open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
5/3077-18/168А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128


ПОСТАНОВА

          

11.12.06                                                                                           Справа№ 5/3077-18/168А

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді                                                              Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                    Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні

розглянувши справу за позовом

Дочірнього підприємства (надалі ДП) „Гранд Сервіс”


до

Державної податкової інспекції (надалі ДПІ)

у Галицькому районі м.Львова


про

визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

з участю представників:

від позивача – не з‘явився;

від відповідача – [.....] –головний державний податковий інспектор (довіреність за №1615/10-007 від 31.01.2006 року),


ВСТАНОВИВ:


що ДП „Гранд Сервіс” звернулося з позовом до господарського суду про визнання нечинним (недійсним) та скасування податкового повідомлення-рішення за №0003991630/2 від 14.03.2006 року, прийнятого ДПІ у Галицькому районі м.Львова.

Підставами позову є  неправомірне застосування штрафу, передбаченого підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки, враховуючи положення Порядку проведення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1270 від 26.09.2001 року, правові підстави стверджувати про несвоєчасність сплати сум узгодженого податкового зобов‘язання відсутні. Окрім того, вважає позивач, що податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року №253, з наступними змінами та доповненнями. Також, в позовній заяві зазначено, що податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням строків давності передбачених підп.15.1.5 п.15.1 ст.15 згаданого Закону. В позовній заяві позивач звертає увагу суду на порушення строків розгляду скарги платника податків.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, клопотанням, зареєстрованим в канцелярії Господарського суду Львівської області за №35357 від 11.12.2006 року просить розгляд справи відкласти.

Відповідач в судове засідання з‘явився, надав суду відзив на позовну заяву, в якому вважає, що орган державної податкової служби діяв у межах та у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Розглядаючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні, оскільки, в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті, а тому, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на сонові наявних доказів.


Заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

Податковим повідомленням-рішенням за №0003991630/2 від 14.03.2006 року ДПІ у Галицькому районі м.Львова позивача, на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за затримку на 1 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання в розмірі 35889 грн. 00 коп., зобов‘язано сплатити штраф у розмірі 20%  - 7177 грн. 80 коп.

Як пояснили представники сторін в попередньому судовому засіданні 1 календарний день, який зазначений в податковому повідомленні-рішенні, це описка.

Даючи правову оцінку оспореному податковому повідомленню-рішенню, господарський суд взяв до уваги наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

08.08.2002 року позивачем було подано Податкову декларацію з податку на додану вартість №1209303 за ІІ квартал 2002 року до ДПІ у Галицькому районі м.Львова, в розділі ІІІ, рядку 20 визначено суму 35889 грн. 00 коп. податку на додану вартість, що підлягає сплаті  до бюджету за підсумками поточного звітного періоду.

Постановою Кабінету Міністрів України за №1270 від 26.09.2001 року затверджено Порядок проведення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, чинного на момент спірних правовідносин, відповідно до якого проводиться відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку.

У відповідності до згаданої Постанови, згідно Протокольного рішення (схема) №13-135 від 20.09.2002 року про проведення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податків, погодженого з Державною податковою адміністрацією у Львівській області та Управлінням Державного казначейства у Львівській області, підприємство-кредитор (ДП „Гранд Фуд Сервіс”), яке має заборгованість з платежів до державного бюджету у сумі 35889 гривень на підставі довідки від 10.09.2002 року за №42 ДПІ у Галицькому районі м.Львова, перераховує протягом одного операційного дня отримані кошти на рахунок, визначений територіальним органом Державного казначейства, і відображає їх в обліку як погашення дебіторської заборгованості з платежів до державного бюджету.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 згаданого Закону,  платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „б” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації,  календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

За таких обставин, позивач до 19 серпня 2002 року (09 серпня 2002 року останній день граничного строку подання декларації) включно зобов‘язаний був самостійно сплатити суму податкового зобов‘язання, визначену в податковій декларації.

Позивач вважає, що він своєчасно, тобто до виникнення у нього зобов‘язання по сплаті податку на додану вартість повідомив про проведення взаємозарахування зобов‘язань з податку на додану вартість.

Враховуючи правову позицію позивача суд, даючи оцінку таким міркуванням останнього виходив із згаданого Порядку проведення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку.

Пунктом 5 згаданого Порядку визначено алгоритм здійснення розрахунків, яким передбачено сукупність дій учасників проведення розрахунків щодо відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку, і лише за наявності виконання всіх передбачених цим пунктом дій можна вважати заборгованість погашеною.  

А тому, враховуючи наведені обставини та погодження Протокольного рішення (схема) з Управлінням Державного казначейства у Львівській області та Державною податковою адміністрацією лише 20.09.2002 року –поза межами строку сплати податкового зобов‘язання, суд вважає, що платник податків не сплатив узгоджену суму податкового зобов‘язання протягом визначених законодавством граничних строків сплати.

Згідно підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема,  при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу.


Щодо посилань позивача на порушення органом державної податкової служби при прийнятті оспореного податкового повідомлення-рішення Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, то такі до уваги судом не беруться, оскільки, не пов‘язуються з порушенням прав платника податку.  


Даючи правову оцінку посиланням позивача на порушення строків розгляду скарги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Оспорене податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками прийнятого ДПІ у м.Львові рішення за №4259/25-0 від 14.03.2006 року про результати розгляду повторної скарги, яким донараховано позивачу штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов‘язання по податку на додану вартість в розмірі 7177 грн. 80 коп.

Також, в даному рішення, ДПІ у м.Львові дала вказівку ДПІ у Галицькому районі м.Львова надіслати ДП „Гранд-Сервіс” відповідні податкові повідомлення-рішення.

ДПІ у Галицькому районі м.Львова надіслала позивачу податкове повідомлення-рішення за №0003991630/2 на згадану суму, яке було оскаржено до ДПІ у Галицькому районі м.Львова.

Як зазначено в рішенні ДПІ у Галицькому районі м.Львова за №10947/25-005 від 18.05.2006 року про залишення скарги без розгляду скарги, останні були отримані 13.04.2006 року.

Таким чином, скарги були отримані 13.04.2006 року, а рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова було прийнято 18.05.2006 року.

Згідно ч.3 підп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Отже, враховуючи те, що рішення про залишення скарги  без розгляду було прийнято 18.05.2006 року, поза строками визначеними згаданою нормою, скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

При цьому, суд не бере до уваги зміст самого рішення за №10947/25-005 від 18.05.2006 року, а виходить лише з факту порушення органом державної податкової служби строку розгляду скарги платника податків, передбаченого ч.3 підп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.


Щодо посилань позивача на порушення підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, то суд зазначає наступне.

Згідно п.17.3 ст.17 згаданого Закону, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Як передбачено підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту (податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання), податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається зі змісту наведеної норми перебіг строку давності пов‘язується з моментом настання дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

В даному випадку має місце застосування штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, протягом граничних строків, визначених згаданим Законом.

Отже, строк давності, передбачений підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 згаданого Закону, як вбачається з наведеної норми, на такі податкові правовідносини не розповсюджується, оскільки, не можна визначити його перебігу через відсутність регулювання порядку подання декларації, в якій би зазначалась сума штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених податковим законодавством.

Суд звертає увагу також і на те, що в податковому законодавстві відсутня норма, яка б дозволяла нараховувати та стягувати штрафні санкції без строків давності.

У відповідності до вимог ч.3 ст.8 Конституції України, норми останньої є нормами прямої дії.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України, права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки податковим законодавством не визначено строку давності щодо застосування штрафної санкції за несплату узгодженої суми податкового зобов‘язання протягом граничних строків, з врахуванням викладених норм, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону у відповідності до ч.7 ст.9 КАС України, з метою прийняття постанови, яка б гарнтувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Право податкового органу на застосування штрафу передбаченого підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, в даному випадку, виникло після закінчення 31 календарного дня за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, однак, таке право було реалізовано лише 14.03.2006 року (дата прийняття спірного податкового повідомлення-рішення).

Враховуючи те, що у відповідності до вимог п.17.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, та те, що з моменту виникнення права податкового органу на застосування штрафу та з моменту сплати позивачем податкового боргу пройшло понад 1095 днів, суд вважає, що в даному випадку органом державної податкової служби несвоєчасно, тобто з порушення розумного строку –1095 днів, застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції оспореним податковим повідомленням-рішенням.


Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, термін „нечинність” стосується нормативно-правових актів.

Враховуючи те, що позивачем оспорюються ненормативно-правовий акт, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, вважає за необхідне вжити до нього, при винесенні судового рішення, правовий термін „скасувати”.


Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення належить скасувати.


Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити позивачу у справі.


Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –


П О С Т А Н О В И В :


1.          Позов задоволити.

2.          Скасувати прийняте ДПІ у Галицькому районі податкове повідомлення-рішення від 14.03.2006 року за №0003991630/2.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Гранд сервіс” (ідентифікаційний код 31144673), що знаходиться за адресою м.Львів, пр-т Шевченка, 10, 3 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви.

4.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.




Суддя                                                                                                       Мартинюк В.Я.                     

Джерело: ЄДРСР 334735
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку