ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

27.12.06 Справа№ 2/1608-30/141А

Господарський суд Львівської області у складі:

судді Мороз Н.В.

при секретарі Печений С.

За позовом ДКП „Кам”янкатеплокомуненерго”

до відповідача Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області

про визнання незаконним рішення

за участю представників сторін:

Позивача –Козій Ю.В. - представник

Відповідача - Миколайська Г.І. – представник

Суть спору:

Позов подано Державним комунальним підприємством "Кам’янкатеплокомуненерго", м. Кам’янка - Бузька, Львівська область, до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області, м. Львів, про визнання незаконним рішення № 69 від 07.06.2006 р.

Ухвалою суду від 18.10.2006 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.11.2006 р. Для об”єктивного та всестороннього вирішення спору, розгляд справи відкладався ухвалами суду, в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Представникам сторін роз’яснено їх права згідно зі ст. ст. 49, 51 КАС України. У відповідності до ч. 6 ст. 71 КАС України справа слухається за наявними матеріалами.

Представник позивача позов підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорюваним рішенням вирішено вилучити в дохід бюджету з позивача 4096,38 грн. економічних санкцій. Вважає, що оспорюване рішення суперечить ціновій політиці НКРЕ України. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що позивач всупереч законодавству, нараховував плату за послуги з теплопостачання гуртожитку навчального закладу - Кам’янка - Бузькому ВПУ №71 не за тарифами, встановленими для житлового фонду, для категорії споживачів "населення", а за тарифами, встановленими для бюджетних організацій, у зв’язку з чим позивач отримав необґрунтовану виручку в сумі 1365,46 грн., на які оспорюваним рішенням нараховано санкції в розмірі 4096,38 грн.. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з договору №10 на постачання теплової енергії від 05.01.2005 р., позивач зобов’язався відпускати ВПУ №71 теплову енергію в гарячій воді (парі) протягом опалювального періоду. Зі змісту п. 5.6 договору та пояснень сторін випливає, що позивач отримував від ВПУ №71 плату за використану теплову енергію за тарифом 113,69 грн. за 1 Гкал.

15.10.2002 р. розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №1006 "Про тарифи на послуги з виробництва та постачання теплової енергії та порядку розрахунків за їх надання" затверджено тарифи на послуги з теплопостачання для населення, зокрема, за підігрів води по ДКП "Кам’янкатеплокомуненерго" - 79,20 грн. за 1 Гкал. Застосований до ВПУ №71 тариф в розмірі 113,69 грн. за 1 Гкал. передбачався для бюджетних організацій, що визнано сторонами.

27.03.2006 р. Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області складено акт №000159 яким встановлено, що нарахування плати за теплову енергію Кам’янка - Бузькому ВПУ №71, яке має на балансі гуртожиток, за період з 01.01.2005 р. по 01.03.2006 р. здійснювалось за тарифом 113,69 грн./1 Гкал, передбаченим для бюджетних організацій, а не за тарифом 79,20 грн., передбаченим для населення, хоча гуртожиток належить до житлового фонду та призначений для постійного проживання громадян. На підставі вказаного акту відповідачем винесено рішення №69 від 07.06.2006 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, яким, за завищення тарифів на теплову енергію для Кам’янка - Бузького ВПУ №71 в частині споживання на гуртожиток, вирішено вилучити у позивача в дохід держбюджету Кам’янка - Бузького району Львівської області 4096,38 грн. санкцій за завищення плати за теплову енергію.

Позивач вважає це рішення незаконним, як таким, що суперечить ціновій політиці НКРЕ України. Однак, належних доказів такої суперечності чи невідповідності прийнятого рішення нормативним актам суду не надано.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, житлово-комунальні послуги визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу. Виконавцем цих послуг є позивач, що випливає, зокрема, зі змісту ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Згідно із п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №208 від 03.06.1986 р., гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно, послуги з теплопостачання гуртожитків надавались позивачем споживачам –населенню, яке проживає у гуртожитках. Зазначеним спростовуються твердження позивача щодо надання цих послуг не мешканцям гуртожитків, а установі –балансоутримувачу.

Згідно із п. 38 Примірного положення про гуртожитки, плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Згідно зі ст. 30 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, державне регулювання цін/тарифів базується, зокрема, на принципі нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку.

Згідно із ст. 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Відповідно до ст. 14 вказаного закону, вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Відповідно, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог. Матеріалами справи, зокрема, актом від 27.03.2006 р., поясненнями та відзивом підтверджується, що сума необґрунтовано отриманої виручки становить 1365,46 грн., відповідно, розмір економічних санкцій становить 4096,38 грн. Належних доказів, які б спростовували зазначені обставини суду не надано.

Згідно зі ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, ст. 20 ГК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Однак, обставини, з якими закон пов’язує можливість визнання оспорюваного рішення незаконним і таким, що не підлягає виконанню, не доведено суду належними доказами у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку в позові відмовити. Судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у відповідності із ст. 254 КАС України і може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Суддя Мороз Н.В.