Справа № 367/9320/23

Провадження №3/367/83/2024

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 січня 2024 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В., розглянувши матеріали, які надійшли від ВП № 1 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.173-2 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №917512 від 27 жовтня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 20 жовтня 2023 року о 08 години 20 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 економічного характеру, а саме виганяв її з будинку в якому спільно проживають.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, посилаючись на те, що відомості викладені в протоколі отримані без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та не відповідають дійсності, пояснив, що його колишня дружина постійно викликає поліцію без достатніх для того причини. Так, 20 жовтня 2023 року він почав розмову про переїзд колишньої дружини, запропонував подивитися варіанти житла, куди б вона могла переїхати разом з їх спільною дитиною та своєю матір`ю, оскільки він вже одружений з іншою жінкою та вважає, що вони не зможуть всі разом жити в його будинку, проте, ОСОБА_2 після його пропозиції не сказавши ні слова вийшла до іншої кімнати, а через деякий час приїхали працівники поліції.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Волощук В.В. в судовому засіданні просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, пояснив, що зранку 20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 з дружиною Аллою пив на кухні каву. Його колишня дружина ОСОБА_3 , також зареєстрована та проживає в цьому будинку. Будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві часткової власності та іншим співвласникам. У серпні 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розлучились. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишилась проживати в цьому будинку. ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_6 переїхати в окрему квартиру та з теперішньою дружиною показали цю квартиру, на що ОСОБА_3 викликала поліцію. Стверджував, що ніякого тиску ОСОБА_1 не здійснював та жодного слова про те, що ОСОБА_4 ображав ОСОБА_5 чи дитину (сина) нецензурною лайкою, чи викидав її речі з дому в поясненнях ОСОБА_4 немає. В поясненнях ОСОБА_7 також жодного слова про те, яким чином ОСОБА_4 здійснював домашнє насильство щодо неї та дитини також немає. Наголосив, що в своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 зазначає «20.10.2023 року близько 8.25 год. у мене виник конфлікт з моїм колишнім чоловіком ОСОБА_8 з приводу того, що він пропонує мені поїхати з дому та почати знімати квартиру для проживання, а сам хоче залишитись в своєму будинку, також тисне на дитину», крім пояснень ОСОБА_5 , більше жодного слова, навіть в протоколі, про те, що ОСОБА_4 тисне на дитину немає. Інших доказів вчинення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП до матеріалів справи не надано. Додає, що обвинувачення ОСОБА_1 не може будуватися лише на поясненнях ОСОБА_2 , але інших належних та допустимих доказів спричинення останній шкоди внаслідок економічного та психологічного насильства в матеріали справи не надано, крім того, матеріалами справи не підтверджено, які саме дії ОСОБА_1 підпадають під дії, визначенні як домашнє насильство, чи настали фізична, психологічна чи економічна (матеріальна) шкода, яка була чи могла бути завдана потерпілій, якщо так, то яка саме ця шкода. Додає, що ОСОБА_9 своєї вини не визнає та стверджує, що будь - якого правопорушення відносно своєї колишньої дружини не вчиняв, між сторонами була лише розмова.

Потерпіла ОСОБА_2 , в судовому засіданні пояснила, що з 2009 року вона та її син зареєстровані та постійно проживають в будинку АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу, з вересня 2023 року її колишній чоловік ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_10 неодноразово намагалися виселити її з квартири. Так, вранці 20.10.2023 року, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , вона на кухні готувала сніданок, в цей час на кухню зайшли ОСОБА_1 та ОСОБА_10 і почали в черговий раз в наполегливій формі вимагати виселитись разом із сином з будинку. Вони продемонстрували відео квартири, яку вона, за їх твердженням, повинна орендувати і куди вони невідкладно вивезуть її та сина речі на що вона в черговий раз відповіла, що виселятись не буде, оскільки іншого житла на праві власності чи користування ні вона, ні її малолітній син не мають, тому виселятись їм немає куди, а оплачувати оренду квартири в неї немає можливості. Однак, ОСОБА_1 продовжував наполягати на її та їх сина виселенні. Стверджувала, що їх погрози вивезти її речі без її на те згоди до продемонстрованої квартири вона сприймала як реальні, оскільки дії ОСОБА_1 були навмисними та направлені на те, щоб під його натиском вона не витримала і виселилась з будинку, але їй немає куди виселятись, бо іншого житла вона не має. Зазначає, що реального опору колишньому чоловікові та його дружині у перевезенні речей з дому та їхнього з сином виселенню, вона чинити не зможе, то почала телефонувати знайомим і адвокату, намагаючись отримати консультацію, щодо подальших її дій. В подальшому викликала поліцію, якою був складений протокол про адміністративне правопорушення. Неправомірними діями ОСОБА_1 завдав їй шкоди психічному її здоров`ю.

Представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Бойчук Н.П. в судовому засіданні просила притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та зазначила, що обставини викладені в протоколі відповідають дійсності, та наполегливі спроби ОСОБА_1 виселити ОСОБА_2 з будинку завдають останній економічну та психологічну шкоду.

Дослідивши матеріали справи, а також вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника, пояснення ОСОБА_2 та її представника, суд приходить до висновку про відсутність доказів на підтвердження факту, який би свідчив про вчинення ОСОБА_1 20 жовтня 2023 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, та вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до вимогст.9 КУпАПадміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 251 КУпАПвстановлено, що доказамив справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ізст.252 КУпАПорган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто передбаченої нормами права сукупності об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення, що включає в себе: а) об`єкт; б) об`єктивну сторону; в) суб`єкт; г) суб`єктивну сторону.

Об`єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно пунктів 14, 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, а фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди.

Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі словесні образи, погрози, приниження тощо спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

Отже, домашнє насильство є правопорушенням із матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків у виді шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставини.

Так, у справах про психологічне домашнє насильства обов`язково необхідно встановлювати які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.

З урахуванням викладеного, дії визначені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону (психологічне насильство) становлять склад правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, лише за умови, що внаслідок їх вчинення така шкода настала (що може підтверджуватись відповідними медичними документами, висновком експерта). В іншому ж випадку (за відсутності таких даних) доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов`язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи).

Нормамист.278 КУпАПна орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, у тому числі суд першої інстанції, покладений обов`язок на стадії підготовки справи для розгляду перевірити питання, перелічені у цьому законі. Одне з таких питань це питання правильності складання протоколу та інших матеріалів справи.

Згідно з положеннями ч.1ст.256 КУпАПу протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.

Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.

Умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення це сукупність встановлених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об`єкт, об`єктивну і суб`єктивну сторони та суб`єкта правопорушення.

Натомість, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

Як видно із матеріалів справи ОСОБА_2 20 жовтня 2023 року звернулася до ВП № 1 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області із заявою про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 917512 від 27 жовтня 2023 року зазначено, що 20 жовтня 2023 року о 08 години 20 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 економічного характеру, а саме виганяв її з будинку в якому спільно проживають. До заяви також долучено пояснення ОСОБА_2 в яких вона вказує, що 20 жовтня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , у неї з її колишнім чоловіком виник конфлікт на підставі того, що останній пропонує їй поїхати з будинку та винаймати собі окреме житло для проживання, а сам хоче залишитися в своєму будинку.

Судом також в судовому засіданні було досліджено відеоматеріали, долучені особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та потерпілою особою ОСОБА_2 з яких видно, що конфлікти між ОСОБА_1 , його дружиною ОСОБА_11 та ОСОБА_2 носять систематичний характер та пов`язані із недосягненням даними особами компромісу, щодо порядку користування житловим будинком, в якому всі разом проживають. Однак, вказані відеозаписи не підтверджують факту того, що ОСОБА_1 20 жовтня 2023 року о 08 годині 20 хвилин намагався виселити ОСОБА_2 з будинку, натомість встановлено, що 20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_2 переїхати до іншого житла та демонстрував відео квартири, до якої пропонував ОСОБА_2 переїхати.

Відповідно до протоколу прийняття заяви ОСОБА_2 про вчинення правопорушення від 20 жовтня 2023 року та письмових пояснень від 20 жовтня 2023 року, 20 жовтня 2023 року о 08 годині 25 хвилин у неї з ОСОБА_1 виник конфлікт з приводу того, що останній пропонував їй переїхати з будинку та винаймати квартиру.

На переконання суду, висловлена ОСОБА_1 пропозиція, щодо оренди житла потерпілою не є безпосередньо виселенням, як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

Фактичноєдиним доказом у справі є протокол про адміністративне правопорушення, який сам по собі, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінністатті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені задопомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.

Без засвідчення фактів, які зазначені у протоколі про адміністративні правопорушення, показами не зацікавлених осіб, понятих, свідків, притягнення до адміністративної відповідальності неприпустимо.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Матеріали адміністративної справи не містять беззаперечних доказів щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.173-2 КУпАП.

Згідно пункту 4Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті1,3, частина друга статті19 Основного Закону України).Конституція Українивизначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України(частина перша статті 64).

У відповідності до п. 4.1Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно дост.245 КУпАПзавданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ч.2ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею62 Конституції Українирегламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповіднодоп.39постановиВерховногоСудувід 08.07.2020р.у справі №463/1352/16-а,в силупринципуневинуватості, що підлягаєзастосуваннюу справахпро адміністративні правопорушення, всі сумнівищодо подіїпорушеннята винності особи, щопритягуєтьсядовідповідальності, тлумачяться наїї користь.Недоведеніподія та винаособи маютьбути прирівнянідо доведеності невинуватості цієї особи.

Зміст загальноприйнятогоєвропейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року,полягаєв тому,щодоказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Упостановівід21 січня2020року(справа№ 754/17019/17) Верховний Судзазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до п.1 ч.1ст.247 КУпАПпровадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суддя зауважує, що не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм закону.

Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.173-2 КУпАП, оскільки не доведено належними та допустимими доказами, що 20 жовтня 2023 року о 08 годині 20 хвилин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство економічного характеру, а саме виселяв колишню дружину з будинку.

За таких обставин, вважаю за необхідне провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП.

Керуючись ст. ст.173-2, п. 1 ч. 1 247,284 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в :

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст. 173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1ст.247 КУпАПу зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Кравчук