ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1702/1234/2012

Номер рядка звіту 100

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2012 р.

Володимирецький районний суд Рівненської області, під головуванням судді Поровського В.А., за участю секретаря Кладько Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області про захист прав та зобов’язання вчинити певні дії, Ї

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що він та його діти постійно проживають на території радіоактивного забруднення і мають право на отримання грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах, встановлених ст. 37 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також зазначив, що являється матір’ю малолітньої дитини і має право на отримання державної допомоги по догляду за дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею трирічного віку в подвійному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, у відповідності статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та статті 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Однак, розмір цих допомог, що виплачується позивачу та його дітям управлінням праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області не відповідає вимогам Закону. Відповідач відмовив у перерахунку і виплаті цих допомог в розмірах, визначених Законом, тому просив визнати за ним та його дітьми право на отримання вищевказаних допомог у встановленому Законом розмірі і зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області здійснити нарахування і виплату цих допомог у розмірі встановленому Законом.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився, у визначений судом строк письмових заперечень проти позову та повідомлення про причини неприбуття до суду не надав.

Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.41, ч.4 ст.122, ч.4 ст.128 КАС України суд вирішив судовий розгляд справи проводити у відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги , оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований та постійно проживає разом з дітьми (на час спірних правовідносин) в с. Довговоля Володимирецького району Рівненської області, що підтверджується печаткою в паспорті про реєстрацію та довідкою сільської ради. Даний населений пункт віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю у відповідності до статті 2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Постанови КМ УРСР № 106 від 23 липня 1991 р. (із змінами внесеними постановами КМУ № 759 від 27.08.2008 р. та № 914 від 16.10.2008 р.) “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР” «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також встановлено, що позивач є матір’ю малолітньої дитини ОСОБА_2 12.09.2010 р.н, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини та посвідченням дитини.

Позивач і його діти знаходяться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області і отримують щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства – в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та допомогу по догляду за дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею трирічного віку – в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 “Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми”.

Відповідно до статті 3 ОСОБА_3 України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно до статті 16 ОСОБА_3 України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу – є обов’язком держави.

Чорнобильська катастрофа – є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. k) п.1 ст. 1 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).

Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду «є абсолютною».

Стаття VI Конвенції передбачає, що всі питання пов’язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі Закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 03 грудня 1997 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною – настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку).

Стаття V (B) Конвенції зобов’язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди. В відношенні Чорнобильської катастрофи, абсолютну відповідальність за ядерну шкоду завдану цим ядерним інцидентом стаття 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» кореспондує до відповідного законодавства України.

Відповідно до статті 50 ОСОБА_3 України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ., який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, та зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.

Одією із складових частин відшкодування державою ядерної шкоди є встановлення компенсації громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, і яка повинна виплачуватись із Державного бюджета України, в розмірах не менших, ніж встановлені Законом.

Розмір цієї компенсації встановлено частиною 1 статті 37 (чинній на час спірних правовідносин) Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” –«громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні посиленого радіоекологічного контролю виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної плати».

При цьому, у відповідності до частини 1 статті 67 (чинній на час спірних правовідносин) Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” – конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Крім того, як вбачається із статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

До статті 37 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” вносились зміни щодо розміру та порядку виплати грошової допомоги на підставі Законів України “Про державний бюджет на 2007 рік” і “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають ОСОБА_3 України. рішення Конституційного Суду України: від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008, від 30 листопада 2010 року N 22-рп/2010 ).

Ухвалюючи Рішення від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 ОСОБА_3 України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет.

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) в своїй правовій позиції зазначив:

«Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших Законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено Законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 ОСОБА_3 України" абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

ОСОБА_3 України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. ОСОБА_3 України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів абзац перший пункту 5.4 мотивувальної частини).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина абзац другий пункту 5.4 мотивувальної частини).

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 ОСОБА_3 України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 ОСОБА_3 України). абзац перший пункту 7.1. мотивувальної частини)».

Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зміни до статті 37 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визнані такими, що не відповідають ОСОБА_3 України (є неконституційними).

Відповідно до статті 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають ОСОБА_3 України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 22.05.2008 року відновлено в повному обсязі дію статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, яка діяла до внесення змін.

Відповідно до пункту 6 резолютивної частини цих рішень, рішення Конституційного Суду України у цих справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Законів України, визнаних неконституційними.

Роз’ясненням Верховного Суду України від 03 липня 2008 року № 21-5/2008 зазначалось, що рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та викладе ні в них правові позиції є обов'язковими для суддів, під час розгляду ними справ.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

22 грудня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік”. Вказаний закон набрав чинності з 01 січня 2012 року.

Закон України № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік” на час судового розгляду не визнавася неконституційними і є чинним.

Як вбачається з частини 3 Прикінцевих положень цього Закону, в 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Із аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Однак, на момент набрання чинності Закону України № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік” і на день винесення судового рішення, Кабінетом Міністрів України не встановлено нового порядку та розміру виплат цій категорії громадян, згідно статтей 30, 31, 37, 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” – виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік.

Відтак, механізм реалізації приписів частини 3 Прикінцевих положень Закону України № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік”, стосовно дії статтей 30, 31, 37, 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік , на день винесення судового рішення – є неврегульованим.

Отже, до прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, прийнятого на виконання вимог частини 3 Прикінцевих положень Закону України № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік” і набрання ним чинності, стосовно дії статтей 30, 31, 37, 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік – застосуванню підлягають норми і положення статтей 30, 31, 37, 48 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що узгоджується з правовими позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України (роз’яснення від 22.07.2011 року № 1091/11/13-11, від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11 та № 1400/1/6/13-11, постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19.12.2011 року № 8).

Відповідно до ст. 8 КАС України – суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду – як джерело права.

При розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо Законом України, який (є чинним на час спірних правовідносин) передбачено виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів. Першого – Закону України, якими встановлені відповідні доплати та пільги з Державного бюджету України і який є діючим на час спірних правовідносин, та Другого –Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, (яким встановлено інше (додаткове) правовове регулювання відносин, які передбачені Першим Законом України), де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії

Отже, право позивача на отримання компенсації за проживання на території радіоактивного заброднення, в розмірі, встановленому частиною 1 статті 37 (яка є чинною на час спірних правовідносин) Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Статті 21 та 22 ОСОБА_3 України гарантують людині, що її права і свободи, будучі невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючі права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.

З 12 липня 1996 року, часу коли Україна ратифікувала «Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», право на компенсацію за проживання на території радіоактивного забруднення – набуло «абсолютного характеру».

У відповідності до статті 8 ОСОБА_3 України – в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй.

ОСОБА_3 України, норми «Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» (ратифікована Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року) та норми «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) – є нормами прямої дії.

При цьому, згідно статті 9 ОСОБА_3 України – чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України – є частиною національного законодавства України.

У відповідності до ст. 9 КАС України суд вирішує справи керуючись принципом законності, відповідно до якого здійснює судочинство відповідно до ОСОБА_3 України та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та інших нормативно-правових актів, які прийняті відповідним органом на підставі у межах повноважень та у спосіб, передбачені ОСОБА_3 та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_3 України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 19 ОСОБА_3 України – органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та Законами України.

Відповідно до статті 129 ОСОБА_3 України – судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону.

Отже, за конституційними нормами та виходячи із загальних засад пріоритетності Законів над підзаконними нормативно-правовими актами, враховуючи норми міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру компенсації за проживання на території радіоактивного забруднення, а саме, щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, застосуванню підлягають саме частина 1 статті 37 та частина 1 статті 67 (в редакції до 01.01.2008 року, які є чинними на час спірних правовідносин) Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не постанова КМУ № 836 від 26.07.1996 р. “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка є підзаконним нормативно-правовим актом і застосування її норм щодо регулювання розмірів вищевказаної допомоги особам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю – є протиправним, оскільки суперечать Закону і істотно звужує обсяг встановлених Законом прав, а тому на підставі статті 9 КАС України застосуванню не підлягає.

На підставі викладеного, враховуючи норму статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якій зазначено, що – «дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону» і виходячи з того, що до частини 1 статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 22 травня 2008 року і на день винесення судового рішення зміни не вносились і її положення є чинними на термін спірних правовідносин, враховуючи правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України (роз’яснення від 22.07.2011 року № 1091/11/13-11, від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11 та № 1400/1/6/13-11, постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19.12.2011 року № 8), суд вбачає правові підстави для задоволення позовних вимог, стосовно здійснення нарахування і виплати щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в межах строку позовної давності, встановленого частиною 2 статті 99 КАС України, тобто з 01 вересня 2011 року по 12 квітня 2012 року включно.

Одночасно судом встановлено, що зі спливом вказаного терміну право позивача і його дітей на отримання компенсації за проживання на території радіоактивного забруднення, передбаченого вищевказаним Законом не зникає, а продовжує існувати.

Щодо позовних вимог на отримання державної допомоги по догляду за дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею трирічного віку, в подвійному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, у відповідності до статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та статті 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» – суд виходить з наступного.

Згідно ОСОБА_3 України, Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року N 2017-III, позивач наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

В період виникнення спірних правовідносин, вказані правовідносини регулюються Законом України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ (далі –Закон № 2240-ІІІ) «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та Законом України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (далі –Закон № 2811-ХІІ).

Згідно з вимогами статті 43 (в редакції, діючій до 01.01.2008 року) Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надасться застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» не встановлено відповідно до якого прожиткового мінімуму визначається розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до пункту 24 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2008 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі –Закон № 107-VI) статті 40-44 у Законі № 2240-ІІІ виключені.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають ОСОБА_3 України положення пункту 24 розділу ІІ Закону № 107-VI.

Таким чином, з 22.05.2008 року відновлено в повному обсязі дію статті 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», в редакції, яка діяла до виключення.

З 01.01.2007 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 р. № 32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» та наказу Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2006 року № 453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення»повноваження робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і тимчасової втрати працездатності та його відділень з призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, які передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» передані органам праці та соціального захисту населення.

Відповідно до пункту 23 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2008 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” до Закону України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» були внесені зміни, зокрема:

·стаття 14 доповнена новою частиною такого змісту –"Особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку".

·частина перша статті 15 викладена в такій редакції – "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень";

·пункт 3 розділу VIII “Прикінцеві положення” викладений у такій редакції – “Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками, з 1 січня 2010 року - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців”.

Отже, із зазначеного Закону були виключені норми, відповідно до яких право на отримання допомоги мали лише особи, незастраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Ці зміни набули чинності з 01.01.2008 року і на час розгляду справи не були визнані неконституційними.

Тобто, на період спірних правовідносин, стаття 43 Закону № 2240-ІІІ є чинною, але також є чинними вказані норми Закону № 2811-ХІІ.

ОСОБА_3 України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності ОСОБА_3 України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють певну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень ОСОБА_3 України та рішення Конституційного Суду України, враховуючи, що зміни до статей 13, 14, 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» були внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 01 січня 2008 року, а зміни до статті 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який діяв у часі раніше, з 22 травня 2008 року не вносились, то пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Правові норми Закону № 2811-ХІІ в редакції Закону № 107-VI у часі прийняті пізніше за статтю 43 Закону № 2240-ІІІ, тому вони повністю узгоджуються з іншими нормативними актами, які визначають порядок сплати допомоги і джерела фінансування цих виплат.

Аналізуючи викладені обставини, враховуючи, що законодавством функція виплати допомоги по догляду за дитиною визначена як державна, суд вважає необхідним в даному випадку застосовувати і щодо застрахованих осіб і щодо незастрахованих осіб положення про розмір спірної допомоги, які визначені лише статтею 15 та пунктом 3 розділу VIII “Прикінцевих положеннь” Закону № 2811-ХІІ.

Суд відзначає, що згідно з вимогами ст..ст. 13, 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною, має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення нею вказаного віку.

При цьому, статтею 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потерпілим дітям та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, згідно п. 10) ч.1 цієї статті – допомога по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України, незалежно від факту роботи.

Відповідно до пункту 24 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2008 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були внесені зміни, зокрема: – у статті 30 ч. 1 перше речення абзацу третього пункту 10), яким встановлено, що допомога по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України, незалежно від факту роботи – виключено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають ОСОБА_3 України положення пункту 24 розділу ІІ Закону № 107-VI.

Таким чином, з 22.05.2008 року відновлено в повному обсязі дію п. 10) ч.1 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла до виключення.

Як вбачається із статті 71 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

На підставі викладеного, враховуючи норму статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з того, що до п. 10) ч.1 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 22 травня 2008 року і на день винесення судового рішення зміни не вносились і її положення є чинними на термін спірних правовідносин, враховуючи правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України (роз’яснення від 22.07.2011 року № 1091/11/13-11, від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11 та № 1400/1/6/13-11, постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19.12.2011 року № 8), суд вбачає правові підстави для часткового задоволення позовних вимог, стосовно здійснення нарахування і виплати допомоги по догляду за потерпілою, внаслідок Чорнобильської катастрофи, дитиною до досягнення нею трирічного віку в межах строку позовної давності, встановленого частиною 2 статті 99 КАС України, тобто з 01 вересня 2011 року до досягнення дитиною трирічного віку.

Також слід зазначити, що, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації»№ 790 від 30 травня 2007 року, призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством належить до компетенції управлінь праці та соціального захисту населення районних, районної у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, тому суд не має повноважень самостійно визначати розмір соціальної допомоги, яку належить нарахувати та виплатити позивачу, а може лише зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити допомогу відповідно до вимог чинного законодавства.

У відповідності до пп.2) п.4 “Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року, даний вид допомог виплачується центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам.

Враховуючи, що позивач і його діти знаходяться на обліку і отримують щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – в управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області – управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області є належним відповідачем по даній справі.

Зважаючи на те, що право позивача і його дітей на отримання щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – в розмірах, встановлених Законом, порушується посадовими особами відповідача, у відповідності до частини 2 статті 162 КАС України, суд вважає за необхідне для гарантування дотримання та захисту прав позивача і його дітей у сфері його соціального захисту винести постанову про визнання оспорюваного права.

Керуючись ст..ст. 3, 8, 9, 16, 19, 21, 22, 50 ОСОБА_3 України, ст..ст. 1, 2, 13, 37, 67, 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", правовими позиціями Конституційного Суду України, нормами Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, судовою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах “Кечко проти України”, “Бурдов проти Росії”, Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), ст..ст. 13, 14, 15 та пунктом 3 розділу VIII “Прикінцевих положеннь” Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», ст..ст. 2, 7–9, 18, 41, 99, 103, 158 –163, 256 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ :

Позов ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_1 на отримання щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірах, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області, здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячої грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до вимог частини 1 статті 37, частини 1 статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення (у зоні посиленого радіоекологічного контролю) в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати встановленої чинним законодавством України на час нарахування, починаючи з 01 вересня 2011 року по 12 квітня 2012 року включно, з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати та фактично здійснених виплат.

Визнати право ОСОБА_2 12.09.2010 р.н, на отримання щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірах, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області, здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 12.09.2010 р.н, щомісячої грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до вимог частини 1 статті 37, частини 1 статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення (у зоні посиленого радіоекологічного контролю) в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати встановленої чинним законодавством України на час нарахування, починаючи з 01 вересня 2011 року по 12 квітня 2012 року включно, з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати та фактично здійснених виплат.

Визнати право ОСОБА_1 на отримання щомісячної державної грошової допомоги по догляду за потерпілою, внаслідок Чорнобильської катастрофи, дитиною ОСОБА_2 12.09.2010 р.н, до досягнення ним трирічного віку, в розмірі встановленому Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та п. 10) ч.1 статті 30, Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області здійснити нарахуваня і виплату ОСОБА_1 щомісячної державної грошової допомоги по догляду за потерпілою, внаслідок Чорнобильської катастрофи, дитиною ОСОБА_2 12.09.2010 р.н, до досягнення ним трирічного віку, у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та п. 10) ч.1 статті 30, Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з подвійного розміру, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб та середнім сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, починаючи з 01 вересня 2011 року до припинення обставин, які були підставою для призначення такої допомоги (досягнення дитиною трирічного віку, зміна місця проживання, тощо), з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого чинним законодавством України на час нарахування та фактично здійснених виплат.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 32 грн. 19 коп., шляхом їх безспірного списання із рахунку управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Постанова суду, крім випадків її апеляційного оскарження, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляції. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: Поровський В.А.