open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

  

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 квітня 2011 р.                                                                                    № 2а-3778/11/1370  

14 год. 30 хв.          

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого –судді                                         Коморного О.І.,

секретар -                                                   Кукса В.А.,

в присутності

позивача                                                  ОСОБА_1

представник позивача                              ОСОБА_2

представник відповідача                              Сало Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

 ОСОБА

_1   

до

 Кам

'янка-Бузький  РВ ГУ МВС України у Львівській області   

про

 про

визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії ,

Обставини справи.

Позивач, громадянин Лівану ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним рішення про видворення за межі України в добровільному порядку, прийняте 17 березня 2011 року відповідачем, Кам’янко-Бузьким районним відділом Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

У судовому засіданні позивач від залучення перекладача відмовився, повідомив суд, що володіє українською мовою у обсязі достатньому для розуміння судового процесу, з процесуальними правами та обов’язками ознайомлений.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Зазначив, що відповідачем протиправно вилучався паспорт позивача, працівниками відповідача протиправно складено процесуальні документи, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, вважає безпідставним прийняте відповідачем рішення про добровільне видворення, оскільки у позивача у паспорті віза дійсна до 01.12.2011 року, крім того, позивач є засновником в Україні приватного підприємства.

У подальшому позивачем збільшено позовні вимоги, просить стягнути заподіяну відповідачем моральну шкоду в розмірі 20000 грн. та витрати за надання правової допомоги.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю. Надав суду пояснення відповідно до яких, підставою прийняття рішення про добровільне видворення є порушення позивачем встановленого порядку реєстрації, оскільки позивач по закінченні 90 денного терміну не продовжив в установленому порядку перебування в Україні, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності. Порушень прав позивача не вбачає, прийняте рішення вважає правомірним.

Суд заслухав пояснення сторін, повно, всебічно та об’єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

в с т а н о в и в:

Відповідачем 15.03.2011 року складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якого, позивач проживав в м. Кам’янка-Бузька без відповідної реєстрації в СГ і РФО Кам’янко-Бузького районного відділу Головного Управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Постановою Кам’янко-Бузького районного суду Львівської області від 15.03.2011р. у справі №3-286/11 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Вказана постанова позивачем не оскаржувалася і вступила в законну силу 28.03.2011 року, позивач із стягненням погодився і добровільно сплатив суму штрафу згідно долученої до матеріалів справи квитанції.

У зв’язку з притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування в Україні, відповідачем 17.03.2011 року прийнято рішення про видворення позивача за межі України в добровільному порядку, яким позивачу надано для виїзду термін до 30 березня 2011року.

З вказаним рішенням позивач ознайомлений 28.03.2011 року, оскільки як пояснив представник відповідача, місцеперебування позивача встановити не можливо через відсутність реєстрації такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Конституційною гарантією є право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами частини четвертої статті 6 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України. Це відповідає засадам правового статусу іноземців та осіб без громадянства, встановленим Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до статті 2 якого, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять.

Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтею 13 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону, Служби безпеки України, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземця та особи без громадянства або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України, тобто ці порушення повинні бути грубими.

Водночас законодавством не визначено переліку грубих порушень, тобто грубість порушення  є суб’єктивним оціночним критерієм при прийнятті рішення.

Під грубим порушенням законодавства відповідно до абзацу 2 п.29 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»слід розуміти, зокрема, грубе порушення Указу Президента України від 15 червня 2001 року № 435 «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання»та Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України.

Нормами законодавства про статус іноземця та особи без громадянства встановлено, що на території України можуть проживати або тимчасово перебувати іноземці та особи без громадянства відповідно до їх правового статусу, який підтверджується відповідними документами.

Так, іноземці, які постійно проживають в Україні, можуть перебувати в Україні за своїми національними паспортами та українськими документами –посвідками на проживання в Україні для іноземця з відміткою про реєстрацію. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»та пункту 19 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 № 1074, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.

Іноземці, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування, або реєструюсь своє місце перебування, або ж оформлюють в органах внутрішніх справ відповідні дозволи на тимчасове перебування в Україні, на термін дії дозволу на використання праці іноземця та осіб без громадянства, що видається Державним центром зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України.

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України, постанова суду у справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов’язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено постанову, в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Оскільки Постановою Кам’янко-Бузького районного суду Львівської області від 15.03.2011р. у справі №3-286/11, яка набрала законної сили, позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., який позивачем добровільно сплачений, факт грубого порушення позивачем встановленого порядку реєстрації не потребує доказування відповідачем перед судом.

          Посилання представника позивача на те, що сплата штрафу є відбуттям покарання і відповідальністю перед суспільством і державою за свою протиправну поведінку, а отже у позивача відсутні перед державою і суспільством будь-які зобов’язання, які б витікали з вчиненого правопорушення судом не може бути взято до уваги, оскільки відповідно до ст..39 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня  закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Оскільки такий строк не минув, позивач не вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ними покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем їхнього перебування з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

Отже для прийняття відповідачем рішення були підстави як передбачені ч.1 ст.32, так і ч.2 ст.32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

При цьому неможливість прийняття такого рішення законодавство не пов’язує з реєстрацією іноземцем в Україні підприємства, на що наголошує представник позивача.

Водночас, відповідно до п.24 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», рішення про видворення повинно прийматися після того, як органи влади розглянули всю належну інформацію, яка їм доступна, та переконалися, що виконання рішення про видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, чи нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, бути вбитим або підданим нелюдському чи принизливому поводженню з боку недержавних суб’єктів, якщо влада країни, куди вони видворяються, партії чи організації які контролюють цю державу або значну територію цієї держави, включаючи міжнародні організації не можуть або не бажають забезпечувати належний та ефективний захист чи виникнення інших ситуацій, які б могли відповідно до з міжнародного права або національного законодавства бути підставою для надання міжнародного захисту.

Судом з пояснень позивача, представника позивача та матеріалів справи не встановлено існування вищевказаних обставин, за наданням статусу біженця позивач не звертався.

          Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб’єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;  2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  4) безсторонньо (неупереджено);  5) добросовісно;  6) розсудливо;  7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;  10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані, правомірність прийнятого рішення відповідач довів, судом не встановлено порушення прав позивача.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових  доказів, висновків експертів.

          Проте позивач заявивши вимогу про відшкодування моральної шкоди, не надав суду жодних доказів, які підтверджують факт спричинення відповідачем моральної шкоди в силу тих чи інших дій останнього, що існує причинний зв'язок між ними, що виключає можливість задоволення позовних вимог позивача і в цій частині.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати прийняте відповідачем рішення правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними матеріалами справи, і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.. 94 КАС України, відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143,  158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1.          У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю

2.          Судові витрати покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

          У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

          Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2011 року о 15:00 год.

Суддя                                                       Коморний О.І.

Джерело: ЄДРСР 16038134
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу