ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2013 року справа № 2а-1723/10/2470

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Анісімова О.В.

секретаря судового засідання - Граматовича М.І.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Пастуха В.В., Семенюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та бездіяльності та про відшкодування завданої шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі - позивач або ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - відповідач або Митниця) про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у безпідставному неповерненню належного йому транспортного засобу зі складів митних органів, визнання протиправними дії, які полягають у безпідставному стягненню коштів за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів у сумі 14014,00 грн. та стягнення у зв'язку із цим грошових коштів у сумі 14104,00 грн., як завданої матеріальної шкоди, 683,19 грн. витрат понесених на лікування, 5000 грн., як розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Митницею безпідставно утримувався на митних складах конфіскований у нього автомобіль НОМЕР_1. У зв'язку із перебування автомобіля НОМЕР_1 на митних складах Митниці, позивач вимушений був вчиняти дії щодо його повернення, що призвело до матеріальних витрат. Крім цього, за період з 16.10.2009 р. по 08.12.2009 р. Митницею безпідставно, на думку позивача, нарахована плата за зберігання транспортного засобу на складах у сумі 14014,00 грн., яку останній був вимушений оплатити. Вважає зазначену бездіяльність та дії Митниці протиправними та просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати заподіяну у зв'язку із цим моральну та матеріальну шкоду.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив.

Ухвалою суду від 06.02.2013 р. до участі в справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державну казначейську службу України (далі - третя особа). Третя особа про день, час та місце слухання справи по суті повідомлена належним чином, однак до суду не з'явилась, будь-яких заяв чи клопотань суду не надала, про свою правову позицію щодо предмету спору суд не повідомила, у зв'язку із цим суд вирішив слухати справу без участі її представника.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, суду пояснили наступне.

Так, 17.07.2009 р. посадовими особами Митниці складено протокол про порушення митних правил №0869/20909/09 за ознаками вчинення ОСОБА_1 порушень митних правил, передбачених ст.352 Митного кодексу України (далі - МК України) та на підставі ст.377 МК України було вилучено транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 року позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.352 МК України та накладено стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. постанову Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р. змінено, шляхом виключення із резолютивної частини постанови накладення стягнення у вигляді конфіскації автомобіля НОМЕР_1 та застосовано штраф.

Зазначена постанова Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 року була направлена 19.10.2009 року до Західної регіональної митниці для негайного виконання Апеляційним судом Львівської області.

19.10.2009 року позивач звернувся з заявою до Львівської митниці із вимогою повернути йому автомобіль НОМЕР_1 на підставі постанови суду. Однак відповідач автомобіль не повернув, а замість цього направив позивачу листа від 27.10.2009 р. у якому зазначено, що повернення транспортного засобу буде здійснено у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» на підставі постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження про повернення транспортного засобу. Після отримання зазначеної відповіді ОСОБА_1 звернувся до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо примусового виконання постанови Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р., однак у відкритті виконавчого провадження було відмовлено. Після повторного звернення позивачем із зазначеного питання до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2009 р.

У подальшому 04.12.2009 р. позивач звернувся до відповідача з копією вищезазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак посадові особи Митниці в усній консультації пояснили, що якщо він має намір повернути транспортний засіб то він повинен сплати на розрахунковий рахунок відповідача 14 014 грн. за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, інакше транспортний засіб не буде повернуто.

09.12.2009 р. ОСОБА_1 внесено 14014,00 грн. за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів на розрахунковий рахунок відповідача, та після пред'явлення квитанції про оплату відповідачем було повернуто транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2.

Посилаючись на приписи норм відомчих наказів Державної митної служби України позивач, вважає, що ним було здійснено усі необхідні дії спрямовані на те, щоб відповідачем по справі було повернуто транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2. Однак, через бездіяльність відповідача транспортний засіб позивач отримав лише 09.12.2009 р., при цьому Митницею його було зобов'язано безпідставно сплатити кошти за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів. Вважає такі дії відповідача протиправними.

Крім цього, внаслідок того, що позивач проживає у м. Чернівці Чернівецької області, а транспортний засіб знаходився на складах митних органів у Львівській області та оскільки йому автомобіль незаконно не повертали, він неодноразово змушений був здійснювати поїздки до м. Львова Львівської області, що потягнуло витрати пов'язані з переїздом та проживанням, на суму 90 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Також, позивач вважає, що вищезазначеними діями відповідача йому завдано і моральної шкоди, яка полягає утому, що він довгий період часу не міг отримати власний транспортний засіб зі складів митних органів, змушений був неодноразово здійснювати поїздки до м. Львова, що порушило його звичні життєві зв'язки. Внаслідок того, що позивач не міг забрати транспортний засіб у відповідача на підставі законного рішення суду він хвилювався, у зв'язку із чим захворів та проходив стаціонарне лікування з 23.11.2009 р. по 07.12.2009 р. у обласній клінічній лікарні, що підтверджується випискою №1519 з медичної картки стаціонарного лікування. Під час лікування позивачем було витрачено кошти на купівлі медичних засобів та ліків на загальну суму 683,19 грн. З урахуванням наведеного вважає, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, розмір компенсації якої в грошовому еквіваленті складає 5000,00 грн.

У зв'язку із наведеним просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача суду пояснили наступне.

Так, 16.07.2009 р. ОСОБА_1, прямуючи з України в Республіку Польща через м/п «Мостиська» Львівської митниці вантажопасажирським автомобілем НОМЕР_1 до митного контролю, як підставу для переміщення через митний кордон України, подав пасажирську митну декларацію від 16.07.2009 р. та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, в оригінальності якого виникла підозра.

Згідно проведеної експертизи та висновку спеціаліста Головного Управління МВС України у Львівській області науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №6/367 від 17.07.2009 р. бланк свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 виготовлений не поліграфічним підприємством Держзнак ПК «Україна», яке здійснює виготовлення відповідних бланків документів для РЕП ДАІ, а за допомогою комп'ютерної чи іншої оргтехніки. Тобто, ОСОБА_1 намагався перемістити через митний кордон України транспортний засіб шляхом подання підроблених документів, а саме свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що підпадає під ознаки статті 352 МК України.

У зв'язку із зазначеним 17.07.2009 р. старшим інспектором ВМО №1 СМО №1 Львівської митниці був складений протокол про порушення митних правил, який разом з матеріалами по даній справі був направлений в Галицький районний суд м. Львова. 18.08.2009 р. Галицьким районним судом м. Львова винесено постанову по справі № 3-2427, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 352 МК України та накладено на нього стягнення у вигляді конфіскації автомобіля НОМЕР_1.

На зазначену постанову Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 подано апеляцію, яка постановою апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. задоволена частково, зокрема з резолютивної частини постанови виключено накладення стягнення у виді конфіскації автомобіля «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_5 та застосовано штраф в розмірі 12750,00 грн., а в решті постанова залишена без змін.

19.10.2009 р. на адресу Львівської митниці надійшла заява від ОСОБА_1 з проханням повернути автомобіль НОМЕР_3, на підставі постанови суду.

У відповідь на дану заяву, листом Львівської митниці від 27.10.2009 року за № 23/13-13830 позивача було повідомлено, що повернення автомобіля НОМЕР_1 буде здійснюватись в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р., №606-ХІV (далі - Закон №606) на підставі постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження про повернення транспортного засобу.

Після цього, позивач звернувся до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, який своєю постановою відмовив у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 23.11.2009 року № 16025897. 04.12.2009 р. підрозділом примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 16242766 щодо примусового виконання постанови Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 року. Зазначеною постановою встановлено Львівській митниці строк для добровільного виконання до 11.12.2009 року.

