Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
27 травня 2024 року
м. Київ
справа №990/170/24
адміністративне провадження № П/990/170/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 21.05.2024 подав через систему «Електронний суд» позов до Верховної Ради України (далі - ВРУ, відповідач), у якому просить визнати протиправною та нечинною частину другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою встановлено «Визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 гривень».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку, як непрацюючий пенсіонер, чорнобилець 1 категорії та отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі № 240/20205/20 (яке набрало законної сили), яке станом на 31.12.2023 становилро13400 грн./міс.
09.11.2023 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік». Стаття 8 вказаного Закону встановлює з 01.01.2024 мінімальну заробітну плату - 7100 гривень, а з 1 квітня - 8000 гривень. Водночас, в частині другій цієї статті встановлюється мінімальна заробітна плата у розмірі 1600 гривень, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду.
Керуючись вказаним Законом, територіальний орган Пенсійного фонду України здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 , в тому числі зазначеного підвищення до пенсії, яке після перерахунку стало становити 3200 гривень.
ОСОБА_1 наполягає, що частина друга статті 8 наведеного Закону не відповідає (суперечить) статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, статті 16, частині другій статті 19, статті 22, частинам першій, третій статті 46, та частині першій статті 50 Конституції України.
Позивач вказує, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що Конституцією України покладено на державу обов`язок захищати осіб, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, визначено особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я.
Соціальний захист осіб, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, полягає у виплатах, які прив`язані до мінімального розміру заробітної плати.
Позивач вважає, що запровадження зменшеного мінімального розміру заробітної плати призведе до зменшення соціальних гарантій для осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки в ухвалених рішеннях судів, винесених за позовами цієї категорії громадян, застосовується мінімальний розмір заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження за даним позовом, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).
За пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Перелік справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів визначено у частині другій статті 19 КАС України, а саме: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України встановлені статтею 266 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Верховний Суд зазначає, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції (повноваження).
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №9901/787/18, від 11.03.2020 у справі №9901/11/20, від 13.05.2020 у справі №9901/527/19, від 20.07.2023 у справі № 990/80/23.
В той же час, предметом цього позову є визнання протиправною частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду.
Тобто позовні вимоги у даній справі стосуються законотворчої діяльності Верховної Ради України.
У мотивувальній частині Рішення від 27.03.2002 № 7-рп/2002 Конституційний Суд України вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
Таким чином, оскільки здійснюючи законотворчий процес, ВРУ не виконує публічно-владних управлінських функцій, цей спір не є публічно-правовим у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що частина друга статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не відповідає (суперечить) нормам Конституції України.
З даного приводу Верховний Суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до частини першої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Згідно із статтею 50 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII) формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
Статтею 91 Закону № 2136-VIII визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту вказаних норм слідує, що визнання законів, інших актів або їх окремих положень неконституційними, після чого вони втрачають чинність, відноситься саме до повноважень Конституційного Суду України, а не іншого суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18, з поміж іншого, зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз`яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
Ураховуючи що розгляд цього спору з огляду на його предмет і суб`єктний склад перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й взагалі не підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, підстав для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає.
Керуючись ч. 1 статті 170, статтями 248, 256, 266, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у справі ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів із дня її прийняття.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
І.А. Васильєва
Р.Ф. Ханова
І.А. Гончарова
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду
