Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
12 серпня 2024 року
м. Київ
справа №9901/203/21
адміністративне провадження № П/9901/203/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А., Хохуляка В.В., Шишова О.О.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
представник позивача - Гойдик Т.Л.,
представник відповідача - Мовіле О.С., Саввін С.С.,
представник третьої особи (СБУ) - Яновський А.В.,
представник третьої особи (РНБО) - не з`явився,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 в частині,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» (надалі - позивач, ТОВ «Надра Вест Груп», Товариство) звернулося до суду з позовом до Президента України (надалі також - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп», код за ЄДРПОУ 42673297 (пункт 14 додатку до Рішення).
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що введені проти нього санкції є протиправними та істотно порушують його права та інтереси, охоронювані законом. Позивач вважає, що оскаржуваний Указ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для акта суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача. На переконання позивача, рішення про застосування до нього санкцій не ґрунтується на встановлених Законом України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року № 1644-VII (надалі - Закон №1644-VII) підставах, прийняте поза законодавчою процедурою, а в його основі - свавільне застосування закону, що суперечить рішенням Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини. Прийняте рішення суперечить статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не містить умов для застосування санкцій. Позивач переконаний, що застосування санкцій саме до нього законом не передбачено, не обумовлено інтересами суспільства, не є співмірними вчиненому порушенню, яке при цьому позивач не допускав.
Президент України, видаючи оскаржуваний Указ, певною мірою перебирає на себе відповідальність за законність та обґрунтованість рішення про введення санкцій і зазначене рішення не може розглядатися лише як формальне підписання ним відповідного указу, а є саме результатом волевиявлення Президента України, зробленого за результатами оцінки як фактичних, так і юридичних підстав для застосування обмежувальних заходів (санкцій).
Позивач звертає увагу на тому, що у тексті Указу та Рішенні Ради національної безпеки і оборони України (надалі - РНБО) відсутні посилання на будь-які конкретні обставини, які б свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, а також дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які ним могли бути допущені, а також відсутні відповідні докази, які підтверджують існування таких порушень.
Зазначаючи про підстави для застосування санкцій, позивач покликається на рішення Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 9901/259/19, в якому сформульовані такі висновки: «підставами для застосування санкцій мають бути дійсні, наявні в об`єктивній дійсності факти, підтверджені доказами, які достовірно свідчать про вчинення таких дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави тощо. Санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього. Більш того, за приписами частини другої статті 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності».
Позивач акцентує увагу на тому, що застосовуючи обмежувальні заходи (санкції), відповідний суб`єкт владних повноважень повинен чітко зазначити підставу для ухвалення рішення, яке обмежує права, свободи чи інтереси особи, навести обставини, які підтверджують її існування, а також вказати на докази, які підтверджують відповідні висновки. Інакше кажучи, рішення суб`єкта владних повноважень повинно не лише бути спрямованим на захист «національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності» та інших цінностей, передбачених у частині першій статті 1 Закону №1644-VII, а й обґрунтовувати, в чому конкретно полягає загроза таким цінностям, яким чином її існування залежить від рішень, дій чи бездіяльності особи, чи є така загроза реальною, які конкретні докази свідчать про її існування та яким чином запроваджувані заходи обмеження усуватимуть відповідну загрозу.
Водночас, на думку позивача, ні Указ, ні рішення РНБО, як уже зазначалося вище, не містять будь-яких юридичних і фактичних підстав його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів, які б свідчили, що відповідні рішення суб`єктів владних повноважень не є свавільними, а базуються на достатній правовій та фактичній основі, яка дозволяє будь-якій сторонній та неупередженій особі констатувати їх обґрунтованість. Єдина згадка у рішенні РНБО про пропозиції Служби безпеки України (надалі - СБ України) також не дозволяє зрозуміти необхідність застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій), оскільки відповідне рішення РНБО не містить будь-яких даних, а сам позивач не отримував від СБ України будь-яких офіційних документів, які б свідчили, що ним вчиняються чи були вчинені дії, які є підставою для запровадження персональних санкцій. Відсутність чітких посилань на конкретні юридичні та фактичні обставини, що використані для застосування санкцій, свідчить не лише про незаконність та необґрунтованість Указу №123/2021, а й позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, зокрема можливості доводити те, що таких обставин не існувало. Адміністративний акт повинен містити мотиви його ухвалення, оскільки вони є основою для перегляду такого рішення компетентним судом.
Позивач вважає, що Указ Президента України № 123/2021 від 25 березня 2021 року не відповідає принципу законності та прозорості, передбаченим ч.2 ст. 3 Закону №1644-VII, а також критеріям законності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним п.1 ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Санкції, застосовані до позивача без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, є втручанням у його права на мирне володіння майном, які гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Товариство звертає увагу на те, що, оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин України, а структура його власності не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, то відповідно позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій, з огляду на критерій приналежності до такої групи як «юридичні особи, які знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента».
Крім того, позивач не може розглядатися як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, а організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Кримінальна відповідальність за терористичну діяльність для фізичних та юридичних осіб передбачена нормами Кримінального кодексу України.
За відсутності обвинувального вироку суду, встановлення Верховним Судом у процесі розгляду цієї адміністративної справи, що обмежувальні заходи (санкції) щодо позивача можуть бути накладені як на особу, яка належить до категорії «суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність», буде фактично констатацією у порядку адміністративного судочинства факту причетності позивача до вчинення кримінального правопорушення і судове рішення про правомірність застосування персональних санкцій до позивача фактично презюмуватиме вчинення позивачем діянь, які мають ознаки злочину і за вчинення яких до позивача не застосовувалися заходи кримінально-правового характеру. Суд у порядку адміністративного судочинства не може досліджувати докази та встановлювати ознаки кримінально-караних діянь.
Крім того, відповідно до пункту 7 частини другої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати в судовому порядку згідно із законом питання про включення (виключення) фізичних або юридичних осіб та організації до (з) переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності. Процедура судового розгляду таких справ передбачена статтею 284 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, Товариство констатує, що певна особа може розглядатися як «суб`єкт, що здійснює терористичну діяльність» лише за наявності або обвинувального вироку суду (якщо її діяння підпадають під ознаки кримінальних правопорушень) або ж рішення адміністративного суду про її включення до переліку осіб, пов`язаних із провадженням терористичної діяльності (оскільки окремі дії, пов`язані з терористичною діяльністю можуть не охоплюватися положеннями кримінального закону). На думку позивача, лише такі судові рішення, з огляду на викладені вище положення чинного законодавства України, є допустимими доказами у тлумаченні статті 74 КАС України, оскільки обставини справи, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, позивач вважає, що Закон №1644-VII в цілому не допускає можливості його застосування до позивача як юридичної особи, яка зареєстрована та провадить свою діяльність в Україні.
Також позивач звертає увагу Суду на те, що обмежувальні заходи (санкції), які підлягають застосуванню до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними, оскільки неможливо зрозуміти, чи запроваджуються вони у вигляді анулювання або ж зупинення ліцензій та інших дозволів; які саме застосовуються обмеження щодо позивача відносно транзиту ресурсів, польотів та перевезень - обмеження, часткове чи повне припинення; яка саме заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів застосовується - повна або часткова.
Включення до переліку застосованих до позивача санкцій пункту «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» означає, що рішення про запровадження персональних санкцій допускає можливість застосування невичерпного переліку санкцій. При цьому відсутня вказівка хто ж визначатиме, які конкретно санкції ще потрібно запровадити, хто буде суб`єктом їх запровадження та реалізації, яким буде механізм реалізації таких санкції та хто встановлюватиме відповідність цих санкцій принципам застосування, встановленим Законом №1644-VII.
Також Товариство звертає увагу на те, що у випадку якщо запровадження обмежувальних заходів (санкцій) до позивача дійсно пов`язується із нібито заниженою у минулому вартістю спеціального дозволу, то фактично санкції до позивача застосовуються не за його дії, а за дії органів державної влади, які в минулому визначали плату (збір) за видачу спеціального дозволу.
Позивач акцентує увагу на тому, що ТОВ «Надра Вест Груп» має право на користування надрами на підставі спеціального дозволу №4850 від 22 серпня 2017 року, який первинно був оформлений за плату, розмір якої визначався компетентним органом державної влади, а відтак позивач не повинен зазнавати негативних наслідків, якщо сьогодні такі дії органу влади розглядаються як помилкові.
Крім того, у контексті пропорційності, позивач звертає увагу і на той факт, що обмежувальні заходи (санкції) передбачено застосовувати до позивача безстроково.
Покликаючись на частину п`яту статті 5 Закону №1644-VII, відповідно до якої рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово, Товариство звернуло увагу на те, що із 17-ти санкцій, які до нього застосовуються, зокрема анулювання або зупинення дій спеціальних дозволів на користування надрами (п. 6) та припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони (п. 15), є за своєю суттю санкціями, що призводять до припинення прав позивача. Всі інші санкції, на думку Товариства, пов`язані із обмеженням можливостей позивача набувати певних прав та обов`язків і не є за своїм змістом такими, що не можуть застосовуватися тимчасово.
Позивач вказує, що оскаржуваним Указом передбачено застосування таких санкцій як «блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном» чи «зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань», які навіть у разі буквального прочитання змісту акта не можуть бути безстроковими.
Фактично обсяг застосованих до позивача обмежувальних заходів (санкцій) призводить до повного блокування його діяльності як юридичної особи, що з огляду на безстроковий характер таких санкцій матиме наслідком її ліквідацію.
Товариство зауважує на тому, що невідповідність положень Указу №123/2021 та рішення РНБО щодо запровадження персональних санкцій полягає також у тому, що зміст таких санкцій не узгоджуються із правовим статусом окремих суб`єктів, які уповноважені їх застосовувати, оскільки Законами №1644-VII та «Про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони», «Про національну безпеку України» чітко окреслено коло суб`єктів для яких є обов`язковим виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України, а саме, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями. Національний Банк України не входить в цей перелік, але тим не менш на нього також частково покладається виконання цього Указу, зокрема в частині блокування активів.
Товариство також акцентує увагу на тому, що після набрання Указом законної сили, він є обов`язковим для виконання та не може бути призупинений оскарженням його до суду, суд не може забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення його дії, тобто позивач позбавлений можливості будь-яким чином відвернути для себе негативні наслідки застосування оскаржуваного акта.
Крім того, не забезпечення позивачу будь-якої участі у процесі прийняття рішення (хоча б на етапі його підготовки та розгляду у РНБО чи в Офісі Президента України) істотно порушило його право на участь у процесі прийняття рішення, яке впливає на його права та інтереси.
Позивач наголошує на тому, що обсяг та характер обмежувальних заходів (санкцій), які підлягають застосуванню до позивача, їхній безстроковий характер свідчить, що їх реалізація призведе до неможливості позивача здійснювати будь-яку господарську діяльність, зокрема, неможливості укладати будь-які угоди з іншими особами, виконувати свої фінансові зобов`язання перед ними, отримувати будь-які інші дозволи чи ліцензії, тобто фактично застосованими санкціями повністю нівелюється можливість позивача як юридичної особи набувати та реалізовувати будь-які права та обов`язки, необхідні для ведення господарської діяльності. Фактично застосованими обмежувальними заходами (санкціями) нівелюється будь-яка реальна можливість позивача бути учасником господарських правовідносин, що безумовно вимагає перевірки законності та обґрунтованості рішення, яким такі санкції були застосовані.
Окрім того, Товариство зауважує, що застосування обмежувальних заходів порушує право на ділову репутацію позивача, формує недовіру до нього як до суб`єкта господарювання серед значної частини професійного і ділового співтовариства та може призвести до повної втрати довіри з боку наявних та потенційних партнерів позивача.
Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2021 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 30 червня 2021 року о 10:00 год. Цією ухвалою суд зобов`язав відповідача, РНБО, СБ України надати до суду належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують фактичні дані та обставини, що стали підставою для внесення пропозицій та прийняття рішення про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Надра Вест Груп»; належним чином копії документів, які містять пропозиції СБ України чи інших органів про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Надра Вест Груп», а також документів, на підставі яких РНБО прийняла Рішення про застосування зазначених санкцій, а Президент України видав Указ №123/2021 від 25 березня 2021 року про введення відповідного Рішення в дію.
11 червня 2021 року від Президента України надійшов відзив на адміністративний позов (т.1 а.с. 178-179). Відповідач у відзиві на позовну заяву покликається на положення статей 19, 102, 106, 107 Конституції України, статтю 3, пункт перший частини першої статті 4, частини першу, четверту статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (надалі - Закон №183/98-ВР), статей 1, 3, 5 Закону №1644-VII, і зазначає, що ініціатором застосування санкцій до позивача була Служба безпеки України, надавши відповідні пропозиції РНБО. У подальшому, після надходження в установленому порядку на ім`я Глави держави відповідних матеріалів (Рішення з додатками, проєкту Указу та пояснювальної записки до нього), Президент України в межах реалізації вказаних вище приписів законодавства видав Указ № 123, яким увів у дію рішення РНБО.
За позицією відповідача, вищевикладене підтверджує той факт, що оскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.
Відповідач доводить, що застосування санкцій до позивача рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом Президента України здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону №1644-VII.
До відзиву додано примірник Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123, копію Рішення РНБО від 19 березня 2021 року з додатками, копію листа від 19 березня 2021 року №986/14-01/2-21 Секретаря РНБО з додатками (т.1 а.с.182-192).
18 червня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с. 194-201), в якій позивач вказує, що будь-який акт суб`єкта владних повноважень, окрім іншого, повинен бути обґрунтованим, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). При цьому, одним із принципів адміністративного судочинства є покладення обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення саме суб`єктом владних повноважень, який таке рішення прийняв.
30 червня 2021 року у судовому засіданні за ініціативою позивача суд залучив третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: РНБО, СБ України та оголошено перерву у судовому засіданні до 14 липня 2021 року о 09:30 год.
12 липня 2021 року СБ України надіслала до Верховного Суду письмове пояснення (т.1 а.с.236-244). У своїх поясненнях СБ України зазначає, що твердження позивача про те, що застосування до нього заходів (санкцій) є протиправним, оскільки він не вчиняв жодних дій, які б створювали загрозу національним інтересам чи безпеці України або сприяли терористичній діяльності, не відповідають дійсності та спростовуюся наявною у СБ України контррозвідувальною та розвідувальною інформацією.
Зокрема, СБ України зазначає, що за результатами аналізу контррозвідувальної та розвідувальної інформації СБ України надіслала до РНБО узагальнюючу інформацію щодо протиправних дій позивача, за результатами розгляду якої, РНБО на засіданні, що відбулось 19 березня 2021 року, прийняла рішення про застосування санкцій до ТОВ «Надра Вест Груп».
З огляду на те, що СБ України проінформувала РНБО відповідно до вимог статті 5 Закону №1644-VII, а РНБО в свою чергу прийняла рішення про застосування санкцій, що згідно з законодавством належить до виключної компетенції РНБО, дії СБ України та РНБО є законними та такими, що вчинені з безумовним дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України.
СБ України вказує, що позивача віднесено до суб`єктів, які зазначені у частині першій статті 3 Закону №1644-VII на підставі наявної у СБ України контррозвідувальної та розвідувальної інформації, яка отримана СБ України з дотриманням вимог законодавства.
Також від СБ України надійшла заява про продовження процесуального строку для подання до суду доказів і пояснень щодо позову ТОВ «Надра Вест Груп», до якої додано копію листа УПЗ СБУ до ГУ КЗЕ СБУ від 9 червня 2021 року №16/3450 (т.1 а.с.207-211).
Також, 12 липня 2021 року від СБ України надійшло клопотання, в якому повідомлялось про те, що на адресу режимно-секретного органу Верховного Суду було надіслано докази, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій до ТОВ «Надра Вест Груп» та містить інформацію, що становить державну таємницю (лист СБ України від 08.07.2021 №16/103т) і також на адресу Суду надіслано інформацію із обмеженням доступу «Для службового користування» (лист СБ України від 08.07.2021 №16/4101дск) (т.1 а.с.247-248).
Ухвалою від 14 липня 2021 року, постановленою у судовому засіданні, задоволено заяву судді Гусака М.Б. про самовідвід, та відведено його від розгляду цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2021 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: Юрченко В.П. (головуючий суддя), Васильєва І.А., Пасічник С.С., Хохуляк В.В., Шишов О. О.
2 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду від директора позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про надання дозволу на ознайомлення з документами з грифом «Для службового користування» у справі №9901/203/21 (т.2 а.с.24-25). У вказаному клопотанні позивачем повідомлялось про те, що Товариство зверталось до СБ України з приводу надання інформації та відповідних копій документів щодо підстав застосування до ТОВ «Надра Вест Груп» санкцій, однак СБ України відмовлено у задоволенні цього клопотання з посилання на те, що інформації, яку Товариство просило надати, присвоєно гриф «Для службового користування».
Враховуючи наявність заявленого клопотання (про надання дозволу на ознайомлення з документами з грифом «Для службового користування» у справі №9901/203/21), Судом на адресу Служби безпеки України (як розпорядника інформації з обмеженим доступом) надіслано копію вказаного клопотання для надання згоди щодо можливості ознайомлення директора позивача - ОСОБА_1 зі змістом документів, що були долучені СБ України до цієї справи, які мають гриф «Для службового користування».
СБ України на адресу Верховного Суду надіслано лист №10/6301 від 22 жовтня 2021 року, в якому повідомлялось про відсутність правових підстав для такого ознайомлення (т.2 а.с.40).
У судовому засіданні 27 жовтня 2021 року, колегія суддів ухвалила відкласти розгляд справи.
В подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин, зокрема, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні у зв`язку зі збройною агресією рф проти України та обставинами, які унеможливлювали проведення судового засідання.
29 квітня 2022 року на адресу відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду головуючим суддею надіслано запит про надання інформації щодо наявності або знищення матеріальних носіїв секретної інформації по вказаній справі.
Від Начальника відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду надійшла службова записка (вх. 61/АС-95нт від 05 травня 2022 року) про те, що 25 лютого 2022 року у зв`язку із виникненням реальної загрози захоплення матеріальних носіїв секретної інформації (далі - МНСІ) та відсутністю можливості їх вивезення у безпечне місце, МНСІ, які були на зберіганні у відділі режимно-секретної роботи Верховного Суду (у тому числі матеріали судових справ та додаткові матеріали до них), знищено відповідно до вимог Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 18 грудня 2013 року №939, про що у відділі режимно-секретної роботи Верховного Суду є відповідні підтверджуючі документи (Акт про знищення секретних документів від 14 квітня 2022 року №57/ВС-35ДСК).
13 липня 2022 року на адресу Суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування від РНБО документів, які були підставою для прийняття рішення про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Надра Вест Груп».
Ухвалою від 13 липня 2022 року, постановленою у судовому засіданні, задоволено заяву судді Пасічник С.С. про самовідвід, та відведено її від розгляду цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 липня 2022 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: Юрченко В.П. (головуючий суддя), Васильєва І.А., Ханова Р.Ф., Хохуляк В.В., Шишов О. О.
12 вересня 2022 року від СБ України надійшло клопотання, в якому повідомлялось про те, що у вказаній справі СБ України на адресу режимно-секретного органу Верховного Суду було надіслано докази, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій до ТОВ «Надра Вест Груп» та містять інформацію, що має гриф обмеження доступу «Для службового користування» (лист СБ України від 19.08.2022 №5/7/4/2-10478дск, прим.№1) (т.2 а.с.94). Документи з грифом «Таємно», після їх знищення повторно суду не надавались.
У судовому засіданні 31 жовтня 2022 року колегія суддів задовольнила клопотання представника позивача про ознайомлення з матеріалами справи, у зв`язку з чим вирішено відкласти розгляд справи на 28 листопада 2022 року.
В подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із відсутністю у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду технічних засобів, які у встановленому порядку атестовані для можливості роботи з відповідним типом інформації з обмеженим доступом («Для службового користування»).
Після впровадження в Касаційному адміністративному суді відповідних атестованих технічних засобів для фіксування судових засідань, під час яких оголошується службова інформація, розгляд справи було поновлено (згідно із наказом Голови Верховного Суду від 07 вересня 2023 року №177 уведено в експлуатацію комплексну систему захисту інформації в автоматизованій системі класу « 1» для фіксування судового засідання технічними засобами в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, де циркулює інформація зі ступенем обмеження доступу «Для службового користування», в адміністративній будівлі на вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, приміщення №131 (зал судових засідань №7)).
24 червня 2024 року від СБ України надійшли документи з клопотанням про поновлення строку та долучення доказів до матеріалів справи, які запитувались судом, зокрема матеріалів кримінального провадження: клопотання про накладення арешту на майно від 24 вересня 2020 року з додатками; повідомлення про підозру ОСОБА_2 від 26 серпня 2022 року, звіт ГР 5/12 про незалежну оцінку частки Національної акціонерної компанії «Надра України» (33%) в статутному капіталі ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ».
Розгляд справи здійснювався у відсутність представника РНБО, якому належним чином повідомлялось про час, дату і місце розгляду справи. Секретар РНБО подав до Суду два листи (т.2 а.с.10-11, т.2 а.с.29-30), у яких зазначено про те, що власної організаційної структури РНБО не має. У зв`язку з викладеним, державна реєстрація такого органу як РНБО не проводилася, відповідно у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи щодо нього. Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність юридичної особи виникає разом з виникненням адміністративної процесуальної правоздатності (набуттям статусу юридичної особи) та враховуючи, що державна реєстрація такого конституційного органу, як РНБО станом на сьогодні не здійснювалася, цей орган не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності, що, з огляду на положення статей 42, 44 та 51 КАС України, виключає можливість участі РНБО в адміністративному процесі у правовому статусі сторони чи третьої особи. Крім того, із зазначених вище обставин РНБО не є володільцем інформації та документів, зокрема, згаданих в ухвалі.
Проінформовано про те, що Апарат РНБО є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності цього органу. Проте, з огляду на вимоги Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446, Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти РНБО в судових інстанціях.
Приймаючи рішення про розгляд справи у відсутність представника РНБО, Суд не прийняв до уваги доводи РНБО, що Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти цей орган в судових інстанціях, оскільки РНБО є суб`єктом владних повноважень, відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, має адміністративну процесуальну правосуб`єктність відповідно до статті 43 цього кодексу, наділений повноваженнями щодо представництва в судах. Специфіка справ адміністративної юстиції полягає, зокрема, і в тому, що учасниками справи можуть бути суб`єкти владних повноважень, які не мають статусу юридичних осіб на відміну, зокрема, від підприємств.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону №1644-VII визначено порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій, зокрема, те, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймається РНБО та вводиться в дію Указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання Указу Президента України і є обов`язковим до виконання, що доводить виконання РНБО публічно-владних управлінських функцій.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив такі обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України, кінцевим бенефіціарним власником якої є громадянин України - ОСОБА_1 , що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» є дві юридичні особи:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд Лімітед», яке є резидентом України та власником частки в розмірі 40%. У свою чергу, учасниками цього товариства виступає дві фізичні особи - громадяни України і кінцевим бенефіціаром також є фізична особа-громадянин України;
2) Товариство з обмеженою відповідальністю «БНК Інвест», яке також є резидентом України та власником частки в статутному капіталі позивача в розмірі 60%. Єдиним учасником ТОВ «БНК Інвест» є ТОВ «Авант Трейд Лімітед», бенефіціаром власником якого є фізична особа-громадянин України ОСОБА_1 .
СБ України ініційовано перед РНБО питання про застосування до ТОВ «Надра Вест Груп» обмежувальних санкцій у відповідності до вимог Закону №1644-VII, у зв`язку з встановленими фактами протиправної діяльності на шкоду інтересам держави.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Окрім того, СБ України акцентує про наявність і іншої важливої інформації, яка не підлягає взагалі розголошенню, бо отримана внаслідок контррозвідувальної та розвідувальної діяльності.
Рішенням РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені СБ України.
Вказаним рішенням застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до юридичних осіб згідно з додатком.
Пунктом 14 додатку до рішення РНБО від 19 березня 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» застосовано обмежувальні заходи (санкції) безстроково у вигляді:
1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;
2) обмеження торговельних операцій;
3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;
4) запобігання виведенню капіталів за межі України;
5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;
6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;
7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;
8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походження з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;
9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;
10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;
11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;
12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;
13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;
14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;
15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;
16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;
17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
Указом Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 введено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
Вважаючи такий Указ відповідача в частині введення в дію пункту 14 додатку до вказаного рішення про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою цієї статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої вбачається, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України.
Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.
Відповідно до частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Компетенція та функції РНБО визначаються Конституцією України та законом.
Відповідно до статті 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 10 Закону 183/98-ВР рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (частина друга статті 1 Закону № 1644-VII).
Відповідно до статті 2 Закону № 1644-VII правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.
За частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII підставами для застосування санкцій є:
1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;
2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;
3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;
4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.
Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності (частина друга статті 3 Закону № 1644-VII).
Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина третя цієї статті).
Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 14 та 15 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом є, зокрема: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання (частина третя статті 5 Закону № 1644-VII).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №9901/348/21 сформулювала такі висновки.
Закон №1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень на демократичну участь у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.
Цей Закон, як можна побачити зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.
За цим актом держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) винятково, тимчасово, використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід. Повинна застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.
Оскільки обмежувальні заходи є чутливими для осіб, до яких вони можуть бути застосовані, та мають відповідати певним стандартам обмеження основних прав, одним з яких є забезпечення балансу між потребами національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, з одного боку, та демократії і прав людини, з другого, у цьому Законі визначені види обмежувальних заходів (санкцій), підстави їхнього застосування, окреслено коло осіб, до яких вони застосовуються, а також за яких умов. Встановлені органи державної влади, які вносять пропозиції про застосування санкцій, інституція, яка приймає рішення про їхнє застосування, та порядок, за яким втілюються ці заходи.
Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, беручи до уваги, що використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.
У цьому сенсі Закон № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначав підстави, умови, мету застосування санкцій.
Відтак, Президент України, видавши Указ, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень.
Суд визнає, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей викладених у пропозиціях СБ України, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію. Більш того, як стверджує СБ України, в їх розпорядженні наявна така інформація, яка охороняється законом, оскільки отримана внаслідок розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, і не може бути належним доказом у цій справі, а тому не може надаватись суду.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про відсутність законних підстав для застосування санкцій, оскільки підпунктом першим частини 1 ст. 3 Закону №1644-VII чітко зазначено, що підставою для застосування санкцій є дії суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Тобто, в такому випадку, достатньо встановлення компетентними і повноважними органами держави не лише реальної загрози в діях певного суб`єкта, а й прихованої, яка за певних умов може стати реальною.
Як вже зазначалось, РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону №1644-VII.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №9901/405/19 зазначає, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону №1644-VII, безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції.
Уводячи в дію рішення РНБО про такі санкції, Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.
Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій в межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але, з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.
Дотримуючись положень конституційного принципу «розподілу влади», який не передбачає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, оскаржуваний Указ є способом реалізації Президентом України конституційних повноважень в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону №1644-VII скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку.
Вирішуючи питання пропорційності застосованих заходів, слід зазначити, що прийняте відносно позивача рішення безумовно є втручанням держави у його право мирного володіння майном, однак, у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника та встановити пропорційність втручання в такому випадку в право власності. Це може і має бути предметом судового контролю.
Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
До спірних правовідносин є застосовною стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном ґрунтується на вимогах, зокрема, Закон №1644-VIІ.
Оспорюваний Указ Президента України містить спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), метою застосування яких є невідкладне та ефективне реагування на наявні потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України. Такі санкції за своєю правовою природою є адміністративними (економічними) запобіжними заходами, які мають превентивний характер.
Ураховуючи встановлені компетентними органами дії позивача та їх оцінку для національних інтересів, колегія суддів вважає пропорційними застосовані обмежувальні заходи.
Таким чином, за встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин Верховний Суд вважає, що відповідач прийняв оскаржуваний Указ від 25 березня 2021 року 123/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а саме пункту 14 додатку до Рішення щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Президент реалізував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, а отже, підстави для задоволення позову відсутні.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання цього позову, не відшкодовуються.
Абзаци 66 - 80 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Верховний Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Вест Груп» до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 в частині, - відмовити повністю.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко,
Р.Ф. Ханова,
І.А. Васильєва,
В.В. Хохуляк,
О.О. Шишов,
Судді Верховного Суду
