П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючогоЯреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Онопенка В.В.,Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М., -Лященко Н.П., розглянувши на засіданні справу за позовом Карадазького природного заповідника Національної академії наук України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Феодосійського міського відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, про припинення договору найму та виселення й за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Карадазького природного заповідника Національної академії наук України, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Феодосійського міського відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, про визнання членами сім'ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням за заявами заступника Генерального прокурора України та Карадазького природного заповідника Національної академії наук України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року Карадазький природний заповідник Національної академії наук України (далі - Карадазький природний заповідник) звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1 відноситься до відомчого житлового фонду, належить державі в особі Національної академії наук України й переданий в управління Карадазькому природному заповіднику.

Квартира № 1 у вказаному будинку за договором найму житла була надана ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

15 листопада 1993 року наймач ОСОБА_3 уклав договір піднайму № 8 з ОСОБА_1 без згоди наймодавця житла й уселив до зазначеної квартири відповідачів.

Вважаючи, що оскільки договір найму припинився у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, то припинив дію й договір піднайму, а тому піднаймачі: ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які самостійного права на спірне жиле приміщення не набули, повинні звільнити займане житло, позивач, посилаючись на ст.ст. 91, 94, 99 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), просив визнати договір піднайму житлового приміщення від 15 листопада 1993 року № 8 припиненим, виселити відповідачів з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення, зняти їх із реєстраційного обліку за зазначеною адресою.

У грудні 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до Карадазького природного заповідника, зазначаючи, що ОСОБА_1, 1956 року народження, є сином ОСОБА_5, яка в 1968 році стала дружиною ОСОБА_3, а ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1

Вони (позивачі за зустрічним позовом) були вселені наймачем ОСОБА_3 відповідно до ст. 65 ЖК УРСР і зареєстровані у квартирі в установленому порядку.

У договорі найму житла в будинках відомчого житлового фонду від 18 травня 2006 року, підписаного відповідачем за цим позовом як наймодавцем, з одного боку, і ОСОБА_3 як наймачем - з іншого боку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначено як членів сім'ї наймача.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на ст.ст. 64, 65, 106 ЖК УРСР, просили визнати їх членами сім'ї наймача та визнати за ними право користування жилим приміщенням.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 липня 2011 року в задоволенні позову Карадазького природного заповідника відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково: ухвалено визнати за ОСОБА_2 право користування зазначеним жилим приміщенням. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання членом сім'ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2011 року зазначене судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову Карадазького природного заповідника й у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов Карадазького природного заповідника задоволено: визнано договір піднайму жилого приміщення, укладений 15 листопада 1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, припиненим з ІНФОРМАЦІЯ_1; виселено ОСОБА_1 і члена його сім'ї, ОСОБА_2, з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві заступника Генерального прокурора України порушується питання про скасування вказаної ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.ст. 64, 65, 99 ЖК УРСР, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та зазначається, що суд касаційної інстанції в цій справі не застосував до спірних правовідносин ст.ст. 64, 65, 99 ЖК УРСР і неправильно застосував ст.ст. 816, 824 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на:

рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року у справі про визнання права користування жилим приміщенням і від 4 серпня 2010 року у справі за позовом про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання укласти договір житлового найму та за зустрічним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням;

ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 грудня 2010 року у справі про визнання права користування жилим приміщенням та зміну умов договору найму жилого приміщення;

ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі про виселення та зобов'язання вчинити певні дії.

Так, у рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року, ухваленому у справі про визнання права користування жилим приміщенням, та ухвалі того самого суду від 8 грудня 2010 року, постановленій у справі про визнання права користування жилим приміщенням і зміну умов договору найму жилого приміщення, суд касаційної інстанції: застосував до спірних правовідносин ст.ст. 64, 65 ЖК УРСР, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України); виходив із того, що особи набувають рівного з іншими членами сім'ї наймача права користування жилим приміщенням, якщо вони вселилися до жилого приміщення як члени сім'ї наймача, якими може бути визнано осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство, і, установивши, що особа, яка вселилися до наймача, оплату за комунальні послуги не сплачувала, постійно з ним не проживала, спільне господарство не вела, не довела того, що вона вселилась до спірної квартири саме як член сім'ї квартиронаймача, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

У рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 серпня 2010 року суд касаційної інстанції, скасувавши частково судові рішення та відмовивши в задоволенні позову про визнання права користування жилим приміщенням і зобов'язання укласти договір найму житла та залишивши без змін судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, застосував до спірних правовідносин ст. 65, ч. 1 ст. 99 ЖК УРСР, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України та виходив із того, що обумовлений при вселенні позивачки до спірної квартири угодою між нею та наймачем квартири порядок користування квартирою на умовах піднайму унеможливлює набуття позивачкою самостійного права на квартиру.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року залишено без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову про виселення та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин ст.ст. 64, 99 ЖК УРСР, чч. 2, 3 ст. 818 ЦК України та виходив із того, що відповідачка і її неповнолітні діти не є членами сім'ї наймача, який помер, самостійного права на проживання в спірному жилому приміщенні не мають, а тому є тимчасовими мешканцями.

Карадазький природний заповідник у своїй заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявник указує, що в доданих до заяви рішенні та ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та Верховного Суду України в інших справах суд касаційної інстанції зробив висновок, що для визначення статусу особи, яка проживає в жилому приміщенні, необхідне встановлення фактів ведення спільного господарства та постійного проживання особи з наймачем; піднаймачі самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. На відміну від цих справ у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку й визнав право користування жилим приміщенням за піднаймачем спірного жилого приміщення - ОСОБА_2

В обґрунтування заяви Карадазький природний заповідник надав:

ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року у справі про виселення без надання іншого жилого приміщення та від 3 червня 2009 року у справі за позовом про визнання договору піднайму жилого приміщення недійсним і визнання приватизації жилого приміщення недійсною та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою;

рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року у справі за позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і виселення та за зустрічним позовом про визнання права користування жилим приміщення;

ухвалу Верховного Суду України від 16 червня 2006 року у справі за позовом про виселення.

Так, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року, постановленій у справі про виселення з кімнати в гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду. При цьому суд застосував до спірних правовідносин ст. 99 ЖК УРСР і виходив із того, що апеляційний суд не врахував висновків суду першої інстанції про те, що відповідачі в трудових відносинах не перебували й не перебувають, мешкали в гуртожитку на підставі договору, який був укладений між двома підприємствами і дія якого закінчилася, а тому відповідачі проживають без будь-яких правових підстав.

Постановлюючи ухвалу від 3 червня 2009 року у справі за позовом про визнання договору піднайму й приватизації жилого приміщення недійсними та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України застосувала до спірних правовідносин ст. 64 ЖК УРСР, ст.ст. 5, 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» та виходила з того, що суд першої інстанції не встановив: чи проживав позивач у спірній квартирі постійно як член сім'ї наймача, чи мав він на час приватизації квартири право користування житлом у розумінні ст. 64 ЖК УРСР.

Рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року суд касаційної інстанції задовольнив позов про виселення з кімнати в комунальній квартирі без надання іншого жилого приміщення та відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання права користування жилим приміщенням, застосував до спірних правовідносин ст.ст. 92 - 94, 99 ЖК УРСР і виходив із того, що особа, яка вселилася до сім'ї особи, якій як піднаймачу видано ордер на жиле приміщення на час дії броні, могла тимчасово проживати в спірному приміщенні лише на умовах, установлених ст.ст. 92 - 94 ЖК УРСР, права на жиле приміщення вона не набула.

В ухвалі Верховного Суду України від 16 червня 2006 року про відмову у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції погодився із судовими рішеннями про задоволення позову про виселення й виходив із того, що відповідач, який уселений до жилого приміщення на підставі договору між підприємствами про компенсаційні витрати по утриманню житлового фонду, дія якого закінчилася, підлягає виселенню на підставі ст.ст. 98, 99 ЖК УРСР.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права користування жилим приміщенням, застосував до спірних правовідносин ст.ст. 204, 816, ч. 2 ст. 824 ЦК України та виходив із того, що після смерті наймача ОСОБА_3 у спірній квартирі залишився проживати член сім'ї наймача, ОСОБА_2, який 2 вересня 2009 року був зареєстрований у зазначеній квартирі та несе всі обов'язки наймача за укладеним 18 травня 2006 року між Національною академією наук України в особі керівника Карадазького природного заповідника й ОСОБА_3 договором найму жилого приміщення, що є належним, допустимим, достовірним доказом і достатньою підставою для набуття рівних із наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом, а також із відсутності доказів проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі на умовах іншої угоди, ніж угоди про найм житла, - договору піднайму, та з того, що позов Карадазьким природним заповідником заявлений на підставі ст.ст. 91, 94, 99 ЖК УРСР, які не регулюють питання виселення без надання іншого жилого приміщення.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу: рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року, ухваленому у справі про визнання права користування жилим приміщенням; ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 грудня 2010 року, постановленій у справі про визнання права користування жилим приміщенням та зміну умов договору найму жилого приміщення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявників, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява заступника Генерального прокурора України підлягає частковому задоволенню, а заява Карадазького природного заповідника - задоволенню з таких підстав.

Суди в цій справі встановили, що в спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_3 як наймач, ОСОБА_1 - 14 січня 1994 року як піднаймач, а також ОСОБА_2 2 вересня 2003 року. Документи, на підставі яких останній був зареєстрований у зазначеної квартирі, знищено.

Відповідно до копії підданого сумніву судом апеляційної інстанції та прийнятого як належний, допустимий і достовірний доказ судами першої й касаційної інстанцій договору найму житла в будинках відомчого житлового фонду від 18 травня 2006 року, переукладеного з ОСОБА_3, ОСОБА_2 зазначено як члена сім'ї наймача.

При цьому суд першої інстанції встановив, що згідно з показаннями свідка ОСОБА_4 наймач квартири, ОСОБА_3, просив працівника житлового відділу Карадазького природного заповідника про нарахування оплати за комунальні послуги за одну особу - за нього, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 фактично з ним не проживали, а приїжджали лише в літній період.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з ОСОБА_3 родинних відносин не мав; у спірній квартирі постійно не проживав, а мешкав у м. Києві: спільного господарства з ОСОБА_3 не вів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Такого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції під час ухвалення рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року у справі про визнання права користування жилим приміщенням і постановлення ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 грудня 2010 року у справі про визнання права користування жилим приміщенням та зміну умов договору найму жилого приміщення.

У справі ж, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, і не звернув уваги на обставини, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій і які відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 64, ст. 65 ЖК УРСР та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України мають значення для справи, а саме: щодо характеру проживання (постійного або тимчасового) з наймачем жилого приміщення осіб, які вселилися до нього; ведення з наймачем спільного господарства або відсутності ведення такого господарства; тривалості часу їх проживання.

Отже, висновки судів у справі, яка переглядається, не ґрунтуються на вимогах матеріального права. Оскаржуване судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, є незаконним.

За таких обставин відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 та чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково, заяву Карадазького природного заповідника Національної академії наук України задовольнити в повному обсязі.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк