Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108

Справа № 2-1655/11

Провадження № 2/270/6/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2013 року

Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:

Головуючого судді Мащенко С. В.

при секретарі Фабаровській І. М.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Ревіної Л. В.

Черногор П. А.

Пономаренко С. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду у місті Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОКОН», із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача - ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СКАЗКА» «Про визнання нерухомості об'єктом права спільної часткової власності, визначення часток у праві спільної часткової власності та про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном», -

в с т а н о в и в:

У липні 2011 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до КП «Локон» «Про усунення перешкод у користуванні об'єктами права власності», в якій позивач просила зобов'язати КП «Локон» усунути для неї перешкоди в користуванні часткою вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: приміщення № 2А, площею 19,0 м2; приміщення № 7, площею 6,4 м2; приміщення № 8, площею 3,8 м2; а усього площею 29,2 м2, - шляхом зобов'язання КП «Локон» звільнити приміщення від речей, сміття та інших предметів, не перешкоджати їй в проходженні до вказаного приміщення та доступі до нього, а також відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 100000 гривень (а. с. 3 - 5).

У лютому 2012 року, скориставшись правом, наданим їй частиною 2 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги, звернувшись до суду із відповідною позовною заявою, в якій просила визнати приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, належних ОСОБА_1, та кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належних КП «Локон», - об'єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1 і КП «Локон»; визначити частки власників у вказаному приміщенні перукарні, загальною площею 211,7 м2, а саме: що частка ОСОБА_1 у вказаному нерухомому майні відповідає 13,8% і складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, а частка КП «Локон» в спільній частковій власності відповідно є 86,2% та складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 185,2 м2; захистити її права власника шляхом усунення для неї перешкод в користуванні належної їй частки нежитлового приміщення, розташованого на другому поверсі будівлі АДРЕСА_1, що складається з приміщення № 2А, площею 19,0 м2; приміщення № 7 площею 4,8 м2; частково приміщення № 2 у розмірі 1,6 м2 /частка її приміщення № 7, приєднана до приміщення перукарні відповідача № 2/; приміщення № 8, площею 3,8 м2, - а усього площею 29,2 м2, у тому числі шляхом зобов'язання КП «Локон» звільнити вказані приміщення від належних йому речей, сміття та інших предметів, не перешкоджати їй в проходженні до вказаних приміщень та доступі до нього, а також просила стягнути на її користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 гривень (а. с. 44 - 47.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала свої уточнені позовні вимоги та просила їх повністю задовольнити, зазначивши, що до тих обставин, які викладі у позовній заяви в порядку збільшення (доповнення) позовних вимог їй нема чого додати.

Представник позивача ОСОБА_2, що діяла спочатку на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а потім ордеру та договору про надання юридичних послуг, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі та пояснила, що 18.09.2000 року її довіритель - ОСОБА_1 - уклала договір купівлі - продажу з КП «Сказка», предметом якого була частка вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, - а саме: приміщення № 2А, площею 19,0 м2; приміщення № 7, площею 6,4 м2; приміщення № 8, площею 3,8 м2, а усього площею 29,2 м2. Зазначений договір був зареєстрований в КП «БТІ міста Макіївки». На час придбання зазначеної нерухомості позивач працювала директором відповідача та придбала це приміщення з метою збільшення площі перукарні. Зазначила, що як на час придбання, так і надалі, це вбудоване нежитлове приміщення у багатоповерховій будівлі мало тільки один вхід, який розташовано через КП «Локон», а також єдині комунікації: водопостачання, електропостачання, каналізацію та інше. З лютого 2005 року ОСОБА_1 звільнено з посади та з доступу до належних їй на праві власності приміщень. Весь цей час й до моменту розгляду справи в суді вона не має можливості користуватись своїм майном, оскільки працівники КП «Локон» їй чинять опір. Вони незаконно зайняли ці приміщення, не допускають її до власності, використовують її у своїй діяльності, хоча й не сплачують орендну плату. Такі дії відповідача завдають ОСОБА_1 моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних із неможливістю використовувати її власність за прямим призначенням, необхідності захищати своє порушене право через правоохоронні та судові органи, що принижує її честь та гідність. Розмір шкоди оцінено її довірителем у розмірі 100000 гривень через тривалість її заподіяння. Крім того, звернула увагу суду на те, що оскільки вбудоване нежитлове приміщення має один спільний вхід й перебуває у власності двох осіб, воно належить їм на праві спільної часткової власності із частками: ОСОБА_1 - 13,8% та 86,2% - КП «Локон», так як спільна власність виникає з підстав, не заборонених законом. Просила визнати приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, належних ОСОБА_1, та кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належних КП «Локон», - об'єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1 і КП «Локон»; визначити частки власників у вказаному приміщенні перукарні, загальною площею 211,7 м2, а саме: що частка ОСОБА_1 у вказаному нерухомому майні відповідає 13,8% і складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, а частка КП «Локон» в спільній частковій власності відповідно є 86,2% та складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 185,2 м2; захистити права власника шляхом усунення для ОСОБА_1 перешкод в користуванні належної їй частки нежитлового приміщення, розташованого на другому поверсі будівлі АДРЕСА_1, що складається з приміщення № 2А, площею 19,0 м2; приміщення № 7 площею 4,8 м2; частково приміщення № 2 у розмірі 1,6 м2 /частка її приміщення № 7, приєднана до приміщення перукарні відповідача № 2/; приміщення № 8, площею 3,8 м2, - а усього площею 29,2 м2, у тому числі шляхом зобов'язання КП «Локон» звільнити вказані приміщення від належних йому речей, сміття та інших предметів, не перешкоджати ОСОБА_1 в проходженні до вказаних приміщень та доступі до нього, а також просила стягнути на користь позивача заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 гривень.

Представник відповідача Ревіна Л. В., яка є директором КП «Локон», у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що спірне приміщення, яке належить позивачу, їх підприємство не займає, у своїй діяльності не використовує, а тому не завдає та не може завдати з цього приводу моральної шкоди. На час придбання частини вбудованого приміщення позивачем, КП «Локон» ніяких дозволів, протоколів, договорів та таке інше щодо нього, а також щодо виникнення у них із ОСОБА_1 з цього приводу спільної власності не приймало та не укладало. Зазначила, що між кімнатами, належними ОСОБА_1, та приміщенням, в якому розташоване КП «Сказка», існував пожарний вихід, який було позивачем закладено. Наполягала на тому, що КП «Локон» та вона особисто як директор підприємства заперечують проти того, щоб позивач користувалась їх приміщенням та проходила через нього до своїх кімнат, оскільки це завдасть шкоди їх підприємству у вигляді суттєвого зменшення доходів, так як вони надають перукарські послуги тільки жінкам, а до приміщень позивача зможуть проходити й чоловіки, що потягне у цьому випадку низку незручностей. Просила у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Представник відповідача Черногор П. А., що діяла на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги, у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 також не визнала, повністю підтримала пояснення представника відповідача - директора Ревіної Л. В. та пояснила, що режим спільної власності повинен був виникнути між ОСОБА_1 та КП «Сказка», яке продало позивачу частину приміщень, що належали саме їм, а тому вважати існування такої власності між позивачем та відповідачем неправомірно. Зазначила, що у 2000 році між тими кімнатами, що зараз належать КП «Сказка» та ОСОБА_1, існував прохід, який було самовільно закрито та переобладнано, а тому така реконструкція є незаконною й мовити про наявність тільки одного проходу у спірні приміщення через приміщення КП «Локон» не можливо. Просила у позові ОСОБА_6 відмовити повністю.

Представник відповідача Пономаренко С. Ю., що діяла на підставі ордеру, у судовому засідання вимоги ОСОБА_1, викладені у відповідній позовній заяві, не визнала, повністю підтримала пояснення представників відповідача за статутом - Ревіної Л. В. та за ордером із договором Черногор П. А., додавши до них те, що у склад нерухомості, яка належить відповідачу, входять й інші приміщення, а не тільки те, що розташовано у спірній багатоповерховій будівлі. Крім того, прохід та можливість використовувати придбану нерухомість за призначенням, ОСОБА_1 повинні надати ті, хто її продав, а не КП «Локон», яке до цих кімнат не має ніякого відношення. Просила як і два інших представника у задоволенні позову повністю відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача - ПП «СКАЗКА» - Садекова Н. І., яка є директором цього підприємства, у судовому засідання просила ухвалити рішення на розсуд суду, пояснивши, що дійсно укладала з ОСОБА_1, яка на той час була директором КП «Локон», договір купівлі-продажу частини приміщень, що належали її підприємству, а саме: частину залу для проведення фото зйомки та лабораторії. Приблизно до 2000 року, але точно до дати укладення угоди з ОСОБА_1, ними було проведено реконструкцію приміщень ПП «Сказка» у повній відповідності із діючим на той час законодавством та зі складанням необхідної документації, в тому числі й технічної. Отже після неї не існувало проходу між ними та КП «Локон», тому вони й продали ці приміщення ОСОБА_1, оскільки пройти до них можливо було тільки через приміщення КП «Локон». Зазначила, що зараз зробити прохід до них також не уявляється можливим, оскільки там глуха стіна. Вказала, що чує як приміщеннями, які належать ОСОБА_1, користується КП «Локон», а коли вона була у перукарні особисто, то бачила, як хтось з працівників цього підприємства відмикав двері до кімнат ОСОБА_1 ключем. В подальшому до зали судових засідань не з'являлась, про причини своєї неявки суд не повідомляла. Надала заяву, зареєстровану за вхідним № 23475/12-вх від 24.09.2012 року, з проханням справу в подальшому розглядати у відсутність представника КП «Сказка».

Згідно із частиною 2 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача, свідчить відповідна заява, що міститься в матеріалах справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання цим представником додаткових особистих пояснень не має, суд вважав за можливе закінчити розгляд справи у її відсутність.

Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які сторони та їх представники посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: вислухавши пояснення позивача, її представника, представників відповідача, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача, свідків та дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази по справі, - суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Допитана у якості свідка ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона працює на підприємстві з моменту його утворення. Про те, що ОСОБА_1 придбала спірні приміщення, їй стало відомо тільки на зборах членів колективного підприємства у 2005 році. Ані вона особисто, ані її колеги приміщеннями позивача не користуються, що там відбувається їй не відомо, так як кімнати зачинені. Між цими приміщеннями та приміщенням, яке належить КП «Сказка», існував запасний вихід, який за час роботи ОСОБА_1 як директора було закрито. Зазначила, що за час директорства Ревіної Л. В. ніяких ремонтних робіт у їх приміщенні не робилось.

Допитана у якості свідка ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що приймала участь у приватизації приміщення КП «Локон». На час, коли вона у 2000 році виходила у відпустку по догляду за дитиною у віці до трьох років, в їх приміщенні розпочинався дрібний ремонт, а у 2003 році вже було проведено повноцінні ремонтні роботи. Про те, що ОСОБА_1 у свою власність придбала декілька приміщень, їй стало відомо тільки на загальних зборах учасників колективного підприємства у 2005 році. При цьому вона як член колективу ніяких згод на це не давала. Зазначила, що на момент початку проведення ремонтних робіт в КП «Локон» існував запасний вихід у КП «Сказка» саме через кімнати, що зараз належать позивачу. Зараз вони цими приміщеннями не користуються. Висловила свою позицію щодо того, що вона заперечує проти проходу до кімнат ОСОБА_1 через приміщення, що належить КП «Локон», оскільки в них дорогоцінне обладнання та інструмент.

Допитана у якості свідка ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що на загальних зборах учасників колективного підприємства «Локон» їй стало відомо, що ОСОБА_1 придбала спірне приміщення у власність. При цьому вони ніякої згоди на це їй не давали. Вказала, що на кімнати ОСОБА_1 підприємство не претендує та не використовує їх у своїй роботі, але вважає, що позивач повинна проходити до них через запасний пожарний вихід в КП «Сказка», що існував до проведення ремонтних робіт, хоча на цей час їй ніхто ніякий опір не чинить.

Допитана у якості свідка ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що про обставини придбання ОСОБА_1 спірних приміщень їй нічого не відомо. Однак свідчить про те, що на цей час її кімнати не зачинені на замок, але ними вони не користуються. Пояснила, що колись вона особисто бачила, що в них був запасний вихід, за яким знаходились двері у КП «Сказка».

Допитана у якості свідка ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що працює на підприємстві з 1980 року. У їх приміщенні існувала кімната із запасним пожарним виходом в КП «Сказка», яким особисто вона не користувалась. Їй відомо про те, що цю кімнату позивач придбала у власність, але коли конкретно не знає. На цей час КП «Локон» приміщення, що належить ОСОБА_1, не використовує. Пояснила, що дійсно заперечує проти того, щоб позивач та її відвідувачі проходили через їх приміщення, оскільки в них дороге обладнання та інструмент. Вказала, що на дверях у спірні приміщення й досі висить табличка із надписом «запасний вихід». Про те, чи зачинені вони на цей час, чи ні їй не відомо. Пояснила судові, що бачила двері у кімнатах ОСОБА_1 які колись були запасним виходом, але через них не проходила. Особисто їй позивач ніяких претензій щодо неможливості проходу до її кімнат не висловлювала, а тому їй про це не відомо. Взагалі із цим питанням до колективу підприємства позивач не зверталась. Також не ставила питання ОСОБА_1 й про те, щоб створити із КП «Локон» спільну часткову власність.

Допитана у якості свідка ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що спірні приміщення позивач придбала у КП «Сказка» без їх згоди. Вона бачила в них запасний вихід, але двері не відчиняла та через них нікуди не виходила. Взагалі ці кімнати вони не використовують у своїй роботі. Підтвердила, що у їх приміщення робились ремонтні роботи, але законно чи ні, їй не відомо.

Допитана у якості свідка ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що працює в КП «Локон» біля 39 років. Позивач була директором цього підприємства деякий час. У їх приміщенні існував запасний пожарний вихід, який виводив до приміщень КП «Сказка», де був розташований зал для фотозйомки, а також там був їх туалет. Ніяких коридорів та сходів цей вихід не мав. Потів вони зробили ремонт, та працівникам підприємства стало відомо, що ОСОБА_1 придбала кімнати з цим виходом. Що в цих кімнатах на цей час їй не відомо, однак на дверях так і висить табличка із надписом «запасний вихід». Підтвердила, що чинить припони позивачу у проході через приміщення КП «Локон», оскільки не бажає цього, але фізично ОСОБА_1 у цьому не перешкоджає.

Згідно договору купівлі - продажу від 18.09.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрованого у реєстрі за № 1863, КП «Сказка» продало, а ОСОБА_1 купила частку у вбудованому приміщенні від загальної площі 93,40 м2. По заяві власника відчужується приміщення № 2А, площею 19,0 м2, приміщення № 7, площею 6,4 м2 та приміщення № 8, площею 3,8 м2, а усього площею 29,2 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).

З реєстрового напису на договорі купівлі - продажу від 18.09.2000 року убачається, що Бюро технічної інвентаризації міста Макіївки було зареєстровано за ОСОБА_1 право особистої власності на частку вбудованого нежитлового приміщення, придбаного за вказаним договором, про що в реєстрову книгу № 4 внесений реєстровий запис № 1044 від 24.05.2001 року (а. с. 6).

Відповідно до довідки КП «БТІ міста Макіївки» від 10.09.2003 року № 1/35 частина вбудованого нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу частки приміщення від 18.09.2000 року № 1863 з внутрішньою площею 29,2 м2 й займає 2,39% площі забудови будівлі. Площа земельної ділянки будинку № 25-а згідно приватизації землі від 24.07.1996 року є рівною 686 м2. Загальна площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 16,0 м2 (а. с. 7).

З дублікатів та копій технічної документації на будівлю і споруди, розташовані по АДРЕСА_1, убачається, що належна ОСОБА_1 частка нежитлового приміщення є складовою частиною будівлі, взагалі, та знаходиться на її другому поверсі, приміщення на якому належать Колективному підприємству «Локон» (а. с. 8 - 11, 150 - 154).

10.01.2008 року ОСОБА_1 звернулась до прокурора Донецької області про порушення кримінальної справи відносно працівників КП «Локон» за статтею 185 Кримінального кодексу України, а також за фактом зайняття незаконної підприємницької діяльності (а. с. 72).

11.06.2008 року та 30.06.2011 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області про порушення кримінальної справи відносно працівників КП «Локон», які проникли до належного їй приміщення, викрали з нього частину майна, здійснюють самоправні дії, використовують зазначене приміщення в своїх цілях (а. с. 73 - 74).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 05.08.2009 року на ім'я прокурора міста Макіївки, вона просить порушити кримінальну справу відносно працівників КП «Локон» (а. с. 75).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (серії ААБ № 586751), Колективне підприємство «Локон», ідентифікаційний номер 20321261, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - 27.04.1994 року зареєстровано як юридична особа за № 1 273 120 0000 003282 (а. с. 89).

З довідки серії АБ № 208370 з Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України /ЄДРПОУ/, наданої начальником управління статистики у місті Макіївці, убачається, що керівником Колективного підприємства «Локон» є Ревіна Л. В. (а. с. 90).

Відповідно до наказу № 36 від 01.04.2008 року директором Колективного підприємства «Локон» призначено Ревіну Л. В. з 01.04.2008 року (а. с. 91).

Згідно довідки серії АБ № 454479 з Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України /ЄДРПОУ/, наданої начальником управління статистики у місті Макіївці, керівником Приватного підприємства «Сказка», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, - є Садекова Н. І. (а. с. 92).

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи № 6043/23 від 25.02.2013 року, користування належної ОСОБА_1 частиною приміщення перукарні, площею 211,7 м2, розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, без використання частини вказаної перукарні, що складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належної КП «Локон», не можливо. Розподіл в натурі між ОСОБА_1 та КП «Локон» приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованої на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, на частку, що складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, належну ОСОБА_1, і на частку, що складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належну КП «Локон», технічно не можливий. Розмір часток кожного з власників в приміщенні, виходячи з того, що ОСОБА_1 належить частка приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованої на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, а КП «Локон» належить частка перукарні, що складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2,наступна: - частка ОСОБА_1 - 138/1000 частини; частка КП «Локон» - 862/1000 частини. На момент проведення дослідження запасного входу між КП «Локон» та ПП «Сказка», між приміщеннями ОСОБА_1 та ПП «Сказка», як фактично, так і згідно наданої технічної документації з 18.09.2000 року /а. с. 11, 48, 154/ та по теперішній час не мається. Відповідно до технічної документації, яка є в матеріалах справи на день оформлення договору купівлі-продажу частки приміщення ОСОБА_1 /18.09.2000 року - а. с. 6/, прохід між КП «Локон» та ПП «Сказка» відсутній /а. с. 11/, та не мав можливості бути запасним виходом для двох організацій. На момент дослідження конфігурація приміщень, придбаних за договором купівлі-продажу /а. с. 6/, а саме - приміщення № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, - не відповідають технічній документації на момент придбання, дозволів на переобладнання не мається. Запасного виходу між КП «Локон» та ПП «Сказка» на момент проведення експертизи не має. Користування вбудованим нежилим приміщенням, що належить ОСОБА_1, яке складається з приміщення № 2А, 7, 8, площею 29,2 м2, при їх поновленні у первісний вид, передбачений технічною документацією, на дату складання договору купівлі - продажу від 18.09.2000 року не можливо як окремим приміщенням з окремим входом - виходом, так як такий вхід - вихід технічною документацією не передбачений. Мається варіант встановлення порядку використання ОСОБА_1 належними їй приміщеннями, з урахуванням вимог ДБН В.1.1-7-2002 «Захист від пожежі. Пожежна безпека», шляхом надання проходу до цих приміщень /приміщення № 2А, 7, 8, площею 29,2 м2/ через приміщення перукарні КП «Локон», тобто через приміщення № 1, 2, 3, 4, 5, 6 загальною площею 182,5 м2 /а. с. 157 -159/.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року, Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року та Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Так, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як було встановлено у ході судового розгляду справи, позивач ОСОБА_1 18.09.2000 року уклала з Колективним підприємством «Сказка» договір купівлі - продажу частки приміщення, за яким купила частку у вбудованому приміщенні - приміщення № 2А, площею 19 м2, приміщення № 7, площею 6,4 м2 та приміщення № 8, площею 3,8 м2, а усього площею 29,2 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно до вимог чинного на той час Цивільного кодексу УРСР, а саме статті 227, зазначений договір купівлі - продажу був нотаріально посвідчений та зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації міста Макіївки.

З огляду на положення статті 128 Цивільного кодексу УРСР позивач ОСОБА_1 з моменту отримання придбаних приміщень та здійснення відповідної державної реєстрації цього майна набула на нього право власності.

Таким чином, суд під час вирішення спірних правовідносин виходить з того, що виникнення у позивача ОСОБА_1 прав власності на спірні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - є правомірним.

Як убачається з положень статті 4 Цивільного кодексу УРСР, укладений позивачем ОСОБА_1 договір купівлі - продажу частки приміщення є підставою виникнення у неї цивільних прав і обов'язків з володіння, користування та розпорядження цим нерухомим майном.

Незважаючи на те, що зазначені цивільні права і обов'язки виникли у травні 2001 року /час реєстрації права власності у Бюро технічної інвентаризації міста Макіївки/, вони продовжують існувати і на час вирішення спірних правовідносин, тому вони підлягають регулюванню нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Положеннями Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, одними з яких є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також судовий захист цивільного права та інтересу /пункти 2, 5 статті 3 цього Кодексу/.

Відповідно до положень частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права /пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України/.

При цьому, право особи на звернення до суду за захистом своїх прав закріплено у положеннях статті 3 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, положення зазначеного кодексу передбачають право кожної особи у встановленому порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України /стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України/.

Вирішуючи вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання приміщення перукарні об'єктом права спільної часткової власності, з визначенням відповідних часток, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до положень статей 13 і 41 Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності.

Згідно до положень частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положення частини другої статті 41 Конституції України наголошують, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

На необхідність врахування наведених положень Конституції України звертає також увагу й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 1 Інформаційного листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року.

Станом на дату придбання позивачем ОСОБА_1 частки у вбудованому приміщенні, загальною площею 29,2 м2, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, - відносини, пов'язані із виникненням права власності регулювались Цивільним кодексом УРСР та Законом України «Про власність» від 07 лютого 1991 року.

Відповідно до положень статті 86 Цивільного кодексу УРСР та частини першої статті 2 Закону України «Про власність» правом власності визнавались врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

З огляду на положення частини третьої статті 2 Закону України «Про власність» кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Положеннями частини другої статті 3 Закону України «Про власність» передбачено, що майно може належати на праві спільної /часткової або сумісної/ власності громадянам, юридичним особам і державам.

Норми права, які містились у статті 112 Цивільного кодексу УРСР також визначали, що розрізняється спільна власність з визначенням часток /часткова власність/ або без визначення часток /сумісна власність/.

При цьому, суд при вирішенні спірних правовідносин враховує, що з огляду на положення статті 112 Цивільного кодексу УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Крім того, положення статті 17 Закону України «Про власність» передбачали можливість існування спільної часткової власності громадянина з іншими громадянами.

Отже, правовий аналіз наведених вище норм права дає підстави дійти до висновку, що станом на дату придбання позивачем ОСОБА_1 спірної частки у вбудованому приміщенні існувала спільна власність з визначенням часток, але належність, при цьому, майна на праві спільної власності юридичній особі та фізичній особі була неприпустимою.

Виходячи з того, що права і обов'язки позивача ОСОБА_1 у відношенні належного їй на праві власності спірного нерухомого майна продовжують існувати і після 01 січня 2004 року до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ /майно/, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положення, що містяться у частині першій статті 12, частині першій статті 317 та частині першій статті 319 Цивільного кодексу України наголошують, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Як було встановлено у ході судового розгляду справи, позивачем ОСОБА_1 була придбана частка вбудованого приміщення, площею 29,2 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, суд приймає до уваги, що право власності за позивачем ОСОБА_1 було зареєстровано Бюро технічної інвентаризації міста Макіївки 24.05.2001 року саме як на частку вбудованого нежитлового приміщення.

З досліджених у ході судового розгляду технічного паспорту на будівлю і споруди, розташовані по АДРЕСА_1, а також поверхового плану, убачається, що належна позивачу ОСОБА_1 частка нежитлового приміщення є складовою частиною будівлі, взагалі, та знаходиться на її другому поверсі, приміщення на якому належать Колективному підприємству «Локон».

Згідно до зазначених вище документів судом встановлено, що загальна площа приміщень, розташованих на другому поверсі спірної будівлі дорівнює 211,7 м2, та фактично складається з приміщень, які належать на праві власності Колективному підприємству «Локон» та фізичній особі ОСОБА_1, а саме кімнати № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2 - належать Колективному підприємству «Локон», а кімнати № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2 - належать фізичній особі ОСОБА_1

Як убачається з висновків будівельно-технічної експертизи № 6043/23 від 25.02.2013 року користування належною ОСОБА_1 часткою приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованою на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, без використання частки зазначеної перукарні, яка складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належної Колективному підприємству «Локон» - неможливо.

Крім того, висновками зазначеної експертизи передбачено, що поділ в натурі між ОСОБА_1 та Колективним підприємством «Локон» приміщення перукарні загальною площею 211,7 м2, розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, на частку, яка складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, належну ОСОБА_1, та на частку, яка складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, належну Колективному підприємству «Локон» - технічно неможливо. Запасні входи та виходи з приміщень, належних Колективному підприємству «Локон», ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Сказка», немає.

Також висновками будівельно-технічної експертизи передбачено, що користування вбудованим нежитловим приміщенням, який належить ОСОБА_1 та складається з приміщень № 2 А, 7, 8, площею 29,2 м2, при їх поновленні у первинний вигляд, передбачений технічною документацією, на дату складання договору купівлі - продажу від 18.09.2000 року неможливо як окремим приміщенням з окремим входом - виходом, так як такий вхід - вихід технічною документацією не передбачений.

При цьому, суд приймає до уваги положення частини першої статті 179 Цивільного кодексу України відповідно до яких річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

У свою чергу, до нерухомих речей /нерухоме майно, нерухомість/ належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення /частина перша статті 181 Цивільного кодексу України, стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року/.

Згідно до положень частини другої статті 183 цього ж кодифікованого закону України річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, є неподільною.

Крім того, положення частини першої статті 190 Цивільного кодексу України визначають, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Наведені норми права, а також обставини, що були досліджені судом, дають підстави дійти до висновку, що приміщення № 1, 2, 2 А, 3, 4, 5, 6, 7 та 8, загальною площею 211,7 м2, які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 та відповідно належить Колективному підприємству «Локон» і ОСОБА_1, є одним цілим об'єктом нерухомого майна.

При цьому, частка, яка складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2 та належить ОСОБА_1, є об'єктом, що входить до загального складу приміщень, розташованих на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, тобто є його частиною.

Окремо при вирішенні спірних правовідносин суд враховує, що будь - яких договорів та/або судових рішень про виділ або поділ в натурі приміщень № 1, 2, 2 А, 3, 4, 5, 6, 7 та 8, загальною площею 211,7 м2, які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, котрі відповідно належать Колективному підприємству «Локон» і ОСОБА_1, а до листопада 2000 року - Приватному підприємству «Сказка», суду надано не було.

З огляду на положення частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб /співвласників/, належить їм на праві спільної власності /спільне майно/.

Згідно до положень частини другої статті 355 Цивільного кодексу України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно /частина четверта статті 355 Цивільного кодексу України/.

Положеннями частини першої статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Більш того, суд приймає до уваги, що відповідно до положень статті 2, частини першої статті 318 та частини другої статті 356 Цивільного кодексу України суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Отже, станом на дату вирішення спірних правовідносин жодних обмежень стосовно належності майна на праві спільної часткової власності фізичній особі та юридичній особі не існує.

При цьому, суд враховує, що згідно до положень частини другої статті 318 Цивільного кодексу України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Як убачається з положень частини третьої статті 355 Цивільного кодексу України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до положень частини першої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

З огляду на положення частини другої та п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків зазначені договори та інші правочини, а також рішення суду.

Наведені вище обставини та норми права дають суду підстави дійти до висновку про належність приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, яке складається з кімнат № 1, 2, 2 А, 3, 4, 5, 6, 7, 8 на праві спільної часткової власності відповідно ОСОБА_1 та Колективному підприємству «Локон».

Відповідно до положень частини першої статті 357 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як убачається з положень частини другої статті 357 Цивільного кодексу України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання /виготовлення, спорудження/ майна.

На необхідність врахування вкладу кожного з співвласників у створенні спільної власності звертає увагу також й Верховний Суд України у пункті 5 своєї Постанови Пленуму «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року.

Безпосередньо порядок розрахунку часток об'єктів нерухомого майна визначений відповідним Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна» № 55 від 18 червня 2007 року.

Згідно до положень пункту 3.1. зазначеного Наказу розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна.

Положеннями пункту 3.2. цього Наказу передбачено, що право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо). При цьому вказані в правовстановлювальних документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю.

За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку /пункт 3.3. Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року/.

Виходячи з наведених норм права, а також відсутності згоди між сторонами по справі, а саме позивача ОСОБА_1 та відповідача Колективного підприємства «Локон» здійснити розрахунок належних їм часток на приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 згідно до вимог чинного законодавства України, визначення розміру належних їм часток на зазначене майно можливо здійснити лише у судовому порядку.

Враховуючи, що сторонами по справі не надано жодних доказів про розрахунок їх часток у спірному майні іншим чином, ніж передбачено у висновку будівельно-технічної експертизи, що було призначено при розгляді цієї справи, приймаючи до уваги розміри часток кожного з власників в приміщенні, виходячи з того, що ОСОБА_1 належить частка приміщення перукарні, загальною площею 211,7 м2, розташованого на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 та складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, а Колективному підприємству «Локон» належить частка перукарні, яка складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2, наступна:

- частка ОСОБА_1 - 138/1000 частини;

- частка Колективного підприємства «Локон» - 862/1000 частини.

При цьому, суд враховує, що зазначені у позовних вимогах ОСОБА_1 частки у спірному нерухомому майні у відсотковому виразі, а саме: 13,8% як частка, що належить ОСОБА_1, та 86,2% як частка, що належить Колективному підприємству «Локон», за своїм арифметичним значенням у дробах дорівнює саме 138/1000 та 862/1000.

Отже, за своїм правовим змістом, зазначені позовні вимоги у відсотковому виразі є рівними у їх арифметичному відображенні у дробах.

Виходячи з наведеного, а також з законодавчо закріпленої вимоги визначати частки у нерухомому майні у дробах, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 із застосуванням дрібного розрахунку часток, який міститься у висновку будівельно-технічної експертизи.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, а також стягнення моральної шкоди, то суд при їх вирішенні виходить з наступного.

Так, відповідно до частини третьої статті 319 Цивільного кодексу України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положення статті 321 Цивільного кодексу України наголошують на непорушності права власності, а саме ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім як у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому, суд враховує, що з огляду на положення статті 13 Конституції України, частини п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України та пункту 1 Інформаційного лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року - власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності /частина перша статті 386 Цивільного кодексу України/.

Згідно до положень частини першої статті 386 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вирішуючи спір у межах зазначених позовних вимог, судом не встановлений факт порушення прав власника позивача ОСОБА_1 і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні нею своїх прав власності.

Під час розгляду зазначених позовних вимог суд виходить з того, що основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод /Рим, 04 листопада 1950 року/, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Так, правом користування власністю визнається юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

На необхідності дотримання положень зазначеної Конвенції звертає увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму Інформаційному листі № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року.

У ході судового розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не було доведено факту неможливості користуватися належними їй спірними приміщення та добувати з цього майна корисні властивості.

Жодним з доданих позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи доказів не доведений факт існування у неї перешкод, які виникли з боку відповідача Колективного підприємства «Локон» та створюють неможливість у користуванні належним їй майном.

Посилання позивача ОСОБА_1 на заміну замків на вхідних дверях у її приміщеннях працівниками Колективного підприємства «Локон», а також використання ними цих приміщень в інтересах підприємства відповідача, у тому числі здійснення трудової діяльності та зберігання майна, не знайшли свого об'єктивного підтвердження під час розгляду цієї цивільної справи.

При цьому, суд, вирішуючи спірні правовідносини, враховує положення частини третьої статті 386 Цивільного кодексу відповідно до яких власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У свою чергу, положеннями частини першої статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Крім того, як роз'яснив Верховний Суд України у преамбулі Постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної /немайнової/ шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Отже, системний правовий аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави дійти до висновку, що підставою виникнення права на відшкодування моральної шкоди є порушення прав особи.

Виходячи з того, що судом під час вирішення цієї справи не було встановлено порушення з боку відповідача права позивач ОСОБА_1 на користування належним їй майном, з яким вона пов'язує завдання їй моральної шкоди, то й підстав для задоволення таких позовних вимог немає.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 до КП «Локон», суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини першої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Станом на дату звернення позивача ОСОБА_1 з позовною заявою до складу судових витрат відносились судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на інформаційно-технічне забезпечення /стаття 79 Цивільного процесуального кодексу України/.

На виконання вимог частини п'ятої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ОСОБА_1 додала документи, що підтверджують оплату нею судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 1, 2, 43).

Так, позивачем ОСОБА_1 були наданні платіжні документи про оплату судового збору у розмірі 8,50 гривень /за розгляд вимог про відшкодування моральної шкоди/ та у розмірі 107,30 гривень /за розгляд вимог немайнового характеру/, а також платіжні документи про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37,00 гривень.

Виходячи з того, що у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судом позивачу ОСОБА_1 відмовлено, то стягненню на її користь підлягають судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 107,30 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13 і 41 Конституції України, статтями 2, 3 і 17 Закону України «Про власність», статтями 4, 86, 112, 128 і 227 Цивільного кодексу УРСР, статтями 3, 11, 15, 16, 23, 179, 181, 190, 316 - 319, 321, 328, 355 - 357, 386 і 391 Цивільного кодексу України, статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, Постановою Пленуму «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року, статтями 4, 8, 10, 11, 11-1, 57, 58, частиною 1 та 3 статті 60, частиною 1 та 4 статті 61, частинами 1 - 3 статті 79, частиною 1 статті 80, частинами 2 і 3 статті 81, частинами 1 та 3 статті 88, статтями 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294 і 296 Цивільного процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОКОН», із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача - ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СКАЗКА» «Про визнання нерухомості об'єктом права спільної часткової власності, визначення часток у праві спільної часткової власності та про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном» задовольнити частково.

Визнати приміщення перукарні загальною площею 211,7 м2, розташоване на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2, належних ОСОБА_1, та кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6 загальною площею 182,5 м2, належних КОЛЕКТИВНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «ЛОКОН», об'єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1 та КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОКОН».

Визначити частку ОСОБА_1 у приміщенні перукарні, розташованому на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 такою, що дорівнює 138/1000 (13,8%) та складається з кімнат № 2 А, 7, 8, загальною площею 29,2 м2.

Визначити частку КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОКОН» у приміщенні перукарні, розташованому на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 такою, що дорівнює 862/1000 (86,2%) та складається з кімнат № 1, 2, 3, 4, 5, 6, загальною площею 182,5 м2.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з КОЛЕКТИВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛОКОН» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 107,30 гривень /сто сім гривень 30 копійок/ та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 гривень /тридцять сім гривень 00 копійок/.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в той же строк з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини рішення було ухвалено, складено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті 01.07.2013 року

Повний текст рішення з урахуванням приписів частини 3 статті 70 Цивільного процесуального строку було виготовлено та підписано суддею 08.07.2013 року.

Суддя: С. В. Мащенко