ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/56431/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України за участю Прокуратури Чернігівської області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним рішення відповідача № 03-12 від 20 квітня 2012 року про відмову у визнанні його біженцем, скасувати дане рішення і зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання щодо надання йому статусу біженця.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Узбекистан та Киргизької Республіки.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2010 року позивач в пошуках роботи літаком вилетів в Об'єднані Арабські Емірати, а 11 листопада 2010 року вилетів звідти в Україну на запрошення своїх російських знайомих для надання допомоги у відновленні та запуску Прилуцького заводу «Білкозин», який вони придбали у власність. Те, що на територію України позивач прибув з метою працевлаштування на посаді заступника генерального директора ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин»підтверджується, зокрема, гарантійним листом товариства від 22 липня 2011 року № 475.

25 лютого 2011 року позивач був затриманий органами міліції управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області у зв'язку з перебуванням його у міжнародному розшуку, поміщений в Чернігівський слідчий ізолятор.

23 березня 2011 року до Прокуратури Чернігівської області з Генеральної прокуратури України надійшло клопотання Генеральної прокуратури Республіки Узбекистан про видачу ОСОБА_4

25 березня 2011 року Новозаводським районним судом м. Чернігова винесено постанову про застосування екстрадиційного арешту до ОСОБА_4 до вирішення питання про видачу його компетентним органам Республіки Узбекистан.

12 травня 2011 року заступником Генерального прокурора України винесено постанову про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 до Республіки Узбекистан.

В подальшому, 20 травня 2011 року позивач звернувся до відділу міграційної служби у Чернігівській області із заявою про набуття статусу біженця в Україні, вказавши причиною виїзду з країни постійного проживання його належність до певної соціальної групи (бізнес -еліти), яка переслідується органами державної влади Узбекистану.

13 вересня 2011 року начальником відділу міграційної служби у Чернігівській області Клановцем І.В. було винесено висновок щодо визнання біженцем громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_4 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особу, яка має обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи.

Однак, 20 квітня 2012 року Державною міграційною службою України, куди була надіслана справа позивача для прийняття остаточного рішення, винесено рішення № 03-12 про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав визначених абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно з яким не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що відповідач при винесенні рішення № 03-12 від 20 квітня 2012 року про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, зокрема: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання, неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження, наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в зазначеній Конвенції, а саме, расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до п.п. «b»п. «F»ст. 1 Конвенції про статус біженців 1951 року положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Так, при розгляді справ про оскарження рішень щодо надання статусу біженця, судам у кожному разі необхідно перевіряти, у тому числі, додержання спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції вимог статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»(умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту), пункту »статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачу було пред'явлено обвинувачення в кримінальній справі за підпунктами «а», «в»частини 3 статті 167 (розкрадання шляхом привласнення ввірених і таких, що перебували у віданні особи кредитних коштів, вчинене в інтересах організованої групи в особливо великому розмірі), частиною 3 статті 184 (умисне ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів в особливо великому розмірі), пунктами «а», «б», «в»частини 2 статті 205 (зловживання владою та посадовими повноваженнями, вчинене відповідальною посадовою особою в інтересах організованої групи, що спричинила значну шкоду та збитки в особливо великому розмірі державним інтересам) Кримінального кодексу Республіки Узбекистан. Постановою Хамзинського районного суду Республіки Узбекистан від 18 грудня 2009 року відносно ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід -взяття під варту.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ніколи не був членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства причетний не був, участь у бойових діях чи в організації таких дій не брав.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що переслідування позивача не можна вважати таким, що носять дискримінаційний характер, оскільки відсутні підстави для висновків про можливість застосування до вказаної особи катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання та не вбачається підстав до побоювань, що до нього буде застосована смертна кара або виконання вироку про смертну кару, тортури.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення від 20 квітня 2012 року № 03-12 про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відсутність правових підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало