ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 р. Справа № 440/4057/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 16.08.23 по справі № 440/4057/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі ГУНП в Полтавській області, відповідач), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Полтавській області № 110 о/с від 01.03.2023;

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваного наказу ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с про звільнення зі служби в поліції позивача, як такого, що прийнято відповідачем за відсутності обставин, передбачених п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (до лав Збройних Сил України ОСОБА_1 була прийнята під час вимушеного прогулу, що був зумовлений попереднім незаконним звільненням), та з порушенням норм трудового законодавства.

Пояснила, що наказом № 365 від 23.03.2022 її було звільнено зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, проте вважаючи таке звільнення протиправним позивач оскаржила його до Полтавського окружного адміністративного суду в межах адміністративної справи № 440/4692/22, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції ГУНП в Полтавській області. Разом з цим, під час розгляду вказаної адміністративної справи №440/4692/22, на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 ОСОБА_1 було призвано на службу у Збройні Сили України, у зв`язку з чим, Головне управління Національної поліції в Полтавській області повторно звільнило позивача зі служби в поліції, мотивуючи таке звільнення переходом у встановленому порядку на роботу до іншого міністерства і відомства, а саме: призову її на службу у Збройні Сили України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі № 440/4057/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 01.03.2023 № 110о/с.

Поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 02.03.2023.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 02.03.2023 допущено до негайного виконання.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 по справі № 440/4057/23 і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність оскаржуваного наказу з огляду на те, що жодною нормою чинного законодавства не передбачена можливість одночасного несення військової служби та служби в органах поліції, а тому в силу приписів ч. 6 ст. 59 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та які перебувають на військовому обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції на спеціальному обліку. Одночасне проходження служби у поліції та військової служби є неможливим.

Враховуючи, що на момент поновлення позивача на службі в поліції ОСОБА_1 проходила військову службу, а правові підстави для переведення її з військової служби на службу до органів Національної поліції відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) були відсутні, останню було правомірно звільнено зі служби за п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Також зауважив, що поліцейській не може під час проходження служби займатись іншою оплачуваною діяльністю, крім науково педагогічної, наукової або творчої, разом з цим, позивач зарахована до списків Військової частини НОМЕР_1 на всі види грошового забезпечення, що порушує вимоги ст. 66 Закону № 580-VIII. Крім того, зазначаючи про бажання проходити службу в ГУНП в Полтавській області позивач не вчиняє жодних дій для припинення військової служби.

Висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням передбачених ст. 119 КЗпП України та Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вважає таким, що зроблено при неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися нормами спеціального законодавства, а саме Закону № 580-VIII, яким встановлено окрему підставу для звільнення зі служби в поліції у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

З огляду на те, що станом на 01.03.2023 ОСОБА_1 вже проходила військову службу, а будь-яких відомостей щодо незгоди з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2022 № 2 від позивача не надходило, зазначив про безпідставність посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України щодо отримання згоди на переведення від ОСОБА_1 .

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 13.04.2018 проходила службу в органах Національної поліції, зокрема з 04.02.2021 - на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління ГУНП в Полтавській області (а.с. 50-54).

Наказом ГУНП в Полтавській області від 01.04.2022 №154 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 01.04.2022 за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) (а.с. 55).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 у справі №440/4692/22 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Полтавській області від 01.04.2022 №154о/с.

Поновлено ОСОБА_1 з 02.04.2022 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області;

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 02.04.2022 ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області (а.с. 69-73).

На виконання цього судового рішення відповідач 01.03.2023 видав наказ № 108о/с про поновлення ОСОБА_1 з 02.04.2022 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області (а.с. 56).

Поряд з цим, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2022 № 2 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" з 01.12.2022 прийнято на військову службу до Збройних Сил України та зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду офіцера-психолога управління військової частини (а.с. 60).

Враховуючи вищевказані обставини, наказом ГУНП в Полтавській області від 01.03.2023 № 110 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 01.03.2023 за пунктом 8 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) (а.с. 57).

Не погодившись із наказом про звільнення її зі служби в поліції, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що призов (прийняття) на військову службу позивача під час мобілізації, на що посилається відповідач, як на підставу звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), а тому і не може бути обставиною, з настанням якої припиняється служба в поліції згідно з п.8 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII.

При цьому, судом враховано, що ОСОБА_1 прийнята на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, отже, на неї поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП, зокрема, в частині збереження на період проходження військової служби місця роботи та посади у ГУНП в Полтавській області, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУНП в Полтавській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Як наслідок, в якості способу захисту порушеного права позивача судом обрано скасування наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 01.03.2023 № 110о/с та поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 02.03.2023.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону № 580-VIII.

Положеннями частини першоїстатті 3 Закону № 580-VIIIзакріплено, що у своїй діяльності поліція керуєтьсяКонституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Разом з цим, відповідно до Конституції України, зокрема статті 65, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2322-ХІІ, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною 1 статті 53 і частиною 2 статті 57 Закону України «Про освіту», частинами 2 статті 44, частиною 1 статті 54 і частиною 3 статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною 2 статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Оцінюючи правомірність наказу про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 8 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, колегія суддів враховує, що норми Закону № 580-VIII та інші спеціальні нормативно-правові акти, які регламентують діяльність поліції, не визначають порядку переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі і у поліції, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних відносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (зокрема, постанови від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 12.06.2023 у справі №560/10571/21).

Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються КЗпП України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як передбачено статтею 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

При цьому нормами Закону № 580-VIIІ не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

Колегією суддів встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач була призвана на військову службу на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому на неї поширювалися гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, що дозволяє дійти висновку про відсутність підстав у ГУНП в Полтавській області у спірних правовідносинах звільняти ОСОБА_1 зі служби в поліції, у тому числі на підставі пункту 8 частини 1 статті 77 Закону.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, призов на військову службу під час мобілізації та проходження військової служби у Збройних Силах України не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається відповідач, як на підставу звільнення ОСОБА_1 , та відповідно не є порушенням обмеження, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ з частини третьої статті 119 КЗпП виключено формулювання про збереження заробітної плати за середнім заробітком для військовослужбовців, що свідчить про те, що позивач не отримує заробітної плати за службу у поліції.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, відповідачем як у суді першої так і у суді апеляційної інстанції не доведено правомірності винесення оскаржуваного наказу від 01.03.2022 № 110 о/с.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ з частини третьої статті 119 КЗпП виключено формулювання про збереження заробітної плати із середнім заробітком для військовослужбовців, тобто на теперішній час для військовослужбовців передбачено лише збереження місця роботи і посади, а тому враховуючи проходження на даний час ОСОБА_1 військової служби, відсутні підстави для стягнення з ГУНП в Полтавській області середнього заробітку на користь позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 01.03.2023 № 110о/с та поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору публічного порядку відділу превенції Полтавського районного управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 02.03.2023.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 по справі № 440/4057/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін