ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Зайченко А.С.

Представники:

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.06.2006 о 09 год. 55 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 19.06.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з військової частини А3521 податкової заборгованості з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 256.057,71 грн.

Ухвалою від 11.05.2006 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє засідання.

У судовому засіданні 26.05.2006 позивач звернувся до суду з письмовою заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача податкову заборгованість з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 266.124,71 грн.

Ухвалою від 01.06.2006 справу було призначено до судового розгляду на 14.06.2006.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна сума податкового боргу виникла у відповідача у період з 14.07.2000 по 30.06.2003 на підставі самостійно поданих розрахунків податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень про донарахування відповідачу податкових зобов’язань, а також в зв’язку з несплатою розстроченого податкового боргу з цього податку.

Позивач стверджує, що станом на день розгляду спору податковий борг відповідача по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів становить 266.124,71 грн.

З урахуванням наведеного позивач, посилаючись на пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 266.124,71 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що Військова частина А3521 не є суб’єктом сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розумінні ст. 1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”, якою встановлено, що платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Оскільки Військова частина А3521 не має на праві власності чи повного господарського відання транспортних засобів, то нарахування їй податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, на думку позивача, є безпідставним.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач –Військова частина А 3521 зареєстрований в Міністерстві Оборони України та 21.03.1997 включений до ЄДРПОУ (ідент. код 14303566).

Відповідач з 14.10.1997 перебуває на податковому обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

Станом на день розгляду спору у відповідача згідно з обліковою карткою платника податків –Військової частини А 3521 обліковується заборгованість по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 266.124,71 грн.

Як свідчать матеріали справи, вказана заборгованість виникла у відповідача на підставі:

- самостійно поданих ним розрахунків по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у 2000-2001 роках на суму 89.924,62 грн.;

- несплати податкового боргу у розмірі 45.003,00 грн., який виник у 2000-2001 роках та був розстрочений на підставі Договору від 28.04.2001 №3 про розстрочення податкового боргу, і підлягав сплаті у період з 28.04.2001 до 30.06.2004;

- податкового повідомлення-рішення від 22.10.2002 № 0000431710, яким позивачу визначену суму податкових зобов’язань по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 121.130,09 грн.;

- нарахування пені у розмірі 10.067,00 грн. на зазначену суму податкової заборгованості.

Також позивачем з метою погашення вказаної заборгованості було направлено відповідачу першу податкову вимогу № 1/450 від 14.03.2002 на суму 99.991,62 грн. та другу податкову вимогу № 2/5279 від 27.05.2002 на суму 99.991,62 грн.

Таким чином податковий борг, який позивач просить стягнути, виник у період з 2000 року по 22.10.2002.

Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пп. 15.1.2 п. 15.1 ст. 15 цього Закону податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Згідно з пп. 15.1.3 п. 15.1 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податку перебуває поза межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює чи є більшим за 180 днів.

Підпунктом 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 цього Закону передбачено, що у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

З урахуванням наведеного податковий борг відповідача, який виник у період з 2000 року по 22.10.2002, підлягає сплаті протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 03.05.2006, тобто більше, ніж через 1095 календарних днів від дня узгодження спірної суми податкового зобов'язання, то суд приходить до висновку про пропущення позивачем граничного строку стягнення податкового боргу, встановленого Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згідно з пп. 15.4.1 п. 15.4 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” граничні строки для подання податкової декларації, визначені пунктом 4.1 статті 4, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, визначені пунктом 5.2 статті 5, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), визначені пунктом 15.3 цієї статті, підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

Обставин, передбачених вказаним підпунктом Закону, судом не встановлено.

Разом з тим суд враховує, що частина податкового боргу, який позивач просить стягнути, а саме: у розмірі 45.003,00 грн. була розстрочена на підставі Договору від 28.04.2001 №3 про розстрочення податкового боргу до 30.06.2004.

Згідно з абз. „а” п.п. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на таких умовах: розстрочення податкового боргу надається на строк, що не перевищує 60 календарних місяців від місяця виникнення податкового боргу, включаючи такий місяць. У разі існування консолідованого податкового боргу строк розстрочення відраховується від місяця виникнення першої складової такого консолідованого боргу.

При цьому вказаним підпунктом встановлено, що керівник податкового органу (його заступник) зобов'язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов'язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих відповідно до підпункту "в" підпункту 18.1.2 цього пункту на таку розстрочену суму податкового боргу, у разі коли платник податків, який уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору: накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу.

Як підтверджено матеріалами справи, податковий борг, реструктуризований згідно з Договором від 28.04.2001 № 3, відповідачем не сплачувався, однак рішення про дострокове розірвання цього договору керівником податкового органу не приймалося.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що військова частина А3521, як структура Збройних Сил України, знаходиться на повному кошторисно-бюджетному фінансуванні Міністерства оборони України, її фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, про що свідчить довідка Департаменту фінансів МО України № 248/4/500 від 22.05.2006 та довідка № 59/06 від 14.04.2006 про включення Військової частини А3521 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про власність” загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил тощо.

Як передбачено п. 1 ст. 37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про Збройні Сили України” земля, води , інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

Статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" встановлено, що стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Згідно з частиною 2 “Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 № 1282, військове майно –це державне майно, закріплене на праві оперативного управління за військовими частинами, до якого належать будинки, споруди (цілісні майнові комплекси, об'єкти соціальної інфраструктури, нежитлові приміщення, об'єкти незавершеного будівництва та інше нерухоме майно), передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливо-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст.ст. 1, 2, 3 Закону України “Про правовий режим майна Збройних Сил України” військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління, право вилучення якого належить виключно Кабінету Міністрів України.

Згідно з преамбулою Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" він є спеціальним законом з питань оподаткування, як установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, і застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та визнає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181 податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Строки погашення податкового зобов’язання визначені п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону.

Згідно з п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181 узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкова вимога - письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (п. 1.10 ст. 1 Закону України № 2181).

Суд щодо заходів, вчинених позивачем на стягнення податкового боргу відповідача, відзначає також наступне.

Згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону України № 2181 у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

Підпунктом 10.1.3 п. 10.1 ст. 10 Закону України № 2181 визначено, що платник податків (для державних і комунальних підприємств - за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу.

Якщо податковий керуючий вирішує, що платник податків визначає для продажу активи, чия звичайна ціна є завідомо нижчою, ніж сума податкового боргу, такий податковий керуючий зобов'язаний самостійно визначити склад активів, що підлягають продажу, виходячи із принципів збереження цілісності майнового комплексу та з урахуванням того, що звичайна (оціночна) вартість таких активів не перевищує двократного розміру податкового боргу. Таке рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку, визначеному цим Законом для оскарження рішень податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань або податкового боргу. При цьому протягом строку такого оскарження продаж активів платника податків, визначених за рішенням податкового керуючого, не здійснюється.

Згідно з пп. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону України № 2181 у разі коли продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, активи якого перебувають у державній або комунальній власності, чи коли згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження активів підприємства потрібна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж активів такого підприємства організовується за поданням відповідного податкового органу регіональним органом приватизації із дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 № 538 затверджено Порядок стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі.

Крім того статтею 7 Закону України № 2181 визначено джерела сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків. Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 цієї статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Джерелами погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181 є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії (крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та обов'язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов'язаний прийняти рішення про такі дії.

Рішення щодо продажу активів у випадках, визначених цим пунктом, може бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу активів платника податків, передбачених у пункті 7.1 цієї статті, або неможливості їх продажу (пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 2181).

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 2181 встановлено, що порядок застосування цього пункту визначається центральним органом податкової служби.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 19.09.2003 №439 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2003 за № 926/8247) затверджено Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення.

Розділом 2 Порядку визначається порядок організації опису та підготовки до реалізації активів, попередньо переданих платником податків у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, порядок стягнення коштів з вкладних (депозитних) рахунків платника податків у рахунок погашення його податкового боргу (розділ 3); організація опису та підготовки до реалізації суми заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення (розділ 4).

Додатками до Порядку є: Рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків; Повідомлення про застосування заходів стягнення за рахунок додаткових джерел погашення податкового боргу.

Позивач не надав доказів дотримання в повному обсязі Порядку, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 № 538, а також Порядку, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 19.09.2003 № 439, а саме доказів здійснення безпосередньо продажу активів відповідача, які віднесені до додаткових та інших джерел погашення податкового боргу позивача. Позивачем не приймалось рішень про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків (відповідача) в рахунок погашення його податкового боргу, про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків. При цьому позивачем також не здійснювалось і опису відповідних активів відповідача, які можуть бути реалізовані (з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством).

Зважаючи на наведені обставини, суд також бере до уваги, що стаття 11 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181 від 21.12.2000 (далі - Закон України № 2181) передбачає особливий порядок погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств.

Відповідно до п. 11.1 ст. 11 цього Закону у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

Суду не надано доказів звернення позивача до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить відповідач, з поданням про прийняття рішень, передбачених п. 11.1 ст. 11 Закону України № 2181.

При цьому суд звертає увагу на те, що у разі коли сума коштів, отриманих від продажу активів платника податків, не покриває суму його податкового боргу, податковий орган саме зобов'язаний звернутися до того органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог, в т. ч. не надав всіх належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття ним заходів погашення податкового боргу відповідача, передбачених Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –19.06.2006