ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/7851/23Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Київської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023р. у справі №160/7851/23за позовом:ОСОБА_1 до: про:Київської обласної прокуратури визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

14.04.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. /а.с. 1-7 том 1/.

18.04.2023р. відповідною ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 поновлено строк на звернення до суду та за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження у справі №160/7851/23 і справу призначено до судового розгляду / а.с. 26/.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що він з 02.06.2010р. працював в органах прокуратури, з 15.10.2020р. по 25.03.2023р. він перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 15.03.2023р. ним було подано відповідачу заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023р. по 25.09.2023р. та на обґрунтування заяви додано довідку №41 від 13.03.2023р. про потребу дитини у домашньому догляді. Але відповідач, у порушення приписів п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відмовив йому у наданні вищевказаної відпустки, у зв`язку із наявністю наказів Київської обласної прокуратури №255к від 04.10.2022р. «Про звільнення ОСОБА_2 », яким його звільнено з посади прокурора та органів прокуратури згідно постанови Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022р. у справі №366/3132/21, та №2дк від 14.11.2022р. «Про застосування дисциплінарного стягнення», яким, його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. У подальшому наказом відповідача №66к від 27.03.2023р. його звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області з 27.03.2023р. у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку. Позивач вважає, що відсутні підстави для його звільнення, оскільки наявні ознаки подвійного притягнення до відповідальності за одне і теж саме правопорушення, що на думку позивача є неприпустимим. Також, позивачем акцентовано увагу на тому, що спірним наказом №66к від 27.03.2023р. відповідачем фактично реалізовано наказ №255к від 04.10.2022р. та з 27.03.2023р. його звільнено у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, але у його трудовій книжці зазначено іншу дату звільнення а ніж в наказі №66к від 27.03.2023, а саме 26.03.2023р. (неділя). Позивач вважає такі накази відповідача протиправними, а своє звільнення з посади є незаконним, та таким, що порушує його право на працю, яке має бути поновлено у заявлений спосіб, тому просив суд: - визнати протиправним та скасувати накази відповідача №355к від 04.10.2022р., №2дк від 14.11.2022р., №66к від 27.03.2023р.; - поновити його у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 07.03.2023р.; стягнути з Київської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.03.2023р. по день винесення рішення суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023р. у справі №160/7851/23 адміністративний позов задоволено частково, скасовано наказ Київської обласної прокуратури №66к від 27.03.2023р., поновлено ОСОБА_1 у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури з 28.03.2023р., стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 28.03.2023 по 18.09.2023 у сумі 36121,20 грн. (сума вказана без урахування податків та зборів), в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено / а.с. 243-249 том 2/.

Відповідач, не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, за допомогою засобів поштового зв`язку 27.10.2023р. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, яким її зареєстровано 01.11.2023р. / а.с. 1-15 том 3/.

З метою забезпечення розгляду вищезазначеної апеляційної скарги ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023р. з суду першої інстанції витребувано матеріали адміністративної справи №160/7851/23 / а.с. 17 том /, які надійшли до суду апеляційної інстанції 10.11.2023р. / а.с. 19 том 3/

Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2023р. у справі №160/7851/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023р. у справі №160/7851/23 / а.с. 24 том 3/ і справу призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні о 13 годин 30 хвилин 26.12.2023р. / а.с. 25 том 3/, про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством строк та спосіб повідомлено учасників справи / а.с. 26-29 том 3/.

Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі / а.с. 1-7 том 3/ на те, що судом першої інстанції під час розгляду цієї справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставин справи стосовно наявності підстав для поновлення позивача на посаді та скасування наказу про його звільнення, також судом першої інстанції визначено не співмірну суму компенсації понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зазначив що суд першої інстанції постановив рішення від 18.09.2023р. у цій справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив скасувати рішення суду першої інстанції від 18.09.2023р. у цій справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.

26.12.2023р. через не явку позивача у судове засідання та відсутністю належних доказів щодо повідомлення позивача або його представника про день, годину місце розгляду справи у судовому засіданні о 13 годин 30 хвилин 26.12.2023р, апеляційний розгляд цієї адміністративної справи відкладено на 13 годин 30 хвилин 23.01.2024р. / а.с. 31 том 3/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 32,33 том 3/.

23.01.2024р. у зв`язку із оголошенням о 13 годин 20 хвилин у м. Дніпрі повітряної тривоги з метою забезпечення безпеки здоров`я та життя учасників справи та працівників апарату суду справу №160/7851/23 з апеляційного розгляду у судовому засіданні о 13 годин 30 хвилин 23.01.2024р. знято та апеляційний розгляд справи перенесений на 14-00 годин 30.01.2024р. / а.с. 3 том 3/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 37,38том 3/.

Позивач у судове засідання о 14-00 годин 30.01.2024р. не з`явився, про день, годину та місце розгляду справи повідомлений, надав письмову заяву у якій просить суд розглянути справу у його відсутність / а.с. 39 том 3/.

Заслухавши у судовому засіданні 30.01.2024р. представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 18.09.2023р. у цій справі скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали цієї адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач у справі, з 02.06.2010р. працював в органах прокуратури, з 09.12.2019р. на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області /а.с. 42 том 1/.

Наказом Київської обласної прокуратури №1063вк від 15.10.2020р. позивачу у справі надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15.10.2020р. по 25.02.2023р. / а.с. 43 том 1/.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку , позивач у справі, обіймаючи посаду прокурора Іванківо-Чорнобільського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права і суб`єктом відповідальності, відповідно до пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 цього Закону, несвоєчасно, без поважних причин, не подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 р. у зв`язку з чим з урахуванням положень ч. 1 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції», відділом кадрової роботи та державної служби Київської обласної прокуратури було повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про встановлення факту неподання ОСОБА_1 щорічної декларації особи за 2020р., уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування.

Позивачем у подальшому, а саме 25.06.2021р., було подано декларацію за 2020р. шляхом розміщення її на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції, а Національним агентством з питань запобігання корупції, за результатами проведеного контролю, 10.11.2021р. було складено протокол №47-01/261/21 про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без поважних причин), який направлено на розгляд до суду та постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022 у справі №366/3132/21 / а.с. 38-41 том 2/, яка набрала законної сили 05.09.2022р., ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідачем у справі, на виконання приписів п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»:

-наказом Київської обласної прокуратури №255к від 04.10.2022р. звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури у зв`язку із набранням законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією (п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», постанова Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022р. у справі №366/3132/21) у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку / а.с. 49 том 1/;

-наказом Київської обласної прокуратури №2дк від 14.11.2022р. застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, з першого дня після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ( п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження №195дп-22 від 02.11.2022р.) / а.с. 45 том 1/.

15.03.2023р позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 25.03.2023р. по 25.09.2023р./ а.с. 20 том 1/ та надав довідку №41 від 13.03.2023р. про потребу дитини у домашньому догляді / а.с. 21 том 1/.

Але відповідач листом за вих. №07-254вих23 від 27.03.2023р. відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023р. по 25.09.2023р. через наявність наказів №2дк від 14.11.2022 р. та №255к від 04.10.2022р., а також наказом відповідача №66к від 27.03.2023р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області з 27.03.2023р. у зв`язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, та у якості підстави для звільнення зазначено наказ Київської обласної прокуратури №255 від 04.10.2022р. / а.с. 24 том 1/.

Вищезазначені накази відповідача - №255к від 04.10.2022р., №2дк від 14.11.2022р., № 66к від 27.03.2023р. є предметом оскарження у цій справі, з огляду на те, що позивач вважає ці накази протиправним а своє звільнення з посади незаконним.

Частиною 1 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам, відповідно до ч. 6 цієї ж статті, гарантується захист від незаконного звільнення.

Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ (далі - Закон №1697), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, також, серед іншого встановлює спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів.

Так відповідно до ст. 4 вищезазначеного Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Норми ст. 16 Закону №1697 встановлюють гарантії незалежності прокурора.

Незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; 4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; 5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; 6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування; 7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону №1697 і прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; 10) прийняття відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, рішення про припинення спеціальної підготовки або рішення про неуспішне проходження спеціальної підготовки, а також у випадку, визначеному частиною третьою статті 33 цього Закону.

Відповідно до ст. 54 Закону №1697 суд, що ухвалив судове рішення, яким визнав прокурора винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, після набрання таким рішенням законної сили повідомляє про це особу, уповноважену цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, яка звільняє такого прокурора з посади у триденний строк з дня отримання копії відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

В розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014р. №1700-VІІ (далі - Закон №1700-VІІ) правопорушенням, пов`язаним з корупцією, є діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Нормами ч. 1 ст. 65-1 Закону №1700-VII передбачено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлено адміністративну відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до примітки вищезазначеної статті Кодексу, суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону №1700 зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Отже з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства, та враховуючи, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022р. у справі №366/3132/21, яка набрала законної сили 05.09.2022р., ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП і провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відносно нього закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, то з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону №1697 ця постанова суду є підставою для звільнення позивача з посади, тому судом першої інстанції зроблено правильний висновок стосовно того, що наказ Київської обласної прокуратуру №255к від 04.10.2022р., яким позивача звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури, у перший день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, прийнято відповідачем правомірно відповідно до норм чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні.

Стосовно заявлених позивачем у справі позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №2дк від 14.11.2022р., які обґрунтовані позивачем тим, що на його думку, до нього було застосовано два види дисциплінарного стягнення за одне правопорушення, що суперечить вимогам чинного законодавства, то колегія досліджуючи правомірність прийняття відповідачем у справі цього наказу, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №1697 прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема: порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Згідно приписів ч. 2 ст. 43 Закону притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми Закону №1697 звільнення прокурора у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, не може розглядатися наслідком притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, що виключає повторність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що спірний наказ №2дк від 14.11.2022р. / а.с. 23 том 1/ відповідачем прийнято на виконання рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022р., яким прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді догани/ а.с. 50-56 том 1/, при цьому позивачу було роз`яснено можливість оскарження такого рішення шляхом звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва або до Вищої ради правосуддя протягом місяця з дня його отримання (вручення), про що зазначено у резолютивній частині цього рішення.

При цьому необхідно враховувати, що позивач під час розгляду цієї справи не заперечував факт ознайомлення його з рішенням дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022р., і під час розгляду цієї справи суду не було надано будь-яких належних письмових доказів оскарження позивачем рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022р. та скасування цього рішення, що свідчить про те, що рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022р. є чинним.

Також колегія суддів з урахуванням того, що рішення дисциплінарної комісії №195дп-22 від 02.11.2022р. не є предметом судового оскарження у межах цієї справи вважає, що обставини щодо дотримання процедуру його прийняття, на які посилається позивач, не підлягають дослідженню та перевірці в межах цієї адміністративної справи з урахуванням обсягу та змісту заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Щодо посилань позивача про фактичне застосування до нього двох видів дисциплінарного стягнення за одне правопорушення, що суперечить вимогам чинного законодавства, то такі твердження позивача є безпідставними з огляду на те, що наказ №255к від 04.10.2022р. прийнято у зв`язку з тим, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 30.06.2022р. у справі №366/3132/21 (яка набрала законної сили 05.09.2022р.) ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а підставою для прийняття наказу №2дк від 14.11.2022р. за стало рішення №195дп-22 від 02.11.2022р., яке прийнято Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Отже з урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний й висновок щодо необґрунтованості та безпідставності заявлених позивачем позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №2дк від 14.11.2022р. та постановлено обгрунтоване рішення про відмову позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Стосовно заявлених позивачем у справі позовних вимог про скасування наказу відповідача №66к від 27.03.2023р., поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У судовому засіданні під час розгляду справи судом встановлено, що позивач у період з 15.10.2020р. по 25.03.2023р. позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Та у період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку він 15.03.2023р. подав до відповідача - Київської обласної прокуратури, заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023р. по 25.09.2023р. до якої долучено довідку №41 від 13.03.2023р. про потребу дитини у домашньому догляді / а.с. 20,21 том 1/, але відповідач листом №07-254вих23 від 27.03.2023р. відмовив ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 23.03.2023 по 25.09.2023р. через наявність наказів №2дк від 14.11.2022р. та №255к від 04.10.2022р., та наказом №66к від 27.03.2023р. звільнив позивача з посади /а.с. 24 том 1/, зазначені фактичні обставини справи не заперечувались представниками учасників справи під час її розгляду судом.

Так, відповідно до положень ч. 7 ст. 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 КЗпП України, яка визначає порядок надання відпусток по догляду за дитиною, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.

З метою реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, яке гарантовано ст.ст. 2, 25 Закону України «Про відпустки» та ч. 6 ст. 179 КЗпП України, працівнику необхідно:

-підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком,

-оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.

У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною сьомою статті 179 КЗпП України.

Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.

При цьому колегія суддів при вирішення цієї частини позовних вимог вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси служби не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Тобто вже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.

Отже аналіз наведеного можливість зробити висновок про те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком, а інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).

Аналогічна правова позиція викладена сформована Великою Палатою Верховного Суду під час вирішення подібних правовідносин та викладена у постанові від 08.06.2021р. у справі №487/8206/18.

Враховуючи, що право позивача на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком, яке мало місце 15.03.2023р., при цьому позивач у цей час знаходився у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, і ці обставини відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України під час розгляду справи судом не були спростовані, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача є передчасним, а тому наказ №66к від 27.03.2023р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 235 КЗпП України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано з метою відновлення порушеного права позивача поновив його у Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в органах прокуратури саме з 28.03.2023р. з урахуванням того, що наказ про його звільнення прийнято саме 27.03.2023р.

Щодо дотримання судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті позивачу через незаконне звільнення, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив період вимушеного прогулу 124 робочих дня з 28.03.2023р. ( з урахуванням звільнення 27.03.2023р.) по 18.09.2023р. (дата ухвалення рішення у справі судом першої інстанції) та з урахуванням відомостей про середню заробітну плату позивача 291,3 грн., яка, серед іншого, зазначена відповідачем у наданій суду під час розгляду цієї справи довідці №21ф82 від 27.04.2023р. / а.с. 63 том 1/ та з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., правильно визначив суму, що підлягає стягненню у розмірі 36121,2 грн..

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Щодо правильності вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат, які були понесені позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. / а.с.164-175 том 1/.

То колегія суддів вважає, що задовольняючи частково заявлені позивачем позовні вимоги суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 134 КАС України застосував принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та змістом виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на їх виконання та обґрунтовано стягнув з відповідача ( за рахунок його бюджетних асигнувань) на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000грн.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення про часткове задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 18.10.2023р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду цієї адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, і тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023р. у справі №160/7851/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.02.2024р.

Головуючий - суддяА.О. Коршун

суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова