Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 240/17749/20
адміністративне провадження № К/9901/23778/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 (головуючий суддя: Єфіменко О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 (головуючий суддя: Драчук Т.О., судді: Полотнянко Ю.П., Ватаманюк Р.В.) у справі № 240/17749/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування вимог статті 162 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) при призначенні позивачу розміру одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІ групи;
зобов`язати відповідача перерахувати позивачу одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІ групи відповідно до вимог статті 162 Закону №2011-ХІІ у розмірі 300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року на день встановлення інвалідності ІІ групи - 23.01.2020;
зобов`язати відповідача виплатити позивачу недоплачену суму одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІ групи (з урахуванням виплачених сум) в розмірі 54300грн.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18.02.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2021, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що з 12.07.2019 йому встановлено 3 групу інвалідності у зв`язку із чим була призначена та виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 250-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, що склала 480 250 грн.
В подальшому, під час повторного огляду позивачу з 23.01.2020 встановлено 2 групу інвалідності.
У зв`язку із встановленням позивачу 2 групи інвалідності йому призначено одноразову грошову допомогу у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2019 рік), в сумі 96050 грн.
Проте позивач вважає, що отримав одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності не у повному обсязі, оскільки її розмір мав обчислюватися із 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01.01.2020, а тому звернувся з цим позовом до суду.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що встановлення вищої групи інвалідності не є самостійною та окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги, а тому її розмір має обраховуватися відповідно до прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
Відповідно, оскільки вперше інвалідність позивачу встановлено у 2019 році, то її розмір правильно обчислено із прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України до 17.05.2019.
При первинному огляді позивачу з 12.07.2019 встановлено 3 групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці МСЕК серії 12ААБ №548839 від 19.07.2019.
У зв`язку із встановленням інвалідності позивачу призначено і виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, що склала 480 250 грн (1921 грн х 250).
Згодом, під час повторного огляду позивачу з 23.01.2020 встановлено 2 групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, про що органами МСЕК складено відповідну довідку серії 12 ААБ №549782 від 31.01.2020.
У зв`язку із встановленням позивачу вищої групи інвалідності (другої) рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 52 від 03.04.2020 було призначено капітану медичної служби в запасі ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2019 рік), в сумі 96050 грн.
Втім, не погоджуючись із розміром здійсненої виплати, позивач 05.06.2020 звернувся до Міноборони України із заявою про порушення конституційних прав на отримання сум одноразової грошової допомоги по інвалідності та заподіяної моральної шкоди.
Листом Міністерства оборони України № 0290/Г-201/2/610 від 26.06.2020 позивачу повідомлено про те, що комісією прийнято рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, тобто у розмірі передбаченому законом.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач правомірно нарахував та здійснив виплату одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, а саме у 2019 році, у зв`язку з чим відмова Міністерства оборони України у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі різниці між 300 та 250-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня 2020 року є обґрунтованою та такою, що прийнята на підставі норм чинного законодавства.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили норми закону, що призвело до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вимоги статті 92 Конституції України, що основи соціального захисту визначаються виключно законами України, скаржник вважає, що відповідач при нарахуванні йому одноразової грошової допомоги повинен був керуватися виключно положеннями статті 162 Закону № 2011-ХІІ, яка визначає, що при встановленні 2 групи інвалідності допомога виплачується у розмірі 300 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року на день встановлення інвалідності, тобто у спірному випадку станом на січень 2020 року.
Натомість відповідач при встановленні розміру ОГД застосував приписи Порядку №975, які пов`язують розмір допомоги із датою первинного встановлення інвалідності.
Скаржник вважає, що норми Порядку № 975 погіршують становище особи, а отже виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи проігноровані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.07.2020 у справі № 826/27865/15, від 11.02.2021 у справі № 240/11952/19, від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а, від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а щодо застосування правових актів, які мають вищу юридичну силу.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Зазначає, що системний зміст статті 16 Закону № 2011-XII та норм Порядку № 975 дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України не тільки встановлювати порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункт 9 статті 16-3 Закону), а й визначати розмір такої допомоги (пункт 2 статті 16-2 Закону).
У пункті 6 Порядку № 975 деталізовано загальний підхід щодо здійснення розрахунку допомоги, а саме: в залежності від групи та причини інвалідності, одноразова грошова допомога визначається у кратному відношенні до прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
За таких обставин, відповідач стверджує, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення вищої групи інвалідності пов`язується саме з датою первинного встановлення інвалідності, а не із датою проведення повторного огляду, під час якого встановлено вищу групу інвалідності.
Також відповідач стверджує про нерелевантність приведеної скаржником судової практики у справах № 826/27865/15, № 240/11952/19, № 200/3757/20-а, №200/3774/20-а до спірних правовідносин.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
Ключовим правовим питанням у справі є визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон №2232-ХІІ).
Стаття 40 Закону № 2232-ХІІ визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Своєю чергою, Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до приписів частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, законодавець виділяє три групи соціальних ризиків, з настанням яких виникає право відповідних категорій осіб на виплату одноразової грошової допомоги, а саме:
загибель (смерть) - пункти 1-3 частини другої статті 16 Закону;
інвалідність - пункти 4-6 частини другої статті 16 Закону;
втрата працездатності без встановлення інвалідності - пункти 7-9 частини другої статті 16 Закону.
Одночасно, приписами частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачена можливість виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі (з урахуванням раніше виплаченої суми), якщо протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності.
Згідно із пунктом «б» частини першої статті 162 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Згідно із пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права в разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
За приписами підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Отже, пункт 6 Порядку № 975 визначає кратність розміру одноразової грошової допомоги в залежності від ступеня втрати працездатності та у сукупності із пунктом 3 цього Порядку передбачає, що розрахункова величина прожиткового мінімуму визначається відповідним законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
За такого правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що сума одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення вищої групи інвалідності залежить від ступеня інвалідності та розміру прожиткового мінімуму станом на дату первинного встановлення інвалідності.
Колегія суддів наголошує, що однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією - первинне встановлення інвалідності.
За такої правової конструкції, визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму.
У справі, що розглядається, позивачу вперше встановлено 3 групу інвалідності з 12.07.2019.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум, для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн.
Відповідно первісний розрахунок одноразової грошової допомоги мав бути таким: 250 (кратне число за третю групу інвалідності) х 1921 (прожитковий мінімум, для працездатних осіб станом на 12.07.2019 встановлений з 1 січня 2019 року) = 480 250 грн (розмір одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності з 12.07.2019).
Втім, 23.01.2020, під час повторного огляду, позивачу встановлено 2 групу інвалідності.
Відповідно одноразова грошова допомога за результатами повторного огляду має призначатись в розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, визначеним Законом № 2011-ХІІ, відповідно для другої та третьої групи інвалідності виходячи з наступного розрахунку:
300 (кратне число за другу групу інвалідності) - 250 (кратне число за третю групу інвалідності) = 50 (кратне число між третьою та другою групами інвалідності) х 1921 (прожитковий мінімум, для працездатних осіб станом на 12.07.2019 встановлений з 1 січня 2019 року на момент первинного встановлення інвалідності) = 96 050 грн (одноразова грошова допомога за підвищене кратне число між третьою та другою групами інвалідності).
Отже, за такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем правомірно нараховано та здійснено виплату одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 96 050 грн (одноразова грошова допомога за підвищене кратне число між третьою та другою групами інвалідності) з розрахунку 50-ти кратної різниці кількості прожиткових мінімумів між третьою та другою групами інвалідності та розміру прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення інвалідності.
Водночас, колегія суддів виключає можливість застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 826/27865/15, від 11.02.2021 у справі № 240/11952/19, від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а, від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, ухвалені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням іншої нормативної бази, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію у справі, що розглядається.
Так, у справі № 826/27865/15 висновок Верховного Суду стосується складових грошового забезпечення військовослужбовця, з якого проводиться розрахунок одноразової грошової допомоги.
У справах № 240/11952/19, № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а - Верховний Суд висловився стосовно визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі №240/17749/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я. О. Берназюк
А. А. Єзеров
