ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/657/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор". Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вищевказаного адміністративного позову.

Сторони до суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАСУ справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що у період з 23.11.2012р. по 13.12.2012р., Іллінецькою МДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Липовецький елеватор" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.09.2012р., результат якої оформлений актом від 20.12.2012р. за № 198/22/32359396.

Даною перевіркою встановлено порушення : 1) п.п.5.4.2 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток та загальну суму 490 715 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибутком в сумі 1 077215 грн.; 2) п.198.1 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення ряд. 24 декларації податку на додану вартість на суму 9 649 грн.; 3) порушення п.п.169.1.3 п.169.1 ст. 169 Податкового кодексу України у зв'язку з чим невірно застосовна податкова соціальна пільга у 2011 та 2012р.р внаслідок чого донараховано податку в сумі 157 грн. 18 коп.

Не погодившись з даними порушеннями та актом від 20.12.2012р., ТОВ "Липовецький елеватор" на ім'я начальника Іллінецької МДПІ подано заперечення від 15.01.2013р.

Листом від 23.01.2013р. вих. № 218/22-212, дані заперечення залишенні без задоволення, а встановлені порушення без змін, додатково проінформовано, що протягом 3 денного терміну будуть прийняття податкові повідомлення рішення.

28.03.2013 р. Іллінецькою МДПІ прийнято податкові повідомлення рішення від 28.01.2013р. за № 0000022301, яким зменшено суму від'ємного об'єкта оподаткування податку на прибуток в сумі 1 077215грн., за № 0000012301, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 561 298 грн. 75 коп., та за № 0000032301, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 9 649 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності висновків актів перевірок та прийняття на їх підставі податкових повідомлень-рішень, натомість позивач надав необхідний і достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій та незаконності та необґрунтованості висновків актів перевірок і прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до матеріалів акту від 20.12.2012р., перевіркою повноти визнання валових витрат за період з 01.10.2010р. по 31.03.2011р. встановлено завищення валових витрат в сумі 900 000 грн. ТОВ "Липовецький елеватор" в тому числі за 4 квартал 2010р. в сумі 450 000 грн. та 1 квартал 2011р. в сумі 450 000 грн. Дані порушення встановлені з підстав віднесення до валових витрат - витрати за використання торгового знаку (роялті), який не приймає участі в торговій діяльності суспільного виробництва ТОВ "Липовецький елеватор".

Колегією суддів встановлено, що у відповідності до ліцензійного договору № 12-Л від 01.07.2008р., ПІІ "Об'єднана зернова компанія" (власник) надає ТОВ "Липовецький елеватор" (користувач) право використовувати знак для товарів та послуг, що належить власнику на підставі свідоцтва № 11951. У відповідності до п.3.1 п.3 даного договору, власник надає користувачу право використовувати знак до 15.07.2018р. За що позивач зобов'язується сплачувати у відповідності до додаткових угод за №№ 1, 2, 3, 4, 5 від 01.12.2008р., від 31.03.2009р., від 30.06.2009р., від 31.12.2009р., 01.01.2012р. до даного договору, встановлений розмір плати.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який втратив чинність частково 01.04.2011, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року) роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Чинним Податковим кодексом України, розділ III "Податок на прибуток підприємств" якого застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, визначення поняття роялті дано підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14, а саме:

роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (пункт 5.11 статті 5 Закону).

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.3 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, перелік яких наведений в статті 139 Податкового кодексу України та не містить витрат за надання послуг роялті.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Витрати, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначено пунктом 138.8 статті 138 Кодексу і до них, зокрема, віднесено: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизацію виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (пункт 138.9 статті 138 Податкового кодексу України).

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (пункт 140.5 статті 140 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи 01 липня 2008 року між підприємством з іноземною інвестицією "Об'єднана зернова компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" укладено ліцензійний договір № 12-Л, згідно умов якого підприємство з іноземною інвестицією "Об'єднана зернова компанія" надає товариству з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" право використовувати знак для товарів та послуг.

Крім того, протокольною ухвалою суду від 12.03.2013р. задоволено клопотання представника позивача щодо долучення до матеріалів справи додаткових доказів, з яких слідує, ПІІ "Об'єднана Зернова Компанія" у відповідності до свідоцтва на знак для товарів та послуг № 11951 є власником знаку.

На виконання умов даного ліцензійного договору, в матеріалах справи наявні акти надання послуг за № 55 від 31.10.2010р., за № 61 від 30.11.2010р., за № 67 від 31.12.2010р., за № 6 від 31.01.2011р., за № 8 від 28.02.2011р., за № 9 від 31.03.2011р., за № 24 від 30.04.2011р., за № 30 від 31.05.2011р., за № 36 від 30.06.2011р., за № 42 від 31.07.2011р., за № 48 від 31.08.2011р., за № 54 від 30.09.2011р., за № 60 від 31.10.2011р., за № 66 від 30.11.2011р.. за № 72 від 31.12.2011р., за № 4 від 31.01.2012р., за № 11 від 29.02.2012р., за № 18 від 31.03.2012р., за № 25 від 30.04.2012р., за № 37 від 31.05.2012р., за № 38 від 30.06.2012р., за № 45 від 31.07.2012р., за № 55 від 31.08.2012р., за № 63 від 30.09.2012р., за № 71 від 31.10.2012р., за № 78 від 30.11.2012р., за 85 від 31.12.2012р. (а.с.54-80, том 1) та платіжні доручення від 12.10.2010р. за № 423 та за № 2252, від 13.10.2010р. за № 430, від 03.11.2010р. за № 530, від 26.11.2010р. за № 629, від 03.02.2011р за № 861, від 01.03.2011р. за № 929, від 28.04.2011р. за № 2558, від 02.06.2011р. за № 1197, від 09.08.2011р. за № 1364, від 19.08.2011р. за № 1397, від 09.09.2011р. від 1441, від 05.10.2011р. за № 1505 та за № 1509, від 03.11.2011р. за № 1654, від 10.11.2011р. за № 1685, від 02.12.2011р. за № 1800, від 22.12.2011р. за № 1897, від 03.02.2012р. за № 2896, від 05.03.2012р. за № 2101, від 03.04.2012р. за № 2242, від 19.04.2012р. за № 2321, від 31.05.2012р. за № 2433, від 04.07.2012рю за № 2549, від 20.07.2012р. за № 3075, від 06.08.2012р. за № 3086, від 05.09.2012р. за № 2767.

Колегія суддів зазначає, що наведеними вище нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України не визначено такої підстави для не віднесення до складу валових витрат платника податків витрат, по яких у податкового органу, на його думку, відсутня можливість встановити доцільність їх використання в межах господарської діяльності підприємства, адже пов'язують неможливість включення до складу витрат лише тих витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю платника.

Доказів того, що для товарів та послуг не використана в господарській діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" відповідачем до суду не надано.

Також, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковий кодекс України, якими дано визначення поняття "роялті" не містять обов'язкової ознаки для віднесення до послуг роялті витрат на користування торгівельною маркою за умови визначення її як бренду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірне віднесення товариством з обмеженою відповідальністю "Липовецький елеватор" до складу валових суми витрат на використання знаку для товарів та послуг згідно ліцензійного договору № 12-Л та зазначає про відсутність порушення вимог порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України щодо завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування у розмірі 111212,0 грн. в цій частині постанова суду першої інстанції є законною .

Стосовно господарських операціях позивача з ТОВ "Херсон - Пак" колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до договору про надання послуг з сертифікації вантажу № 01/09-15/170 від 13.02.2011р. ТОВ "Херсон -Пак", як виконавець зобов'язується забезпечити проведення карантинного огляду для ветеринарного дослідження вантажу, видачу карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв, в свою чергу замовник ТОВ "Липовецький елеватор" зобов'язується своєчасно оплатити дані послуги.

Згідно до карантинних сертифікатів, виданих Державною інспекцією з карантину рослин у Херсонській області, ТОВ "Херсон Пак" дозволено вивезення ТОВ "Липовецький елеватор" сою, дані сертифікати дійсні у період з 22.02.2012р. по 06.03.2013р, з 23.03.2012р. по 07.03.2013р., з 27.03.2012р. по 09.04.2012р.(а.с.226-250, том 1, а.с.1-33, том 2).

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про карантин рослин", карантинний сертифікат - документ, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України. Фітосанітарний сертифікат це сертифікат, що засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання.

За приписами ст.29 Закону України "Про карантин рослин", карантинний сертифікат видається державним фітосанітарним інспектором не раніше, ніж за 14 діб до дати переміщення об'єктів регулювання територією України на підставі проведених фітосанітарних процедур. Особа, яка у встановленому порядку надала державному фітосанітарному інспектору усі необхідні документи та провела оплату і не отримала у визначені терміни рішення про видачу або відмову у видачі карантинного сертифіката, має право здійснити задеклароване переміщення об'єктів регулювання.

У відповідності до ст. 31 Закону України "Про карантин рослин" об'єкти регулювання підлягають інспектуванню з метою перевірки їх фітосанітарного стану відповідно до порядку, визначеного центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері карантину рослин. Митне оформлення об'єктів регулювання здійснюється лише після проведення інспектування.

На підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ "Херсон Пак", судом також досліджено податкові накладні №51 від 23.02.2012р., №52 від 23.02.2012р. № 53 від 24.02.2012р., № 55 від 12.03.2012р., № 102 від 26.03.2013р., акти надання послуг № 48 від 23.02.12012р.№ 49 від 23.02.2012р., № 50 від 24.02.2012р., № 52 від 12.03.2012р., № 104 від 26.03.2012р. Отже, даними доказами підтверджено реальність проведення господарських операцій позивача з ТОВ "Херсон Пак".

У відповідності до п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг

Стосовно податкового повідомлення рішення форми "В4" № 00000323301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 9 649 грн. колегія суддів встановлено наступне. Підставою для винесення даного рішення слугував факт завищення ТОВ "Липовецький елеватор" податкового кредиту за період з 01.10.2010р. по 30.03.2012р в сумі 9 649 грн. в томі числі за лютий 2012р. в сумі 5 794 грн. та за березень 2012р. в сумі 3 855 грн.

Відповідно до договору про надання послуг з сертифікації вантажу № 01/09-15/170 від 13.02.2011р. ТОВ "Херсон -Пак", як виконавець зобов'язується забезпечити проведення карантинного огляду для ветеринарного дослідження вантажу, видача карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв, в свою чергу замовник ТОВ "Липовецький елеватор" зобов'язується своєчасно оплатити послуги.

Виконання умов даного договору підтверджується карантинними сертифікатами, виданими Державною інспекцією з карантину рослин у Херсонській області, податковими накладними № 51 від 23.02.2012р., № 52 від 23.02.2012р. № 53 від 24.02.2012р., № 55 від 12.03.2012р., № 102 від 26.03.2013р., актами надання послуг № 48 від 23.02.12012р.№ 49 від 23.02.2012р., № 50 від 24.02.2012р., № 52 від 12.03.2012р., № 104 від 26.03.2012р. Отже, даними доказами підтверджено реальність проведення господарських операцій позивача з ТОВ "Херсон Пак".

Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК України складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А згідно з пунктом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, виданих продавцями товару є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Разом з тим суд звертає увагу не те, що у постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.