open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2012 р. м. Київ К/9991/27155/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Дніпропетровська про стягнення підвищення до пенсії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Дніпропетровська на постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 7 грудня 2010 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Дніпропетровська (далі -УПФ) про стягнення підвищення до пенсії.

Зазначив , що має статус «дитини війни», у зв'язку з чим, відповідно до статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни», його пенсія з 1 січня 2006 року повинна збільшуватися на 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на наведені обставини, просив визнати дії УПФ протиправними та стягнути підвищення до пенсії як дитині війни за період з 1 листопада 2009 року по 1 листопада 2010 року в сумі 2 459 гривень 70 копійок.

Постановою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 7 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано дії УПФ протиправними та зобов'язано нарахувати підвищення до пенсії позивачу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та забезпечити виплату цих сум за період з 1 травня 2010 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2011 року постанову суду першої інстанції змінено. Визнано бездіяльність УПФ та зобов'язано здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 1 травня 2010 року, з урахуванням проведених виплат.

В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»будь-яких змін до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які б зменшували розмір виплат дітям війни, не вносилось.

За перевіркою матеріалів справи та доводів, на які посилається УПФ в своїй касаційні скарзі, у 2009-2010 роках підвищення до пенсії позивачу виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах, встановлених цією постановою.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відтак, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при вирішенні цього спору застосуванню підлягає саме Закон України від 9 липня 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до статті 6 якого, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а не згадана постанова Кабінету Міністрів України.

З позовом про перерахунок підвищення до пенсії ОСОБА_4 звернувся 31 жовтня 2010 року.

Позовні вимоги з 1 листопада 2009 року по 30 квітня 2010 року залишено без розгляду з підстав пропущення строків звернення до суду.

Однак, такий висновок судів не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Залишаючи без розгляду частину позовних вимог з підстав пропущення строку звернення з ними, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 30 липня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів», яким до статті 99 КАС України внесено зміни щодо зменшення строку звернення до суду з одного року до шести місяців.

Втім, при цьому, судами не враховано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (частина перша статті 58 Конституції України). Це, зокрема, означає, що набрання чинності новим законом за загальним правилом не скасовує обов'язки, які виникли на основі закону, що втратив чинність, і на момент набрання чинності новим законом залишилися невиконаними. Судовий захист від такого невиконання гарантується частиною першою статті 55 Конституції України. Скорочення строків звернення до адміністративного суду з приводу обов'язків, що на момент такого скорочення залишилися невиконаними, фактично пом'якшує (скасовує) відповідальність суб'єкта владних повноважень. Однак таке пом'якшення (скасування) допускається лише щодо відповідальності фізичних осіб (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). Тому з метою дотримання вимог статті 58 Конституції України та принципу верховенства права (юридичної визначеності) щодо вимог фізичної (юридичної) особи до суб'єкта владних повноважень, які виникли до скорочення строків звернення до адміністративного суду, судам належить застосовувати строки, що діяли до такого скорочення.

Оскільки , відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначені обставини не були встановлені судами, то прийняті у справі рішення обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 7 грудня 2010 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді Т.Ф.Весельська

В .В.Малинін

О .Ф.Ситников

Джерело: ЄДРСР 24308570
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу