ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Миколаївської області в складі: судді Цвєткової П.В. при секретарі Мазур Ю.Г.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Коледж преси та телебачення”, 54034, м.Миколаїв, пр.Миру, 13а

До відповідача: Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва, 54030, м.Миколаїв, вул. Артилерійська, 19

Представники сторін:

Від позивача: представник не з”явився;

Від відповідача: Никитенко Т.В., довіреність № 2 від 27.10.05р. ;

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд:

1. Визнати дії відповідача щодо нарахування, обчислення і збору страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування з ТОВ “Коледж преси та телебачення”, що є платником єдиного податку, неправомірними.

2. Зобов”язання відповідача в подальшому утримуватись від нарахування, обчислення і збору страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування з ТОВ “Коледж преси та телебачення”, що є платником єдиного податку, на підставі ЗУ “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”.

3. Стягнути з відповідача на користь позивача 31 239 грн. 67 коп. як набуте та збережене без достатньої правової підстави майно.

Позивач в судове засідання не з”явився. Неодноразово за його клопотаннями розгляд справи відкласти. В день розгляду справи через канцелярію подав клопотання про відвід судді.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що статею 5 ЗУ “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” №1058 від 09.07.2003р. зазначено саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб”єктами системи загальнообов”язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативних актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ст.18 ЗУ “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” страхові внески є цільовим загальнообов”язковим платежем, який справляється на території України в порядку встановленому Законом і вони не включаються до складу податків, інших обов”язкових платежів, що складають систему оподаткування.

Позивач є страхувальником і платником страхових внесків до Пенсійного Фонду України відповідно до Закону “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” 42% від суми єдиного податку зараховується в погашення 31,8% суми страхових внесків, які не погашають всю суму зобов”язання, яка визначена підприємством.

Відповідач в своєму відзиві вказує на безпідставність вимоги позивача про стягнення з УПФУ 31 239грн. 67 коп., оскільки працівникам даного підприємства не буде зараховано до стажу період роботи та заробітку. В зв”язку з чим будуть порушені конституційні права осіб на належне пенсійне забезпечення. Відповідач також не погоджується з висновком позивача про те, що Управління ПФУ нарахувало і обчислило страхові внески позивачу. Відповідно до п.2 ст.20 Закону №1058 обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальником на підставі бухгалтерських документів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, господарський суд встановив таке:

Відповідно до ст. 4 ЗУ “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” №1058 IV від 09.07.2003р., законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов”язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне страхування, Законів, якими встановлюється умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов”язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

Цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов”язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного Фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Пунктом 3 ст.5 ЗУ “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” №1058 IV від 09.07.2003р. передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Статтею 14 зазначеного Закону визначено коло страхувальників. Зокрема, страхувальниками являються підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи –суб”єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування ( фіксований податок, єдиний податок і т.д.), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору.

ТОВ “Коледж преси та телебачення” як суб”єкта підприємницької діяльності зареєстровано Миколаївським міськвиконкомом 6 травня 2003р. Згідно свідоцтв Центральної міжрайонної ДПІ у м.Миколаєві є платником єдиного податку.

З січня 2004р. по червень 2006р. позивачем сплачено до місцевого бюджету Центрального району м.Миколаєва 14 890 грн. 86 коп. єдиного податку, що підтверджується доданими до позовної заяви належним чином засвідченими копіями платіжних документів. Крім того, починаючи з 2004р. з моменту набрання чинності Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” позивач сплачував до Пенсійного фонду страхові внески передбачені цим Законом.

Позивач вважає, що оскільки він являється платником єдиного податку, порядок обчислення та сплати якого встановлено Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998р., то відповідно до п.6 зазначеного Указу він не є платником збору на обов”язкове державне пенсійне страхування.

В зв”язку з цим позивач звернувся з позовом до суду про визнання дій Управління ПФУ в Центральному районі щодо нарахування, обчислення і збору страхових внесків загальнообов”язкове державне пенсійне страхування неправомірними стягнути з відповідача 31239грн. 67коп. як набуте та збережене без достатньої правової підстави майно.

З оглядом на зазначене вище, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позову.

По-перше, відповідно до п.2 ст. 20 Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів. Згідно з п.6 цієї статті страхові внески сплачуються страхувальниками.

Надані відповідачем документи свідчать про те, що позивач щомісяця відповідно до законодавства надавав в Управління ПФУ. Розрахунок суми страхових внесків загальнообов”язкове державне пенсійне страхування, що підлягає сплаті. Сам платіжними дорученнями перерахував нараховані суми внесків до ПФУ.

Таким чином, ніяких неправомірних дій відповідач по відношенню до позивача не здійснював.

Відносно стягнення з відповідача 31239 грн. 67 коп., то в цій частині позиція позивача не заслуговує на увагу, бо як зазначено вище згідно зі ст.18 Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” страхові внески є цільовим загальнообов”язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов”язкових платежів, що складають систему оподаткування, і на них не поширюється податкове законодавство. Відповідно до ст..6 вказаного Закону законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Позивачем не в повному обсязі перераховуватись до Пенсійного фонду суми страхових внесків зазначених в його розрахунках. В зв”язку з цим, з урахуванням відрахувань сум 42% від єдиного податку у позивача відсутня переплата страхових внесків за вказаний період.

Керуючись ст. ст.160, 162 КАСУ господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала