Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2013 р. Справа №805/3159/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Дворникова М.С.,

за участі секретаря Мичак О.С.,

представника позивача Ляшенка С.В.,

представників відповідача Наумкіної Д.С., Ободовської І.В., Чухлєбова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення № 117 від 26.12.2012 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач , товариство з обмеженою відповідальністю "ПСБ" (далі - ТОВ "ПСБ"), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач або орган АМКУ) про визнання протиправним та скасування рішення цього органу № 117 від 26.12.2012 року по справі № 01-26-64/2012, згідно з яким на позивача накладено штраф у розмірі 65 000,00 грн. та визнано, що:

- у період протягом червня - вересня 2012 року ТОВ "ПСБ", у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), займав монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту (від диспетчерського пункту м. Димитров до автостанції м. Бердянськ) із часткою 100 %;

- позивач, застосувавши при визначенні вартості квитка на проїзд за цим маршрутом завищений розмір тарифу 0,265 грн. за 1 км шляхом застосування автостанційного збору при відсутності у місті атестованої автостанції, що призвело до завищення вартості проїзду за міжобласним автобусним маршрутом загального користування, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 та визначене ч. 1 ст. 13 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом вчинення суб'єктом господарювання дій, які призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

В обґрунтування своїх вимог позивач навів наступні доводи:

- ринок, на якому він здійснює свою діяльність, визначений відповідачем невірно, оскільки міжобласного автомобільного маршруту не існує у відповідності до Закону України "Про автомобільний транспорт";

- відповідачем взагалі не досліджено участь інших суб'єктів господарювання на маршруті "Димитров-Бердянськ";

- товарні межі ринку, визначені відповідачем, не ґрунтуються на доказах;

- відповідачем не проаналізовані можливості використання за таким маршрутом автобусного транспорту, невірно встановлені часові межі ринку, не було запитано інформацію з приводу альтернативних маршрутів та безпідставно зроблено висновок, що рейси, які частково повторюють схему руху позивача, не виконуються;

- відповідач в своєму рішення взагалі не відобразив перелік основних споживачів та потенційних конкурентів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Представники відповідача надали письмові заперечення (а.с. 58-60), просили у задоволенні позову відмовити.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

26 грудня 2012 року за результатами розгляду заяви гр. ОСОБА_5 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органом АМКУ винесено рішення, яким визнано ТОВ "ПСБ" таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту із часткою 100%; визнано, що ТОВ "ПСБ", при визначенні вартості квитка на проїзд від м. Димитров до м. Бердянськ, застосувало завищений розмір тарифу 0,265 грн. за 1 км., шляхом запровадження автостанційного збору при відсутності у місті атестованої автостанції та комісійного збору, що призвело до завищення вартості проїзду за міжобласним автобусним маршрутом загального користування, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, шляхом вчинення суб'єктом господарювання дій, які призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; за вищезазначені порушення на ТОВ "ПСБ" накладено штраф у розмірі 65000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист економічної конкуренції" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" містить спеціальні норми - щодо захисту економічної конкуренції, а також загальні - щодо порядку захисту суб'єктом господарювання прав, порушених органами Антимонопольного комітету України. Проте цей Закон не є процесуальним і після набрання чинності КАС не може визначати юрисдикцію судів щодо розгляду публічно-правових спорів за участю органів Антимонопольного комітету України (постанова Верховного Суду України від 07.10.2008, ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.11.2010 р. у справі №К-24322/10).

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС України, яка є спеціальною нормою щодо визначення юрисдикції адміністративних судів, в тому числі відносно ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. З Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основними завданнями Антимонопольного комітету України є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

П. 4 ст.4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про Антимонопольний комітет України" для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що Антимонопольний комітет України є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції відповідно до покладених на нього завдань.

Крім того, відповідно до п. 15 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів", який набрав чинності з 03.01.2013, у КАС України виключено у пункті 1 частини першої статті 3 слова "крім випадків, встановлених законом", а у частині третьої статті 17 - пункт 5, який передбачав, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, які належить вирішувати в порядку господарського судочинства.

Таким чином, спір за участю суб'єкта владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління, а саме, щодо реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів тощо належить до компетенції адміністративних судів та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку на звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом, або іншими законами. Згідно із вимогами частини 5 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Оскаржуване рішення адміністративної колегії відповідача винесене 26 грудня 2012 року, отримане позивачем 11 січня 2013 року, а позовна заява подана до суду 11 березня 2013 року. Спірним рішенням суб'єкта владних повноважень накладено штраф на позивача у розмірі 65000,00 грн., який підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення. Даний інший строк встановлений Законом України "Про захист економічної конкуренції". Таким чином, відповідно до спеціальної норми права строк сплати штрафу, передбаченого рішенням адмінколегії відповідача від 26 грудня 2012 року, на дату звернення до суду не збіг.

Оцінюючи правомірність висновків відповідача, наведених в оскаржуваному рішенні, суд виходить з такого.

Згідно ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку в нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

На виконання даної норми Закону розпорядженням Комітету від 05.03.2002 р. N 49-р було затверджено відповідну Методику, якою встановлено порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика).

Відповідно до п. 2.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати такі дії: 1) встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме: суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; 2) складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; 3) складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); 4) визначення товарних меж ринку; 5) визначення територіальних (географічних) меж ринку; 6) встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; 7) визначення обсягів товару, який обертається на ринку; 8) розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; 9) складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; 10) визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; 11) встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Підпункт 2.1 пункту 2 Методики містить перелік можливих дій для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, тобто є диспозитивною нормою. Цей перелік застосовується залежно від конкретного порушення конкурентного законодавства.

Так, під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу № 01-26-64/2012, за наслідками якого винесено спірне рішення, відповідачем проведено аналіз становища суб'єктів господарювання на ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту (від диспетчерського пункту у м. Димитров до автостанції м. Бердянськ).

При цьому, відповідачем, з метою визначення монопольного (домінуючого) становища позивача на вказаному ринку, проведено такі дії: визначено об'єкт аналізу, товарні межі досліджуваного ринку, територіальні (географічні) та часові межі ринку, перелік споживачів товару, що обертається на досліджуваному ринку, потенційних конкурентів та бар'єри вступу на досліджуваний ринок (а.с. 17-19).

В якості об'єкту аналізу відповідачем визначено послуги з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров-Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту, що надавались протягом червня-вересня 2012 року та суб'єкта господарювання - ТОВ "ПСБ".

Товарними межами досліджуваного ринку орган АМКУ визначив послуги з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту (від диспетчерського пункту м. Димитров до автостанції м. Бердянськ).

Пунктом 1.3. Методики товарні межі ринку визначено як товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.

Під час розгляду справи № 01-26-64/2012 відповідач відхилив зауваження позивача стосовно того, що із м. Димитров до м. Бердянськ можна здійснити проїзд, використовуючи декілька автобусних маршрутів, зокрема із пересадками у містах Красноармійськ або Донецьк.

При цьому відповідач зазначив, що при дослідженні ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту Донецьким відділенням встановлено, що рейси, які повністю або частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту, іншими перевізниками не виконуються (а.с. 22).

Цей висновок органу АМКУ не відповідає дійсності та спростований позивачем.

Так, відповідно до пп. 18 п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. N 1184), схема маршруту - це картографічне зображення маршруту.

Тобто під рейсом, який частково повторює схему руху маршруту, слід розуміти шлях транспортного засобу, початкова і кінцева точка якого розташовані в межах картографічного зображення маршруту, а не за межами цього зображення (починатися за (раніше) м. Димитров, повністю повторювати маршрут і закінчуватися в м. Бердянськ), як стверджував представник відповідача у судовому засіданні.

Дане зображення (схема маршруту) міститься в матеріалах справи на аркуші 92.

Як вбачається з цього зображення, у межах маршруту "Димитров - Бердянськ" знаходяться такі населені пункти як Красноармійськ та Донецьк - міста, про які зазначав позивач у своїх зауваженнях до відповідача під час вирішення справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Місто Запоріжжя, про яке також зазначав позивач, не враховується судом, оскільки дане місто не знаходиться у межах вказаного маршруту.

Таким чином рейсами, які частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту є, принаймні, такі: "Димитров - Красноармійськ", "Красноармійськ - Бердянськ", "Димитров - Донецьк", "Донецьк - Бердянськ".

Матеріали справи місять докази здійснення перевезень за автобусним маршрутом регулярних перевезень "Димитров - Красноармійськ" (а.с. 233-234)

До матеріалів справи позивач надав також докази того, що в межах схеми руху здійснюються перевезення пасажирів його конкурентами, зокрема, дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування серії АТ № 000479 від 28.12.2010, виданого ТОВ "Добропільське АТП" на маршрут (в межах схеми руху) "Красноармійськ - Бердянськ" (а.с. 228-231).

Отже, з міста Димитров до міста Бердянськ споживач може здійснити альтернативну поїздку з використанням рейсів, які частково повторюють схему руху цього маршруту. Наявними доказами підтверджено існування щонайменше двох таких рейсів: "Димитров - Красноармійськ", "Красноармійськ - Бердянськ".

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідач взагалі не досліджував наявність рейсів, які частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту, що здійснюються іншими перевізниками, шляхом витребування відповідної інформації, хоча такі повноваження передбачені п. 5 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", але тем не менш зробив відповідний висновок про їх відсутність, який поклав в основу оспорюваного рішення.

Щодо взаємозамінності товарів (товарних груп), суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1. Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:

подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

відсутність суттєвої різниці в цінах;

взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Враховуючи наведені показники взаємозамінності, суд робить висновок, що переліком послуг з перевезення, які мають для споживачів ознаки однієї (подібної, аналогічної) послуги, та з якого здійснюється формування групи взаємозамінних послуг у спірних правовідносинах, є послуги перевезення пасажирів автобусним та залізничним транспортом з м. Димитров до міста Бердянськ у межах схеми вищезазначеного маршруту.

При цьому, дану попередньо визначену групу взаємозамінних послуг, у відповідності до ч. 3 п. 5.1. Методики, можна поділити на такі підгрупи: безпересадочні (прямі) перевезення пасажирів автобусним транспортом з м. Димитров до міста Бердянськ у межах схеми маршруту, безпересадочні перевезення залізничним транспортом та перевезення із пересадкою у межах схеми маршруту автобусним та залізничним транспортом.

Згідно з п. 5.2. Методики при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.

Стандартизованими товарами (товарними групами) можуть розглядатися товари, які мають єдину систему показників, параметрів, що характеризують товар, і у виробництві яких використовуються єдині чи однакові технічні стандарти, технічні умови, стандарти застосування тощо (пункт 5.3. Методики).

Диференційовані товари (товарні групи) характеризуються певними відмінностями споживчих властивостей, зовнішнього вигляду, якісних показників, термінів споживання, обсягів додаткових послуг (сервісного обслуговування), що дає можливість споживачам певним чином вирізняти переваги конкретного товару (товарної групи), який виробляється (реалізується) певним суб'єктом господарювання (продавцем), від інших аналогічних товарів (товарних груп) при задоволенні певного попиту (пункт 5.4. Методики).

Таким чином, безпересадочні (прямі) перевезення пасажирів автобусним транспортом з м. Димитров до міста Бердянськ у межах схеми маршруту та перевезення із пересадкою у межах цієї схеми маршруту є диференційованими товарами у розумінні пункту 5.4. Методики, у зв'язку з чим немає підстав для виокремлення ринку безпересадочних автобусних перевезень за маршрутом "Димитров - Бердянськ" як самостійного сегменту ринку.

У спірному рішенні відповідач зазначив, що перевезення пасажирів з м. Димитров до м. Бердянськ шляхом використання декількох автобусних маршрутів (зокрема, із пересадками у містах Донецьк, Запоріжжя, Красноармійськ) не є еквівалентним товаром-замінником перевезення пасажирів одним автобусним маршрутом.

Такий висновок орган АМКУ обґрунтував тим, що використання декількох маршрутів може призвести до збільшення часу перебування пасажирів у дорозі, до збільшення вартості поїздки тощо (а.с. 18, 22).

З матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що відповідач не проводив будь-яких досліджень часу перебування пасажирів у дорозі на рейсах, які частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту, з метою їх порівняння з часом здійснення безпересадочного автобусного рейсу за маршрутом "Димитров - Бердянськ" (на відміну від залізничного транспорту - а.с. 18), рівно як і вартості проїзду за цими маршрутами, у зв'язку з чим відповідні припущення відповідача є необґрунтованими.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, користувачі автобусного рейсу № 783/784 за маршрутом "Димитров - Бердянськ" можуть здійснити відповідну поїздку лише один раз на день з чіткою прив'язкою до розкладу, відповідно до якого початок руху автобуса - 05:30 ранку; стоянки впродовж маршруту: 5 хвилин на зупиночному пункті "Димитров АП" та 15 хвилин - на "Оленівка ТЗ" (а.с. 90, зв. бік). Інший рейс за вказаним маршрутом, на який позивач має дозвіл (№ 803/804), не здійснюється у зв'язку з відсутністю наповнюваності (а.с. 103).

Дані споживчі властивості послуги, що розглядається, дають підстави для висновку, що споживач за звичайних умов може легко перейти від її споживання до споживання іншої, зокрема, здійснити переїзд в інший зручний для нього час шляхом використання альтернативних (пересадочних) маршрутів, які частково повторюють відповідну схему руху.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки спірне рішення прийнято відповідачем при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи (зазначення, що рейси, які частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту, іншими перевізниками не виконуються), недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими (використання споживачами декількох маршрутів може призвести до збільшення часу перебування пасажирів у дорозі та збільшення вартості поїздки), неправильному застосуванні норм матеріального права (неврахування положень пунктів 5.2. та 5.4. Методики), а також неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи (недослідження та непорівняння споживчих властивостей альтернативних (пересадочних) автобусних маршрутів в межах схеми автобусного маршруту "Димитров - Бердянськ" із маршрутом № 783/784) воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

При цьому суд враховує, що наслідки відхилень від правових вимог щодо встановлення позивачем автостанційного збору за відсутності атестованої автостанції - ліквідовані ТОВ "ПСБ".

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення № 117 від 26.12.2012 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 117 від 26.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" (85322, Донецька область, м. Димитров, м-н Світлий 32/1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 650 (шістсот п'ятдесят) гривень 00 копійок шляхом їх безспірного списання з рахунку Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 03 липня 2013 року.

Повний текст постанови складено та підписано 08 липня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дворников М.С.