ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2013 року

Справа № 812/3016/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чиркіна С.М.,

секретарі судового засідання: Камінської М.В.

за участю

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Євсютіна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Луганського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про скасування повідомлення № С-01-01 від 14.01.2013, зобов'язання вчинити певні дії, забезпечення надання правової допомоги, стягнення матеріальних витрат та нематеріальної шкоди в загальній сумі 4075 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2013 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Луганського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про скасування повідомлення № С-01-01 від 14.01.2013, зобов'язання прийняти рішення, повернення оригіналу повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року, забезпечення надання правової допомоги при розгляді судом справи, стягнення матеріальних витрат та нематеріальної шкоди в загальній сумі 4075 грн.

В обґрунтування позову послався на звернення до відповідача 02.01.2013 року з клопотанням про надання безоплатної вторинної допомоги, внаслідок адміністративного арешту на п'ять діб на підставі ч.1.ст. 185 КпАП України (далі за текстом позову «клопотання»), в задоволені якого відмовлено повідомленням від 14.01.2013 .

Клопотання мотивовано незаконністю притягнення до адміністративного арешту Сєвєродонецьким міським судом, «необхідністю надання вторинної правової допомоги для судового відновлення прав свобод та компенсації заподіяної самоправцями шкоди, згідно передбачень «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», «Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою» прийнятою резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року (друга частина речення викладена мовою оригіналу, оскільки позивач стверджував про перекручення відповідачем даних, викладених в клопотанні).

З повідомленням Відповідача про відмову в задоволенні клопотання не згоден, оскільки воно не відповідає суті, змісту Клопотання, суперечить Закону України «Про безоплатну правову допомогу», та Відповідачем спотворений предмет.

Наполягав на відсутності у відповідача передбачених Законом підстав для відмови в задоволені клопотання.

Позивач просив скасувати повідомлення відповідача № С-01-01 від 14.01.2013 року, зобов'язати прийняти рішення щодо клопотання позивача у відповідності до змісту статей, зазначених Законів та Конвенції, повернути позивачеві оригінал «Повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року», в Клопотанні додаток 7 документа забезпечити надання правової допомоги при розгляді судом справи при повному звільненні від оплати, відшкодувати майнову та немайнову шкоду (а.с.3).

Відповідач позов не визнав, надав заперечення, в якому просив відмовити в задоволені позову, оскільки відсутні передбачені законодавством обставини для надання позивачу безоплатної допомоги (а.с.30-32).

При цьому звернув увагу на безпідставне посилання позивача в клопотанні на п. 4 ч. 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», оскільки фактично позивач виклав своє прохання про отримання допомоги не як особа, до якої застосовано адміністративний арешт, а як особа, яка бажає отримати допомогу при зверненні з цивільним позовом до посадових осіб з метою відновлення прав, свобод та отримання компенсації згідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В судовому засіданні позивач просив розглядати справу саме за предметом чітко визначеним в позовній заяві, оскільки відповідач в повідомлені та запереченнях підмінює поняття, спотворює предмет позову.

Посилався необхідність надання йому допомоги з метою реалізації Закону «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1176 ЦК України, та допомоги в отриманні документів, прийнятих у тому числі місцевим апеляційним судом в межах провадження про адміністративне правопорушення.

Представник відповідача надав пояснення тотожні даним викладеним в запереченнях.

Сторони вважали за необхідне розглянути справу на підставі наданих доказів.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Закон України «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон №3460) відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статей 15, 16 Закону України № 3460 центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центри) утворюються за рішенням Міністерства юстиції як територіальні відділення Координаційного центру з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр) з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці для забезпечення організації надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», фінансуються з Державного бюджету України, та є суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні.

Наказом Міністерства юстиції України № 967/5 від 02.07.2012 затверджено Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - наказ № 967).

Постановою Кабінету Міністрів України № 504 від 06.06.2012 року утворений Координаційний центр з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр) віднесений до сфери управління Міністерства юстиції, до компетенції якого відноситься затвердження структури Координаційного центру, положень про його структурні підрозділи (далі - ПКМ № 504).

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України № 13 від 30.07.2012 затверджено Положення Луганського обласного центру (а.с.52).

Відповідач зареєстрований в якості юридичної особи з організаційно-правовою формою - державна організація, утворений з метою діяльності у сфері права (а.с.37-38), діє на підставі Положення (далі - Положення а.с.52-57).

На підставі ст. 17 Закону № 3460, пункту 8 Положення, до компетенції Відповідача відноситься прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно із ч.2.ст. 30 Закону № 3460 рішення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду.

Відповідно до ст. 29 Закону України № 3460, фінансування безоплатної первинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 3 цього Кодексу суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До владних управлінських функцій відноситься, зокрема, здійснення дій чи бездіяльність у сфері регулювання публічно-правових відносин, надання адміністративних послуг, здійснення контролю.

В даному випадку, відповідач є носієм публічного інтересу, наділений владними повноваженнями з прийняття рішень на виконання делегованих повноважень.

Приймаючи до уваги створення відповідача державним органом з метою виконання державних гарантій за рахунок державного бюджету із повноваженнями приймати рішення на виконання наданих повноважень, суд вважає зазначену справу підсудною Луганському окружному адміністративному суду в розумінні вимог статей 17, 18 КАС України.

12.01.2013 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання безоплатної вторинної правової допомоги для судового відновлення прав, свобод та компенсації заподіяної самоврядовцями шкоди, згідно передбачень «Конвенції про захист прав свобод людини та основоположних свобод» та «Декларації основних принципів правосуддя жертв злочинів та зловживання владою» (викладено мовою оригіналу, оскільки позивач наполягав на розгляді саме предмету викладеному в Клопотанні (а.с.5).

В Клопотанні та судовому засіданні позивач мотивував право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги пунктом 4 ч.1.ст. 14 Закону № 3460.

Відповідно до ст. 13 Закону № 3460 безоплатна вторинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Згідно із п. 4 ч.1.ст. 14 Закону № 3460 право на отримання правової допомоги, передбаченої пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, мають особи, до яких застосовано адміністративний арешт.

Відповідно до пунктів 2, 3 ст. 13 Закону № 3460 до зазначених правових послуг відносяться здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

На підтвердження зазначеного права на отримання правової допомоги позивач надав рішення суду, прийняте у 2005 році в порядку, визначеному КпАП України про застосування до нього адміністративного арешту та листування в межах зазначеного провадження (а.с.6-20).

14.01.2013 відповідачем прийнято рішення № С-01-01 про відмову в задоволені Клопотання позивача про надання безкоштовної вторинної правової допомоги (а.с.21), далі рішення № С-01-01 ). Правомірність прийняття Рішення від 14.01.2013 року є предметом спору по даній справі.

В судовому засіданні позивач наполягав на наявності права на безоплатну вторинну правову допомогу саме на підставі п. 4 ч.1.ст. 14 Закону № 3460.

З Рішення № С-01-01 та пояснень представника відповідача убачається, що в якості однієї з підстав відмови в задоволені клопотання зазначено фактичне прохання позивача надати безоплатну вторинну праву допомогу, порядок надання якої визначений п. 2 ч. 2 ст. 13 та п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 14 Закону № 3460 право на безоплатну вторинну правову допомогу мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Пунктом 6 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що надання безоплатної вторинної правової допомоги особам зазначеним у пунктах 1, 2, 8-12 частини першої статті 14 Закону забезпечується поетапно починаючи з 1 січня 2014 року. З 1 січня 2017 року безоплатна вторинна правова допомога надається в повному обсязі всім категоріям осіб, передбачених статтею 14 Закону.

Приймаючи до уваги пояснення сторін, обставини, викладені в Клопотанні та рішенні № С-01-01, обмеження встановлені пунктом 6 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав застосовувати норми п.1 ч.1 ст. 14 Закону № 3460.

Стосовно обґрунтування позивачем свого права на отримання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі пункту 4 ч.1.ст. 14 Закону № 3460 суд виходить з наступного.

Закон України № 3460 був опублікований 08.07.2011 року, та відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону набрав чинності з наступного дня після опублікування.

Згідно із п.5 ст. 19 Закону № 3460, у разі звернення осіб, зазначених у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону, про надання безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб у випадках, установлених законом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.

З наданих позивачем рішень суду, прийнятих у 2005 році, в порядку визначеному КпАП України та листування в межах зазначеного провадження, убачається застосування до позивача адміністративного покарання у 2005 році із подальшим скасуванням Апеляційним судом 26.06.2006 постанови Сєвєродонецького міського суду про притягнення позивача до відповідальності.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач вже відбув адміністративне покарання та не був арештований.

Конкретне визначення законом № 3460 категорій осіб, які мають право на отримання правової допомоги та розмежування категорій навіть за ознаками адміністративно затриманих та адміністративно арештованих (пункти 3, 4 ст. 14 Закону 3460), свідчать про необхідність чіткого визначення осіб, які підпадають під дію зазначеного закону.

Таким чином Закон № 3460 не передбачає вільного визначення осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу.

Згідно із статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закон України № 3460 регулює правовідносини у сфері надання безоплатної правової допомоги суб'єктам права на безоплатну первинну правову допомогу та суб'єктам права на безоплатну вторинну правову допомогу, що встановлені цим Законом.

Приймаючи до уваги затримання та арешт ОСОБА_2 у 2005 році, коли Закон України № 3460 не діяв, і на момент виникнення спірних правовідносин Позивач не був арештованим чи затриманим, суд приходить до висновку, що станом на 14.01.2013 року позивач не відносився до категорії осіб, на яких розповсюджуються гарантії, передбачені п. 4 ч. 1 статті 14 Закону України № 3460.

Відповідно до ст. 19 Закон України № 3460 у разі звернення осіб, зазначених у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону, про надання безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб у випадках, установлених законом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.

Відповідно до статті 20 Закону України № 3460 особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги в тому разі, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, а також, якщо вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Таким чином, оскільки позивач станом на 14.01.2013 не був адміністративно арештованим, не відносився до категорії осіб, визначених п. 4 ч. 1 статті 14 Закону України № 3460, суд приходить до висновку про правомірність відмови в надані безоплатної правової допомоги.

Складання відповідачем рішення № С-01-01 в довільній формі не є підставою для його скасування, оскільки рішення прийнято правомірно та форма не затверджена.

Відповідно до ч.4 ст. 19 Закону України № 3460 якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася про надання такої допомоги, з одночасним роз'ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Порушення відповідачем вимоги ч.4 ст. 19 Закону України № 3460 в частині не надання роз'яснення порядку оскарження рішення не впливає на прийняте рішення по суті, тому не з формальних підстав рішення не може бути скасованим.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо клопотання у відповідності до змісту статей зазначених Законів та Конвенції (мовою оригіналу) суд вважає не обґрунтованими оскільки Відповідачем прийнято правомірне рішення.

При вирішенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути оригінал «Повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року» суд виходить з наступного.

Повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року було долучено позивачем до Клопотання (а.с. 5, зворотній бік, позиція 7).

З наданих доказів та пояснень сторін убачається, що позивач, до подання позову, не звертався до відповідача з вимогою про повернення оригіналу «Повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року».

Приймаючи до уваги повернення відповідачем позивачу в судовому засіданні оригіналу «Повідомлення міського відділу міліції Сєвєродонецька № 54/35 від 15.09.2005 року» (а.с.41), відсутність звернення позивача до відповідача за видачею зазначеного документа, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в даній частині, оскільки відповідачем не вчинялись протиправні дії та не допускалась бездіяльність.

При вирішенні питання стосовно позовних вимог про: «забезпечення надання правової допомоги при розгляді судом справи при повному звільненні від оплати» (мовою оригіналу), суд виходить з обраного позивачем способу захисту та вищевикладених обставин, визнає їх не підлягаючими задоволенню.

За відсутності підстав для задоволення першого та другого пунктів позовних вимог відсутні підстави для задоволення четвертого пункту позовних вимог стосовно відшкодування матеріальної та не матеріальної шкоди.

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Луганського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про скасування повідомлення № С-01-01 від 14.01.2013, зобов'язання вчинити певні дії, забезпечення надання правової допомоги, стягнення матеріальних витрат та нематеріальної шкоди в загальній сумі 4075 грн. відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 31 травня 2013 року.

Суддя

С.М. Чиркін