П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 квітня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого
КривенкаВ.В.,
суддів:
КороткихО.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши
в порядку письмового провадження справу за позовом Глобинського споживчого товариства (далі - Товариство) до Державної податкової адміністрації в Полтавській області (далі - ДПА), Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Держаної податкової служби України (далі - ОДПІ) про визнання рішення нечинним,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії працівників ДПА щодо проведення перевірки та складання акта від 29 липня 2008 року; скасувати рішення ОДПІ від 19 серпня 2008 року №№ 0000852303/2409, 0000862303/2410 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 12 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року, в позові відмовив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 1 листопада
2012 року змінив рішення судів попередніх інстанцій, позов задовольнив частково: скасував рішення від 19 серпня 2008 року № 0000862303/2410 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12 514 грн 35 коп. В іншій частині позову відмовив.
Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування заяви додано копію постави Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2011 року, яка, на думку ОДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.
Ухвалою від 6 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ) у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.
У рішенні, наданому на підтвердження неоднакового застосування однієї й тієї самої норми матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність застосування до суб'єкта господарювання санкцій згідно зі статтею 1 Указу на підставі встановленого факту порушення цим суб'єктом пункту 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого
2001 року № 72 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
15 березня 2001 року за № 237/5428; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, змінюючи рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що, незважаючи на підтвердження факту порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), застосування штрафних санкцій на підставі абзацу третього статті 1 Указу є неможливим, оскільки відповідно до частини другої статті 238 Господарського кодексу України адміністративного-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, а Указ, яким передбачені санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, прийнятий поза межами строку, встановленого пунктом 4 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, та не може бути застосований до спірних відносин.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції абзацу третього статті 1 Указу, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.
8 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України був прийнятий Конституційний Договір № 1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 25 цього Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
12 червня 1995 року Президент України видав Указ, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки.
6 липня 1995 року було прийнято Закон України № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.
Так, розділом V згаданого вище Закону визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції. Як убачається зі змісту його положень, серед них відсутнє таке порушення як неоприбуткування у касах готівки, а отже й не встановлена відповідальність за це.
Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі. Зокрема, абзацом 3 статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки.
Таким чином, предмети правового регулювання Указу та Закону № 265/95-ВР є різними.
Слід зазначити також, що, незважаючи на зміни, які в подальшому вносились до Указу (останні - у 2001 році), правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.
Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що відносини стосовно відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом № 265/95-ВР, прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ. Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, тому висновок суду касаційної інстанції про незаконність застосування до Товариства на підставі абзацу третього статті 1 Указу штрафних (фінансових) санкцій є помилковим.
Оскільки у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби України задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді: О.А. Коротких
О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов
