РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2011 р. Справа № 4/166-10

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Вінницького міжрайонного природоохоронного прокуратура на рішення господарського суду Вінницької області від 21.12.10 р.

у справі № 4/166-10 (суддя Білоус В.В. )

позивач Вінницька міжрайонна природоохоронна прокуратура в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району

відповідач Суб"єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3

про розірвання договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурора - Рункевич І.В.(посв.№ 82 від 05.11.10 р.)

позивача - не з"явився

відповідача - ОСОБА_4(дов.№ 430 від 30.11.10 р.)

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької областв від 21 грудня 2010 р. у справі №4/166-10 (суддя Білоус В.В.) відмовлено у позові Вінницької міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району, Вінницької області до суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.09.2005р. Стрижавською селищною радою з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 на земельну ділянку, загальною площею 0,8165 га, передану під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку, розташовану в межах селища Стрижавка.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване ним рішення та прийняти нове рішення про задоволення поданого ним позову.

На думку апелянта, місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення були порушені норми процесуального права, неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому зроблені судом висновки, викладені у рішення місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції неправомірно, на його думку, не прийнято до уваги докази, що підтверджують факт порушень відповідачем природоохоронного законодавства, а саме поставлено під сумнів достовірність фактів, викладених в Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 04.08.2010 р., оскільки акт перевірки - документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання, відтак, цей документ є належним доказом і в порушення ст.32, 34, 43 ГПК України неправомірно не прийнятий до уваги судом.

Крім того, як зазначає скаржник, судом не було прийнято до уваги копію акту перевірки дотримання природоохоронного законодавства від 10.09.2010 року, протокол №010892 від 10.09.2010 р. та постанову від 14.09.2010р. Державної екологічної інспекції у Вінницькій області. Вищезазначені документи визнані судом неналежними доказами, оскільки вони, на думку місцевого господарського суду, є похідними від акту перевірки від 04.08.2010 року.

Місцевим господарським судом також не прийнято до уваги копії актів перевірок відповідача, що фіксують знищення межових знаків, оскільки на думку місцевого господарського суду, в діях відповідачки вина відсутня. При цьому, як зазначає скаржник, оспорювання фактичних обставин, встановлених при розгляді справи про адміністративне правопорушення та викладених в постановах про притягнення до адміністративної відповідальності не відноситься до компетенції господарського суду, оскільки є діями органів владних повноважень і компетенцією адміністративних судів.

Прокурор, в поданій ним апеляційній скарзі не погоджується з висновком місцевого господарського суду, який при винесенні оскаржуваного рішення зазначив, що підтвердженням відсутності порушень земельного, екологічного та містобудівного законодавства є рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 02.12.2010 року, оскільки, на думку суду, прийняття такого рішення було б неможливим при наявності цих порушень. Однак, як зазначає апелянт, вищезазначеним районним судом не розглядались та не встановлювались факти наявності чи відсутності в діях відповідача порушень земельного та екологічного законодавства. Натомість, в зазначеному вище рішенні, на думку скаржника, районний суд підтвердив факт проведення відповідачем самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці, що є порушенням ст.25 Закону України «Про оренду землі». Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення судом було помилково ототожнена капітальна споруда, яка була введена в експлуатацію Актом державної комісії, затвердженим розпорядженням Вінницької райдержадміністрації та самовільна прибудова, право власності на яку визнав Ленінський районний суд, тому судом в порушення ст.35, 43 ГПК України зроблено помилковий висновок про відсутність в діях відповідача порушень земельного законодавства.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Позивачем на адресу апеляційного господарського суду надіслані пояснення, в яких він повністю підримує вимоги, викладені прокурором в апеляційній скарзі та просить задоволити останню.

Крім того, позивач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника.

Відповідач в запереченнях на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні не погоджуються з доводами апелянта, оскільки вважають, що рішення господарського суду Вінницької областв від 21 грудня 2010 р. у справі № 4/166-10 є законним та обгрунтованим, а при його прийнятті норми матеріального та процесуального місцевим господарським судом порушені не були; обставини у справі досліджені останнім повно та всебічно. Просять відмовити прокурору у задоволенні поданої ним апеляційної скарги повністю та залишити без змін оскаржуване останнім рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та оцінивши докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу прокурора Вінницької області слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2010 р. у справі № 4/166-10 - без змін, виходячи з наступного.

Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією встановлено, що 21.09.2005р. між Стрижавською селищною радою (в договорі“Орендодавець”) та суб"єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (в договорі “Орендар”) на підставі рішення 26 сесії Стрижавської селищної ради 4 скликання від 14.04.2005р. було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір, а.с.52-53), який у встановленому законом порядку був зереєстрований у Вінницькій філії Державного підприємства державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040655900016 від 17.05.2006 р..

Як вбачається, відповідно до укладеного договору, позивач передав, а відповідач отримав в оренду земельну ділянку площею 0,8165 га, в тому числі 0, 7124 га земель водного фонду (боліт) та 0,1041 га земель загального користування (вилиці), яка розташована в межах селища Стрижавка. Зазначений вище договір укладено на 20 років з орендною платою 700,00 грн. в рік з урахуванням податку на землю.

Місцевим господарським судом досліджено, що відповідно до п.п.11-12 договору земельна ділянка передана в оренду під спортивно-оздоровчий комплекс з зоною відпочинку; цільове призначення земельної ділянки – для змішаного використання (комерційного використання і громадського призначення).

При цьому, п.19 договору передбачено, що на орендовану земельну ділянку встановлюються наступні обмеження - правові: використання землі тільки за цільовим призначенням; екологічні: забезпечення безпеки землекористування шляхом дотримання вимог земельного і природоохоронного законодавства; спеціальні: використання земель в прибережній смузі та охоронній зоні лінії електропередач 10 кВ здійснювати з обмеженнями згідно правил відповідних міністерств і відомств.

З огляду на зміст і умови договору, місцевим господарським судом досліджено, що між позивачем та відповдачем виникли правовідносини з оренди земельної ділянки, які регулюються ст.ст.93, 123, 124 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами позовних вимог прокурора та причинами виникнення спору в позовній заяві зазначено: 1) порушення обмежень щодо цільового використання отриманої в оренду земельної ділянки, оскільки відповідачка до спорудження об"єктів інфраструктури спортивно-оздоровчого комплексу згідно проекту землеустрою не приступала, заходів по виявленню природних лікувальних ресурсів на орендованій земельній ділянці не проводила, організацію профілактики захворювань і лікування людей не здійснювала; 2) порушення природоохоронного законодавства та режиму використання земель в прибережній смузі – розміщенням легкозйомної будівлі для кафетерію в межах водоохоронної зани р.П.Буг, що становить 100 м., розміщенням легкозйомної тимчасової споруди в 76-ти метрах і самовільною побудовою та введенням в експлуатацію капітальної споруди – будівлі кафе в 96-ти метрах від урізу води, з порушенням ст.61 Земельного кодексу України, ст.88, 89 Водного кодексу України; 3) порушенням вимог земельного законодавства – здійснення капітального будівництва і введення в експлуатацію на орендовані земельній ділянці кафе-бару "Аля Солома" згідно акту державної приймальної комісії від 29.02.2008 р., затвердженого розпорядженням Вінницької РДА від 28.02.2008 р. № 298; зведенням цієї будівлі без отримання дозволу на виконання будівельних робіт і без письмової згоди орендодавця; самочинної, без дозволу на виконання будівельних робіт, рішення власника земельної ділянки, прибудови до існуючого закладу громадського харчування орієнтовними розмірами 9,5 м. х 6,0 м.; знищення межових знаків.

При цьому, як на підставу своїх позовних вимог прокурором надано копії акту перевірки Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 04.08.2010р.; припису 03-05/10 від 04.08.2010р.; лист позивача від 14.09.2010р. про ненадання відповідачу дозволу на будівництво кафе; копію постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області № 151-ЦР від 26.05.2009р., припису Управління Держкомзему у Вінницькому районі від 05.08.2010р. за № 206019.

Як зазначає в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, згідно ст. 32 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі на вимогу однієї із сторін може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов"язків, передбачених статтями 24, 25 названого Закону, та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об"єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про оренду землі" орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку будівлі, споруди, зобов"язаний виконувати встановлені щодо об"єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договром оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельної ділянки є зокрема використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Колегія Рівненського апеляційного господарського суду не може не погодитись з тим, що Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 04.08.2010 р.(а.с.56-57), складений державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області Федоровою Ю.Ф. із залученням помічника прокурора Федчук С.М. місцевим господарським судом визнаний неналежним доказом, оскільки останній містить в собі суперечливі, взаємовиключаючі дані та суперечить в цілому іншим поданим в обгрунтування позовних вимог доказам.

Як вбачається, в названому акті вказано, що на момент перевірки на земельній ділянці побудовано заклад громадського харчування (кафе). Споруда знаходиться за межами прибережно-захисної смуги р.П. Буг. На землях водного фонду на орендованій земельній ділянці облаштовано місце для відпочинку, встановлено гойдалки. Порушень використання земель водного фонду під час перевірки не виявлено.

При цьому, далі в названому акті вже вказується про те, що відповідно до замірів, що проведені рулеткою, відстань від урізу води до капітальної споруди (приміщення) становить 96 м., відстань від тимчасової споруди становить 76 м., що суперечить вказаному вище в акті висновку про те, що порушень використання земель водного фонду під час перевірки не виявлено.

Обгрунтовуючи свої доводи і міркування місцевий господарський суд проаналізував наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008р. "Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб"єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства"(далі - Порядок), яким визначено та затверджено процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів.

Пунктом 1.3 вказаного Порядку встановлено, що він поширюється, зокрема, на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції в областях та суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб). Згідно з п. 2.2 Порядку для здійснення перевірки керівником відповідно органу Мінприроди або його заступником видається наказ про проведення перевірки.

Відповідно до пунктів 4.13-4.15 Порядку за результатами проведеної перевірки, в тому числі спільної з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається акт перевірки вимог природоохоронного законодавства (додаток 3). При цьому, включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами - не допускається.

В оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом детально розписано відповідно до Порядку, які відомості зазначаються в акті перевірки та які документи відповідно до п.4.16 Порядку додаються до нього (за наявності). Крім того, в акті перевірки також зазначається інформація, пов'язана з проведенням інструментально-лабораторного контролю (відбір проб та вимірювання безпосередньо на об'єкті перевірки) та зазначаються посилання на акти відбору проб та протоколи вимірювань.

Не можна не погодитись з місцевим господарським судом, яким критично оцінено акт перевірки від 04.08.2010 р., оскільки правильність вказаних в ньому замірів є сумнівним з огляду на те, що в ньому не вказано, рулеткою якої довжини здійснювалися вимірювання і чи повірена дана рулетка органами держстандарту; скільки замірів, якої довжини зроблено, довжина кожного із замірів, оскільки рулетки не мають довжину 96 м. чи 76 м., відтак невірно визначати довжину в 76 і 96 м., вказану в вищезазначеному акті за одне вимірювання. При цьому, якщо вимірювання робилося декілька раз, то в протоколі вимірювання мало бути вказано, з якої конкретної точки робиться кожне вимірювання, відстань до наступної точки, результати кожного із замірювань, їх додавання, тощо.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд правомірно з цих же підстав не взяв до уваги протокол про адміністративне правопорушення від 20.05.2009 р., складений начальником відділу управління інспекції держархбудконтролю у Вінницькій області по Центральному регіоні Шмагаловим Т.Б. (а.с. 58), оскільки в ньому вказано про здійснення відповідачкою прибудови орієнтованими розмірами 9,5 х 6,0 м. до існуючого закладу харчування «Аля Солома» без зазначення, якими вимірювальними засобами робилися заміри, їх повірки та постанову № 151-ЦР про накладення адмінстягнення від 26.05.2010 р., як похідну від названого протоколу.

На думку колегії Рівненського апеляційного господарського, місцевий господарський суд правомірно відхилив як доказ на підтвердження позовних вимог копії протоколу № 00003 про адміністративне порушення від 26.05.2009 р., складеного начальником відділу водних ресурсів Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг, оскільки в ньому в якості складу адміністративного порушення вказано проведення відповідачкою підсипання привозним грунтом земельної ділянки в ПЗС р. П.Буг за межою орендованої території, а не на земельній ділянці, яка орендована згідно оскаржуваного договору. Окрім того, в даному протоколі не вказано на підставі чого, в який спосіб визначена підсипка грунтом за межею орендованої території.

З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом не взято до уваги, як похідна від протоколу, постанова про накладення адміністративного стягнення № 00003 від 28.05.2009 р. Крім того, з тих же підстав судом не було взято до уваги акт перевірки дотримання вимог водного законодавства від 26.05.2009 р., оскільки в ньому також не вказано, як визначено перевіряючими підсипку земельної ділянки поза межами орендованої території і в який спосіб, якими вимірювальними засобами визначено приблизну площу 10 м. кв., вказану в акті.

Місцевий господарський суд, на думку суду апеляційної інстанції, правильно відхилив копії актів перевірок як докази знищення відповідачкою межових знаків, оскільки територія прохідна і невідомо хто їх знищив. Як вбачається, матеріалами справи не доведено знищення межових знаків саме відповідачкою.

Крім того, місцевим господарським судом не взято до уваги акт перевірки дотримання природоохоронного законодавства від 10.09.2010 р. (а.с.74) як похідний від акту перевірки від 08.04.2010 р., який з огляду на вищевикладене визнаний судом неналежним доказом, а відтак і похідні від акту перевірки від 10.09.2010 р., протокол № 010892 від 10.09.2010 р., постанова від 14.09.2010 р. (а.с.75, 76).

З врахуванням встановлених обставин справи та наведених в оскаржуваному рішенні приписів законодавства місцевий господарський суд дійшов до висновку, що доказом нецільового використання відповідачкою орендованої земельної ділянки мав би бути акт перевірки територіальним органом Держземінспекції, який би встановлював таке правопорушення, однак, як вбачається, в матеріалах справи такий акт відсутній.

Таким чином прокурором (позивачем) не доведено факт порушення відповідачкою використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням; матеріали справи належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України про це не містять.

Крім того, місцевий господарський суд зазначає, що встановлення такого факту не відноситься згідно законодавства до компетенції суду чи прокуратури, оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи мають діяти в спосіб і порядку встановленими Конституцією і законами України.

Як вірно відмічено місцевим господарським судом, твердження контролюючих органів про проведення відповідачкою благоустрою орендованої земельної ділянки без дозволу, спростовується копією рішення виконавчого комітету Стрижавської селищної ради від 24.11.2009 р. № 366 (а.с.158).

Оскільки поданими в справу доказами не доведено, які конкретно об"єкти, в які строки відповідачка мала спорудити на орендованій земельній ділянці, незведення спортивно-оздоровчого комплексу місцевий господарський суд правомірно не розцінив як нецільове використання відповідачкою земельної ділянки.

Зі змісту ст. 376, ч. 3 ст. 375 ЦК України вбачається можливість визнання судом права власності на самочинно збудовані будівлі, споруди за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, інших норм і правил, використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Як вбачається з дослідженого судами обох інстанцій наявного в матеріалах справи рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 02.12.2010 р. в справі № 2-8217/10 (а.с.163-164), яке набрало законної сили 13.12.2010 р. за ОСОБА_3 (відповідачкою в оскаржуваному рішенні) було визнано право власності на будівлю кафе літ.”А”, що складається з приміщень: підсобне приміщення 1-1 площею 12, 3 кв.м, туалет 1-2 площею 2.2 кв.м., кухня 1-3 площею 7, 0 кв.м., зала 1-4 площею 50, 5 кв.м., зала 1-5 площею 61, 1 кв.м, кабінет 1-6 площею 8, 0 кв.м., кімната охорони 1-7 площею 6, 0 кв.м, збудованої прибудови літ “а1”, що складається з приміщень: холодильна камера 1-8 площею 9, 5 кв.м., кладова 1-9 площею 5, 2 кв.м., гардероб 1-10 площею 4, 8 кв.м., коридор 1-11 площею 3, 5 кв.м., навіс літ “Б”, тереса літ “В”, каналізаційних ємкостей № 1-3, підпірної стіни № 4; забор № 5, ворота № 6, криниця № 7, які розташовані в АДРЕСА_1.

При цьому, як зазначає місцевий господарський суд, копією акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об”єкта від 21.02.2008 р. (а.с.154-157), затвердженого розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 29.02.2008 р. № 298 (а.с.153) стверджується прийняття в експлуатацію А - кафе, з прибудовою, терасою, ганком, каналізаційними ємністями по АДРЕСА_1. В п.5 зазначеного вище акту вказано, що дозвіл на виконання будівельних робіт виданий і що роботи на об”єкті виконані згідно з державними будівельними нормами, створені безпечні умови для праці персоналу, перебування людей згідно з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, пожежної безпеки, екологічних, санітарних норм. Вказаний акт державної комісії підписаний, в тому числі, Стрижавським сільським головою Яковенко В.І. (Стрижавська сільська рада позивач у даній справі і орендодавець за спірним договором оренди), начальником інспекції ДАБК району Шмагаловим Т.Б., начальником відділу Держуправління з охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області Чаплінським І.В.

Визнання в передбаченому законом порядку протиправними чи скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 29.02.2008 р. № 298 і затвердженого ним акту від 21.08.2008 р. прокуром (позивачем) місцевому господарському суду надано не було, відтак місцевий господарський суд, на думку колегії Рівненського апеляційного господарського суду, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, поданого прокурором, оскільки докази подані останнім в обгрунтування позовних вимог спростовуються рішенням Ленінського районного суду, розпорядженням, актом про прийняття об”єкта в експлуатацію. Так Ленінський районний суд м.Вінниці приймаючи рішення від 02.12.2010 р. у справі № 2-8217/10, Вінницька районна держадміністрація розпорядження від 29.02.2009 р. №298, а державна комісія приймаючи згідно акту від 21.02.2008 р. в експлуатацію закінчений будівництвом об”єкт не могли б це зробити в разі недодержання відповідачкою архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням.

При цьому, місцевим господарським судом вірно відмічено, що перевірка правомірності прийняття розпорядження № 298 від 29.02.2008 р. та затвердженого ним акту від 21.02.2008р. не відноситься до компетенції господарського суду, оскільки є діями органів владних повноважень і компетенцією окружного адміністративного суду.

Таким чином, доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті спору скаржником в апеляційній скарзі не наведено, обставин порушення судом першої інстанції норм, як матеріального, так і процесуального права, неповного з’ясування обставин справи, відповідно до вимог ст.33 ГПК України, скаржником не доведено.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу прокурора Вінницької області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2010 р. - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Мельник О.В.