ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/10901/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.М., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Лантуха Є.С.,
відповідача - Тодосієнка В.М., Дьяченка В.С.,
третьої особи 1 - Мартинюк К.Е.,
третьої особи 2 - Зайончковської В.В.,
третьої особи 3 - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Сівакова В.В.)
у справі №910/10901/23
за позовом Національного банку України
до Державної іпотечної установи,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Кабінет Міністрів України,
2. Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія"
3. Міністерство економіки України
про стягнення 6 342 159,69 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про стягнення 6 342 159,69 грн.
1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 у справі №910/10721/21 встановлено порушення відповідачем зобов`язань та стягнуто заборгованість у сумі 36 702 149,12 грн по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали позивачу, а також нараховані інфляційні втрати і 3% річних за період з 19.11.2020 по 18.10.2021. Оскільки сплата відсоткового доходу за 14% період за облігаціями здійснена відповідачем лише 26.05.2022, позивач, враховуючи частину другу статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), просив стягнути з відповідача 6 342 159,69 грн, з яких 5 681 521,01 грн інфляційних втрат та 660 638,68 грн 3% річних за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1.12.09.2014 позивач (кредитор) та Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") (позичальник) уклали кредитний договір №42 (далі -кредитний договір), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит на суму 960 000 000 грн на строк з 12.09.2014 по 09.09.2016 включно з терміном освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 18,75%.
2.2.12.09.2014 в забезпечення виконання позичальником зобов`язань (основного зобов`язання, сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов`язань) за кредитним договором позивач та ПАТ "Дельта Банк" уклали договір застави облігацій Державної іпотечної установи №42/ДІУ (далі - договір застави).
2.3.Згідно з пунктом 1.2 договору застави ПАТ "Дельта Банк" передало в заставу позивачу облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 1 270 000 000 грн, які мають наступні характеристики: облігації Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 10 000 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100 000 грн, балансова вартість за 1 штуку - 101 926,03 грн, з датою погашення - 18.11.2020, та облігації Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100 000, балансова вартість за 1 штуку - 101 926,03 грн, з датою погашення - 15.12.2020.
2.4.Вказаним пунктом договору застави передбачено, що за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, уключаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню та інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця в повному обсязі.
2.5.У квітні 2017 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет застави (цінні папери) за договором застави, а саме: облігації Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020 та облігації Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020 шляхом передачі у власність позивача предмета застави, а також до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про зобов`язання направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказ із рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287 , який належить ПАТ "Дельта Банк", на рахунок позивача №100016-UA30100016, відкритий у Національному депозитарії України, цінних паперів, вищенаведених облігацій Державної іпотечної установи вартістю 281 765 059,95 грн без ПДВ та 642 342 693,60 грн без ПДВ відповідно.
2.6.Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/6514/17 вимоги Національного банку України залишено без задоволення.
2.7.Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі №910/6514/17, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020, затверджено мирову угоду між сторонами вказаної справи, відповідно до умов якої між ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України досягнуто згоди щодо звернення стягнення на облігації з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, передані в заставу за Договором застави, у кількості, необхідній для погашення заборгованості за кредитом по Кредитному договору в повному обсязі, а саме: звернення стягнення на 9 464 штук облігацій позивача (серія В3) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020). Разом із тим залишок облігацій Державної іпотечної установи з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, загальною кількістю 536 штук (дата погашення - 18.11.2020) та з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178453, загальною кількістю 2700 штук (дата погашення - 15.12.2020) підлягатимуть розблокуванню Національним банком на рахунку АТ "Дельта Банк".
2.8.Цією ухвалою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/6514/17 визнано нечинним, а провадження у справі №910/6514/17 - закрито.
2.9.На виконання вищевказаної мирової угоди 21.11.2019 облігації серії В3 з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020) вибули із власності АТ "Дельта Банк" та були перераховані з рахунків, відкритих для АТ "Дельта Банк", на рахунки Національного банку України, як нового власника цих облігацій, а заборгованість АТ "Дельта Банк" перед Національним банком України за кредитним договором - погашена у повному обсязі за рахунок предмету застави (облігацій) за договором застави.
2.10.Умови обігу облігацій визначені у проспекті емісії облігацій «Z2», «A3», «B3», «C3», "D3" Державної іпотечної установи 5 000 000 000 грн, 2013 рік (далі - проспект).
2.11.Відповідно до пункту 4.5 проспекту власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення; отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду
2.12.У липні 2021 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про стягнення 81 625 139,83 грн внаслідок порушення останнім зобов`язань зі сплати відсоткового доходу та погашення облігацій (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали позивачу.
2.13.Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10721/21 від 21.12.2021 позов задоволено повністю та, серед іншого, стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 36 702 149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, 1 007 194,99 грн 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, та 3 116 470,69 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України.
2.14.Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10721/21 від 21.12.2021 встановлено порушення відповідачем зобов`язань по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 36 702 149,12 грн.
2.15.Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10721/21 від 21.12.2021 вбачається, що судом задоволено пред`явлені Національним банком України до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, які розраховані за період з 19.11.2020 по 18.10.2021.
2.16.Постановою Північного апеляційного господарського суду №910/10721/21 від 21.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі №910/10721/21 скасовано частково в частині стягнення 36 702 149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України та прийнято в цій частині нове рішення суду, яким провадження по справі в частині стягнення 36 702 149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.
2.17.Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №910/10721/21 встановлено, що Державна іпотечна установа 26.05.2022 сплатила на користь Національного банку України 36 702 149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України.
2.18.Оскільки сплата відсоткового доходу за 14% період за облігаціями здійснена відповідачем лише 26.05.2022, позивач вважає, що відповідно до норм частини другої статті 625 ЦК має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат до повного погашення відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, тобто по 25.05.2022 включно, відтак просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 660 638,68 грн та інфляційні втрати в сумі 5 681 521,01 грн, нараховані за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 21.11.2023 у справі №910/10901/23, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 20.03.2024, позов задовольнив частково; стягнув з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 1 602 647,57 грн інфляційних втрат, 386 126,72 грн 3% річних, 29 831,61 грн витрат по сплаті судового збору, в іншій частині в позові відмовив повністю.
3.2.Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України в сумі 36 702 149,12 грн, дійшов висновку про те, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК сум.
3.3.При цьому, з огляду на те, що на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин, з огляду на положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ, суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.05.2022.
3.4.Суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 602 647,57 грн інфляційних втрат та 386 126,72 грн 3% річних, нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022.
3.5.З`ясовуючи питання щодо того чи є правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, правовідносинами позики, апеляційний суд констатував, що правова природа правовідносин, які виникли між Державною іпотечною установою як емітентом цінних паперів (відповідних облігацій) та АТ "Дельта Банк" як власником цінних паперів (облігацій) були предметом дослідження у справі №910/10552/18, у якій постановою Верховного Суду від 25.07.2019 суд встановив, що такі правовідносини є саме правовідносинами позики.
3.6.Також апеляційний суд зазначив про безпідставність тверджень позивача про те, що до спірних правовідносини не можуть бути застосовані положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, вказавши на те, що зміст пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК не свідчить про те, що при застуванні вказаних приписів судам необхідно оцінювати причини невиконання особою зобов`язання щодо повернення суми позики та/або процентів на користування позикою, та, у випадку встановлення того, що таке невиконання є неодноразовим, систематичним, умисним та без наявності на те будь-яких підстав, надає суду право встановити, що до таких правовідносин положення вказаного пункту не можуть бути застосовані.
4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
4.1.Національний банк України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: (1) рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/10901/23 скасувати частково; (2) постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №910/10901/23 - скасувати повністю; (3) стягнути з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 4 353 385,40 грн, а саме: 3% річних в сумі 274 511,96 грн за прострочення сплати Державною іпотечною установою відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, за період з 24.02.2022 по 25.05.2022; інфляційні втрати в сумі 4 078 873,44 грн за прострочення сплати Державною іпотечною установою відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук, що належали Національному банку України, за період з 24.02.2022 по 25.05.2022; (4) рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі №910/10901/23 у частині, в якій частково задоволено позовні вимоги Національного банку України про стягнення з Державної іпотечної установи 1 602 647,57 грн - інфляційних втрат; 386 126,72 грн - 3% річних, залишити без змін; (5) стягнути на користь Національного банку України з Державної іпотечної установи суму сплаченого судового збору.
4.2.Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи що:
- судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.01.2024 у справі №183/7850/22, стосовно застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК;
- відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до правовідносин, які виникають у зв`язку з невиконанням емітентом своїх зобов`язань за облігаціями перед власниками таких облігацій.
4.3.Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК не можуть поширюватись на правовідносини, які виникають між емітентом цінного паперу та власником такого цінного паперу, в тому числі на правовідносини, прострочення виконання яких відбулося задовго до введення воєнного стану та не пов`язане з таким введенням чи станом.
(2) норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК запроваджені у дусі компенсаційного механізму для мінімізації наслідків збройної агресії російської федерації та повинні застосовуватись у разі, коли прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання відбулося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, або такі наслідки пов`язані з таким станом, зокрема між ними існує причинно-наслідковий зв`язок;
(3) суди попередніх інстанцій не врахували, що Державна іпотечна установа, як емітент цінних паперів, систематично та умисно не виконувала свої зобов`язання за облігаціями у продовж значного терміну (ще до введення в Україні воєнного стану), а тому помилково застосували норми пункту 18 до Прикінцевих та перехідних положень ЦК до спірних правовідносин, які не пов`язані і не зазнали наслідків від збройної агресії країни-терориста, що, в свою чергу, зумовлює заохочення та стимулює такого боржника зловживати своїм правом на шкоду кредитору, що спричиняє порушення приписів частин другої, третьої статті 13 ЦК;
(4) висновок судів про те, що норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК розповсюджуються на правовідносини, на які поширюються правила позики, є помилковими, оскільки зазначені норми мають спеціальне регулювання та поширюються виключно на конкретні правовідносини, які виникають на підставі договорів позики чи кредиту, а не на будь-які правовідносини, що характеризуються правилами позики;
(5) невиконання Державною іпотечною установою як емітентом своїх зобов`язань перед Національним банком України як власником цінного паперу відбулося саме за облігаціями, тобто на підставі цінних паперів, а не на підставі договору позики або кредитного договору;
(6) незважаючи на те, що при емісії облігацій (цінного паперу) на них поширюються загальні правила позики, такі цінні папери не є тими договорами, які покладені у розуміння спірної норми права, оскільки є окремим елементом у цивільно-правових відносинах та належить до об`єктів цивільного права, як особливого виду майна, на відмінну від договорів;
(7) розміщення емітентом облігацій та набуття права власності на такі облігації покупцями відбувається на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів (облігацій), а не на підставі договору позики чи кредитного договору.
4.4.Державна іпотечна установа подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
4.5.За твердженнями відповідача:
(1) незгода скаржника з підставами відмови в задоволенні позовної заяви в частині стягнення 4 078 973,44 грн інфляційних втрат та 274 511,96 грн 3% річних, які обумовлені законом, а саме пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, зводиться до незгоди із Законом України від 15.03.2022 №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану";
(2) заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями, скаржник (позивач) не врахував норми вказаного Закону, а тому безпідставно здійснив нарахування за період з 24.02.2022 по 25.05.2022;
(3) Державна іпотечна установа як емітент облігацій є позичальником в правовідносинах з власником цих облігацій, і в силу норм пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК звільнена від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, за прострочення виконання грошових зобов`язання за договором позики;
(4) усвідомлюючи неможливість виконання АТ "Дельта Банк" зобов`язань за кредитним договором від 12.09.2014 №42, обумовлену початком ліквідації банку, Національний Банк України, звернувши стягнення на облігації Державної іпотечної установи, фактично замінив неплатоспроможного боржника в зобов`язанні та отримав правові підстави для нарахування компенсаційних платежів в порядку статті 625 ЦК в разі невиконання такого зобов`язання, оскільки норми спеціального закону, що містять заборону на їх нарахування по зобов`язанням банка що ліквідується, не розповсюджуються на правовідносини Національного банку України та Державної іпотечної установи як нового боржника;
(5) зазначені дії створили для Державної іпотечної установи надмірний майновий тягар щодо погашення номінальної вартості облігацій та сплаті відсоткового доходу, оскільки виконання зобов`язань щодо їх погашення мало б відбуватися за рахунок акцептованих кредиторських вимог Державної іпотечної установи шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, та призвели до заподіяння збитків за наслідками стягнення в судовому порядку сум компенсаційних платежів, нарахованих в порядку статі 625 ЦК.
4.6.Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
4.7.За твердженнями третьої особи 2:
(1) правовідносини у судовій справі №183/7850/22, на неврахування висновків в якій посилається скаржник, не є подібними з цією справою, оскільки у справі №183/7850/22 судами розглядалися позовні вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму неповерненого авансу;
(2) судові рішення у цій справі не суперечать висновкам Верхового Суду, викладеним у постанові від 31.01.2024 у справі №910/4450/19, щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів;
(3) у зв`язку із ліквідацією АТ "Дельта Банк" Державна іпотечна установа втратила можливість розпоряджатися 3 332 921 190,01 грн, що мало наслідком прострочення виконання зобов`язань за облігаціями перед кредиторами;
(4) невиконання грошового зобов`язання боржником є триваючим правопорушенням, стаття 625 ЦК передбачає наслідки невиконання грошового зобов`язання - сплата боржником інфляційних втрат та 3% річних за увесь час прострочення, в свою чергу, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК передбачає певний період та умови, за яких наслідки невиконання грошового зобов`язання не застосовуються;
(5) тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК;
(6) оскільки між Державною іпотечною установою як емітентом цінних паперів - відповідних облігацій та АТ "Дельта Банк" як власником цінних паперів - таких облігацій виникли правовідносини позики, на які застосовуються загальні правила позики, зокрема, які визначені у параграфі 1 Глави 71 ЦК, то, відповідно, і пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК поширюється на правовідносини, які склалися між Державною іпотечною установою та Національним Банком України як новим власником цих облігацій.
4.8.Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
4.9.Доводи третьої особи 1 зводяться до того, що Державна іпотечна установа як емітент облігацій є позичальником в правовідносинах з власником цих облігацій і, в силу норм пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, звільнена від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, за прострочення виконання грошових зобов`язання за договором позики.
4.10.Учасники справи (позивач/скаржник, відповідач та третя особа) подали додаткові пояснення, в яких навели розширене/додаткове аргументування своєї позиції у справі.
5.Позиція Верховного Суду
5.1.Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2.Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 5 681 521,01 грн інфляційних втрат та 660 638,68 грн 3% річних за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9 464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.
5.3.Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 4 078 873,44 грн інфляційних втрат та 274 511,96 грн 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК за період з 24.02.2022 по 25.05.2022, у зв`язку із застосуванням судами до правовідносин сторін у цій справі норм пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК.
5.4.В контексті вказаного скаржник акцентує увагу на тому, що загадана норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК (1) не поширюється на правовідносини, які виникають між емітентом цінного паперу та власником такого цінного паперу; (2) має спеціальне регулювання та поширюється виключно на конкретні правовідносини, які виникають на підставі договорів позики чи кредиту, а не на будь-які правовідносини, що характеризуються правилами позики; (3) запроваджена у дусі компенсаційного механізму для мінімізації наслідків збройної агресії російської федерації, в той час як прострочення відповідачем своїх зобов`язань відбулось задовго до введення воєнного стану та не пов`язане з таким введенням чи станом.
5.5.Верховний Суд не вважає такі доводи скаржника слушними з огляду на таке.
5.6.Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5.7.Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
5.8.Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
5.9.Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
5.10.Водночас Суд наголошує, що тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов`язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов`язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов`язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.
5.11.Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.
5.12.Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
5.13.Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
5.14.При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.
5.15.Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
5.16.Згідно з частиною першою статті 1049 України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
5.17.Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:
- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;
- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;
- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.
5.18.Статтею 1047 ЦК передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
5.19.Із частини першої статті 1047 ЦК вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.
5.20.При цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК).
5.21.Частина 2 статті 1047 ЦК унормовує, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
5.22.Стаття 177 ЦК визначає, що цінні папери наряду з грошима відносять до речей як об`єктів цивільного права.
5.23.У статті 194 ЦК міститься визначення поняття цінного паперу. Так, відповідно до зазначеної норми, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
5.24.Пунктом 2 частини першої статті 195 ЦК визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.
5.25.Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок".
5.26.У статті 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено такі терміни:
- випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу їх придбання;
- обіг цінних паперів (далі - обіг) - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім тих правочинів, однією із сторін яких є емітент або особа, яка видала неемісійний цінний папір;
- перший власник - особа, право власності на цінні папери у якої виникло в результаті укладення та виконання договору щодо таких цінних паперів з емітентом чи особою, яка діє від імені цього емітента;
- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів, що здійснюються у встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку та пов`язані з виконанням емітентом зобов`язань за емісійними цінними паперами у встановлених законом випадках;
- проспект цінних паперів (далі - проспект) - документ, який оформлюється при здійсненні публічної пропозиції цінних паперів та містить інформацію відповідно до вимог, визначених законом;
- розміщення цінних паперів - вчинення емітентом цінних паперів, у тому числі через особу, уповноважену діяти від його імені, правочину, результатом якого є набуття першим власником права власності на такі цінні папери у процесі їх емісії у порядку, встановленому законодавством, та з урахуванням положень проспекту (у разі здійснення публічної пропозиції) або рішення про емісію;
5.27.Відповідно до статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок":
- фондовий ринок (ринок цінних паперів) - це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо емісії (видачі), обігу, виконання зобов`язань, викупу та обліку цінних паперів (у тому числі деривативних цінних паперів).
- учасники фондового ринку - це емітенти, у тому числі іноземні, або особи, які видали неемісійні цінні папери, особи, які надають забезпечення, інвестори у фінансові інструменти, які набули права власності на цінні папери, адміністратори, професійні учасники ринків капіталу, особи, які провадять діяльність, пов`язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками, об`єднання професійних учасників ринків капіталу;
- емітент - це юридична особа, територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування, держава в особі уповноважених нею органів державної влади, міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за такими цінними паперами перед їх власниками.
5.28.Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
5.29.Вказаною статтею також визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов`язок емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги, а також інші права власника та обов`язки емітента і осіб, які надають забезпечення за облігаціями.
5.30.До боргових цінних паперів належать: а) корпоративні облігації; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов`язання України; ґ) ощадні сертифікати банків; д) депозитні сертифікати банків; е) векселі; є) облігації міжнародних фінансових організацій.
5.31.Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує обов`язок емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
5.32.Із аналізу зазначених норм Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів; 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями (постанова Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/10553/18).
5.33.При цьому, норми пункту 2 частини 1 статті 195 ЦК та норми Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" констатують, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.
5.34.Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин.
5.35.Правовідносини Державної іпотечної установи та ПАТ "Дельта Банк", які виникли на підставі договорів купівлі-продажу облігацій, неодноразово досліджувалися судами України.
5.36.Так, у справі №910/105553/18 за позовом Державної Іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк" про визнання припиненими з 25.01.2016 відносин позики, що склались між позивачем та відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів: від 24.03.2014 №ДД-205/2014, від 27.03.2014 №ДД-230/2014, від 05.09.2014 №ДД-750/2014, від 08.09.2014 №ДД-751/2014, від 09.09.2014 №ДД-758/2014, від 09.09.2014 №ДД-759/2014 та "Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" Державної іпотечної установи від 2013", Верховний Суд, врахувавши вищенаведені норми ЦК та Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", зазначив, що внаслідок укладення Договорів № ДД-205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, № ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014, між Державною іпотечною установою як емітентом цінних паперів - відповідних облігацій та ПАТ "Дельта Банк" як власником цінних паперів - таких облігацій, виникли правовідносини позики. Тому, до таких правовідносин, які склались між сторонами спору, повинні застосовуватись загальні правила позики, зокрема, які визначені у параграфі 1 Глави 71 ЦК, з урахуванням особливостей відносин, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів.
5.37.Вищенаведене, в свою чергу, свідчить про те, що Державна іпотечна установа, як емітент облігацій, є позичальником у правовідносинах з Національним Банком України, як новим власником цих облігацій, відповідно до правовідносин сторін у цій справі за аналогією права підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо звільнення Державної іпотечної установи як позичальника (вказана норма не містить обмеження кола осіб, на яких вона розповсюджується) від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов`язань за договором позики (договором, до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
5.38.Твердження скаржника стосовно того, що норми пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК можуть бути застосовані лише у разі, коли прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання відбулося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, Верховний Суд відхиляє, адже хоча частина друга статті 625 ЦК за невиконання боржником грошового зобов`язання, яке є триваючим правопорушенням, й передбачає наслідки у вигляді сплати інфляційний втрат та 3% річних за весь час (період) прострочення, в свою чергу, норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК визначають певний період та умови, за яких такі наслідки невиконання грошового зобов`язання не застосовуються.
5.39.Зміст пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК не свідчить, що при застуванні вказаних норм судам необхідно оцінювати причини невиконання особою зобов`язання щодо повернення суми позивачу та/або процентів за користування позикою, та, у випадку встановлення того, що таке невиконання є неодноразовим, систематичним, умисним та без наявності на те будь-яких підстав, і що, за наслідками такої оцінки, надає суду право виснувати, що до таких правовідносин положення вказаного пункту не можуть бути застосовані. Відповідно доводи скаржника про те, що відповідач є недобросовісним боржником, який зловживаючи своїм правом неодноразово, систематично, умисно та без наявності на те будь-яких підстав намагається вчиняти дії щодо невиконання своїх зобов`язань, а застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК чітко формує позицію, що боржник, користуючись ситуацією, може продовжувати не виконувати свої зобов`язання та не нестиме ніякої відповідальності, що не стимулює недобросовісних боржників, в тому числі Державну іпотечну установу, до виконання своїх зобов`язань, не підлягають дослідженню та встановленню під час вирішення цієї справи, так як не впливають на вирішення по суті спору у цій справі.
5.40.Доводи скаржника стосовно того, що законодавець прийняв зміни до ЦК з метою підтримки саме позичальників - громадян України, Верховний Суд відхиляє, адже одночасне внесення Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" змін до Прикінцевих та перехідних положень ЦК та Закону України "Про споживче кредитування" не свідчить про те, що Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено пунктом 18 саме з метою підтримка позичальників - громадян, відповідного не містить і сам зміст цього пункту. Відповіді доводи скаржника в цій частині є довільним трактуванням ним відповідних норм чинного законодавства.
5.41.З огляду на зазначене та враховуючи, що Державна іпотечна установа як емітент облігацій є позичальником у правовідносинах з Національним Банком України як новим власником цих облігацій, тобто, що до правовідносин сторін у цій справі за аналогією права підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.05.2022.
6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2.Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3.За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.
7. Розподіл судових витрат
7.1.За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судовий збір за її подання покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 4 078 873,44 грн інфляційних втрат та 274 511,96 грн 3% річних та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №910/10901/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець
