01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2011 № 23/096-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів:

при секретарі судового засідання Шапконюк Ю.О.,

прокурор: Галезник О.І., посв. №94 від 14.09.2007 року,

від позивача: ОСОБА_1, дов. №71 від 17.01.2011 року,

від відповідача 1: ОСОБА_2, дов. №19-09/01 від 19.09.2011 року,

від відповідача 2: не з’явились,

від відповідача 3: ОСОБА_3., дов. б/н від 17.08.2011 року,

від третіх осіб 1, 2: не з’явились,

від третьої особи 3: ОСОБА_4, дов. №11/01-42/1190 від 08.06.2011 року,

розглядаючи апеляційні скарги приватного акціонерного товариства

лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

та Національного університету «Києво-Могилянська академія»

на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року

у справі №23/096-11 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ,

до 1) приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів

профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ,

2) виконавчого комітету Ірпінської міської ради, м. Ірпінь,

3) Національного університету «Києво-Могилянська академія», м. Київ,

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) комунальне підприємство «Ірпінське бюро технічної інвентаризації»,

2) дочірнє підприємство «Санаторій «Зірка», смт. Ворзель Київської області,

3) Федерація професійних спілок України, м. Київ,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

встановив:

У серпні 2011 року Прокурор міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі –позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі відповідач 1), до виконавчого комітету Ірпінської міської ради (далі –відповідач 2) та до Національного університету «Києво-Могилянська академія»(далі –відповідач 3), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача КП «Ірпінське бюро технічної інвентаризації»та ДП «Санаторій «Зірка», про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Рішенням господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 року за №207/3 «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна ДП санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.11.2002 року за №3200102/2002-29, укладений між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія».

Визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на цілий об’єкт, вартістю 6030800 грн., який складається з будівель і споруд, а саме: спальний корпус «А», спальний корпус «Б», склад-овочесховище «Ж», спальний корпус «Л», спальний корпус «М», клуб «Н», котельня «Т», спальний корпус «У», спальний корпус «Р», вбиральня «П», навіси «И»та «І», ТП «Й», свердловина «С», сараї » та «Я», сарай «Ю»(КНС), альтанки «С 1», «С 2»та «С 3», огорожа «1-6», замощення І, свинарник «К», що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54.

Вирішено витребувати із чужого незаконного володіння ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»цілий об’єкт, загальною вартістю 5431260 грн., який складається з: склад-овочесховище «Ж», спальний корпус «Л», спальний корпус «М», клуб «Н», котельня «Т», спальний корпус «У», спальний корпус «Р», вбиральня «П», навіси «И»та «І», ТП «Й», свердловина «С», сараї »та «Я», сарай «Ю»(КНС), альтанки «С 1», «С 2»та «С 3», огорожа «1-6», замощення І, свинарник «К», що знаходиться за адресою смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Вирішено витребувати із чужого незаконного володіння Національного університету «Києво-Могилянська академія»нерухоме майно, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Присуджено до стягнення з ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»в дохід Державного бюджету України державне мито в сумі 170,00 грн.; 78,67 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Присуджено до стягнення з Національного університету «Києво-Могилянська академія»в дохід Державного бюджету України державне мито в сумі 170,00 грн.; 78,67 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради за №207/3 від 25.07.2000 року «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна ДП санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»суперечить вимогам законодавства України, а тому є незаконним з моменту його прийняття та підлягає скасуванню; договір купівлі-продажу від 04.11.2002 року, укладений між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія»є недійсним, оскільки, відповідач 1 не мав права відчужувати спірне майно; а також встановивши належність права власності на спірне майно державі в особі Фонду державного майна України, і, як наслідок, правомірність вимог прокурора про витребування спірного майна з володіння відповідачів 1, 3, задовольнив позов повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також на порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Не погодившись із вказаним рішенням, Національний університет «Києво-Могилянська академія»звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову в тому числі з підстав пропуску строку позовної давності.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Національний університет «Києво-Могилянська академія»посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також на порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Прокуратура та треті особи 1, 2 не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У своєму відзиві позивач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та стверджує, що спірне майно є державною власністю.

У своєму відзиві відповідач 2 вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 року у справі №23/096-11 апеляційну скаргу ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та апеляційну скаргу Національного університету «Києво-Могилянська академія»на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 прийнято до провадження, об’єднано в одне апеляційне провадження та призначено їх розгляд на 18.10.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 року розгляд справи відкладено на 08.11.2011 року з підстав, викладених в ухвалі. Також, цією ухвалою було залучено до участі у справі №23/096-11 Федерацію професійних спілок України.

У своїх поясненнях Федерація професійних спілок України вважає, що спірне судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права та підлягає скасуванню, а апеляційні скарги задоволенню.

20.10.2011 року до Київського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ «Морозпродукт»на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року у справі №23/096-11 відмовлено ТОВ «Морозпродукт»в прийнятті апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11, а подану апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто скаржнику.

07.11.2011 року від ТОВ «Морозпродукт»надійшло клопотання про залучення ТОВ «Морозпродукт»до участі у справі №23/096-11 в якості третьої особи. Останнє стверджує, що спірне судове рішення може вплинути на його права та обов’язки.

Колегією суддів розглянуто подане ТОВ «Морозпродукт»клопотання в судовому засіданні 08.11.2011 року та відмовлено в його задоволенні, оскільки предметом спору у справі №23/096-11 є інше майно в с. Ворзель Київської області по вул. Великого Жовтня, 54, ніж те, що перейшло у власність ТОВ «Морозпродукт»за договорами купівлі-продажу від 14.05.2001 року, укладений між ДП санаторій «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»та громадянином ОСОБА_5, купівлі-продажу від 14.05.2002 року, укладений між громадянином ОСОБА_5 та громадянином ОСОБА_6, дарування, укладений між громадянином ОСОБА_6 (в особі ОСОБА_7) та громадянином ОСОБА_9 (в особі ОСОБА_8), купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між громадянином ОСОБА_9 (в особі ОСОБА_7) та ТОВ «Морозпродукт», про що також колегією суддів було зазначено в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року у справі №23/096-11.

При цьому, колегія суддів бере до уваги той факт, що Ірпінським міським судом Київської області вже розглядається справа №2-1806/11 за позовом прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах Фонду державного майна України до виконавчого комітету Ірпінської міської ради, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ДП «Санаторій «Зірка», Голобородька Д.А., ТОВ «Морозпродукт», третя особа КП «Ірпінське бюро технічної інвентаризації», про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна із незаконного володіння.

В судовому засіданні 08.11.2011 року представники відповідачів 1, 3 та третьої особи 3 підтримали вимоги поданих скарг та просили їх задовольнити; прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення вимог апеляційних скарг, просили спірне судове рішення залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»не підлягає задоволенню, апеляційна скарга Національного університету «Києво-Могилянська академія»підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 року за №207/3 «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»вирішено визнати право власності на об’єкти нерухомого майна, крім житлового фонду, який підлягає передачі в комунальну власність Ворзельської територіальної громади, ДП санаторію «Зірка», яке знаходиться в смт. Ворзель Київської області, вул. В. Жовтня, 54, за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Прокурор міста Ірпеня Київської області, звертаючись до суду з позовом у даній справі, стверджував, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 року за №207/3 суперечить вимогам законодавства України. Під час розгляду справи №23/096-11 місцевий господарський суд погодився з доводами прокуратури та задовольнив позов в цій частині. Колегія суддів також погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР»від 29.11.1990 року №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»від 10.09.1991 року №1540-XII встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постановою Ради Міністрів Української РСР №606 від 23.04.1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я Української РСР»зобов’язано Міністерство охорони здоров’я Української РСР до 01.05.1960 року передати Українській республіканській Раді профспілок: всі діючі госпрозрахункові санаторії /крім туберкульозних/ загальною кількістю 73 об’єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я Української РСР, згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії /крім туберкульозних/ і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління (пункт 1 постанови). Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1.01.1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1.01.1960 року (пункт 2 постанови).

У відповідності з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави»№1452-ХІІ від 30.08.1991 року та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»№1540-ХІІ від 10.09.1991 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України»№2268-ХІІ від 10.04.1992 року з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховною Радою України постановлено наступне: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об’єктів до 1.05.1992 року.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва №971 від 23.12.1991 року було зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду. До статутного капіталу відповідача 1 передано спірний майновий комплекс.

Постановою Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»від 04.02.1994 року №3943-ХІІ встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 постанови). Кабінету Міністрів України до 1.03.1994 року доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 постанови).

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Статтею 20 Закону України «Про власність»№697-ХІІ від 7.02.1991 року, визначено, що професійні спілки та їхні громадські об’єднання є суб’єктами права колективної власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність»право колективної власності виникає на підставі: добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Виходячи з наведеного, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об’єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Таким чином, майно, яке увійшло до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», було передано не у власність, а в господарське відання, та є державною власністю.

Вказані факти також встановлені у постановах Верховного Суду України від 25.09.2007 року у справі №30/475-05-11719 та від 16.09.2008 року у справі №38/303, в постановах Вищого господарського суду України від 07.04.2010 року у справі №20-3-30/475-05-11719, від 04.08.2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 18.05.2011 року у справі №2-12/2394.4-2010, від 04.08.2010 року у справі №38/303-40/223-45/13, від 01.09.2009 року у справі №38/303-40/223.

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість доводів прокурора і позивача про те, що, оскільки, законодавством не визначено суб’єктів права власності щодо майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об’єктом, повинно здійснюватись Фондом державного майна України.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що на момент прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради оскаржуваного рішення від 25.07.2000 року за №207/3 «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»власником спірного майна була держава в особі Фонду державного майна України.

Пункт 2 роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»(із наступними змінами та доповненнями) містить такі вказівки. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Частина 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Приписи ст.ст. 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування»до органів місцевого самоврядування відносяться крім сільської, селищної, міської ради їх виконавчі органи.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»встановлені делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад до яких належать: 1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв’язку; 2) здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об’єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об’єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об’єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства; 3) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів; 4) встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності; 5) облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; 6) надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; 7) здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; 8) видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій; 9) облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади; 10) облік відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності; 11) вирішення відповідно до законодавства питань, пов’язаних з наданням Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України службових жилих приміщень, житлової площі та інших об’єктів, житлово-комунальних послуг; здійснення контролю за їх використанням та наданням послуг; 12) здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Таким чином, Законом України «Про місцеве самоврядування в України»не передбачені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо визнання права власності. Оспорюваним рішенням виконавчим комітетом Ірпінської міської ради визнано право власності на спірні об’єкти нерухомості.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про власність»(чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення), якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради за №207/3 від 25.07.2000 року «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.11.2002 року, укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія», виходячи з наступного.

Матеріали справи містять договір купівлі-продажу №3200102/2002-29 від 04.11.2002 року, укладений між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія».

Зі справи вбачається та не заперечується відповідачами 1, 3, що відповідач 1 передав, а відповідач 3 прийняв частину спірного майна, а саме: будівлю спального корпусу №2 (площею 829,8 кв.м.), будівлю спального корпусу №5 (площею 1942,2 кв.м.) та павільйон лікувальної фізкультури (площею 47 кв.м.), що знаходиться за адресою: Київська, область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54.

Згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 01.01.2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року).

Стаття 86 Цивільного кодексу Української РСР встановлює, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Пунктом 4 листа Вищого арбітражного суду України №01-8/393 від 14.10.1998 року «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»зазначається, що відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, власником спірного майна, в тому числі і проданого Національному університету «Києво-Могилянська академія»за договором№3200102/2002-29 від 04.11.2002 року, є держава в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Враховуючи те, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 року за №207/3 «Про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Зірка»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»було прийнято із порушенням положень законодавства України, наслідком чого стало протиправне позбавлення держави права на спірне майно, відчуження відповідачем 1 спірного майна на користь відповідача 3 на підставі договору купівлі-продажу №3200102/2002-29 від 04.11.2002 року, укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія», є неправомірним та суперечить ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки власником цього майна є держава в особі Фонду державного майна України, та ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Отже, оскаржуваний договір купівлі-продажу є таким, що суперечить положенням Цивільного кодексу Української РСР, а саме ст. ст. 48, 225, а тому, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом правомірно задоволено позов прокурора про визнання договору №3200102/2002-29 від 04.11.2002 року, укладеного між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національним університетом «Києво-Могилянська академія», недійсним.

Поряд із тим, прокурор в інтересах державі в особі позивача заявив вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, яку місцевим господарським судом було задоволено. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 328 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи вищевикладене та те, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України, а відповідачами 1, 3 таке право не визнається, то право власності держави підлягає захисту шляхом його визнання у судовому порядку.

Отже, вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі позивача, до відповідачів 1, 3 про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на цілий об’єкт, вартістю 6030800 грн., який складається з будівель і споруд, а саме: спальний корпус «А», спальний корпус «Б», склад-овочесховище «Ж», спальний корпус «Л», спальний корпус «М», клуб «Н», котельня «Т», спальний корпус «У», спальний корпус «Р», вбиральня «П», навіси «И»та «І», ТП «Й», свердловина «С», сараї «Х»та «Я», сарай «Ю»(КНС), альтанки «С 1», «С 2»та «С 3», огорожа «1-6», замощення І, свинарник «К», що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, є законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім наведеного вище колегією суддів встановлено, під час розгляду справи №23/096-11 в суді першої інстанції, відповідачами 1 та 3 було заявлено суду про пропуск прокурором строку позовної давності та про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, що про порушення вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення виконавчим комітетом Ірпінської міської ради прокурор дізнався лише при проведенні перевірки, а саме, 06.06.2011 року, а отже місцевий господарський суд дійшов вірно висновку про те, що встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності на момент звернення до суду з даною позовною заявою не сплив.

Поряд із тим, прокурор просив суд захистити порушені права держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно шляхом його витребування у відповідачів 1, 3.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Місцевим господарським судом, як і колегією суддів апеляційного господарського суду, встановлено, що спірне майно вибуло з державної власності всупереч вимогам законодавства України та волі держави в особі Фонду державного майна України.

Тому, вимоги прокурора про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача 1 спірного цілого об’єкту, загальною вартістю 5431260 грн., який складається з: склад-овочесховище «Ж», спальний корпус «Л», спальний корпус «М», клуб «Н», котельня «Т», спальний корпус «У», спальний корпус «Р», вбиральня «П», навіси «И»та «І», ТП «Й», свердловина «С», сараї «Х»та «Я», сарай «Ю»(КНС), альтанки «С 1», «С 2»та «С 3», огорожа «1-6», замощення І, свинарник «К», що знаходиться за адресою Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54 та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України є такими, що правомірно задоволені господарським судом Київської області.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову прокурора про витребування із чужого незаконного володіння відповідача 3 спірного нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 1.1. статуту Національного університету «Києво-Могилянська академія», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2000 року №1325, Національний університет «Києво-Могилянська академія»заснований на державній формі власності і перебуває у функціональному управлінні Кабінету Міністрів України (т. 2, а.с. 13-31).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.07.2010 року №1353-р Національний університет «Києво-Могилянська академія»був переданий у підпорядкування Міністерство освіти та науки України.

Пунктом 1.1. статуту Національного університету «Києво-Могилянська академія», затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 11.03.2011 року №219, Національний університет «Києво-Могилянська академія»заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству освіти та науки України (т. 2, а.с. 33-56).

Спірне майно, а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, було придбане у Національним університетом «Києво-Могилянська академія»у відповідача 1 на підставі отриманого від Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України погодження №838 від 30.10.2002 року за рахунок коштів державного бюджету.

За наведених обставин справи колегія суддів дійшла до висновку про те, що спірне нерухоме майно (спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54), що є державною власністю та перебуває у користуванні Національного університету «Києво-Могилянська академія», який також є державним, оскільки заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству освіти та науки України, фактично не вибуває із власності держави, а тому відсутні правові підстави для витребування вказаного майна Національного університету «Києво-Могилянська академія»на користь Фонду державного майна України.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що між Фондом державного майна України та Національним університетом «Києво-Могилянська академія» було укладено угоду №384 від 20.10.2011 року (надано суду апеляційної інстанції), згідно якої Фонд державного майна України відмовляється від вимог про витребування із чужого незаконного володіння Національного університету «Києво-Могилянська академія»спірного нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, оскільки вказане майно є власністю держави.

Отже, між Фондом державного майна України та Національним університетом «Києво-Могилянська академія»в цій частині відсутній предмет спору, наслідком чого, відповідно до п. 1-1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, є припинення провадження у справі №23/096-11 в цій частині.

Решта доводів ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Національного університету «Києво-Могилянська академія» зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 в частині витребування із чужого незаконного володіння Національного університету «Києво-Могилянська академія»спірного нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України та припиняє провадження у справі №23/096-1 в цій частині на підставі п. 1-1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Національного університету «Києво-Могилянська академія»на рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 в частині задоволення вимог про витребування із чужого незаконного володіння Національного університету «Києво-Могилянська академія»нерухомого майна, вартістю 599540 грн., а саме: спальний корпус №2, спальний корпус №5, павільйон лікувальної фізкультури, що знаходяться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, вул. В. Жовтня, 54, та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України скасувати та припинити провадження у справі в цій частині.

4. В решті рішення господарського суду Київської області від 06.09.2011 року у справі №23/096-11 залишити без змін.

5. Стягнути з Національного університету «Києво-Могилянська академія»(04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, код 16459396) в дохід Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита та на р/р 31217264700001, банк ГУ ДКУ в Київській області, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, одержувач платежу ГУ ДКУ в Київській області, код бюджетної класифікації 22050003 - 39,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд позовної заяви.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Національного університету «Києво-Могилянська академія»(04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, код 16459396) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

8. Справу №23/096-11 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя

Судді

16.11.11 (відправлено)