У зв'язку із зазначеним автомобіль НОМЕР_3, був повернутий позивачу після сплати коштів, за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів в сумі 14014,00 грн., що передбачено в уніфікованій митній квитанції МД-1 та передбачено Порядком справляння плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.07.2008 р., № 821 та Порядком роботи складу митного органу, затвердженого наказом Державної митної служби України від 05.12.2003 року № 835.

Тобто, враховуючи викладене вважають, що Митниця при поверненні автомобіля діяла на підставі чинного законодавства, а саме повернення транспортного засобу здійснювалось в порядку передбаченому Законом №606.

Також, представники Митниці вважають, що не можуть нести відповідальність за бездіяльність підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, при вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1

Щодо того, що в зв'язку з тим, що позивач проживає в м. Чернівці, а транспортний засіб знаходився на складах митних органів у Львівській області, останній був змушений неодноразово здійснювати поїздки до м. Львова, що потягнуло витрати пов'язані з переїздом та проживанням, представники відповідача суду пояснили, що вважають, що наявні в матеріалах справи квитанції щодо підтвердження витрат пов'язаних з переїздом та проживанням не містять інформацію щодо предмету доказування, а лише підтверджують те, що позивач 07.12.2009 р. та 08.12.2009 р. знаходився у м. Львові та зупинявся в кімнатах відпочинку ВАТ «Львівський Локомотиворемонтний завод». Однак з даних квитанцій не вбачається причина такої поїздки, а отже позивач міг приїжджати як по справах пов'язаних з поверненням транспортного засобу, що знаходився на складах митного органу, так і на екскурсію чи з інших причин не пов'язаних з митними органами. Тому дані квитанції не являються доказом обставин на яких ґрунтуються позовні вимоги позовної заяви.

Також, представники відповідача вважають необґрунтованим і твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди. Крім цього, вважають безпідставним твердження позивача відповідно до якого, внаслідок хвилювання він захворів та проходив стаціонарне лікування з 23.11.2009 р по 07.12.2009 р. в обласній клінічній лікарні, так як 07.12.2009 р., а це останній день його стаціонарного лікування, позивач, як він сам стверджує, знаходився у м. Львові, а відповідно не міг знаходитись на стаціонарному лікуванні в обласній клінічній лікарні, що піддає сумніву все вищезазначене позивачем, а хвороба від якої він лікувався не має жодного відношення до дій Митниці, у зв'язку із тим, що нервове перенапруження позивача не могло викликати загострення хвороби спричиненої дією вірусів чи токсинів.

Крім цього, представники відповідача вважають, що заявлена у позові сума судових витрат пов'язаних з витратами позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. є нормативно не обґрунтованою та суперечить положенням постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р., №590, якою затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.

У зв'язку з викладеним просили у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Так, 17.07.2009 р. посадовими особами Митниці складено протокол про порушення митних правил №0869/20909/09 за ознаками вчинення ОСОБА_1 порушень митних правил, передбачених ст.352 МК України (від 11.07.2012 р., №92-IV) та на підставі ст.377 МК України було вилучено транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2. Підставою для складення зазначеного протоколу став намір ОСОБА_1 перемістити через митний кордон України транспортний засіб шляхом подання підроблених документів, а саме свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4.

Протокол про порушення митних правил №0869/20909/09 для розгляду по суті був спрямований до Галицького районного суду м. Львова, який своєю постановою від 18.08.2009 р. визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.352 МК України та наклав на нього стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. постанову Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р. змінено, шляхом виключення із резолютивної частини постанови накладення стягнення у вигляді конфіскації автомобіля НОМЕР_1 та застосовано до позивача штраф в розмірі 12750,00 грн.

Згідно матеріалів справи зазначена постанова Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. була направлена 19.10.2009 р. до Західної регіональної митниці для негайного виконання Апеляційним судом Львівської області.

