Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 703/3396/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.11.2012 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого -судді Левко Т.Ю. при секретарі -Роман К.С. за участі представника позивача ОСОБА_4 представника відповідачів ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним п.2.2.3 та 7.1. кредитного договору № К126-07/Ф від 05.10.2007 року в частині сплати винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,2 % на місяць від суми кредиту, визнання підняття відсоткової ставки позивачем за первісним позовом у січні 2009 року з 15,65 % до 19,1% річних неправомірною та розірвання дії кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору застави товару на складі від 05.10.2012 року, розірвання дії договору поруки від 05.10.2012 року та залишення без задоволення позовної вимоги позивача за первісним позовом що до солідарного стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № К-126-07/Ф від 05.10.2007 року,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К126-07/Ф від 05.10.2007 року в сумі 488523,45 грн. та судових витрат в сумі 1820 гривень.

Позов мотивовано тим, що 05 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № К126-07/Ф, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 25000 доларів США, а останній взяв на себе зобов'язання з повернення отриманого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом у строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Позичальник зобов'язався щомісячно надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору, у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 25000 Доларів США а відповідач в порушення умов кредитного договору а також ст. 509, 526, ЦК України, свої зобов'язання виконав частково.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач -1 станом на 01.09.2011 року має заборгованість - 61286.06 доларів США , що за курсом 7.9712 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 488523.45 грн., яка складається з 16892.81 доларів США - заборгованість за кредитом, 16086.62 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1205.27 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом та 27101.36 доларів США - пеня за несвоєчастність виконання зобов'язань за договором. Так як відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники; предметом спору є однорідні права та обов'язки , що випливають з кредитного договору та договору поруки, з метою здійснення принципу процесуальної економії, вважають за доцільне об'єднати позовні вимоги Позивача до кількох відповідачів в одній позовній заяві.

Згідно ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Представник позивача ОСОБА_4 повністю підтримав фактичні обставини та вимоги позову і просив їх задовольнити позов на підставі повідомлених обставин та поданих на їх підтвердження доказів.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, однак їх інтереси в засіданні представляв ОСОБА_1 повноваження якого підтверджено довіреностями.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними п. 2.2.3 та 7.1 Кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року в частині сплати винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,2% на місяць від суми кредиту, визнання підняття відсоткової ставки позивачем у січні 2009 року з 15,65 % до 19,1% річних неправомірною та розірвання дії кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року.

Свої позовні вимоги ним мотивовано тим, що 05 жовтня 2007 року ним було отримано у позивача споживчий кредит в сумі 25000 доларів США, з яких 700 доларів США на сплату страхових внесків, а решту для розвитку бізнесу. При попередній домовленості з представниками банку було узгоджено видачу йому споживчого кредиту в сумі 200 000 гривень на розвиток бізнесу зі сплатою відсотків за користування кредиту - 25% річних. Однак, перед підписанням договору його було повідомлено про відсутність гривні в банку та запропоновано отримати кредит у доларах США, на що він погодився так як ним вже було здійснено домовленість з поручителями. Формування тексту кредитного договору здійснювалось позивачем. На його вимогу порахувати сукупну вартість кредиту та визначити суму, яка буде витрачена на сплату кредиту, було надано в усній формі розрахунок загальної вартості кредиту та прораховано суму зі сплатою 15,65 відсотків річних. Така сума його влаштувала та було підписано кредитний договір. Крім того, перед підписанням кредитного договору ним ставилось питання про сплату за управління кредитом з визначенням загальної суми комісії, яка буде сплачена протягом дії кредитного договору, однак працівниками банку було повідомлено, що вирахувати дану суму не можливо, так як при сплаті по кредиту дана сума постійно змінюватиметься. Розрахунку загальної вартості кредиту йому не надавалось, до матеріалів позову його не приєднано так як такий не оформлявся, чим порушено Закон України " Про захист прав споживачів"

Відповідно до колонки 15 та 16 розрахунку заборгованості, наданої позивачем, банком здійснено нарахування та стягнення коштів при сплаті щомісячного платежу в сумі 2749,72 доларів США як комісії. Також однією з сум при визначенні заборгованості по кредиту є заборгованість по комісії в сумі 1205,27 доларів США. Однак сплата комісії жодним пунктом кредитного договору не передбачена. Таким чином вважає, що дана сума 1205,27 доларів США як заборгованість з комісії є безпідставною, а сума 2749,72 доларів підлягає поверненню. Також позивач зазначає, що у випадку зарахування даної суми щомісячно на погашення кредиту змінилась би сума заборгованості по основним платежам - тілу кредиту та відсоткам, а також не нараховувалась би пеня.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, зареєстровану у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за № 541/13808 Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо), а також банком стягувалась з сплачених ним платежів комісія за управління кредитом у незрозумілому розмірі щомісячно. Вважає, що вищевказана комісія - це плата Позичальника за дії, які Банк здійснює на власну користь та посилається на Постанову Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808 якою були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та п. 4 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чинном вважає, що п. 7.1. Кредитного договору в якому зазначено зобов'язання сплати винагороди за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % на місяць від суми кредиту не відповідає вимогам Закону.

Вважає, що при наданні кредиту було порушено ряд його прав, що значно збільшили обсяг відповідальності по кредитному договору, а також збільшили обсяг зобов'язань по сплаті послуг за надання кредиту та посилається на п. 4 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», яким передбачено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Такоє позивач за зустрічним позовом зазначає, що умови кредитного договору є нечіткими, з систематичним посиланням одного пункту договору на інший, що унеможливлює його як споживача фінансової послуги, який не являється фахівцем у галузі права, повного та правильного тлумачення змісту кредитного договору, а також умови кредитного договору є не справедливими тому що на нього, як позичальника, повністю віднесено всі витрати по девальвації гривні, зростанню курсу валют. Відповідальність банка за порушення умов кредитного договору не передбачена зовсім, тому безпідставне ж стягнення з нього комісії, що призвело до неправильного нарахування сум по кредиту, залишається без санкцій. На нього ж покладаються обов'язки по сплаті щомісячного платежу, різного роду винагород, пені та штрафів.

Позивач посилається на вимоги ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» де нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, що зазначено в ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, відповідно до п. 7.1 Кредитного договору, встановлено відсоткову ставку в розмірі 15,65 відсотків річних, а відповідно до розрахунку, наданого банком, вже з січня 2009 року відсоткову ставку без його згоди збільшено до 19,1 річних без надсилання повідомлення про збільшення відсоткової ставки. До матеріалів позову таке повідомлення не додане, чим самим кредитор порушив п. 2.3.1 Кредитного договору., яким передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки по кредиту при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні з надсиланням Позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, а також вимоги, передбачені пунктом 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" , яким забороняється підняття відсоткової ставки.

Відсоткову ставку банком було піднято в січні 2009 року, після вступу в дію Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", та внесено зміни до Цивільного кодексу України та введено ст. 1056-1 "Проценти за кредитним договором". Дана відсоткова ставка, відповідно до розрахунку поданого позивачем в частині нарахування відсотків за користування кредитом, залишилась в розмірі 19,1 та застосовується по даний час. Таким чином вважає всі нарахування по кредиту, як під час сплати так і після припинення сплати, являються такими що не відповідають дійсності.

Таким чином вважає, що внаслідок істотного порушення стороною кредитного договору - позивачем умов кредитного договору шляхом незаконного збільшення відсоткової ставки, незаконного нарахування та стягнення комісії та винагород, а також істотної зміни обставин, якими ми керувалися при укладенні даного договору вважаю, що кредитний договір підлягає розірванню.

Такими істотними обставинами є, по перше той факт, що під час укладання договору сторони не могли передбачати зростання у кінці 2008 року на початку 2009 року курсу долара по відношенню до гривні аж вдвічі. Будучи державним службовцем, так як працює головою сільської ради він отримував та отримує заробітну плату в гривні. Підвищення зарплати з моменту отримання кредиту по даний часі було незначним, та по відношенню до долара США, вартість якого на початку 2009 року становила біля 10 гривень до 1 долара, є мізерним. Зміна таких обставин зумовлена причинами які не залежали віднього, а виникли на рівні держави, та при всій турботливості та обачності він не зміг би змінити курсу валют, або підвищити собі заробітну плату. Крім того, виконання даного договору порушило б співвідношення його майнових інтересів. Четвертою обставиною є той факт, що при розірванні кредитного договору не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач. Він згідний сплатити зобов'язання, однак після перерахунку зобов'язань по кредиту у відповідності до умов договору, які не суперечать Закону. На момент отримання кредиту дана сума 25000 доларів США становила гривень 126250 гривень, по курсу 5,05 за долар.

