лутугинського району Луганської області на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 червня 2013 року з цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Білоріченської селищної ради Лутугинського району Луганської області, комунального підприємства «Білоріченський житлосервіс», Лутугинського районного сектору управління ДМС України в Луганській області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Білоріченської селищної ради Лутугинського району Луганської області, комунального підприємства «Білоріченський житлосервіс», Лутугинського районного сектору управління ДМС України в Луганській області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він працював на ДВАТ Шахта "Білоріченська" ДП ДХК "Луганськвугілля" і у 2007 році на підставі наказу №1187 від 08.10.2007 року йому було надано квартиру для проживання разом з членами родини за адресою: АДРЕСА_1. На той час квартира знаходидилася на балансі підприємства та пізніше була передана у власність Білоріченській селищній раді та передана Білоріченською селищною на баланс Комунального підприємства "Білоріченський житлосервіс". Квартира була передана йому на підставі акта прийому передачі. 08 жовтня 2007 року він вселився у квартиру, де проживає по теперішній час. Разом з ним проживають в квартирі і члени його сім'ї : ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. З жовтня 2007 року він сплачує всі комунальні послуги. Діти обслуговуються в Білоріченській лікарні. Жодних претензій щодо їх проживання у цій квартирі за останні 5 років не надходило. Позивач, посилаючись на вказані обставини, просив визнати за ним та членами його сім'ї, а саме дружиною та дітьми, право користування вказаною квартирою та зобов'язати зареєструвати їх у вказаному житлі.

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 17 червня 2013 року позовні вимоги задоволені. Визнано право користування житловим приміщенням - квартирою, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4. Зобов'язано Лутугинський районний сектор Управління ДМС України в Луганській області зареєструвати місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1

Не погодившись з рішенням суду, відповідач Білореченська селищна рада Лутугинського раону Луганської області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення ном процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення позивача та представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №1187 від 08 жовтня 2007 року по ДВАТ шахта «Білоріченська» помічнику директора служби безпеки підприємства ОСОБА_2 в постійне користування надана квартира, яка знаходиться на балансі шахти, розташована в АДРЕСА_1 /а.с.59/. В наказі зазначено,що квартира надається у безстрокове користування ОСОБА_2 та може бути приватизована відповідно до діючого законодавства. Крім того, у наказі вказано про його направлення в Білоріченську селищну раду для оформлення ордеру.

Ордер позивач не отримав, що не заперечується сторонами у судовому засіданні.

За актом прийому-передачі квартири в постійне користування від 08 жовтня 2007 року позивачу ОСОБА_2 на підставі вищевказаного наказу підприємства передана спірна квартира, яку він прийняв від підприємства /а.с.6/.

В квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Позивач у 2007 році вселився в квартиру зі своєю сім'єю та проживає в ній.

Згідно з наданими позивачем квитанціями він сплачував квартину плату на комунальні платежі /а.с.13-16/.

Як вбачається з довідок Білоріченської лікарні малолітні діти позивача обслуговуються у вказаній лікарні /а.с.18/.

Із довідки, виданої 03 грудня 2013 року відповідачем КП Білоріченський житлосервіс» ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі разом з дружиною ОСОБА_3 та малолітніми дітьми /а.с.17/.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст.ст. 310,311 ЦК України, ст.ст. 63, 64, 65 ЖК України, відповідно до яких фізична особа має право на місце проживання; фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом, право користування набувається на підставах, що не заборонені законом. Право користування вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права користування не встановлена судом. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст.5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно ст. 51 ЖК України жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

Відповідно ч. 1 ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За приписами ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Підставою для видачі ордера є спільне рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затверджене виконавчим комітетом районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ради народних депутатів, який і видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення (ст. ст.53, 57-58 ЖК України ).

Як вбачається з матеріалів справи на підставі акта приймання-передачі житлового фонду ДВАТ шахта «Білореченська» ДП ДХК «Луганськвугілля» з державної власності в комунальну власність Білореченської селищної ради Лутугинського району Луганської області від 26 січня 2009р. спірна квартира передана у комунальну власність (а.с.52-55).

За відомостями Лутугинського РКП «Бюро технічної інвентаризації» право власності на зазначене житло не реєструвалося (а.с.56).

Дружина позивача ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 25.08.2009р. Житловий будинок, у якому зареєстроване її місце проживання на час розгляду справи, належить їй на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 10.07.2009р.

Позивач та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 30.01.2010 року. Діти народилися відповідно 30.05.2010р. та 20.06.2012 року.

Отже, у спірну квартиру позивач вселився до реєстрації шлюбу і до народження дітей.

Позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, але 26.12.2012 року знятий з реєстраційного обліку, про що свідчить надана ним у судовому засіданні довідка.

Тобто на час вселення у спірну квартиру позивач зберігав за собою інше місце проживання аж до виникнення даного спору.

Колегія суддів дійшла висновку, що докази, які б підтверджували ті обставини, що позивач використовує квартиру на умовах найму, визначених в законі, у матеріалах справи відсутні, оскільки житло на час його вселення знаходилося у державній власності, спільне рішення адміністрацією підприємства і профспілковим комітетом про необхідність поліпшення житлових умов не приймалося, ордер йому не видавався, а виданий підприємством наказ про надання у безстрокове користування квартир не може бути визнаний договором найму, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Посилання позивача на те, що він сплачував житлово-комунальні послуги за квартиру, про що ним надані квитанції про їх сплату за 2012 рік, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці дії не можна вважати діями, направленими на виконання договору найму, так як сам договір найму житла відсутній.

Доводи позивача про те, що іншого житла його сім»я не має, будинок, який належить його дружині, був придбаний до укладення шлюбу і за кошти батьків дружини, які у цьому будинку і проживають, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 має право власності на зазначений будинок, зберігає за собою право проживання у цьому будинку і нею самостійно не ставиться питання про право проживання у іншому місці, у тому числі і у спірній квартирі.

Позивач же просить вирішити питання також про право проживання у спірній квартирі його дружини ОСОБА_3 та зобов»язати орган реєстрації та міграції фізичних осіб зареєструвати її місце проживання, хоча вона не є стороною у справі, тобто не заявила про свою участь у справі, не пред»явивши відповідний позов, і відповідних повноважень щодо розпорядження правами ОСОБА_3 позивач не має.

Рішення суду в цій частині не відповідачє вимогам ст.ст.3 та 11 ЦПК України. Суд першої інстанції у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення норм процесуального та матеріального закону уваги не звернув, не врахував, що жодної правової підстави для визнання права користування житловим приміщенням та зобов»язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 не було.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити. А ОСОБА_3, оскільки не була стороною у справі, не позбавлена права звернутися до суду самостійно з відповідними вимогами.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Білоріченської селищної ради Лутугинського району Луганської області задовольнити .

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 червня 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Білоріченської селищної ради Лутугинського району Луганської області, комунального підприємства «Білоріченський житлосервіс», Лутугинського районного сектору управління ДМС України в Луганській області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання зареєструвати місце проживання, відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: