open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
5/2906-18/150А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128


ПОСТАНОВА

27.12.06 Справа№ 5/2906-18/150А

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні в м.Львові

розглянувши справу за позовом

Державного підприємства

(надалі ДП) „Львівприлад”


до

Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у м.Львові


про

визнання нечинним податкового повідомлення-рішення


з участю представників:

від позивача –хххх –представник (довіреність від 26.10.2006 року);

від відповідача – хххххх –старший державний податковий інспектор (довіреність від 14.11.2006 року),


ВСТАНОВИВ:


що ДП “Львівприлад” звернулося з позовом до господарського суду про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0000281521/0/5116 від 27.03.2006 року, прийнятого ДПІ у м.Львові.

Позивач вважає, що оскільки вимоги відповідача не були включені до реєстру кредиторів, то такі вимоги на підставі ч.2 ст.14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вважаються погашеними, про що Господарський суд Львівської області зазначив ав п.2 ухвали від 09.02.2004 року у справі за №6/246-4/191.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених підстав, просить останні задоволити.

Відповідач подав заперечення до позовної заяви за №19796/10-0 від 23.11.2006 року, в якому зазначає, що штрафна санкція нараховується у випадку погашення податкового боргу, який був погашений в судовій процедурі, визначеній Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. А відтак, вважає відповідач, підстави для незастосування штрафної санкції спірним податковим повідомленням-рішенням, відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просить в їх задоволенні відмовити, з викладених у запереченні підстав.


Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами перевірки ДПІ у м.Львові складено акт за №7/15-2/05796593 від 28.02.2006 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.03.2006 року за №0000281521/0/5116.

Даним податковим повідомленням-рішенням на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов‘язання в розмірі 38054 грн. 00 коп. з податку на додану вартість ДП „Львівприлад” зобов‘язано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 19027 грн. 00 коп.

Податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2002 року, зареєстрованою в ДПІ у Франківському районі м.Львова за №1303099 від 18.11.2002 року, узгоджено податкове зобов‘язання з податку на додану вартість в сумі 38054 грн. 00 коп.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 згаданого Закону, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

За таких обставин, позивач до 30 листопада 2002 року (20 листопада 2002 року останній день граничного строку подання декларації) включно зобов‘язаний був самостійно сплатити суму податкового зобов‘язання, визначену в податковій декларації.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2003 року було порушено провадження у справі №6/165-4/122 про банкрутство державного підприємства “Львівприлад” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.09.2003 року по згаданій справі провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Львівприлад” припинено.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 03.09.2003 року було порушено провадження у справі №6/246-4/191 про банкрутство державного підприємства “Львівприлад“ та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оголошення про порушення справи про банкрутство державного підприємства “Львівприлад“ опубліковане 03.10.2003 року в газеті “Голос України“.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 09 лютого 2004 року по справі №6/246-4/191 затвердив реєстр вимог кредиторів ДП “Львівприлад“ та зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі –не розглядаються і вважаються погашеними.

До реєстру вимог кредиторів, згідно вищевказаної ухвали було включено кредиторські вимоги відповідача в сумі 2896816 грн. 26 коп. До заяви про визнання кредиторських вимог та відповідно до реєстру вимог кредиторів, затвердженого вищевказаною ухвалою не увійшла сума штрафу в розмірі 19027 грн. 00 коп. вказана у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Ухвалою від 23.12.2005 року по справі №6/246-4/191 Господарським судом Львівської області було затверджено звіт керуючого санацією ДП “Львівприлад“ та провадження у справі про банкрутство ДП “Львівприлад“ припинено.

Відповідно до преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Одночасно, згідно частини 1 ст. 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

При цьому, вказаний Закон слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до загальних норм щодо регулювання порядку відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 15 ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Штраф згідно спірного податкового повідомлення-рішення в сумі 19027 грн. 00 коп. нарахований за період з 03.12.2002 року до 03.09.2003 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Як встановлено судом вище, мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо позивача вводився судом двічі, а саме: ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2003 року у справі №6/165-4/122 та ухвалою Господарського суду Львівської області від 03 вересня 2003 року по справі №6/246-4/191.

У відповідності до статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 7 ст. 12 вищевказаного Закону передбачено, що дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

В свою чергу, як встановлено з матеріалів справи, розрахунок штрафу здійснено Відповідачем за період з 03.12.2002 року до 03.09.2003 року.

При цьому, відповідачем при здійсненні розрахунку було взято до уваги ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.09.2003 року №6/246-4/191, якою було порушено провадження по справі про банкрутство та введено процедуру мораторію, однак, органом державної податкової служби не враховано ухвали господарського суду Львівської області від 02.06.2003 року, якою було порушено провадження у справі №6/165-4/122 та введено процедуру мораторію.


Окрім того, оголошення про порушення справи про банкрутство державного підприємства “Львівприлад“ опубліковане 03.10.2003 року в газеті “Голос України“.

Позивачем не було включено до заяви про визнання кредиторських вимог та відповідно до затвердженого судом реєстру вимог кредиторів, суму штрафу в сумі 19027 грн. 00 коп., що вказана у спірному податковому повідомленні-рішенні.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до вимог підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, обов‘язок сплатити штраф покладається на платника податків.

Враховуючи положення пункту 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року № 110, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за № 268/5459, яким передбачено порядок застосування штрафних санкцій у разі сплати (погашення) суми податкового зобов‘язання.

В свою чергу, право органу державної податкової служби застосувати штрафні санкції виникає з моменту спливу термінів передбачених підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до частини 2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Окрім того, відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції Закону від 10 січня 2002 року N 2922-III встановлював наступне, після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з закінченням або достроковим припиненням процедури санації або ліквідаційної процедури чи затвердження арбітражним судом мирової угоди неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний був сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.

Проте, Законом України № 3088-ІІІ від 07.03.2002р. статтю 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” викладено в новій редакції. Відповідно до п. 5 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції Закону № 3088-ІІІ від 07.03.2002р., (що не була змінена до часу розгляду даної справи) мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.

Отже, враховуючи чинну редакцію вищевказаної статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, норми вказаного Закону не передбачають можливості стягнення після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з закінченням або достроковим припиненням процедури санації або ліквідаційної процедури чи затвердження арбітражним судом мирової угоди, грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які існували на дату введення мораторію.


Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.17.3 ст.17 згаданого Закону, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Як передбачено підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту (податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання), податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається зі змісту наведеної норми перебіг строку давності пов‘язується з моментом настання дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

В даному випадку має місце застосування штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, протягом граничних строків, визначених згаданим Законом.

Отже, строк давності, передбачений підп.15.1.1 п.15.1 ст.15 згаданого Закону, як вбачається з наведеної норми, на такі податкові правовідносини не розповсюджується, оскільки, не можна визначити його перебігу через відсутність регулювання порядку подання декларації, в якій би зазначалась сума штрафних санкцій за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених податковим законодавством.

Суд звертає увагу також і на те, що в податковому законодавстві відсутня норма, яка б дозволяла нараховувати та стягувати штрафні санкції без строків давності.

У відповідності до вимог ч.3 ст.8 Конституції України, норми останньої є нормами прямої дії.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України, права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки податковим законодавством не визначено строку давності щодо застосування штрафної санкції за несплату узгодженої суми податкового зобов‘язання протягом граничних строків, з врахуванням викладених норм, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону у відповідності до ч.7 ст.9 КАС України, з метою прийняття постанови, яка б гарнтувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Окрім того, у відповідності до вимог підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, право податкового органу на застосування штрафу передбаченого наведеною нормою, в даному випадку, виникло після закінчення 90 календарних днів за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, однак, таке право було реалізовано лише 27.03.2006 року (дата прийняття спірного податкового повідомлення-рішення).

Враховуючи те, що у відповідності до вимог п.17.3 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, та те, що з моменту виникнення права податкового органу на застосування штрафу пройшло понад 1095 днів, суд вважає, що в даному випадку органом державної податкової служби несвоєчасно, тобто з порушення розумного строку –1095 днів, застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції оспореним податковим повідомленням-рішенням.


Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, термін „нечинність” стосується нормативно-правових актів.

Враховуючи те, що позивачем оспорюється ненормативно-правовий акт, який він просить визнати нечинним, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, вважає за необхідне скасувати його.


За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов належить задоволити.


Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.


Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –


П О С Т А Н О В И В :


1. Позов задовольнити.

2. Скасувати, прийняте ДПІ у м.Львові, податкове повідомлення-рішення за №0000281521/0/5116 від 27.03.2006 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Львівприлад” (код ЄДРПОУ 0576593), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Стрийська, 48, 3 грн. 40 коп. судового збору.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.





Суддя Мартинюк В.Я.

Джерело: ЄДРСР 334643
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку