Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Справа № 2601/14548/12

Провадження № 2/752/332/13

29.07.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві цивільну справу за позовом Свято-Троїцький Китаєвський чоловічий монастир м. Києва Української православної церкви до ОСОБА_1 про визнання ордера недійсним, виселення з приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Свято-Троїцький Китаєвський чоловічий монастир м. Києва Української православної церкви, треті особи - Київська міська рада та Голосіївська у місті Києві районна державна адміністрація, про вселення -

в с т а н о в и в :

Свято -Троїцький Китаєвський чоловічий монастир м. Києва Української православної церкви (надалі - позивач) звернувся у Голосіївський районний суд міста Києва з позовом, в подальшому уточненому та зміненому в частині предмету, до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про визнання недійсним ордера виданого 11 січня 1972 року Московською районною радою м. Києва на ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Києва від 27 грудня 1971 р. № 2829, виселення з приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідач в ході судового засідання звернувся із зустрічним позовом до позивача про вселення в квартиру АДРЕСА_8

Позовні вимоги позивача, підтримані в судовому засіданні представником, обґрунтовані тим, що зазначений ордер видано з порушенням законодавства чинного на час його видачі, що тягне за собою відповідні правові наслідки. Проти задоволення зустрічного позову позивач заперечував.

Представник відповідача заперечував у задоволенні позову посилаючись на те, що позов є необґрунтованим, просив задовольнити зустрічний позов. Зустрічний позов представник відповідача мотивував тим, що відповідачу позивач перешкоджає у реалізації права на житло та перешкоджає його поверненню до вказаного приміщення.

Треті особи - Київська міська рада та Голосіївська у місті Києві районна державна адміністрація будучи належним чином повідомленими явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, повідомлень про можливість розгляду справи за відсутності їх представників не направляли.

Вислухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про часткове задоволення первинного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11 січня 1972 року виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва на ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 видано ордер на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Києва від 27 грудня 1971 р. № 2829.

Оскільки у матеріалах судової справи відсутні належні та допустимі докази перейменування чи проведені іншим чином зміни нумерації будівлі на яку видано спірний ордер, то суд вбачає, що спір між сторонами виник з приводу приміщення АДРЕСА_8

Згідно листа Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 153 від 10.02.1998 р., на території Китаївської пустині налічується 18 пам'яток архітектури місцевого і державного значення. Згідно з рішенням Виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» територія Китаєва в межах колишнього монастиря входить до архітектурного заповідника, а територія Китаєва в межах городища і трьох курганних груп до археологічного заповідника. Разом з тим Китаєво входить до зони природного середовища, що охороняється.

Згідно листа Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 21850 від 30.12.2002 р. на обліку та під охороною держави перебувають як пам'ятки архітектури наступні об'єкти по вул. Китаєвській 15: будинок намісника пустині (І пол. ХІХ ст.); дзвіниця Троїцької церкви (залишки) (1829-1837); Братська лазня (1870); келії з кухнею (1837); комплекс між трапезною та дзвіницею (1845); Корпус «новий» келійний (корпус № 3) (1894); Корпус «старий» келійний (корпус № 3) (1843-1844); огорожа пустині (залишки) (1851-1852); хлібопекарня (1835); церква 12 Апостолів з трапезною (корпус № 4) (1832-1833); церква Троїцька (1763-1767); (Наказ по Комітету від 16.05.1994 р. № 10, Наказ по Управлінню від 30.12.1996 р. № 14, Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970). Територія монастиря входить до території пам'ятки археології національного значення «Китаївське городище та кургани епохи Київської русі» (Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.07.1965 р. № 711).

Згідно висновку № 12 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.04.2004 р., будівлі, які на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 228-р, наказу міністерства аграрної політики України № 144 від 24.05.2002 р. та у відповідності до акту передачі - приймання від 04.07.2002 р. були передані в складі цілісного майнового комплексу в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит» Української православної церкви від попереднього власника Київського державного науково-виробничого учбового комбінату, виходячи з історичної забудови монастиря, яка формувалась протягом ХVІІ- початку ХХ століть, фактичної забудови, його релігійної діяльності та пов'язаної з нею господарської діяльності є будівлями цілісного майнового комплексу - «Монастир «Китаївський пустинницький скит».

Відповідно до листа Українського державного науково-дослідного та проектного інституту № 377-1113 від 25.06.2008 р., на території Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря розташовано 19 пам'яток.

Одна пам'ятка архітектури (культова), сімнадцять нововиявлених пам'яток віднесених до промислової, житлової, культової, цивільної архітектури, на облік взяті у 1994 р. та 1996 р. Зважаючи на вищевикладене, всі будівлі, у тому числі і корпуси 32 є невід'ємними частинами комплексу колишньої Китаївської пустині (нині споруди Свято-троїцького Китаївського чоловічого монастиря) не зважаючи на їх різноманітне призначення- відносяться до Культових споруд.

Листом Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 100-4245 від 29.05.2013 р. стверджено, що відповідно до акта візуального обстеження щойно виявленого об'єкту охорони культурної спадщини «Церква 12 Апостолів з трапезною» за адресою: вул. Китаївська, 15 у Голосіївському районі м. Києва від 11.04.2013 р. визнано, що вищевказана будівля має незадовільний технічний стан та потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт. При цьому, на виконання доручення Президента України від 28.02.2013 р. № 1-1/484 з питання підготовки та відзначення в Україні 1025-річчя Хрещення Київської Русі, Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація просить позивача привести будівлю (у тому числі спірне приміщення) в належний стан, одночасно інформуючи, що відповідачу запропоновані житлові приміщення за адресою: АДРЕСА_9

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що спірне приміщення на яке виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва видано ордер на ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 є невід'ємною частиною комплексу колишньої Китаївської пустині (нині споруди Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря м. Києва Української православної церкви).

Згідно постанови Верховного Суду України від 24.04.2013 р. у справі № 6-30цс-13, суди зобов'язані встановлювати чи входить спірне приміщення до складу житлового фонду.

Судом встановлено, що відповідно до Акту прийому-передачі виробничих будівель та споруд, а також житлових будинків по вул. Китаївський від 27 липня 1988 р. на виконання вказівок Держагропрому УРСР № 7 від 20.01.1988 р. УкрНДІ садівництва було передано, а Республіканським учбово-виробничим комбінатом по бджільництву Держагропрому УРСР прийнято виробничі будівлі та спорудження, а також житлові будинки по вул. Китаївський 32/1, 32/2, 32/3, 32/4, 32/5, 32/6, 32/9/13/7, 15/8, 32/3а, тобто житлові приміщення по вул. Китаївський, 15 відсутні.

Судом встановлено, що згідно даного акту Республіканському учбово-виробничому комбінату по бджільництву Держагропрому УССР було передано списки та адреси проживання жильців по вул. Китаївський в будинках 32/1, 32/2, 32/3, 32/4, 32/5, 32/6, 32/9/13/7, 15/8, 32/3а, серед яких також відсутнє приміщення під № 15.

На основі вищенаведеного суд дійшов до висновку, що будівля по вул. Китаївській 15 не передавалось від УкрНДІ садівництва до Республіканського учбово-виробничого комбінату по бджільництву Держагропрому УРСР як житловий будинок у якому проживали жильці.

Відповідно до довідки № 14480 від 25.04.2008 р. згідно з даними книг реєстрації бюро по нежитловому фонду нежилі приміщення/будівлі за адресою вул. Китаївська, 15/1, 15/4, 15/5, 15/7, 15/10-14 на праві власності не зареєстровані.

Відповідно до положення «Про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України» (КДП-204/І2 Україна 193-91), затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 31.12.1991 року N 135, жилий будинок це будинок, призначений для постійного проживання в ньому людей, який має обладнані квартири (квартиру) та допоміжні приміщення.

Квартира це частина жилого будинку, яка призначена для проживання однієї чи декількох сімей, має обладнані житла і підсобні приміщення, окремий вихід на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю.

Відповідно до Державних будівельних норми України (ДБН В.2.2-15-2005) «Будинки і споруди», житлове приміщення - опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Квартира - комплекс взаємопов'язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини, який включає (як мінімум): житлову (житлові) кімнату, кухню, ванну кімнату (душову), вбиральню (або суміщений санвузол), передпокій, комору чи вбудовану шафу.

Дослідивши вищевказані документи суд вбачає, що спірне приміщення є невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу - «Монастир «Китаївський пустинницький скит» та є культовою спорудою призначенням якої є релігійна діяльність та пов'язана з нею господарська діяльність, а не цілорічне проживання громадян.

Відповідачем не надано доказів отримання дозволу в Управлінні охорони пам'яток у відповідністю з Законом України «Про охорону культурної спадщини» на проведення будівельних робіт за наслідком яких призначення спірного приміщення відповідало б цілорічному проживанню громадян з дотриманням санітарно-епідеміологічних вимог.

Доводи представника відповідача, про те що доказом віднесення спірного приміщення до складу житлового фонду є рішення Голосіївської районної в місті Києві ради № 5/4 від 18.07.2002 р. «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва відомчого жилого фонду» суд вважає безпідставними. Як на підставу прийняття до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва спірних приміщень місцева рада в зазначеному вище рішенні посилається, зокрема, на рішення Київської міської ради від 30.03.99 р. № 185/286 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва відомчих житлових будинків».

Судом встановлено, що рішення Київської міської ради з такою назвою та змістом не існує, оскільки станом на 30.03.1999 р. територіальної громади Голосіївського району м. Києва не існувало як і самого Голосіївського району, як адміністративно-територіальної одиниці. Натомість є рішення Київської міської ради від 30.03.1999р. №185/286 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва відомчих житлових будинків» відповідно до якого було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Московської районної державної адміністрації житловий фонд разом з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями.

Проте, серед цього переліку приміщення по вул. Китаївській м. Києва (у томі числі і спірне приміщення) відсутні.

Таким чином, спірне по вул. Китаївській приміщення не передавалось в складі житлового фонду разом з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями до сфери управління Московської ради, а отже і не могло бути прийняте до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва у складі державного житлового фонду Київського науково-виробничого комбінату «Бджільництва».

При цьому суд не погоджується з твердженнями відповідача викладеними в додаткових запереченнях на позовні вимоги про те, що рішенням Голосіївського суду міста Києва від 07.12.2010 р. у справі № 2-347/10 встановлені факти, які не підлягають доказуванню, а саме те що спірне приміщення є житловим, а позивач ніякого відношення до нього не має, оскільки, не потребують доказування лише ті обставини, встановлені рішенням суду, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Проте, рішення Голосіївського суду міста Києва від 07.12.2010 р. у справі № 2-347/10 не містить відомостей про те чи віднесено спірне приміщення до складу житлового фонду. При цьому, спірне приміщення взагалі не було предметом розгляду справи на яку посилається відповідач, оскільки зазначене рішення Голосіївського суду АДРЕСА_10, а не спірного приміщення.

Таким чином, суд вважає, що спірне приміщення не є житловим та таким, що не віднесено до складу державного житлового фонду.

При цьому суд також не погоджується з твердженням представника відповідача про те, що оспорювань приміщення по вул. Китаївській не передавалась позивачу з посиланням на акт від 22.11.2002р., оскільки вищевказаний акт було складено у зв'язку з тим, що 24.04.1997 р. Київська міська державна адміністрація розпорядженням № 538 «Про деякі об'єкти соціальної інфраструктури» на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №304-р від 23.04.1996 р. вже зарахувала до комунальної власності міста будівлі Храму 12 Апостолів, Свято-Троїцької церкви по вул. Китаївській, 15 та будівлю Храму Серафима Саровського по вул. Китаївській 32/1.

Цим розпорядженням зазначені приміщення закріплені за Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища (далі - Управління охорони пам'яток) на праві оперативного управління і дозволено йому передати в безоплатне користування на умовах охоронних договорів, зокрема, будівлі Храму 12 Апостолів на вул. Китаївській, 15 монастирю «Китаєвський пустинницький скит», правонаступником якого є Позивач (додатки 3,4 до первинної позовної заяви).

28 червня 1999 року на підставі зазначеного розпорядження приміщення по вул. Китаївській, 15 (Храм) передано за охоронним договором № 6 між Управлінням охорони пам'яток та монастирем «Китаєвський пустинницький скит».

При цьому, приміщення про яке стверджує відповідач (АДРЕСА_10) є в акті передачі від 3-4.07.2002р. і не виключено з нього актом від 22.11.2002р.

Таким чином, оскільки спірне приміщення передано в користування монастирю на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 538 «Про деякі об'єкти соціальної інфраструктури», постанови КМУ від 26.04.2002 р. № 288-р, то позивач став і є на даний час правомірним користувачем цього майна.

Також суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача в запереченнях на рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2003р. як на доказ того, що спірний будинок не передавався позивачу, оскільки як вбачається з п. 1 резолютивної частини рішення Господарського суду м. Києва від 06.05.2003р. (справа № 38/125) припинено провадження у справі в частині вимог заступника прокурора м. Києва про визнання недійсним акта від 04.07.02р. про передачу майна в частині передачі за цим актом 10-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_2, двоповерхового гуртожитку по АДРЕСА_3, житлового будинку по АДРЕСА_4, житлових будинків по АДРЕСА_5, житлового будинку по АДРЕСА_6, житлових будинків по АДРЕСА_7, Храму «Свято-Троїцький» по вул. Китаївській 15/1, Храму 12 апостолів по вул. Китаївській 15/4, 15/5, Храму Серафима Саровського по вул. Китаївській 32/1а, котельні по вул. Китаївській 32/10.

Припинення судом провадження у справі у цій частині позовних вимог свідчить про неприйняття остаточного рішення судом щодо зазначених приміщень, тобто що вони залишились в попередньому правовому режимі - в безоплатному безстроковому користуванні монастиря.

Резолютивна частина рішення № 38/125 не містить положень щодо скасування акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого учбового комбінату в безоплатне користування монастирю «Київський пустинницький скит» від 04.07.2002р. При цьому чинними залишаються і вищевказані нормативні акти, які свідчать про передачу позивачу спірного приміщення.

До того ж, передані у користування позивачу приміщення назад Міністерству аграрної політики України або іншій юридичній чи фізичній особі не повертались. Жодних актів приймання-передачі щодо цього не підписувалось. Також суду не надано нових актів приймання-передачі цих приміщень і від Міністерства аграрної політики України.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2003р. у справі № 38/125.

Вiдповiдно до ст. 58 Житлового кодексу УРСР на пiдставi рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до ст. 59 Житлового кодексу УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не вiдповідаючих дiйсностi відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або органiзацiй на зазначене в ордері жиле примiщення, неправомірних дій службових осіб при вирiшеннi питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку i умов надання жилих приміщень.

Вiдповiдно до ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" вiд 8 червня 2000 року об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути вiдчуженi, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління iншiй юридичній або фiзичнiй особі за наявності погодження вiдповiдного органу охорони культурної спадщини.

Як встановлено судом спірне приміщення є об'єктом культурної спадщини i внесене до реєстру об'єктів культурної спадщини як архітектурна пам'ятка.

Відповідно до ст. 278 ЦК української РСР, надання жилих приміщень у будинках місцевих Рад депутатів трудящих проводиться виконавчим комітетом місцевої Ради за участі представників громадських організацій.

В будинках державних, кооперативних і громадських організацій надання жилих приміщень проводиться за спільним рішенням адміністрації і фабричного, заводського. місцевого комітету профспілкової спілки, затвердженим виконавчим комітетом Ради депутатів трудящих, спільним рішенням адміністрації і фабричного, заводського, місцевого комітету професійної спілки з наступним повідомленням виконавчого комітету Ради депутатів трудящих про надання жилих приміщень для заселення.

Таким чином суд вважає позовну вимогу про визнання ордеру недійсним обґрунтованою, оскільки спірне приміщення як на час видачі ордеру так і на даний час є невід'ємною частиною комплексу колишньої Китаївської пустині (нині споруди Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря. Києва Української православної церкви) та не відноситься до складу житлового фонду місцевих рад, а отже видаючи ордер на спірне приміщення виконавчий комітет Московської районної Ради народних депутатів м. Києва вийшов за межі своїх повноважень.

Суд виходячи з того, що вимоги позивача про виселення відповідача з займаного ним приміщення відповідно до ст.ст. 58, ЖК УРСР та визнання відповідача такими, що втратили право користування зазначеним жилим приміщенням у відповідності до ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР є взаємовиключаючими відмовляє в їх задоволенні.

При цьому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача зі спірного приміщення є не обґрунтованим, так як у своєму позові позивач посилався на ст.ст. 59 ЖК УРСР, однак, вищевказані норми права не передбачають підстав та порядку виселення громадян з займаних ними приміщень.

Також суд вважає, що вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним приміщенням у відповідності до ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР не підлягає задоволенню як необґрунтована, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про наявність підстав вважати відповідача таким, що втратив право користування спірним приміщенням.

На думку суду не підлягає задоволенню і зустрічний позов, яким відповідач просить суд вселити його в квартиру АДРЕСА_8, оскільки суд прийшов до висновку, що ордер виданий 11 січня 1972 року виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва на ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 на підставі рішення Московської районної ради м. Києва від 27 грудня 1971 р. № 2829 є недійсним.

Інших доказів, які б свідчили про законність вимог відповідача про вселення а в спірне приміщення до суду надано не було.

Частина 2 ст. 59 ЖК УРСР встановлено, що вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Однак інші питання, пов'язані із строком пред'явлення вимоги про визнання ордера недійсним (а саме: про наслідки пропуску цього строку; про поняття позовної давності; про обчислення позовної давності; про початок перебігу, зупинення, переривання позовної давності) Житловим кодексом не врегульовані.

За таких обставин необхідно керуватися нормами чинного на час видачі ордера і наступного Цивільного кодексу України.

Такий висновок випливає із ст. 1 ЦК України, якою передбачено загальне положення про те, що цивільним законодавством (в тому числі і ЦК України) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Спірні по справі відносини є цивільними відносинами, а тому відповідно до ст. 8 ЦК України у випадку не врегулювання цивільних відносин Цивільним кодексом чи іншими актами цивільного законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)

За таких обставин, оскільки зазначені вище правовідносини застосування позовної давності не врегульовані ЖК, вони регулюються Главою 19 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд бере до уваги пояснення позивача, які не спростовані відповідачем, про те, що про наявність цього ордера їм стало відомо при розгляді у суді даної справи, саме тоді коли відповідачем до суду було надано копію спірного ордеру.

За таких обставин суд вважає, що посилання в запереченні на пропуск позивачем строку звернення до суду, як підставу для відмови у цьому позові, є безпідставним.

При прийнятті рішення суд також бере до уваги клопотання позивача про уточнення позовних вимог (не змінюючи при цьому предмету і підстав позову) у частині найменування органу, який видав спірний ордер, а саме просить визнати недійсним ордер, який був виданий 11 січня 1972 р. виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва на ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 на підставі рішення Московської районної ради м. Києва від 27 грудня 1971 р. № 2829.

На підставі ст.ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря м. Києва Української православної церкви до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним ордер виданий 11 січня 1972 року виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на зайняття приміщень з двох кімнат площею 33,3 кв.м. АДРЕСА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Києва від 27 грудня 1971 р. № 2829.

В решті позовних вимог Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря м. Києва Української православної церкви до ОСОБА_1 про виселення з приміщення АДРЕСА_8 та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням АДРЕСА_8

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря м. Києва Української православної церкви про вселення в квартиру АДРЕСА_8 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя