ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

22.12.06 Справа№ 4/1251-29/165

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Калуської районної ради до Видавничого підприємства “Світло й тінь” про стягнення 5459,50 грн. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.10.2004 р. призначено експертизу визначення художньої вартості фотографій по справі, перед експертом поставлено наступні запитання: чи є фотографії, зроблені видавничим підприємством “Світло й тінь” для Калуської районної ради, творами фотомистецтва; яка дійсна вартісна оцінка цих фотографій? Висновком №405 мистецтвознавчої експертизи від 13.04.2005 р. встановлено, що всі представлені 105 фотознімків є творами фотомистецтва, при цьому 17 фотознімків мають ознаки художньої фотографії.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.04.2005 р. провадження по справі поновлено, розгляд справи призначено на 11.05.2005 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.10.2005 р. провадження у справі зупинено, призначено судову мистецтвознавчу екпертизу, відповідача зобов’язано надати судовому експерту довідку статистики станом на 2003 р. про середню ціну виготовлення фотографій, яка склалася на ринку фотографічних послуг Львівської області у 2003 р.

У зв’язку зі значним часом, що пройшов з моменту зупинення провадження у справі, судом скеровано до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз лист про надання інформації про хід виконання експертизи. До суду надійшла відповідь, з якої вбачається, що експертиза не проводиться, оскільки відповідачем не виконано п. 5 ухвали від 17.10.2005 р., не надано експерту довідку статистики станом на 2003 р. про середню ціну виготовлення фотографій, яка склалася на ринку фотографічних послуг Львівської області у 2003 р.

До суду надійшов лист Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №4179 від 28.11.2006 р., яким повідомлено, що вирішити питання, поставлені в ухвалі суду, неможливо. Ухвалою від 01.12.2006 р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 15.12.2006 р. В судовому засіданні оголошено перерву до 22.12.2006 р.

В судове засідання 22.12.2006 р. представник позивача не з’явився, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, причин неприбуття в судове засідання не повідомив.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Між сторонами по справі укладено Угоду №7 від 12.05.2000 р., про виготовлення фотоальбому „Історичні та культурні пам’ятки району” на загальну суму 42’000,00 грн. На виконання цієї угоди позивачем перераховано відповідачу 11’180,00 грн. Відповідачем розпочато роботу, виготовлено 110 фотографій. Однак, 01.09.2003 р. сторони погодили розірвати укладену угоду, а залишок невикористаних коштів в сумі 4’880,00 грн. відповідачем повернуто на розрахунковий рахунок позивача. На думку позивача, відповідачем завищено ціну виготовлених ним фотографій, позивачем проведено власне дослідження ринку фотографічних послуг в м. Калуші, з якого вбачається, що відповідач повинен був затратити на виготовлення цих фотографій 840,50 грн. Залишок коштів в сумі 5’459,50 грн. позивач вимагає стягнути з відповідача. Крім того, посилається на ст. 228 ЦК УРСР 1963 р., який був чинний на момент виникнення правових відносин, відповідно до якого продаж майна провадиться за цінами, що встановлюється за погодженням сторін є безпідставним.

Крім того, позивачем подано заяву про доповнення позовних вимог. Просить зобов’язати позивача повернути Калуській районній раді фотоплівки, з яких виготовлені фотографії об’єктів Калузького району відповідно до Угоди.

Проти позову відповідач заперечив повністю. Пояснив, що сторони погодили умови та порядок розірвання укладено угоди в листах від 26.08.2003 р. №187/1-28/52, від 21.10.2003 р. №64, з яких вбачається, що сторони обумовили повернення відповідачем залишку невикористаних коштів в сумі 4’880,00 грн. Вказана сума коштів була повернута позивачу. Тобто, на думку відповідача, сторони не лише погодили умови та порядок розірвання угоди, а й фактично виконали всі ці умови.

Крім того, на думку відповідача, позивачем не доведено, що таке „реальна вартість” фотографій, оскільки наведені ним докази є неналежними. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що наведені позивачем ціни стосуються лише друку фотографій, предметом же угоди було виготовлення фотоальбому; наведені позивачем ціни не враховують художньої цінності фотографій; відповідачем представлено власні дослідження на ринук художньої фотографії, які вказують на „реальність” цін на виготовлені ним фотографії. За таких обставин, вважає відповідач, позивачем не доведено, що вартість фотографій, виготовлених ПВП „Світло й тінь” за угодою №7 від 12.05.2000 р., повинна відовідати ціні фотографій у м. Калуші.

Відповідач заперечує проти уточнених позовних вимог про повернення фотоплівки, оскільки предметом угоди не є передача авторських прав на твори мистецтва.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між сторонами по справі укладено Угоду №7 від 12.05.2000 р. (надалі –Угода), на виконання умов якої відповідач зобов’язався виготовити сувенірний фотоальбом тиражем 2 тис. примірників, форматом 70х100/8, кількість сторінок –40, кількість слайдів –100, папір крейдований імпортний 200 г/м2, обкладинка тверда ламінована.

Сторонами в п. 3.2 Угоди погоджено вартість замовлення –42’000,00 грн. П. 3.4 Угоди передбачено, що позивач зобов’язується до 25.07.2000 р. перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача 30% наведеної вище суми, до 25.10.2000 р. 50 % вказаної суми.

Позивачем сплачено відповідачу на виконання умов Угоди 11’180,00 грн., про що представлено платіжне доручення №258 від 01.09.2000 р. на суму 10’000,00 грн., платіжне доручення №314 від 13.10.2000 р. на суму 1’180,00 грн.

Листом від 26.08.2003 р. №187/1-28/52 позивачем запропоновано відповідачу розірвати укладену між ними Угоду за взаємною згодою сторін у зв’язку з обмеженим фінансуванням даного проекту та неможливістю подальшого виконання умов цієї Угоди. Запропоновано повернути залишок невикористаних коштів в сумі 4’880,00 грн. Позивач проти вказаного листа заперечив, пояснив, що сума 4’880,00 грн. вписана від руки, а не надрукована, як решта частина листа, тому вважає таких доказ неналежним. Представив такий же лист, однак без наведеної суми. Однак, самого факту надіслання такого листа відповідачу позивачем не заперечено.

Листом від 21.10.2003 р. №64 відповідачем надіслано листа позивачу, яким повідомлено про згоду на розірвання Угоди, залишок невикористаних коштів в сумі 4’880,00 грн. повернуто позивачу. Крім того, позивачу надіслано акт виконаних робіт, калькуляцію і фотографії.

Відповідачем повернуто позивачу 4’880,00 грн., що самим відповідачем не заперечується.

Позивачем представлено листи-довідки фізичної особи –підприємця Крицуна А.В., ПП „Константа”, з яких вбачається, що вартість фотографії, виконаної виїзним фотографом коливається в межах від 3,00 грн. до 8,00 грн. залежно від розміру.

У відповідь відповідачем представлено листи-довідки ТзОВ „Фотосервіс плюс”, фізичної особи –підприємця Світушака Р.С., фізичної особи –підприємця Майкута Д.А., фізичної особи –підприємця Діденка В.Л.. з яких вбачається, що вартість художнього знімка коливається в межах від 24,00 грн. до 63,00 грн.

Крім того, позивачем представлено лист Головного управління статистики у Львівській області від 22.08.2005 р. №05-4/229 про те, що середня ціна виготовлення художніх кольорових фотознімків, яка склалася на ринку фотографічних послуг Львівської області у 2000 році коливається в межах від 9,03 грн. до 9,14 грн.

Листом від 24.10.2005 р. №05-4/298 Головне управління статистики у Львівській області повідомило, що згідно із затвердженим Держкомстатом України переліку споживчих товарів та послуг, які підлягають статистичному спостереженню, обстеженню цін підлягають фотографії на документи, інформацією про ціни художніх фотографій перелічених форматів не володіють.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 220 ЦК УРСР (1963 р.), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, зобов’язання припиняється угодою сторін, зокрема, угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж особами. Оскільки відповідачем прийнято від позивача 4’880,00 грн., суму, вказану та запропоновану в листі самого позивача від 26.08.2003 р. №187/1-28/52, суд приймає такий доказ як належний. Звідси випливає, що сторони погодили порядок та умови розірвання Угоди, при чому відповідач взяті на себе зобов’язання виконав.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Положеннями статті 33 ГПК України встановлено обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 6, 7 Закону України „Про ціни і ціноутворення” в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення” державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Виготовлення фотопродукції не належить до наведених видів ресурсів, продукції, товарів, тому ціни на них є вільними.

Представлені позивачем довідки не можуть слугувати достатнім та належним доказом поданого ним розрахунку ціни позову, оскільки ґрунтуються на цінах, встановлених зовсім іншими суб’єктами господарювання. Крім того, відповідачем представлено альтернативні довідки, прайс-листи, з яких вбачається зовсім інший рівень цін на художні фотографії. Суд звертає увагу на заперечення відповідача та підтримує його в частині, що прейскурант будь-яких суб’єктів господарювання не може мати будь-якого правового значення для ПВП „Світло й тінь”. Розрахунок, поданий позивачем не ґрунтується на точних даних, які би попередньо погоджувалися сторонами (умови про ціну виготовлення однієї фотографії конкретного розміру і т.п.).

За таких обставин ціна позову, визначена позивачем, грунтується на припущеннях, на даних, що не стосуються взаємовідносин між сторонами по справі. Тому суд вважає, що позивачем не доведено розміру, на який відповідачем завищено ціну на виготовлені фотографії, відтак –в задоволенні вимог про стягнення 5’459,50 грн. слід відмовити. За таких обставин судові витрати, сплачені за вимоги майнового характеру покладаються на позивача.

Що стосується вимог про повернення фотоплівки, то суд вважає такі вимоги безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 31 Закону України „Про авторське право та суміжні права” автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора оформляється авторським договором. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього закону. Авторські права на фотографію можуть бути реалізовані автором шляхом передачі негативу фотокартки (фотоплівки).

Як встановлено вище, ні Угода №7 від 12.05.2000 р., ні будь-якою іншою домовленістю сторін не обумовлювалася передача замовнику (позивачу) авторських прав (особистих чи майнових) на твори фотомистецтва. За таких обставин позивач не довів обов’язку відповідача передати позивачу об’єкт авторського права (фотоплівки), а тому в задоволенні його вимог слід відмовити.

Таким чином, оскільки в позові відмовлено повністю, судові витрати залишаються за позивачем. Відповідно до ч. 2 ст. 40 ГПК України речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 6, 7, 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, ст. 15, 31 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, ст. 40, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні вимог про стягнення 5’459,50 грн. відмовити повністю.

2. В задоволенні вимог про повернення фотоплівки відмовити повністю.

3. Повернути позивачу фотографії, що надійшли від нього для проведення експертизи.

Суддя Синчук М.М.