ПРОЕКТ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Писаної Т.О.,-розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Горлівського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття до ОСОБА_6 про стягнення коштів на навчання, за касаційною скаргою Горлівського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року Горлівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення вартості навчання у розмірі 647 грн. 35 коп., на підставі ч. 3 ст. 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2012 року, Горлівському міському центру зайнятості відмовлено у відкритті провадження у даній справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування постановлених у справі судових ухвал, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, із направленням справи на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнананих або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

За змістом ч. 4 ст. 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Частиною 1 ст. 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У ст. 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відносяться: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року № 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у судах у порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суди обґрунтовано виходили з того, що наведені вище положення Закону дають підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень Горлівського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір не належить до цивільного судочинства, а повинен розглядатися у порядку адміністративної юрисдикції ґрунтується на положеннях чинного законодавства України.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвали відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків судів не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Горлівського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття відхилити.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко Т.О. Писана