Крім цього, 19.10.2009 р. позивач звернувся із заявою до Львівської митниці із вимогою повернути йому автомобіль НОМЕР_1 на підставі постанови суду. Однак відповідач автомобіль не повернув, а замість цього направив позивачу листа від 27.10.2009 р., вих.23/13-13830 у якому зазначено, що повернення транспортного засобу буде здійснено у порядку, встановленому Законом №606 на підставі постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження про повернення транспортного засобу.

Після отримання зазначеної відповіді ОСОБА_1 звернувся до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо примусового виконання постанови Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р., однак у відкритті виконавчого провадження було відмовлено. Після повторного звернення позивачем із зазначеного питання до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2009 р. (ВП №16242766), якою Митницю зобов'язано добровільно повернути автомобіль НОМЕР_3 до 11.12.2009 р.

04.12.2009 р. позивач звернувся до відповідача з копією вищезазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак посадові особи Митниці пояснили позивачу, що якщо він має намір повернути транспортний засіб то він повинен сплатити на розрахунковий рахунок відповідача 14 014 грн. за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, інакше транспортний засіб не буде повернуто. Зазначену обставину у судовому засіданні визнали представники відповідача, а тому в силу положень ч.2 ст.72 КАС України вона не підлягає доказуванню, так як в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

09.12.2009 р. ОСОБА_1 згідно квитанції №31 внесено на рахунок Митниці 14014,00 грн. за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, після чого автомобіль НОМЕР_1 був повернутий позивачу.

Суд вважає бездіяльність Митниці, яка полягає у несвоєчасному поверненню належного позивачу транспортного засобу «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2 зі складів митних органів та дії Митниці, які полягають у зобов'язанні позивача сплатити кошти за зберігання транспортного засобу «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2 на складах митних органів протиправними, виходячи із наступного.

Так, Митниця в розумінні КАС України є суб'єктом владних повноважень, який відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та п.1 ч.3 ст.2 КАС України зобов'язаний діяти у на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (зміст права власності).

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, держава не втручається у здійснення власником права власності, а відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім цього, згідно ч.ч.1,2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_1 є власником автомобіля НОМЕР_1, що презюмується ЦК України (рішень судів, які б це спростувало немає), а тому він має право володіти, користуватися, розпоряджатися зазначеним автомобілем на власний розсуд. Обмеження, не передбачені законами, у здійсненні цього права, порушують права позивача, які закріплені як в Конституції України, так і ЦК України.

Як встановлено судом вище, посадовими особами Митниці 17.07.2009 р. відповідно до ст.377 МК України протоколом про порушення митних правил №0869/20909/09 у ОСОБА_1 вилучено транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2, який відповідно до положень п.8 ч.1 ст.168 МК України був відправлений на зберігання на склади митних органів.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.1 ст.377 МК України Митниця уповноважена вилучати товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, товари із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортні засоби, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, а також документи, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил, вилучаються.

Згідно ч.3 ст.169 МК України транспортні засоби зазначені у п.8 ч.1 ст.168 МК України, зберігаються на складах митних органів протягом строків, що визначаються законодавством. Відповідно до п.1.3 наказу Державної митної служби України від 28.08.2003 р. №579 «Про встановлення строків зберігання» (у редакції чинній на момент виникнення досліджуємих правовідносин) товари й транспортні засоби, вилучені митними органами за протоколами про порушення митних правил, зберігаються на складах митних органів з моменту розміщення їх на складі до моменту повернення власникові (але не більше трьох років з дня набрання законної сили відповідною постановою суду) або до передання органу державної виконавчої служби на підставі судового рішення.

Тобто, з викладеного слідує, що Митницею законно було обмежено право власності ОСОБА_1 на автомобіль НОМЕР_1 на період вирішення у суді справи про порушення ним митних правил.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.352 МК України та накладено на нього стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. постанову Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р. змінено, шляхом виключення із резолютивної частини постанови накладення стягнення у вигляді конфіскації автомобіля НОМЕР_1 та застосовано до позивача штраф в розмірі 12750,00 грн.

До набрання законної сили постанови про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.352 МК України транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2 зберігався на складах митних органів, що відповідає положенням МК України.

Згідно ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р., №8073-Х постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Отже постанова Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р., якою змінено постанову Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р., шляхом виключення із резолютивної частини постанови накладення стягнення у вигляді конфіскації автомобіля НОМЕР_1 та застосовано до позивача штраф в розмірі 12750,00 грн. набрала законної сили 05.10.2009 р.

Відповідно до із ч.3 ст.392 МК України у разі, якщо за результатами перевірки законності та обґрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до відповідальності, або її представникові.

Враховуючи те, що постанова Галицького районного суду м. Львова від 18.08.2009 р. постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. в частині стягнення була змінена, конфіскований транспортний засіб «Dodge Sprinter» 2004 р. випуску, д.н.НОМЕР_2 мав бути повернений ОСОБА_1

З моменту набрання законної сили постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.10.2009 р. будь-яке законодавче обмеження щодо реалізації ОСОБА_1 змісту права власності на автомобіль НОМЕР_1 було відсутнє, а отже і утримання зазначеного автомобіля на митних складах Митниці, всупереч волі його власника, є протиправним.

У період виникнення спірних правовідносин, питання випуску транспортних засобів зі складу митного органу процедурно врегульовувалось Порядком роботи складу митного органу, затвердженого наказом Державної митної служби України від 05.12.2003 р., №835.

Дослідженням змісту зазначеного наказу встановлено, що він не передбачав, як обов'язкову умову повернення власнику транспортного засобу, наявність виконавчого провадження. При цьому суд зазначає, що виконавче провадження, по своїй правовій природі є завершальною стадією судового провадження, яка спрямована на примусове виконання рішення, наявність якого свідчить про небажання боржника виконати його добровільно.

Як встановлено судом вище 19.10.2009 р. позивач звернувся із заявою до Митниці із вимогою повернути йому автомобіль НОМЕР_1 на підставі постанови суду. Крім цього, 19.10.2009 р. до Західної регіональної митниці Апеляційним судом Львівської області для негайного виконання направлено постанову від 05.10.2009 р. у справі ОСОБА_1

Тобто, 19.10.2009 р. ОСОБА_1 було виражено свою волю щодо повернення йому автомобіля НОМЕР_1.

Згідно резолюції керівника Митниці, яка зазначена на супровідному листі Апеляційного суду Львівської області до постанови від 05.10.2009 р. (а.с.12), посадових осіб Митниці було зобов'язано повернути автомобіль після сплати штрафу.

Однак, всупереч положень вищезазначених актів цього не було зроблено, а тому суд вважаю таку бездіяльність Митниці протиправною.

Питання плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів, у період існування досліджуємих правовідносин нормативно врегульовувалось постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 р., №533 «Про запровадження плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів» та Порядком справляння плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.07.2008 р., №821 (далі - Порядок №821).

Так, відповідно до розділу 3 Порядку №821 плата за зберігання товарів і транспортних засобів, вилучених за справою про порушення митних правил, на складах митних органів справляється, якщо згідно із судовим рішенням порушника визнано винним, а вилучені за справою товари та транспортні засоби підлягають поверненню власнику. Розрахунковий строк зберігання для нарахування плати в такому випадку обраховується, починаючи з одинадцятого дня з дня набрання законної сили судовим рішенням за справою про порушення митних правил, і закінчується датою видачі товарів і транспортних засобів власнику або вповноваженій ним особі.

Згідно п.9 розділу 2 Порядку №821 при справлянні плати строк зберігання обчислюється в календарних днях. День видачі зі складу митного органу товарів і транспортних засобів власникам або вповноваженим особам до загального строку нарахування плати не включається.

Враховуючи зазначені положення Порядку №821 слідує, що нарахування плати за зберігання автомобіля НОМЕР_1 на складах Митниці мала здійснюватись з 16.10.2009 р. (одинадцятий день з дня набрання законної сили судовим рішенням).

19.10.2009 р. позивач звернувся до Митниці із заявою щодо повернення йому автомобіля.

Тобто, у період з 16.10.2009 р. по 18.10.2009 р. (включно) Митницею правомірно було нараховано плату за зберігання автомобіля НОМЕР_1 на її складах (у даний період позивач свою волю щодо повернення автомобіля матеріально не виразив).

Однак починаючи з 19.10.2009 р., після звернення позивача до Митниці із заявою щодо повернення автомобіля, Митниця, враховуючи те, що вона є суб'єктом владних повноважень, який у т.ч. зобов'язаний у своїй діяльності враховувати інтереси людини та сприяти їй у реалізації її прав, не мала права, із врахуванням п.9 розділу 2 Порядку №821, нараховувати плату за зберігання автомобіля НОМЕР_1 на її складах. А тому зобов'язання позивача сплатити грошові кошти за зберігання його автомобіля на митних складах у період з 19.10.2009 р. по 08.12.2009 р. (51 день) є неправомірним, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Митниці по зобов'язанню позивача сплатити грошові кошти у сумі 13235,45 грн. за вказаний період підлягають задоволенню. При цьому суд зазначає, що внутрішньо бюрократична організація діяльності системи документообігу на Митниці, не може порушувати, чи якимось іншим чином впливати на права позивача.

У частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії Митниці по зобов'язанню позивача сплатити грошові кошти за період з 16.10.2009 р. по 18.10.2009 р. суд відмовляє у задоволенні позову.

Неправомірність дій позивача породила матеріальні витрати позивача, які були пов'язані із сплатою грошових коштів у сумі 13235,45 грн. за зберігання його автомобіля на митних складах у період з 19.10.2009 р. по 08.12.2009 р. (51 день). У даному разі має місце безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та завданою у зв'язку із цим шкодою позивачу.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст.21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині стягнення на його користь заподіяної матеріальної шкоди у зв'язку з неправомірними діями відповідача, які виразились у зобов'язанні ОСОБА_1 сплатити грошові кошти у сумі 13235,45 грн. за зберігання його автомобіля на митних складах у період з 19.10.2009 р. по 08.12.2009 р. підлягають задоволенню (розрахунок суми стягнення проведений із врахуванням довідки щодо розрахунку строку, за який бралась плата за зберігання на складі митниці транспортного засобу гр. ОСОБА_1).

Щодо стягнення грошових коштів у сумі 90 грн. за проживання позивача у м. Львові 07.12.2009 р. та 08.12.2009 р., які підтверджені квитанціями, суд вважає, що зазначені квитанції не містять інформацію щодо предмету доказування, а лише підтверджують те, що позивач 07.12.2009 р. та 08.12.2009 р. знаходився у м. Львові. У судовому засіданні позивач, відповідно до вимог ч.1 ст.71 КАС України, не довів суду, що підставою для його перебування у м. Львові 07.12.2009 р. та 08.12.2009 р. стали саме протиправні дії Митниці. У судовому засіданні позивач суду пояснив, що 07.12.2009 р. та 08.12.2009 р. він перебував у м. Львові з метою повернення свого автомобіля, шляхом оплати грошових коштів за його перебування на митному складі. Зазначені кошти ним було оплачені 09.12.2009 р. о 12:06 год. Враховуючи географічне розташування м. Львова по відношенню до м. Чернівці, позивач, з метою оплати коштів до м. Львів міг виїхати і в день оплати. За таких обставин, суд вважає, що дані квитанції не є доказом обставин на яких ґрунтуються позовні вимоги позовної заяви.

Щодо відшкодування витрат понесених позивачем на лікування на загальну суму 683,19 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги заперечення.

Згідно позову позивач вважає, що внаслідок протиправних дій Митниці він захворів на інфекційну хворобу, у зв'язку із чим проходив стаціонарне лікування з 23.11.2009 р по 07.12.2009 р. в обласній клінічній лікарні. З метою встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку виникнення хвороби внаслідок дій/бездіяльності Митниці судом позивачу було запропоновано провести комісійну судово-медичну експертизу, на що останній не погодився. Будь-яких обґрунтованих пояснень позивач щодо того, що його нервове перенапруження могло викликати загострення хвороби спричиненої дією вірусів чи токсинів суду не надав.

За таких обставин, суд вважає, що позов в цій частині є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім цього, згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичною або юридичною особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок її джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках.

Позивачем у позовній заяві, а також судовому засіданні було зазначено, що моральна шкода, заподіяна йому протиправними діями Митниці полягає у тому, що за весь період намагання поновити порушені права його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Позивач вимушений був витрачати час на підготовку заяв, звернень та судового позову, а також для неодноразового відвідування різних інстанцій.

Враховуючи те, що порушення прав позивач з боку Митниці дійсно мало місце, а також враховуючи тривалість порушених прав, виходячи із вимог розумності і справедливості суд вважає за необхідним стягнути з Державного бюджету України в особі Митниці на користь позивача моральну шкоду, яку суд оцінює у 500 грн. У частині стягнення моральної шкоди на суму 4500,00 грн. відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з ч.2 зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішення суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Позивач по справі обґрунтував свої позовні вимоги, тоді як Митниця не довела суду ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у безпідставному неповерненню належного йому транспортного засобу зі складів митних органів, визнання протиправними дії, які полягають у безпідставному стягненню коштів за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів у сумі 14014,00 грн. та стягнення у зв'язку із цим грошових коштів у сумі 14104,00 грн., як завданої матеріальної шкоди, 683,19 грн. витрат понесених на лікування, 5000 грн., як розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.94 КАС України із врахуванням положень ст.90 КАС України, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 (яка була чинна на момент звернення позивача до суду) та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 р., №4191-VI.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.ст.158 - 163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та бездіяльності та про відшкодування завданої шкоди задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Львівської митниці, які полягають у несвоєчасному поверненню зі складів митних органів транспортного засобу "Dodge Sprinter" д.н.НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1.

3. Визнати протиправними дії Львівської митниці, які полягають у стягненню з ОСОБА_1 коштів за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів у сумі 13235 (тринадцять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 45 коп.

4. Стягнути з Державного бюджету України в особі Львівської митниці (код ЄДРПОУ 35775617) на користь ОСОБА_1 завдану йому матеріальну шкоду у сумі 13235 (тринадцять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 45 коп.

5. Стягнути з Державного бюджету України в особі Львівської митниці (код ЄДРПОУ 35775617) на користь ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду у сумі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Державного бюджету України в особі Львівської митниці (код ЄДРПОУ 35775617) на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору на суму 3 (три) грн. 00 коп. (пропорційно задоволеним вимогам) та витрат на правову допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. (пропорційно задоволеним вимогам).

7. У решті позовних вимог щодо визнання протиправними дії Львівської митниці по зобов'язанню позивача сплатити грошові кошти за період з 16.10.2009 р. по 18.10.2009 р., щодо відшкодування витрат пов'язаних на лікування та на проживання у м. Львові, витрат на оплату зберігання транспортного засобу "Dodge Sprinter" д.н.НОМЕР_2 протягом 16.10.2009 р. - 18.10.2009 р. (включно) на складах митних органів та щодо відшкодування моральної шкоди на суму 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. - відмовити.

8. Зобов'язати Державну казначейську службу України стягнути вищезазначені платежі із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання їх рахунку Львівської митниці.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову в повному обсязі виготовлено 01 березня 2013 р.

Суддя О.В. Анісімов