open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Справа № 0522/7365/2012

2/256/916/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Донецьк

Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі

головуючої судді - Гладкої І.А.

при секретарі - Уваровій А.Ю.

за участю сторін:

позивача за первісною позовною заявою - ОСОБА_1,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача за первісною позовною заявою - не з’явився,

відповідачів за первісною позовною заявою - не з’явились,

представника третьої особи, позивача

за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

третьої особи, позивача за зустрічною позовною заявою - ОСОБА_3,

треті особи за первісною позовною заявою

ОСОБА_5, ОСОБА_6 - не з’явились,

представник третьої особи за первісною позовною заявою

ПАТ «Державний ощадний банк України» - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кіровське відділення Публічного акцiонерного товариства «Державний ощадний банк України» в м. Донецьку про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2012 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кіровське відділення Публічного акцiонерного товариства «Державний ощадний банк України» в м. Донецьку про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки.

Подану позовну заяву позивач обґрунтувала тим, що 29.09.2007 року він придбав квартиру, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45, право власності на яку, позивач зареєстрував у встановленому законом порядку. В липні 2012 року позивач дізнався про те, що у вищезазначеній квартирі були замінені замки, після чого він дізнався, що його квартиру вже було продано, начебто, без його відома. Позивач також зазначив, що відповідач ОСОБА_8 придбав у відповідача ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9 від імені позивача. ОСОБА_1 також зазначив, що ОСОБА_7 є його рідним дядьком, однак, ніякої довіреності він йому не видавав і продавати квартиру не збирався. Після того, як ОСОБА_8 придбав квартиру позивача, він взяв в банку кредит, і в якості забезпечення виконання своїх зобов’язань уклав договір іпотеки на спірну квартиру. Після того, як відповідач ОСОБА_8 перестав виконувати свої зобов’язання по кредиту, банк в свою чергу продав спірну квартиру з торгів третій особі ОСОБА_3

Позивач за первісною позовною заявою та його представник – ОСОБА_2, яка діє на підставі договору-доручення, первісний позов підтримали, просили суд задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі, відмовивши у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 і приватний нотаріус ОСОБА_9 в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, однак доказів поважності своєї неявки або заяви про розгляд справи в їх відсутність до суду не надали.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, проте надала до суду заяву про розгляд справи в її відсутність.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте надав до суду заяву, згідно якої просив у задоволенні первісної позовної заяви відмовити та розглядати справу в його відсутність.

Представник третьої особи Кіровського відділення Публічного акцiонерного товариства «Державний ощадний банк України» в м. Донецьк, в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак доказів поважності своєї неявки або заяви про розгляд справи в його відсутність до суду не надав.

Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 13.11.2012 року зустрічна позовна заява ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користування житловим приміщенням була прийнята та приєднана з первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кіровське відділення Публічного акцiонерного товариства «Державний ощадний банк України» в м. Донецьку про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки, та об’єднані в одне провадження. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, згідно усного клопотання її представника – ОСОБА_4, були зменшені.

Представник третьої особи за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив суд у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, задовольнивши зустрічну позовну заяву, в обґрунтування якої пояснив, що 12.06.2012 року ОСОБА_3 на публічних торгах, які проводилися «Спеціалізованним підприємством «Юстиція», придбала спірну квартиру. 16.07.2012 року позивач за зустрічною позовною заявою зареєструвала свідоцтво про отримання майна на публічних торгах у приватного нотаріуса ОСОБА_10 Донецького міського нотаріального округу Донецької області. Після реєстрація вищезазначеного свідоцтва, позивач просила відповідача ОСОБА_1 звільнити належну їй квартиру, однак останній відмовився виконати її вимогу. Представник позивача в судовому засіданні проти первісної позовної заяви заперечував, зустрічний позов підтримав, просив суд у задоволенні первісної позовної заяви відмовити задовольнив зустрічну позовну заяву, проти ухвалення заочного рішення не заперечував

Згідно статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 8 Цивільного кодексу України визначає законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає поняття права власності, а саме: правом власності є право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Суб’єктами права приватної власності відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначається зміст поняття правочин, а саме, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, згідно зі ст. ст. 6, 319, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Особа має право розпорядитися своїми грошовими коштами на свій розсуд (подарувати, знищити, використати у інший спосіб). Так само, передоручення є правом особи.

Згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до ч. 3-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно вимог ст. 208 Цивільного кодексу України правочини, які належить вчиняти у письмовій формі правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначені підстави недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України встановлені наступні правові наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів; правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Як вбачається зі змісту ст. 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 10 Постанови пленуму Верховного суду України, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Судом встановлено, що 29.09.2007 року ОСОБА_11 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45. Вищезазначений договір було посвідчено третьою особою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5

Як вбачається судом із долученого до матеріалів цивільної справи витягу № 4694774 від 29.09.2007 року, вищезазначений правочин було внесено до Державного реєстру правочинів.

Із долученого до матеріалів справі витягу № 16313256 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності на спірну квартиру було зареєстровано у КП БТІ м. Донецька, на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2007 року.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 був зазначений власником спірної квартири, цей факт підтверджується копією технічного паспорту від 29.12.2006 року за інвентаризаційною справою № 1/9040.

Із долученої до матеріалів справи довіреності від 19.12.2007 року, яка була посвідчена відповідачем приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованої в реєстрі за № 7451, судом вбачається, що позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_7, продати квартиру, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45, та надав йому для цього всі необхідні повноваження.

Вищезазначена довіреність була зареєстрована у Єдиному реєстрі довіреностей за № 23005040, що вбачається судом із долученого до матеріалів справи витягу № 4506557 від 19.12.2007 року.

Як вбачається судом із нотаріально посвідченого витягу з Державного реєстру правочинів № 11616560 від 25.07.2012 року, згідно запису № 5, номер правочину: 2626244, спірна квартира була відчужена відповідно до договору купівлі-продажу від 09.01.2008 року позивачем за первісним позовом на користь відповідача ОСОБА_8

Судом також встановлено, що відповідно до акту проведення прилюдних торгів від 25.06.2012 року, старшим державним виконавцем ВДВС Калінінського РУЮ у м. Донецьку, при примусовому виконання виконавчого провадження № ЄДРВП 30927326 від 25.01.2012 року на підставі виконавчого напису №5819 від 01.11.2011 року, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_12 про стягнення з ОСОБА_8 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості в розмірі 328205,22 грн. Відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» було складено акт про проведення прилюдних торгів по реалізації спірної квартири, яка належала відповідачу ОСОБА_8 на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 09.01.2008 року, реєстраційний номер 24, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованим в КП БТІ м. Донецька, в книзі № 1/151дк-30, номер запису: 184. 12.06.2012 року ПП «СП «Юстиція», були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого майна, яке належало відповідачу ОСОБА_8 – спірну квартиру, про що свідчить протокол № 17/1208/12/і від 12.06.2012 року про проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна, також долученого до матеріалів справи. Переможцем торгів за придбане майно визнано – третю особу ОСОБА_3

Із долученого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру правочинів № 11616560 від 25.07.2012 року, а саме з запису 6, судом вбачається, що було здійснено правочин № 5102361 та третій особі ОСОБА_3 було видано свідоцтво про придбання об’єктів нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме квартири, яка розташована за адресою: м. Донецьку, вул. Чернігівська 11/2.

Як вбачається судом із долученого до матеріалів справи акту від 20 березня 2013 року, в квартирі за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45, з травня 2010 року постійно мешкають ОСОБА_1, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, до народження ОСОБА_14, ОСОБА_1 та ОСОБА_13 мешкали в квартирі з 2007 року.

Отже , з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини справи та проаналізувавши усі долучені до матеріалів цивільної справи письмові докази, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1, з урахуванням вимог ст. 203 ЦПК України, не надано жодних доказів, які б підтверджували той факт, що довіреність від 19.12.2007 року, яка була посвідчена відповідачем приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, якою відповідач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_7, продати квартиру, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45, є недійсною. Проте судом достеменно встановлено, що вищезазначена довіреність була оформлена з урахуванням вимог чинного законодавства, в свою чергу позивач ОСОБА_1 доказів протилежного суду не надав. Таким чином, оскільки ОСОБА_1, не було доведено факту недійсності вищезгаданої довіреності, та враховуючи вимоги ч. 5 ст. 12 ЦК України, відповідно до якої добросовісність набувача презюмується, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача за первісною позовною заявою про: визнання недійсним договору купівлі продажу квартири від 09.01.2008 року, який було укладено між ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_1 та ОСОБА_8; визнання недійсним кредитного договору № 7641 від 09.01.2008 року, який було укладено між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_8; визнання недійсним договору іпотеки № 7641 від 09.01.2008 року, який було укладено між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_8

В свою чергу, суд вважає, що недобросовісність набуття права власності на спірну квартиру позивачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3, відповідачем, на виконання вимог ст.60 ЦПК України, відповідачем за зустрічною позовною ОСОБА_1 не доведена. Враховуючи той факт, що спірна квартира, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45, належить ОСОБА_3, суд вважає за необхідне задовольнити зустрічну позовну заяву. Отже, спірна квартира на законних підставах перебуває у власності ОСОБА_3, в свою чергу, ОСОБА_1 09.01.2008 року спірну квартиру продав, та на момент звернення ОСОБА_3 із зустрічною позовною заявою, безпідставно мешкає в ній та порушує право позивача за зустрічною позовною заявою на користування вищезазначеним житловим приміщенням.

Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_1 та його представником – ОСОБА_2, нових доказів в обґрунтування своїх первісних вимог та заперечень суду надано не було, а й отже первісна позовна заява, задоволенню не підлягає.

В свою чергу, суд вважає, що зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, обгрунтована та є такою, що підлягає задоволенню.

При задоволенні позову на користь позивача з відповідача, відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ст.ст. 1, 8, 10, 11, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, 218, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 6, 16, 128, 202-204, 208-210, 215, 216, 316, 317, 319, 328, 627 п.10 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кіровське відділення Публічного акцiонерного товариства «Державний ощадний банк України» в м. Донецьку про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу, кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 за квартири, яка розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Чернігівська 2/45.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 109 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя І.А. Гладка

21.05.2013

Джерело: ЄДРСР 31383838
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку