Категорія 51 Суддя-доповідач Попова С.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Баркової Л.Л., Попової С.А.,

при секретарі Кузнецові А.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області (далі - Управління ВД ФССНВВПЗ в Донецькій області), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області (далі - відділення ВД ФССНВВПЗ в місті Маріуполі), за участю третьої особи - Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення, не надання щорічної і додаткових відпусток повної тривалості, зміну дати звільнення, стягнення суми заборгованості,

за апеляційними скаргами Управління ВД ФССНВВПЗ в Донецькій області і відділення ВД ФССНВВПЗ в місті Маріуполі на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним трудовим позовом до відповідачів, посилаючись на наступні обставини. З 07.07.2008 року позивач перебував на посаді головного спеціаліста з медичного обслуговування, працюючи у відділенні виконавчої дирекції ФССНВВПЗ в місті Маріуполі Донецької області. 12.03.2012р. з ним у робочий час і на робочому місці стався нещасний випадок на виробництві, при якому на голову впала картонна коробка з документами вагою близько 7 кг, через що позивач потрапив на лікарняний. Втім, роботодавець не визнає цей випадок страховим і лікарняні через це за період тимчасової непрацездатності не оплачує.

За його заявою, поданою 10.05.2012р. до Управління ВД ФССНВВПЗ в Донецькій області, видано наказ про його звільнення за власним бажанням з наданням щорічної і додаткової відпустки тривалістю 29 календарних днів, останнім днем якої є день звільнення - 19.06.2012р. Але в період відпустки з 21.05.2012р. до 08.06.2012р. він проходив лікування впродовж 19 календарних днів, закінчивши яке направив лист непрацездатності роботодавцю. Проте, отримав відповідь кадрового підрозділу Фонду в Донецькій області від 18.06.2012 року за № 01-02/843, з якої довідався про своє звільнення 19.06.2012р. і виплату грошової компенсації за наказом від 18.06.2012р. № 662-к за 17 календарних днів невикористаної відпустки через тимчасову непрацездатність, на що він не надавав згоди. 23.06.2012р. він направив роботодавцю лист щодо продовження щорічної відпустки у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю під час відпустки, запропонувавши скасувати наказ Управління про звільнення.

20.07.2012р. роботодавець його поінформував листом від 16.07.2012р. про заборгованість по виплаті матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності на загальну суму 2319,9грн., що досі не виплачена.

Посилаючись на порушення його трудових прав, в тому числі на відпочинок, що полягають у нарахуванні без його згоди грошової компенсації за частину невикористаної відпустки, а не надання цієї відпустки в повному обсязі, невиплаті визначної відповідачем заборгованості за лікарняними в сумі 2319,9грн. просив: визнати неправомірними дії відповідачів в ненаданні щорічної і додаткової відпусток повної тривалості і зобов"язання відповідачів надати щорічну і додаткову відпустку повної тривалості; стягнути заборгованість з виплати матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності по лікарняних в сумі 2319,90грн.; скасувати наказ № 378-к від 10.05.2012р. про його звільнення і привести дату звільнення до дати фактичного з ним розрахунку; стягнути середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 04 лютого 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано дії Управління виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України в Донецькій області, відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України в місті Маріуполі Донецької області неправомірними. Скасовано наказ начальника управління виконавчої дирекції ФССНВВПЗ в Донецькій області № 378-к від 10.05.2012р. в частині звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з 19.06.2012р. Стягнуто з Управління ВД ФССНВВПЗ України в Донецькій області заборгованість по листах непрацездатності в сумі 2319,9грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційних скаргах відповідачі - Управління ВД Фонду в Донецькій області і відділення ВД Фонду в місті Маріуполі, посилаючись на неповне з"ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального рішення, просили рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_2 - визнання неправомірними дій і скасування наказу про звільнення, стягнення заборгованості по лікарняних скасувати, і ухвалити нове рішення з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_2 в даній частині. В решті рішення відповідачами не оскаржується. Позивачем ухвалене рішення не оскаржене.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників відповідачів: управління ВД Фонду в Донецькій області - Скоробагатої Т.М., Литвяк В.В., відділення ВД Фонду в м. Маріуполі - Морозову В.В. Гузенка Р.О., які підтримали доводи скарг, заперечення ОСОБА_2 проти апеляційних скарг відповідачів, розглянувши справу відповідно до ч. ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленої про дату і час розгляду справи третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в частині задоволення позовних вимог не відповідає.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 з 07.07.2008 р. перебував у трудових відносинах з відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області, працюючи останнім часом на посаді спеціаліста відділу з медичного обслуговування. Наказом начальника управління Фонду в Донецькій області № 378-к від 10.05.2012 року ОСОБА_2, на підставі його заяви (а.с. 23, 108), надано щорічну основну відпустку на 24 календарних дні з 21 травня по 14 червня 2012 року, щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці на 5 календарних днів з 15 по 19 червня 2012 року та матеріальну допомогу на оздоровлення, з наступним звільненням 19.06.2012р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

В період відпустки позивач з 21.05.2012р. по 08.06.20912р. перебував на лікарняному, лист непрацездатності отриманий роботодавцем 16.06.2012р. і оплачений в повному обсязі, як не оспорюється сторонами.

За період роботи ОСОБА_2 12.03.2012р. об 11-00год. позивач отримав травму, згідно із актом проведення розслідування, в тому числі і повторного, цей нещасний випадок не визнано таким, що пов'язаний виробництвом. За даним випадком акт по формі Н-1 не складався.

Позивач декілька разів з цього часу перебував на лікарняному, зокрема періоди: 12.03.2012р.-26.03.2012р. (лист непрацездатності АВП № 513161), 27.03.2012р.-30.03.2012р. (лист непрацездатності АВП № 533855), 12.05.2012р.-18.05.2012р. (лист непрацездатності АВП № 448506), по яких за мінусом нарахованих і сплачених роботодавцем (за місцем роботи у Фонді в м. Маріуполі) лікарняних в сумі 748грн., несплаченою сумою за рахунок цільового фонду згідно із розрахунками (а.с. 99-101) є 2319,90грн. (897,60+598,40+823,90).

Скасовуючи, з посиланням на передчасність, наказ про надання ОСОБА_2 відпустки з подальшим звільненням від 10.05.2012р., суд виходив з того, що роботодавець з отриманням лікарняного листа позивача 16.06.2012р. мав змогу перенести відпустку на інший період або її продовження. При цьому суд не погодився, як з недоречним і таким, що не грунтується на положеннях закону, твердженням відповідачів, що окрім листа непрацездатності, позивач повинен був направити і заяву про продовження відпустки.

Суд, вбачивши в діях відповідачів ознаки неправомірності, вказав, що при виданні наказу від 18.06.20112р. про виплату ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану відпустку, роботодавцем не враховано відсутність згоди працівника на отримання цієї компенсації, і що це потягло фактичне зменшення тривалості наданої відпустки (із врахуванням перебування позивача на лікарняному), яка не може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Разом з тим вимоги позивача про надання щорічної та додаткової відпусток суд визначив зайвими, оскільки скасовуючи наказ про звільнення приведено сторони в первісне становище, що передбачає можливість позивача звернутись до відповідача із заявою про надання цих відпусток, а при відмові оскаржити рішення у передбаченому порядку. З цих підстав же обставин суд відмовив і у задоволенні вимог про приведення дати звільнення до дати фактичного розрахунку.

Стягуючи з Управління Фонду в Донецькій області на користь позивача, як заборгованість, сум по листах непрацездатності в сумі 2319,90грн., суд керувався положеннями ст. 116 КЗпП України, врахувавши, що при звільненні ОСОБА_2 ця сума не була йому сплачена, а також посилався на положення ч. 4 ст. 26 Основ законодавства про загальнообов"язкове державне соціальне страхування, за яким при виникненні спору між страховиками виплата здійснюється страховиком, до якого звернулась застрахована особа. При цьому суд не погодився із запереченнями відповідачів про неможливість, з огляду на правові підстави для нарахування, сплатити вказані кошти за відсутністю акту за формою Н-1 і існуючий спір про це, і вказаною разом з тим причиною захворювання у лікарняних - нещасний випадок на виробництві.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, суд виходив з недоведення позивачем відповідних розрахунків.

З такими висновками в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 (визнання неправомірними дій відповідачів, скасування наказу про надання відпустки і звільнення, стягнення заборгованості по листах непрацездатності в сумі 2319,90грн.) не можна погодитись з огляду на наступне.

Положення статті 38 Кодексу законів про працю України передбачають можливість припинення трудового договору шляхом розірвання його з ініціативи працівника.

Зі ст.ст. 74, 75 КЗпП України вбачається, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам зокрема за особливий характер праці.

Статтею 3 Закону України "Про відпустки" визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до абз. 7 п. 8 Положення про відділення до компетенції начальника відділення належить лише право входити з поданням до начальника управління про призначення на посаду та звільнення з посади працівників відділення Фонду.

Вирішення кадрових питань щодо прийняття/звільнення з роботи працівників, ведення трудових книжок, надання всіх видів відпусток є виключною компетенцією начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області.

Як з"ясовано, 10.05.2012р. до Управління Фонду в Донецькій області ОСОБА_2 подано заяву, згідно якої він просив надати йому щорічну і додаткову відпустки повної тривалості з подальшим звільненням.

На підставі заяви позивача було видано наказ № 378-к від 10.05.2012р. за яким у межах, узгоджених між роботодавцем і працівником, останньому надано щорічну основну відпустку (24 календарних дні) і додаткову відпустку (5 календарних днів) за період роботи 07.07.2011р.-06.07.2012р. загальною тривалістю 29 календарних днів - з 21.05.2012р. по 19.06.2012р. з наступним звільненням 19.06.2012р. за власним бажанням працівника за ст. 38 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП України, п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або подовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 КЗпП України і ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки» у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону «Про відпустки».

Таким чином, чинне законодавство передбачає продовження відпустки на кількість календарних днів, протягом яких працівник був непрацездатний, якщо непрацездатність настала в період відпустки. Слід звернути увагу, що невикористана частина щорічної відпустки після закінчення цих причин не використовується працівником за своїм розсудом, а повинна бути надана працівникові шляхом видання власником про це наказу.

З ч. 4 ст. 83 КЗпП України вбачається, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.

За наказом від 18.06.2012 № 662-к «Про грошову компенсацію ОСОБА_2» позивачеві нараховано грошову компенсацію 17 днів невикористаної відпустки у зв"язку із співпадінням періоду тимчасової непрацездатності із частиною відпустки. І в ході апеляційного перегляду справи з"ясовано реалізацію цього наказу отриманням позивачем нарахованої суми грошової компенсації; не висування роботодавцеві заперечень при отриманні компенсації і неповернення згодом цієї грошової суми роботодавцеві; не оскарження в подальшому позивачем у встановленому законом порядку цього наказу від 18.06.2012р. з нарахування такої компенсації. Дані обставини сторонами не заперечувались.

Суд необґрунтовано, як погоджується із доводами скарг управління і відділення Фонду, поклав в основу висновків про порушення роботодавцем прав позивача - лише дату наказу про звільнення 10.05.2012р., який з дотриманням вимог закону (ст. 38 КЗпП, Закон «Про відпустки») виданий в день подання позивачем заяви за його ініціативи з наданням відпустки і подальшим звільненням по її закінченні - 19.06.2012р. Після цієї дати він не виходив на роботу, не подовжуючи трудові відносини.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу.

З 09.06.2012р., як офіційного моменту виходу ОСОБА_2 з лікарняного, до звільнення з роботи 19.06.2012р. будь-яких заяв про перенесення терміну невикористаної відпустки, її подовження від позивача не надходило, рівно як і не відкликалась заява про звільнення за власним бажанням або зміну дати звільнення. А тому підстав для перенесення відпустки не вбачалось у зв'язку з припиненням трудових відносин між Фондом і ОСОБА_2

Однак, суд не зважив на заперечення відповідачів в тій частині, що Управління ВД ФССНВВ, видавши наказ від 10.05.2012р., не мало підстав для зміни дати звільнення іншої, аніж 19.06.2012р. - за відсутності ініціативи з цього приводу позивача до останнього, визначеного в наказі, дня перебування у трудових відносинах.

Відтак є необґрунтованими висновки суду про надання позивачеві відпустки тривалістю менше 24 календарних днів що, за помилковою думку суду, не відповідає вимогам ст. 83 КЗпП України.

Висновки суду, що наказ від 10.05.2012р. суперечить положенням ст. 38 КЗпП України, вмотивований тим, що працівник впродовж 14 днів міг змінити думку щодо свого звільнення - не відповідає вимогам вищевикладених норм законодавства, що дотримані роботодавцем, а також не грунтується на фактичних обставинах справи, бо суд не врахував відсутність заяв ОСОБА_2 з приводу відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням. При цьому суд, кажучи про передчасність, не врахував положень ст. 115 КЗпП, за якою заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, що було роботодавцем в даному випадку дотримано.

За таких обставин, рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у скасуванні наказу від 10.05.2012р.

Досліджуючи законність рішення про стягнення з Управління Фонду в Донецькій області сплати лікарняних в сумі 2319,90грн., колегією суддів з"ясовано наступне.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності (страхової виплати), матеріального забезпечення у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов"язаної з нещасним випадком, як і внаслідок виробничого травмування - оплачуються роботодавцем за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України - відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 34 Закону України, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. № 1105-XIV з подальшими змінами в редакції станом на період спірних у справі відносин (далі - Закон № 1105-XIV), або згідно абз. 2 ч. 2 ст. 35 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001р. N 2240-III з подальшими змінами (далі - Закон № 2240-III).

Відповідно до п. 2.1. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 27.04.2007р. № 24 (далі - постанова Фонду № 24) підставою для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 13.11.2001 N 455, зареєстрованою в Мін'юсті 04.12.2001 за N 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 N 1232 "Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" (далі - постанова КМУ N 1232).

При цьому за абз. 2 п. 2.3 цієї постанови Фонду № 24 виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності потерпілого проводиться за рахунок коштів страхувальника, а починаючи з шостого дня непрацездатності - за рахунок коштів цільового Фонду (ФССНВВПЗ).

Тож, законодавцем, з огляду на положення Закону № 2240-III, так і Закону 1105-XIV, незалежно від причини настання захворювання (нещасний випадок на виробництві чи невиробниче травмування) визначено обов"язок роботодавця за рахунок підприємства оплатити перші п"ять днів періоду тимчасової непрацездатності працівника.

З моменту травмування ОСОБА_2 12.03.2012р. він мав декілька періодів тимчасової непрацездатності, в тому числі 3 листа непрацездатності з кодом «4» - захворювання внаслідок травмування на виробництві), що не спростовувалось сторонами, а саме за періоди: 12.03.2012р.-26.03.2012р. - АВП № 513161; 27.03.2012 р. по 30.03.2012р. - АВП № 533855; 12.05.2012р. по 18.05.2012р. - АВП № 448506.

Перші 5 днів по вказаних спірних листах непрацездатності, як законодавчо визначено, оплачені роботодавцем (відділенням ВД ФССНВВПЗ) за рахунок установи, що не оспорюється.

Що ж стосується оплати з шостого дня перебування працівника на лікарняному, то процедура фінансування здійснюється через цільові Фонди (в особі територіальних виконавчих дирекцій): Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП) - у випадку загального захворювання, або через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВВПЗ) - у випадку нещасного випадку на виробництві.

З приводу оплати подальшого періоду непрацездатності з 6-го дня, роботодавець звертався до цільового Фонду СС ТВП із заявами-розрахунками. Втім Фондом СС ТВП відмовлено у призначенні та виплаті матеріального забезпечення в розрахованій сумі 2319,90грн. з підстав наявності в лікарняних причини захворювання - нещасний випадок на виробництві, що не підпадає під дію Закону № 2240-III.

З іншої сторони, зазначена сума допомоги, як страхова виплата, в період тимчасової непрацездатності з 6 дня не оплачена і цільовим Фондом ССНВВПЗ з огляду на відсутність акту за формою Н-1.

Як вбачає колегія суддів, вирішення питання щодо певного цільового фонду, яким має фінансуватись непрацездатність ОСОБА_2 по листах непрацездатності знаходиться в площині страхових відносин ОСОБА_2 із страховиком - ФССНВВПЗ (не як з роботодавцем), і ці відносини не охоплюються виниклими по даній конкретній справі трудовими відносинами між сторонами.

З огляду на принцип цільового використання грошових коштів у Фонду ССНВВПЗ, як роботодавця, за відсутності розпорядчих рішень в межах реалізації Відділенням ВД ФССНВВПЗ в м. Маріуполі Закону 1105-XIV Фонду з приводу фінансування непрацездатності ОСОБА_2 за випадком 12.03.2012р. - були відсутні підстави для здійснення платежу 2319,90грн.

Ухвалюючи рішення про стягнення з роботодавця - Управління Фонду в Донецькій області несплачених лікарняних, суд керувався положеннями Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 26 ч. 4), якими предписано виплату матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг тим страховиком, до якого звернулася застрахована особа - у випадку спору щодо здійснення такої виплати між страховиками. При даних обставинах мається на увазі спір між ФСС ТВП, якщо захворювання є загальним, із ФССНВВПЗ, в компетенції якого є призначення і виплата страхових сум внаслідок виробничого травмування.

Втім, суд не зважив, що даний спір витікає з трудових відносин, врегульований нормами трудового законодавства, і на виниклі правовідносини у справі, що не перебуває у сфері загальнообов"язкового страхування, дані норми Основ, що визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні, не поширюються.

За відсутності рішення відповідного цільового фонду про призначення до виплати позивачеві в порядку матеріального забезпечення компенсації тимчасової непрацездатності за загальним захворюванням працівника, чи в порядку призначення страхової виплати в період тимчасової непрацездатності працівника через виробниче травмування, та переведення у встановлений законодавством спосіб коштів за місцем роботи позивача - у Відділення (Управління) ВД Фонду, як роботодавця, що фінансово звітує перед компетентними контролюючими органами, були відсутні підстави для оплати лікарняних з 6-го дня по спірних листках непрацездатності працівникові ОСОБА_2 за рахунок відповідного цільового фонду.

Відтак, колегія суддів вважає помилковим застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, що потягло необґрунтоване стягнення грошових сум з Управління ФССНВВПЗ як страховика, а не в порядку відновлення трудових прав позивача.

Суд, керуючись положеннями ч. 4 ст. 26 Основ не зважив, що конструкція даної норми у якості умови для здійснення страховиком виплат передбачає призначення матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг.

Але ж, як з"ясовано в ході перегляду апеляційним судом даної справи, рішення про призначення виплат по 3 спірних лікарняних ОСОБА_2, починаючи з 6-го дня непрацездатності, будь-яким цільовим фондом до сьогодення, як не заперечували сторони, не приймалось.

У зв"язку з цим у суду, який не зважив на вищевикладені обставини і використав правовий акт, що не підлягав застосуванню у даній справі, на даному етапі були відсутні підстави для стягнення з Управління коштів лікарняних 2139,90грн., правова ідентифікація яких (матеріальне забезпечення чи страхова виплата - допомога по тимчасовій непрацездатності) взагалі не визначена судом. У зв"язку з цим рішення в даній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення на його користь зазначеної суми.

До того ж, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 повідомив про ухвалення 22 березня поточного року рішення на його користь за спором по нещасному випадку, який з ним трапився на виробництві 12.03.2012р. Тож, за викладених обставин, позивач не позбавлений можливості відшукувати свої права щодо отримання сум оплати тимчасової непрацездатності у спорі із іншим суб"єктним складом (застрахований громадянин, страхувальник - роботодавець, страховик - цільовий страховий фонд), що знаходиться в площині правовідносин з загальнообов'язкового державного соціального страхування, перешкодою до чого не є припинення трудових відносин із відповідачем 19.06.2012р.

Висновки суду про порушення положень ст. 116 КЗпП України щодо нездійснення належних позивачеві платежів при звільненні, з огляду на заявлені межі позовних вимог і доводи апеляційних скарг, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Таким чином, за викладених обставин, в тому числі з"ясованих в суді апеляційної інстанції, у суду були відсутні підстави для визнання неправомірними щодо ОСОБА_2 дій Управління ВД Фонду в Донецькій області і Відділення ВД Фонду в м. Маріуполі. У зв"язку з чим, рішення, як таке, що не відповідає вимогам, закону підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у позові в цій частині.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення" зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій Відділення і Управління ВД Фонду ССНВВПЗ, скасування наказу про звільнення від 10.05.2012р., стягнення з Управління ВД Фонду в Донецькій області заборгованості по листах непрацездатності, зроблені з порушенням норм матеріального права, на неповно з"ясованих судом обставинах, ґрунтуються на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а отже, підлягає скасуванню в цій частині урахуванням норм матеріального права, обставин справи та вимог ст. 309 ЦПК України, з задоволенням апеляційних скарг відповідачів і ухваленням нового рішення відповідно до вищенаведеного мотивування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2013 року в частині визнання неправомірними дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області, скасування наказу начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області № 378-к від 10 травня 2012 року в частині звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з 19 червня 2012 року, стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області заборгованості за листами непрацездатності в сумі 2319,9грн. - скасувати і в цій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І.Песоцька

Л.Л.Баркова

С.А.Попова