Таким чином просить суд визнати недійсними п. 2.2.3 та 7.1 Кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року в частині сплати винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,2% на місяць від суми кредиту, визнати підняття відсоткової ставки позивачем у січні 2009 року з 15,65 % до 19,1% річних неправомірною та розірвати дію кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року укладеного між Приватбанком та ОСОБА_2.

Відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору застави товару на складі від 05.10.2012 року укладеного між ОСОБА_3 та Приватбанком, розірвання дії договору поруки від 05.10.2012 року та залишення без задоволення позовної вимоги позивача за первісним позовом що до солідарного стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № К-126-07/Ф від 05.10.2007 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 було отримано у позивача споживчий кредит в сумі 25000 доларів США, з яких 700 доларів США на сплату страхових внесків, а решту для розвитку бізнесу. В забезпечення виконання даного договору, нею було укладено з позивачем договір застави відповідно до якого було надано наявний на складі товар вобороті а саме - нітроамофоска в кількості 62,49 тонн по ціні 1900 гривень за тону ринковою вартістю 118731 гривень та цемент в кількості 90 тонн по ціні 800 гривень за тонну загальною вартістю 72000 гривень. Загальна вартість заставленого мною майна складала 190731 гривень. Відповідно до п. 2 даного договору заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору № К-126-07/Ф від 05.10.2007 року, а відповідно до п. 3 даного договору максимальна сума вимоги що до неї складає 190731 гривень. При попередній домовленості з представниками банку нею було узгоджено, що товар можна реалізовувати, а також наголошувалось, що відповідно до п. 17.2 Договору застави вона зобов'язана забезпечити схоронність товару у вигляді, визначеному п. 8 - тобто придатному до продажу та що товар являється таким, що має обмежений термін зберігання, на що їй було наголошено, що вона має права його продажі з зверненням грошових коштів від реалізації на погашення кредиту. Умови кредитування та загальна сукупна вартість кредиту їй на ознайомлення не надавалась. Відповідно до п. 13 Договору застави вона мала право відчуджувати або іншим чином розпоряджатися цим майном, а пунктом 12 цього ж договору передбачено що вона несе повну відповідальність за ризик випадкового знищення майна, пошкодження його або псування. Пунктом 17.2 вона повинна забезпечити схоронність майна не змінюючи його хварактеристик, визначених п. 8, та п. 17.7 , заборонено передавати майно в ореднду та здійснювати його відчудження без письмової згоди Заставодержателя. Даний товар є товаром з обмеженим терміном зберігання та термін його придатності мінерального добрива - нітроамофоски - становить 1 рік, а термін придатності цементу становить 6 місяців. Вона не могла зберігати даний товар протягом дії кредитного договору не втративши його якості.

Позивач ОСОБА_3 зазначає, що договір застави складений таким чином, що його не можливо виконати, тобто містить суперечливі умови його дії та в любому випадку порушуються її права. Так, у випадку збереження майна відповідно до п. 8, 12, 17.2 та 17.3, 17.7 заставне майно було б зіпсоване і вона несе відповідальність за не збереження його схоронності та псування. Пунктами 13 та 17.9 вона мала право відчуджувати майно, однак за письмової згоди Заставодержателя. Необхідність додаткової згоди, крім зазначеної у п. 13 договору, даним договором застави не прописано. Формування тексту договору застави здійснювалось не нею, а банком на підставі поданих нею даних та документів. Такким чином вважає що даний договір застави в повному обсязі суперечить не тільки обставинам забезпечення виконання умов видачі кредиту, а і чинному законодавству. Крім того, працівниками банку було надано їй для підписання договір поруки від 05.10.2012 року. За даним договором поруки вона несу повну відповідальність солідарно з боржником. Однак, при підписанні даного договору мені було роз'яснено, що даний договір є невід'ємною частиною договору застави і тому вона його підписала. В пункті 10 договору поруки зазначено, що даний договір діє з моменту його підписання до повного виконання зобов'язань. Однак даний пункт договору є по своїй природі нікчемним та таким, який не відповідає цивільному законодавству так як статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а також ці ж обставини зазначені і в Пленумі Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних мправ № 5 від 30.03.2012 року.

Вона зобов'язана була виконати зобов'язання кредитора відповіднодо п. 6 даного договору протягом 5 днів після отримання від кредитора письмової вимоги. Однак такої вимоги нею не отримувалось.

Відповідачем ОСОБА_2 подав до суду свої заперечення що до позову в яких зазначає, що відповідно до колонки 15 та 16 розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, банком здійснено нарахування та стягнення з нього при сплаті щомісячного платежу 2749,72 доларів США як комісії, а саме в доларах США : 28.11.2007 року - 418,06, 26.12.2007 року - 242,0, 28.01.2008 року - 280,0, 28.02.2008 року 260,0 , 01.04.2008 - 280,0, 12.05.2008 року - 345,0, 10.06.2008 року - 236,2, 28.07.2008 року - 388,46 , 02.09.2008 року - 300,0 доларів США і однією з сум при визначенні заборгованості по кредиту є заборгованість по комісії в сумі 1205,27 доларів США. Однак сплата комісії жодним пунктом кредитного договору не передбачена і позовна вимога, що до стягнення з нього 1205,27 доларів США заборгованості по комісії є безпідставною, а зараховані безпідставно на даний вид платежу кошти в сумі 2749,72 доларів США підлягають зарахуванню на сплату по тілу кредиту, так як на момент стягнення даних грошових коштів заборгованість по іншим платежам була відсутня.

Таким чином вважає, що сума заборгованості по тілу кредиту в сумі 16892,81 доларів США підлягає зменшенню на 2749,72 доларів США та становитиме 14143,09 доларів США, що по курсу 7,9712 за 1 долар США становить 112737,4 гривень, ним визнається та не оспорюється.

Вважає, що нарахована заборгованість по відсоткам в сумі 16086,62 доларів США не може підлягати до задоволення, так як вона нарахована з порушенням Закону та п. 7.1 Кредитного договору, яким встановлено відсоткову ставку в розмірі 15,65 відсотків річних, а відповідно до розрахунку, наданого позивачем, вже з січня 2009 року відсоткову ставку без його згоди збільшено до 19,1 річних. Ніякого повідомлення про збільшення відсоткової ставки йому не надсилалось, до матеріалів позову таке повідомлення не додане, чим самим порушено п. 2.3.1 Кредитного договору., яким передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки по кредиту при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні однак з посиланням письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Також посилається на пункт 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" яким передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки та Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Вважає, що позивачем доведено на законних підставах розмір заборгованості по відсоткам до моменту підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, а саме до 28.01.2009 року. Така сума заборгованості визначена в сумі 499,29 доларів США і не оспорюється. Оскільки сума відсотків за один день станом на 27.01.2009 року, до підняття відсоткової ставки, позивачем визначена у 6,64 доларів США, а сплата по кредиту не здійснювалась, то сума боргу не змінювалась і станом на момент закінчення терміну дії кредитного договору - 04.10.2010 року вона становить за 617 днів по 6,64 доларів - 4096,88 доларів США. Отже загальна сума заборгованості по відсоткам повинна становити 4596,17 доларів США що по курсу 7,9712 становитиме 36 637 гривень.

У зв'язку з зменшенням заборгованості по тілу кредиту та безпідставності підвищення відсоткової ставки то визначена позивачем сума пені не являється правильною та відповідно до розрахунку пеню нараховано за весь час прострочення. Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору у випадку прострочення сплати по кредиту позичальник повинен сплачувати банку пеню в розмірі 0,15% від суми боргу. Враховуючи, що на момент закінчення терміну дії кредитного договору заборгованість становила 18 739,26 доларів США, що еквівалентно 149344, 4 гривень то пеня за кожний день прострочки становитиме 61,37 гривень, а за рік становитиме 22400,05 гривень, та просить суд застосувати спеціальну позовну давність що до стягнення пені в межах одного року.

Суд констатує, що встановлені фактичні обставини справи, врегульовані нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про захист прав споживачів".

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а зустрічні позовні вимоги до повного задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що згідно кредитного договору № К126-07/Ф від 05.10.2007 року Закритим акціонерним товариством "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" було надано кредит у сумі 25000 доларів США в порядку та на умовах, визначених цим договором, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити банку відсотки за користування кредитом з розрахунку 15,65 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 04.10.2010 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором що до погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів позивачем укладено з майновим поручителем ОСОБА_3 договір застави - товару, а саме - нітроамофоска в кількості 62,49 тонн по ціні 1900 гривень за тону ринковою вартістю 118731 гривень та цемент в кількості 90 тонн по ціні 800 гривень за тонну загальною вартістю 72000 гривень на загальну суму 190731 гривень, а також договір поруки з Віегеш Людмилою Василівною.

Умови кредитного договору банком виконано та надано позивачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 25000 доларів США, що підтверджується кредитним договором та не оспорюється сторонами.. Однак при настанні чергових строків погашення кредиту позичальник свої зобов'язання перед Банком не виконав, в стороки, визначені договором кошти не повернув.

Відповідно до колонки 15 та 16 розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем до матеріалів справи, банком - Кредитором здійснено нарахування та стягнення з Позичальника при сплаті щомісячного платежу 2749,72 доларів США такого платежу, як комісії, а саме в доларах США : 28.11.2007 року - 418,06, 26.12.2007 року - 242,0, 28.01.2008 року - 280,0, 28.02.2008 року 260,0 , 01.04.2008 - 280,0, 12.05.2008 року - 345,0, 10.06.2008 року - 236,2, 28.07.2008 року - 388,46 , 02.09.2008 року - 300,0 доларів США і однією з сум при визначенні заборгованості по кредиту є заборгованість по комісії в сумі 1205,27 доларів США.

Дослідивши кредитний договір № К126-07/Ф від 05.10.2007 року суд констатує, що сплата комісії жодним пунктом даного договору не передбачена. Таким чином позовна вимога, що до стягнення з відповідачів 1205,27 доларів США заборгованості по комісії є такою, що не підлягає до задоволення.

Суд також констатує, що на даний вид платежу Кредитором, при сплаті Позичальником щомісячного платежу, безпідсатавно стягнуто кошти в сумі 2749,72 доларів США, що підтверджується колонкою 16 розрахунку. Враховуючи, що на момент стягнення даних грошових коштів заборгованість по іншим платежам була відсутня то дані кошти підлягають зарахуванню на сплату по тілу кредиту.

Отже, сума заборгованості за кредитом в сумі 16892,81 доларів США підлягає зменшенню на 2749,72 доларів США.

Таким чином позовна вимога що до стягнення заборгованості за кредитом підлягає до часткового задоволення в сумі 14143,09 доларів США, що по курсу 7,9712 за 1 долар США становить 112737,4 гривень та визнається відповідачем.

Позовна вимога що до стягнення заборгованості по процентам, то вона також підлягає до часткового задоволення.так як визначена позивачем сума заборгованості 16086,62 доларів США не грунтується на вимогах Закону та п. 7.1 Кредитного договору,.

Так, пунктом 7.1 кредитного договору встановлено відсоткову ставку в розмірі 15,65 відсотків річних. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, з січня 2009 року відсоткову ставку без згоди Позичальника збільшено до 19,1 річних. Повідомлення про збільшення відсоткової ставки яке повинно було направитись Позичальнику, до матеріалів позову не додано, на вимогу суду не представлено і таким чином Кредитором погрушено п. 2.3.1 Кредитного договору., яким передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки по кредиту при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні ... При цьому Банк надсилає Позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Також, у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, то в порушення даних вимог Закону Кредитором з січня 2009 року відсоткову ставку без згоди Позичальника збільшено до 19,1 річних.

Таким чином доведеним на законних підставах позивачем являється розмір заборгованості по відсоткам до моме6нту підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, а саме до 28.01.2009 року. Така сума заборгованості визначена в сумі 499,29 доларів США, що визначено розрахунком, поданим до матеріалів позову. Даним розрахунком визначено, що сума відсотків за один день станом на 27.01.2009 року, до підняття відсоткової ставки, Кредитором визначена у 6,64 доларів США, а сплата по кредиту в той час Позичальником не здійснювалась, то сума основного боргу була незмінною. Таким чином на момент закінчення терміну дії кредитного договору - 04.10.2010 року прострочення сплати по відсоткам становить за 617 днів. Таким чином прострочена заборгованість по відсоткам за даний період з розрахунку по 6,64 доларів США на день становитиме 4096,88 доларів США. Враховуючи наявну заборгованість за відсотками до моменту підняття відсоткової ставки в сумі 499,29 доларів США то загальна сума заборгованості за відсотками ( процентами) яка підлягає до задоволення становитиме 4596,17 доларів США що по курсу 7,9712 становитиме 36 637 гривень.

У зв'язку з зменшенням заборгованості по тілу кредиту та неправомірного підвищення відсоткової ставки то сума нарахованої пені не являється правильною. Крім того, відповідач подав до суду в запереченні клопотання про застосування спеціальної позовної давності що до позовної вимоги про стягнення неустойки у виді пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу " Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання" .

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність, яка застосовується що до стягнення штрафу та пені.

Суд констатує, що дане клопотання являється підставним і підлягає до задоволення. Тому суд вважає можливим стягнення пені в межаж одного року.

Враховуючи , що відповідно до п. 4.1 Кредитного договору у випадку прострочення сплати по кредиту Позичальник повинен сплачувати банку пеню в розмірі 0,15% від суми боргу, то враховуючи, що на на момент закінчення терміну дії кредитного договору борг становив 18 739,26 доларів США, що еквівалентно 149344, 4 гривень то сума пені за кожний день прострочки становитиме 61,37 гривень ( 149344,4 : 365 х 0,15 ).

Таким чином позовна вимога що до стягнення пені за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором підлягає до часткового задоволення з розрахунку 365 днів у році і становитиме 22400,05 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В судовому засіданні достовірно встановлено, та не оспорюється сторонами, що 05 жовтня 2007 року ОСОБА_2 було отримано у позивача споживчий кредит в сумі 25000 доларів США, з яких 700 доларів США на сплату страхових внесків, а решту для розвитку бізнесу. При попередній домовленості з представниками банку було узгоджено видачу Позичальнику споживчого кредиту в сумі 200 000 гривень на розвиток бізнесу зі сплатою відсотків за користування кредиту - 25% річних. Однак, перед підписанням договору його було повідомлено про відсутність гривні в банку та запропоновано отримати кредит у доларах США. Оскільки Позичальником вже було здійснено домовленість з поручителями, то вінзмушений був погодитись. Формування тексту кредитного договору здійснювалось позивачем на підставі поданих Позичальником даних. При ознайомленні з умовами кредитного договору, договору застави та поруки ним ставилось на увагу банку про те, що йому необхідний кредит у сумі 200 000 гривень, а не у валюті, та наголошував на зазначеній сумі. На вимогу Позичальника порахувати сукупну вартість кредиту та визначити суму, яка буде витрачена на сплату кредиту було надано в усній формі розрахунок загальної вартості кредиту та було прораховано суму зі сплатою 15,65 відсотків річних. Така сума Позичальника влаштувала і ним було підписано кредитний договір. Таккож Позичальником ставилось питання про сплату за управління кредитом і він просив визначити суму, яка буде сплачена протягом дії кредитного договору. Однак працівниками банкутакого розрахунку Позичальнику не надавалось.

Дані обставини відповідачем за зустрічним позовом в судовому засіданні не спростовані, роз-рахунок сукупної вартості кредиту до матеріалів позову не додано та на вимогу суду представником відповідача за зустрічним позовом не надано.

Частина 2 п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Частиною 2 п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено що Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Суд констатує, що в кредитному договорі № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року укладеному між Приватбанком та ОСОБА_2 відсутнє зобов'язання по сплаті такого платежу як комісія, однак встановлюються інший платіж, як винагорода за кредитне обслуговування, що зазначено в п. 7.1 даного Договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, зареєстровану у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за № 541/13808 Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). В порушення цього пункту Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Кредитором стягувалась з сплачених Позичальником платежів комісія за управління кредитом. Вищевказана комісія це плата Позичальника за дії, які Банк здійснює на власну користь (управління кредитом здійснюється Банком з метою своєчасного та повного отримання доходів Банку у вигляді процентів за користування кредитними коштами).

Постановою Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808 були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказана постанова була прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Ці ж обставини зазначені і в п. 4 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

В порушення вищенаведеного в п. 7.1. Кредитного договору зазначено зобов'язання сплати Позичальником винагороду за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % на місяць від суми кредиту.

Однак, п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає "Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною."

Суд зазначає, що при наданні кредиту було порушено права Позичальника, що значно збільшили обсяг відповідальності по кредитному договору, а також збільшили обсяг зобов'язань по сплаті послуг за надання йому кредиту.

Згідно п. 4 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови. Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Суд зазначає, що умови кредитного договору є нечіткими, з систематичним посиланням одного пункту договору на інший, що унеможливлює споживача фінансової послуги, який зазвичай не являється фахівцем у галузі права, повного та правильного тлумачення змісту кредитного договору. Так, для визначення кількості платежів по кредиту необхідно переглянути 6 пунктів з посиланням одного на другий.

Дослідивши Кредитний договір № К126-07/Ф від 05.10.2007 року та під час судового розгляду справи знайшли своє підтвердження факти несправедливого поділу прав та обов'язків в умовах кредитного договору. Встановлено, що на Позичальника повністю віднесено всі витрати по девальвації гривні і зростанню курсу валют, покладено обов'язків, які визначаються у 12 пунктах розділу 2.2. Договору, а також наділено правами, які визначено 5 пунктами розділу 2.4 Договору, а саме сплачувати по кредиту та здійснити дострокове погашення кредиту та клопотати про перенос платежу у випадку труднощів. Права Кредитора визначені 14 пунктами розділу 2.3 Договору. Відповідальність банка за порушення умов кредитного договору не передбачена зовсім.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору встановлено відсоткову ставку в розмірі 15,65 відсотків річних. Відповідно до розрахунку, наданого Позивачем - Кредитором, вже з січня 2009 року відсоткову ставку без моєї згоди Позичальника збільшено до 19,1 річних. Повідомлення про збільшення відсоткової ставки при розгляґді справи не добуте.

Таким чином суд констатує, що Кредитором здійснено підвищення відсоткової ставки з січня 2009 року, після вступу в дію Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною та порушено п. 2.3.1 Кредитного договору., яким передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки по кредиту при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні після надсилання Позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Цим же Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI внесено зміни до Цивільного кодексу України та введено ст. 1056-1 "Проценти за кредитним договором" якою передбачено :

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною".

Згідно ст. 217 ЦК України "Правові наслідки недійсності окремих частин правочину " - недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст. 652 Цивільного Кодексу "Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин" передбачається чотири умови для розірвання судом кредитного договору, а саме :

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що,

якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав,

встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Під час судового розгляду справи знайшли своє підтвердження факти істотного порушення стороною кредитного договору - Кредитором - умов кредитного договору шляхом незаконного збільшення відсоткової ставки, незаконного нарахування та стягнення комісії та винагород, а також істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні даного договору .

Такими істотними обставинами є той факт, що під час укладання договору сторони не могли передбачати зростання у кінці 2008 року на початку 2009 року курсу долара по відношенню до гривні. Будучи державним службовцем ОСОБА_2 отримував та отримує заробітну плату в гривні. Зміна таких обставин зумовлена причинами які не залежали від сторін Договору, а виникли на рівні держави, та при всій турботливості та обачності Позичадбник не зміг би змінити курсу валют, або підвищити собі заробітну плату. Крім того, виконання договору порушило б співвідношення його майнових інтересів. Суд зазначає, що також такою обставиною є той факт, що при розірванні кредитного договору ризику що до зміни обставин Кредитор не понесе.

Таким чином суд приходить до виснеовку що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як гарантія забезпечення виконання даного договору, ОСОБА_3 було укладено з Позивачем договір застави від 05.10.2007 року відповідно до якого нею було надано наявний на складі товар вобороті а саме - нітроамофоска в кількості 62,49 тонн по ціні 1900 гривень за тону ринковою вартістю 118731 гривень та цемент в кількості 90 тонн по ціні 800 гривень за тонну загальною вартістю 72000 гривень. Загальна вартість заставленого мною майна складала 190731 гривень.

Відповідно до п. 2 даного договору заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору № К-126-07/Ф від 05.10.2007 року, а відповідно до п. 3 даного договору максимальна сума вимоги що до неї складає 190731 гривень.

При попередній домовленості з представниками банку нею було узгоджено, що товар можна реалізовувати, наголошувалось, що відповідно до п. 17.2 Договору застави вона зобов'язана забезпечити схоронність товару у вигляді, визначеному п. 8 - тобто придатному до продажу, а також наголошувалось, що товар являється таким, що має обмежений термін зщберігання, та отримано право його продажі з зверненням грошових коштів від його реалізації на погашення кредиту.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Представником позивача - кредитора твердження Поручителя про ненадання йому для ознайомлення умов кредитування та загальної сукупної вартості кредиту не спростоване. Доказів про ознайомлення Поручителя з даними умовами суду не надано.

Відповіднодо статті 42. Закону України "Про заставу " - "При заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил цього розділу. "

Відповідно до п. 13 Договору застави Поручитель мала право відчуджувати або іншим чином розпоряджатися заставним майном. Пунктом 12 даного договору передбачено що вона несе повну відповідальність за ризик випадкового знищення майна , пошкодження його або псування .

Однак пунктом 17.2 цього ж Договору Поручитель повинна забезпечити схоронність майна не змінюючи його хварактеристик, визначених п. 8, та п. 17.7 , заборонено передавати майно в ореднду та здійснювати його відчудження без письмової згоди Заставодержателя.

Суд зазначає що даний товар є товаром зобмеженим терміном зберігання. Зберігати даний товар протягом дії кредитного договору не втративши його якості Поручителем неможливо. Тому суд констатує, що пункти 13 та 17.2 Договору застави повністю суперечать один одному.

Договір застави містить суперечливі умови його дії, та неумождивлює його викогання, чим порушуються права Поручителя.

Так, у випадку збереження майна відповідно до п. 8, 12, 17.2 та 17.3, 17.7 заставне майно було б зіпсоване і Поручитель несе відповідальність за не збереження його схоронності та псування.

Пунктами 13 та 17.9 Поручитель мала право відчуджувати майно, однак за письмової згоди Заставодержателя. Необхідність додаткової згоди, крім зазначеної у п. 13 договору, даним договором застави не прописано.

Такким чином суд вважає що даний договір застави в повному обсязі суперечить не тільки обставинам забезпечення виконання умов видачі кредиту, а і чинному законодавству.

Таким чином позовна вимога ОСОБА_3 що до визнання недійсним договору застави товару на складі від 05.10.2012 року укладеного між ОСОБА_3 та Приватбанком підлягає до задоволення.

05.10.2007 року між Кредитором та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. За даним договором поруки Поручитель несе повну відповідальність солідарно з боржником. В пункті 10 договору поруки зазначено, що даний договір діє з моменту його підписання до повного виконання зобов'язань.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Визначення строку до повного виконання зобов'язань чинним законодавством не передбачено, тому дана умова Договору поруки являється нікчемною.

Пунктом 24 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 визначено : " Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати."

Відповіднодо п. 6 Договору поруки Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання кредитора протягом 5 днів після отримання від кредитора письмової вимоги. Отримання такої вимоги Поручитель ОСОБА_3 заперечує, а представником позивача доказів направлення повідомлення - вимоги поручителю про невиконання позичальником зобов'язань та вимогою про виконання даних зобов'язань Поручителем суду не надано.

Таким чином позовна вимога ОСОБА_3 розірвання договору поруки від 05.10.2012 року укладеного між ОСОБА_3 та Приватбанком підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 4 с т. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, суд приходить до висновку, що частково задовольняючи позовні вимоги що до стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача - Позичальника, солідарна відповідальність поручителя - відповідача ОСОБА_3 не може підлягати до задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати і у разі часткового задоволення позову судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що на момент подачі позову до суду сплата судового збору визначалась Декретом КМУ "Про державне мито" і сплачена в максимальному розмірі в сумі 1700 гривень державного мита та 120 гривень ІТЗ, а загальна сума часткового задоволення позову становить 171 774,45 гривень , то суд приходить до висновку, що вони підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10,31,60,169,212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги,50 код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором № К-126-07/Ф від 05.10.2007 року в сумі 171 774,45 грн., а саме заборгованості по тілу кредиту в сумі 112737,4 грн., заборгованості по відсоткам в сумі 36637 грн. та пені в сумі 22400,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсними п. 2.2.3 та 7.1 Кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року в частині сплати винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,2% на місяць від суми кредиту.

Визнати підняття відсоткової ставки позивачем у січні 2009 року з 15,65 % до 19,1% річних неправомірною.

Розірвати дію кредитного договору № К 126-07/Ф від 05.10.2007 року укладеного між Приватбанком та ОСОБА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір застави товару на складі від 05.10.2012 року укладений між ОСОБА_3 та Приватбанком .

Розірвати дію договору поруки від 05.10.2012 року укладений між ОСОБА_3 та Приватбанком.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийТ. Ю. Левко