ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генштаб), військової частини А-0192 (далі - ВЧ А-0192), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення компенсації,

в с т а н о в и л а:

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність Міноборони щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення згідно з нормами чинних нормативно-правових актів; зобов'язати ВЧ А-0192 внести зміни до наказу Командувача сил підтримки Збройних Сил України від 29 липня 2008 року № 185 в частині виплати надбавки за виконання особливо важливих завдань та безпосередню

розробку проектів нормативно-правових актів з 1 січня 2008 року по 29 вересня 2008 року у розмірі 90 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років; зобов'язати Генштаб зробити перерахунок різниці між фактично виплаченими та належними до виплати сумами грошового забезпечення; стягнути з Міноборони різницю між фактично сплаченими та належними до сплати сумами надбавки за виконання особливо важливих завдань за 2008 рік; визнати протиправною бездіяльність Міноборони, яка полягає у невчиненні дій із забезпечення своєчасної виплати заборгованості грошової компенсації за неотримане речове майно з урахуванням індексу інфляції на день здійснення таких виплат; зобов'язати Міноборони компенсувати витрати, пов'язані з проїздом у чергову відпустку.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 листопада 2009 року (з урахуванням додаткової постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року) позов задовольнив частково: постановив стягнути з ВЧ А-0192 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна та різницю між фактично сплаченими та належними до сплати сумами надбавки за виконання особливо важливих завдань. В іншій частині позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2010 року залишив без змін постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року та додаткову постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2010 року.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 грудня 2012 року скасував ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2009 року та додаткову постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС), ОСОБА_6 просить скасувати постанову касаційного суду та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення заявник послався на неоднакове застосовування судом касаційної інстанції статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня та 21 червня 2012 року, в яких касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що грошова компенсація замість належного до видачі речового майна підлягає виплаті з 22 травня 2008 року, оскільки дія норми, що передбачала можливість виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно, була відновлена з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-пр/2008.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначену норму права, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ, виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (далі - Закон № 1459-ІІІ) дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, на момент звернення ОСОБА_6 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов