ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

за позовом СПД ОСОБА_1, м.Феодосія

до відповідача ТОВ „Зелта”, м.Феодосія

про стягнення 84 773,53грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - СПД ОСОБА_1 свідоцтво

Від відповідача - Яницький О.В. представник дов. від 01.11.07р.

Сутність спору: Згідно позовної заяви та уточнення до неї позивач просить стягнути з ТОВ „Зелта” упущену вигоду у сумі 31 149,35грн., борг у розмірі 3 460, 33грн., пеню у розмірі 31 835,00грн., збитки у сумі 4 910,91грн., неустойку у сумі 13 421,94грн., у зв'язку з тим що відповідач у період з 20.03.06р. по 01.12.07р. допустив порушення та невиконання договору №1 суборенди частини нежилого приміщення та оренди обладнення, укладеного 20.03.06р. - зайняв додаткові приміщення, у зв'язку з чим заподіяв збитки у вигляді неотриманого прибутку, має заборгованість за суборенду, не повернув орендовані приміщення після закінчення строку оренди, у зв'язку з чим також причинив збитки.

Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

Відповідач позов не визнав, вчасності у зв'язку з тим, що вказаний договір є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений.

Позивач в поясненнях вважає що договір не повинен бути нотаріально засвідченим, оскільки є договором суборенди комунального майна.

У засіданні суду яке відбулось 12.06.08р. оголошена перерва до 24.06.08р.

По справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору №1 суборенди части нежилого приміщення та оренди обладнання від 20 березня 2006р. позивач, що має назву «Орендодавець», зобов'язується передати в суборенду належні йому на праві оренди по договору №14 від 13.12.02р. частину нежилого приміщення площею 59 м.кв., що знаходиться за адресою смт. Орджонікідзе, вул. Леніна буд.2, а відповідач, що має назву «орендар», прийняти у тимчасове користування цю частину приміщення. Разом з приміщенням передається по додатковому договору обладнання що знаходиться в цьому приміщенні.

Згідно п.5.1 договору строк суборенди враховується з моменту підписання договору та акту приймання передачі та складає один рік.

Суд вважає що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить із наступних обставин:

Згідно ч.2 ст. 793 ЦК України в редакції діючій на дату укладення договору суборенди - 20.03.06р., договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч.3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовується положення про договір найму.

Згідно п.5.1 договору строк суборенди складає 1 рік.

Таким чином вказаний договір повинен бути нотаріально посвідчений.

Зацікавленою особою не надане доказів того що договір нотаріально посвідчений.

Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не повинен знаходити докази за зацікавлену сторону.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, які надані зацікавленими сторонами. Згідно матеріалів справи підстав для задоволення позову не існує.

Більш того, із пояснень позивача та відповідача слідує що договір нотаріально не посвідчений.

Згідно ч.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, якщо строк договору піднайму капітальної споруди є рік та укладення договору відбулось до внесення змін в ч.2 ст. 793 ЦК України, тобто до 20.12.06р., що має місце в даному випадку, він повинен бути нотаріально посвідчен.

Згідно ч.1 ст. 220 ЦК України у випадку недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такої договір є нікчемним.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, як що його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його здійснення.

Таким чином вказаний договір є нікчемним, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 20.05.08р. по справі №2-17/1307-2008).

Позов обґрунтовується тим що відповідач порушував умови договору.

Однак, по цій підставі позов не може бути задоволений, оскільки умови договору не можуть бути прийняти до уваги тому що договір є нікчемним.

Таким чином по тій підставі, якою обґрунтовується позов, він задоволений бути не може.

При цьому також необхідно відмітить що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати інші підстави, якими позов не обґрунтовується.

Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.

Посилання позивача на те що вказаний договір не підлягає нотаріальному посвідченню у зв'язку з тим що в ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» не вказане про нотаріальне посвідчення таких договорів, не може бути прийняте до уваги.

Так, згідно ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є цивільний кодекс України.

У ЦК України відсутні будь-які випадки, до яких не застосовуються вимоги ч.2 ст. 793 ЦК України.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» він регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна.

Згідно ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються, у тому числі, законами України.

Згідно ст. 4 ЦК України вказаний кодекс є законом України.

То що договір підлягає нотаріальному посвідченню відповідає практики розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова від 26.09.06р. №15/96-05).

Посилання позивача на те що згідно ч.2 ст. 220 ЦК України якщо одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення договору суд може визнати його дійсним та у цьому разі наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається, також не може бути прийняте до уваги.

Так, позивачем не надане доказів того що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору.

Окрім цього виходячи з закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи вимоги, які не заявлені в встановленому законом порядку зацікавленою особою. Вимога про визнання договору дійсним відсутня.

Окрім цього, згідно п.2 ч.1 ст.83 ЦК України вихід за межі позовних вимог - це право суду, а не обов'язок.

Таким чином, використовуючи надане законом суду право не виходити за межі позовних вимог, суд процесуальне законодавство не порушує, у зв'язку з чим немає підстав для відміни чи зміни рішення суду у зв'язку з вказаною обставиною.

Підстав для відшкодування позивачу судових витрат згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України не існує.

Згідно ст.84 ГПК України в резолютивної частині рішення вказується про повернення державного мита з бюджету.

Позивачем згідно квитанції № 188М322116 від 23.08.07р. держмито сплачено в сумі 684,50 грн., згідно квитанції №ПН60276 від 27.12.07р. - в сумі 62,80грн., згідно квитанції №11932 від 11.01.08р. - в сумі 132,50грн. Всього держмито сплачено у сумі 879,8грн.

Однак, необхідно було сплатити 847,78 грн. за позовну вимогу майнового характеру.

Таким чином позивачем надмірно сплачене держмито в сумі 32,02 грн., яке підлягає поверненню.

Ч.2 ст. 47 ГПК України передбачена видача довідки про повернення держмита.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повернути позивачу СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із держбюджету 32,02грн. надмірно сплаченого держмита.

Видати довідку.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.