Номер провадження: 22-ц/813/6636/23

Справа № 522/8303/22

Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Шенцевої О.П. 23 травня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено до Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 1-8, 180-182, 188-190, 205-208).

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він працював з 14 липня 2021 року на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України.

З 21 лютого 2022 року позивач перебував у відпустці та знаходився в м. Стамбул, Туреччина. 24 лютого 2022 року він повинен був повертатися літаком до м. Одеса. Проте, в результаті воєнних дій в Україні всі перельоти до України та з України були відмінені з 24 лютого 2022 року. Тому ОСОБА_1 змушений був замінити квиток до м. Будапешт, Угорщина. Загроза життю та здоров`ю позивача внаслідок проведення бойових дій, як безпосередньо в м. Охтирка так і взагалі в Україні змусили його залишитися за кордоном, за межами України. У м. Будапешт ОСОБА_1 знаходиться до цього часу в евакуації.

18 квітня 2022 року на свій телефонний номер позивач отримав копію наказу №36-ОД «Про припинення простою заступнику генерального директора». В наказі зазначено: ознайомити з даним наказом ОСОБА_1 , який перебуває у простої, будь-яким можливим способом: електронною поштою, телефоном, за допомогою сервісів «Viber», «Telegram». 18 квітня 2022 року позивач направив у відповідь службову записку, в якій зазначив, що згідно наказу № 36-ОД від 18 квітня 2022 року не має фізичної та фінансової можливості прибути у м. Охтирку у зв`язку з воєнним станом та тим, що знаходиться в евакуації.

06 червня 2022 року по сервісу «WhatsApp» на свій телефонний номер ОСОБА_1 отримав копію наказу т.в.о. генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» від 06 червня 2022 року №39-к «Про звільнення заступника генерального директора». В наказі вказано: «Застосувати за порушення трудової дисципліни до ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням поза межами робочого місця та відмови приступити до своїх обов`язків, відсутності на роботі 17 днів, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Звільнити заступника генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Немченка М.В. з роботи 06 червня 2022 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за прогул. Компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 03 календарних дні, за період роботи з 14 липня 2021-06 червня 2022 року (12 календарних днів використано). Бухгалтерії ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» здійснити всі розрахунки з ОСОБА_1 згідно із законодавством».

Позивач вважав, що звільнення його з посади заступника генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» є незаконним, а наказ т.в.о. генерального директора від 06 червня 2022 № 39-к повинен бути скасованим в судовому порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної уваги службовій записці позивача від 18 квітня 2022 року, в якій останній зазначив, що не має фізичної та фінансової можливості прибути у м. Охтирка у зв`язку із воєнним станом та тим, що ОСОБА_1 знаходиться в евакуації. Загроза життю та здоров`ю позивача внаслідок проведення бойових дій як безпосередньо у м. Охтирка, так і взагалі в Україна, змусили його залишитися за кордоном, у м. Будапешт. Тобто, поважною причиною відсутності апелянта сталі як бойові дії, так і відсутність коштів для прибуття.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» відноситься до сфери управління Державного агентства резерву України, форма власності державна. Власником підприємства є держава.

Згідного п. 2.1 Статуту, метою діяльності Підприємства є одержання прибутку на основі здійснення господарської діяльності, задоволення державних та суспільних потреб у державному матеріальному резерві та потреб споживачів на продукцію, роботи і послуги.

Законом України «Про державний матеріальний резерв» встановлюється, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно ст. 3 вказаного Закону, Державний резерв призначається для: забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

З даних трудової книжки та кадрових наказів Державного Підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки заступника генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» з 14 липня 2021 року, а з 05 жовтня 2021 року, згідно наказу № 127-К, позивач призначений на посаду заступника генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів».

Згідно Посадової інструкції заступника генерального директора, до завдань та обов`язків ОСОБА_1 входило: планування та координація забезпечення підприємства якісним зерном; забезпечення ефективної роботи підприємства; виконання соціально-побутових питань підприємства; розроблення планів діяльності комбінату; організація ефективної прибуткової роботи комбінату згідно з плановими завданнями та укладеними договорами, вчасного відвантаження споживачам та інші обов`язки передбачені розділом 2 зазначеної посадової інструкції.

З наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 № 90-к від 13 липня 2021 року вбачається наступні умови роботи останнього: тривалість робочого дня (тижня) 3 робочих дні по 8 годин; вихідні дні четвер, п`ятниця, субота, неділя. Своїм підписом у вказаному наказі ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з умовами праці та внутрішнім трудовим розпорядком. Таким чином, для позивача було встановлено неповний робочий тиждень 3 робочих дні по 8 годин.

Наказом № 11-В про надання відпустки за період роботи з 14 липня 2021 року по 13 липня 2022 року позивачу було надано відпустку з 21 лютого 2022 року по 04 березня 2022 року.

Наказом № 35-ОД від 24 лютого 2022 року було оголошено простій на підприємстві, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації. Згідно зазначеного наказу, під час простою працівники звільняються від обов`язку бути присутніми на робочих місцях, віддалених робочих місцях і на робочих місцях в офісі, а працівникам, які перебувають в щорічній відпустці та відпустці без збереження заробітної плати, оголошено простій в перший день після закінчення відпустки, який повинен бути першим днем роботи.

18 квітня 2022 року по сервісу «WhatsApp» позивач отримав копію наказу т.в.о. генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» від 18 квітня 2022 року № 36-ОД «Про припинення простою заступнику генерального директора ОСОБА_1 з 19 квітня 2022 року.

18 квітня 2022 року ОСОБА_1 направив у відповідь службову записку, в якій зазначив, що згідно наказу № 36-ОД від 18 квітня 2022 року не має фізичної та фінансової можливості прибути у м. Охтирка у зв`язку із воєнним станом та тим, що знаходиться в евакуації.

Наказом ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» № 40-ОД від 10 травня 2022 року скасовано наказ № 35-ОД від 24 лютого 2022 року, припинено дію простою всім працівникам ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» з 11 травня 2022 року.

17 травня 2022 року наказ № 40-ОД від 10 травня 2022 року «Про припинення простою» було надіслано на сервіс «Telegram», але ОСОБА_1 на роботі так і не з`явився.

Згідно листа ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» № 172 від 01 червня 2022 року, позивачу запропоновано дати пояснення з приводу відсутності на роботі в ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» будь-яким можливим способом. Пояснень ОСОБА_1 не було надано.

Роботодавцем позивачу було роз`яснено положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 року № 481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану», крім того зазначено, що місто Охтирка не перебуває в зоні бойових дій, Сумська область повністю звільнена від окупантів, а всі працівники Підприємства знаходяться на робочих місцях. Вказано, що підприємство зобов`язано працювати для забезпечення державних та суспільних потреб на період війни, на що ОСОБА_1 ніяк не відреагував.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 не виходив на роботу 27 квітня 2022 року, 02 травня 2022 року, 03 травня 2022 року, 04 травня 2022 року, 10 травня 2022 року, 11 травня 2022 року, 16 травня 2022 року, 17 травня 2022 року, 18 травня 2022 року, 23 травня 2022 року, 24 травня 2022 року, 25 травня 2022 року, 30 травня 2022 року, 31 травня 2022 року, 01 червня 2022 року, 06 червня 2022 року, а загалом був відсутній на роботі 17 днів.

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі зафіксовано в актах відсутності на робочому місці (на роботі), які підписані працівниками Підприємства.

Крім того, відсутність на роботі позивача відображено в табелях використання робочого часу за звітні періоди з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року та з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року.

Як вбачається з доповідної записки від 06 червня 2022 року, складеної інспектором з кадрів Гільовою Л.С. та поданої т.в.о. генерального директора ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Батєньову Ю.І., заступник генерального директора підприємства Немченко М.В. з 27 квітня 2022 року по 06 червня 2022 року був відсутній на робочому місці (роботі) без поважних причин, крім того позивачем не було надано пояснень з приводу відсутності на роботі. До доповідної записки було додано: акти про відсутність на робочому місці позивача в кількості 17 штук; акт про направлення позивачу листа за допомогою сервісів «Viber», «Telegram», «WhatsApp» щодо надання ним пояснення з приводу відсутності його на роботі.

У зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі 17 днів, враховуючи його перебування поза межами робочого місця та відмови приступити до виконання посадових функцій, керівництвом було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 , згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з урахуванням ст. ст. 147-149 КЗпП України, що було оформлено наказом № 39-К від 06 червня 2022 року.

Згідно наказу №41-К від 07 червня 2022 року були внесені зміни до наказу № 39-К від 06 червня 2022 року в п. 3, щодо нарахування компенсації за невикористану щорічну відпустку за 7 календарних днів.

06 червня 2022 року ОСОБА_1 на його поштову адресу направлено лист №189 в якому вказано про звільнення позивача та запропоновано йому прибути до Підприємства для отримання оригіналу трудової книжки. Також запропоновано, у разі неможливості особисто отримати оригінал трудової книжки, надати згоду на пересилання трудової книжки за зазначеною позивачем адресою.

Вказаний лист та наказ про звільнення направлені на адресу реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , що підтверджується описом вкладення у лист № 4270602767967.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що жодних розпорядчих документів, які б встановлювали інший режим роботи для ОСОБА_1 на підприємстві, не приймалося.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що у позові не зазначені конкретні поважні причини неможливості прибути на Підприємство з 19 квітня 2022 року, а зазначені лише загальні факти, що в країні тривають бойові дії, та, що до 27 березня 2022 тривали бої на підступах до м. Охтирка.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпПУкраїни, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, у п. 4 ст. 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20.

У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що загроза його життю та здоров`ю внаслідок проведення бойових дій як безпосередньо у м. Охтирка, так і взагалі в Україні, змусили його залишитися за кордоном, у м. Будапешт

Однак, у офіційних джерелах (https://www.unian.ua/war/sumsku-oblast-povnistyu-zvilnili-vid-okupantiv-novini-vtorgnennya-rosiji-v-ukrajinu 11777457.html) Сумської обласної військової адміністрації зазначено, що 08 квітня 2022 року Сумську область повністю звільнили від російських окупантів, про що заявив очільник обласної військової адміністрації.

Таким чином, станом на момент, коли позивач повинен був прибути на роботу і до 06 червня 2022 року обстрілів у м. Охтирка не відбувалося, а з 01 квітня в громадах Сумської області, зокрема в містах Охтирка, Тростянець, а також в інших населених пунктах Охтирського району, які були в зоні бойових дій, розпочато розмінування територій.

Колегія суддів враховує, що необхідність виконувати свої трудові обов`язки працівниками державних підприємств в умовах воєнного стану закріплено нормативними актами, прийнятими в цей період, зокрема, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 року № 481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» встановлює, що у разі перебування працівників суб`єкта господарювання в робочий час поза межами робочого місця в Україні, без рішення, зазначеного в абз. 1 п. 1 цієї постанови, або перебування в робочий час за кордоном, за винятком перебування у відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону. Установити, що на період воєнного стану для працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки (далі - суб`єкт господарювання) за рішенням виконавчого органу або керівника суб`єкта господарювання може запроваджуватися дистанційна робота за наявності організаційної і технічної можливості для виконання їх обов`язків (п. 1 зазначеної постанови).

Як вірно зазначено у оскаржуваному судовому рішенні, ОСОБА_1 не надано належних доказів, що саме стало причиною неможливості прибути до м. Охтирка та виконувати свою роботу з 19 квітня 2022 року, адже Сумщина з того часу була повністю звільнена, та у позивача була можливість прибути в м. Охтирка, оскільки дорога з м. Одеси до м. Охтирка є відносно безпечною (не враховуючи ракетні обстріли, які вражають всю країну), відсутні будь-які війська агресора впродовж слідування маршрутом, а у м. Охтирка відсутня небезпека потрапити в зону бойових дій чи піддатись артилерійському обстрілу.

Між самим фактом воєнного стану та відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці повинен існувати зв`язок, а саме те, що через воєнний стан (бойові дії) у нього вимушено не було можливості з`явитися на роботі, і це відбулося незалежно від волі й бажання.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не було надано обґрунтованих доказів причини не з`явлення на роботу протягом тривалого часу - трьох місяців, та доказів того, які саме заходи вживались апелянтом для прибуття на роботу.

При цьому, обов`язок доказування фактів винного вчинення при вирішенні трудових спорів покладений на роботодавця. В свою чергу, обов`язок доводити поважність причини відсутності на роботі покладений на працівника.

Стаття 139 КЗпП України передбачає, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Таким чином, трудове законодавство зобов`язує роботодавця перед прийняттям рішення про застосування до працівника дисциплінарного стягнення, ініціювати питання щодо відібрання у такого працівника відповідних пояснень, що стосуються порушення останнім трудової дисципліни.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 341/1751/17 зазначено, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що керівництво ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів» намагалося зв`язатися з позивачем, телефонуючи йому, проте ОСОБА_1 не відповідав на дзвінки, після чого, відповідачем було складено акт від 01 червня 2022 року, який підтверджує, що 01 червня 2022 року з телефону старшого інспектора з кадрів ОСОБА_2 за допомогою сервісів «Viber», «Telegram», «WhatsApp» позивачу був направлений лист № 172 від 01 червня 2022 року, із пропозицією надати пояснення з приводу відсутності його на роботі.

Згідно ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як: догана; звільнення.

При цьому накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним у разі, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати: ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що, обираючи вид стягнення відносно ОСОБА_1 , роботодавцем, при визначенні ступеню тяжкості вчиненого проступку та можливості настання наслідків, було враховано, що ОСОБА_1 є заступником генерального директора ДП ««Viber», «Telegram»», який організовує ефективну роботу підприємства, забезпечує його продовольством та організовує виробництво на виконання вимог споживачів щодо продукції, яка виробляється на підприємстві. Тобто, вказана посада є критично важливою для забезпечення належної діяльності державного підприємства, особливо у період воєнного стану.

При цьому ОСОБА_1 не надано жодного доказу поважності причин неприбуття до місця роботи у ДП ««Viber», «Telegram»», та не надано пояснень з приводу прогулів, що свідчить про те, що відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, а також похідної від них вимоги - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Необгрунтованими є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що поважною причиною відсутності апелянта сталі як бойові дії, так і відсутність коштів для прибуття.

Колегія суддів зазначає, що вказані причини не можуть бути визнані судом поважними, оскільки, як вже вказувалось вище, бойові дії не ведуться у м. Охтирка з квітня 2022 року. Крім того, жодних письмових доказів відсутності у апелянта грошових коштів для повернення в Україну останнім не надано, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 тривалий час - півтора роки має фінансову можливість проживати у м. Будапешт.

Також, колегія суддів враховує, що Розділом ІІІ Посадової інструкції заступника генерального директора ДП визначені права заступника директора, зокрема: приймати участь в проектуванні рішень керівництва комбінату, що стосується діяльності підприємства; має право першого підпису всіх видів господарсько-фінансових документів.

Тобто, керівна посада ОСОБА_1 є критично важливою для функціонування та забезпечення господарської та фінансової діяльності підприємства, у зв`язку із чим тривалий невихід останнього на роботу може призвести до порушення діяльності державного підприємства, що є неприпустимим, особливо у період дії воєнного стану.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 27 грудня 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе