ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.11.2023Справа № 910/10901/23
За позовом Національного банку України
до Державної іпотечної установи
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Кабінет Міністрів України
2. Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія»
3. Міністерство економіки України
про стягнення 6.342.159,69 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача Лантух Є.С., самопредставництво
від відповідача Тодосієнко В.М., адвокат за довіреністю № 2867/15/1 від 21.12.2022
Качан В.В., адвокат за довіреністю № 2862/15/1 від 21.12.2022
від третьої особи-1 Шокун О.В., самопредставництво
від третьої особи-2 Блиндар В.С., самопредставництво
від третьої особи-3 не з`явився
СУТЬ СПОРУ:
07.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Національного банку України до Державної іпотечної установи про стягнення 6.342.159,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 910/10721/21 встановлено порушення відповідачем зобов`язань та стягнуто заборгованість в сумі 36.702.149,12 грн по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали позивачу, а також нараховані інфляційні втрати і 3% річних за період з 19.11.2020 по 18.10.2021. Оскільки сплата відсоткового доходу за 14% період за облігаціями здійснена відповідачем лише 26.05.2022, позивач, враховуючи ч. 2 ст. 625 ЦК України звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 6.342.159,69 грн, з яких 5.681.521,01 грн інфляційних втрат та 660.638,68 грн 3% річних за прострочення сплати відповідачем відсоткового доходу по 14% періоду за облігаціями (серії ВЗ) UA4000178446, в кількості 9.464 штук за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/10901/23; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.08.2023.
10.08.2023 від відповідача на адресу електронної пошти суду надійшов відзив на позовну заяву.
21.08.2023 від відповідача на адресу електронної пошти суду надійшли клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» та Міністерство економіки України.
22.08.2023 позивачем до суду подано відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/10901/23 на 30 (тридцять) днів; відкладено підготовче засідання на 19.09.2023; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України (третя особа - 1); Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» (третя особа - 2) та Міністерство економіки України (третя особа - 3).
18.09.2023 третьою особою-2 на адресу електронної пошти суду подано пояснення по справі.
18.09.2023 представником третьої особи-2 Зайончковською В.В. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про вступ у справу як представника.
18.09.2023 третьою особою-2 через підсистему «Електронний суд» подано пояснення по справі.
19.09.2023 у підготовчому засіданні відповідно до ст.183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.10.2023.
21.09.2023 третьою особою-1 до суду подано заяву про надання матеріалів справи для ознайомлення. 21.09.2023 представник третьої особи-1 ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника третьої особи-1.
03.10.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.10.2023.
03.10.2023 третьою особою-1 до суду подано пояснення по справі.
19.10.2023 позивачем через підсистему «Електронний суд» подано пояснення по справі.
23.10.2023 від відповідача на адресу електронної пошти суду надійшли заперечення на пояснення позивача.
24.10.2023 представником третьої особи-2 Зайончковською В.В. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про вступ у справу як представника.
24.10.2023 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про залишення без розгляду поданих відповідачем на адресу електронної пошти суду заперечення на пояснення позивача.
Позивач в судовому засіданні 24.10.2023 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 24.10.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Третя особа-1, третя особа-2 та третя особа-3 в судовому засіданні 24.10.2023 проти задоволення позовних вимог заперечували повністю.
24.10.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.11.2023.
06.11.2023 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення по справі та клопотання про долучення доказів надіслання їх третій особі-1.
07.11.2023 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.11.2023.
У судовому засіданні 21.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
12.09.2014 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (позичальник) укладено кредитний договір № 42 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит на суму 960.000.000,00 грн на строк з 12.09.2014 по 09.09.2016 включно з терміном освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 18,75 %.
12.09.2014 в забезпечення виконання позичальником зобов`язань (основного зобов`язання, сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов`язань) за Кредитним договором, між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір застави облігацій Державної іпотечної установи № 42/ДІУ (далі - Договір застави).
Згідно з пунктом 1.2 Договору застави Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» передало в заставу позивачу облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 1.270.000.000,00 грн, які мають наступні характеристики: облігації Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 10 000 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100.000,00 грн, балансова вартість за 1 штуку - 101.926,03 грн, з датою погашення - 18.11.2020, та облігації Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, номінальна вартість за 1 штуку - 100.000,00 грн, балансова вартість за 1 штуку - 101.926,03 грн, з датою погашення - 15.12.2020.
Означеним пунктом Договору застави також передбачено, що за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, уключаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню та інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця в повному обсязі.
У квітні 2017 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет застави (цінні папери) за Договором застави, а саме: облігацій Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020 та облігацій Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020 шляхом передачі у власність позивача предмета застави, а також до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про зобов`язання направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказ із рахунку в цінних паперах № 300996-UA40004287 , який належить Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк», на рахунок позивача № 100016-UA30100016 , відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, вищенаведених облігацій Державної іпотечної установи вартістю 281.765.059,95 грн без ПДВ та 642.342.693,60 грн без ПДВ відповідно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/6514/17 вимоги Національного банку України залишено без задоволення.
У той же час ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 910/6514/17, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020, затверджено мирову угоду між сторонами вказаної справи, відповідно до умов якої між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Національним банком України досягнуто згоди щодо звернення стягнення на облігації з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, передані в заставу за Договором застави, у кількості, необхідній для погашення заборгованості за кредитом по Кредитному договору в повному обсязі, а саме: звернення стягнення на 9464 штуки облігацій позивача (серія В3) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020). Разом із тим, залишок облігацій Державної іпотечної установи з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, загальною кількістю 536 штук (дата погашення - 18.11.2020) та з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178453, загальною кількістю 2700 штук (дата погашення - 15.12.2020) підлягатимуть розблокуванню Національним банком на рахунку АТ «Дельта Банк». Крім того, означеною ухвалою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/6514/17 визнано нечинним, а провадження у справі № 910/6514/17 - закрито.
На виконання вищевказаної мирової угоди 21.11.2019 наведені облігації серії В3 з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020) вибули із власності АТ «Дельта Банк» та були перераховані з рахунків, відкритих для АТ «Дельта Банк», на рахунки Національного банку України як нового власника цих облігацій, а заборгованість АТ «Дельта Банк» перед Національним банком України за Кредитним договором - погашена у повному обсязі за рахунок предмету застави (облігацій) за Договором застави.
Умови обігу облігацій визначені у проспекті емісії облігацій «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3» Державної іпотечної установи 5.000.000.000,00 грн, 2013 рік (далі - Проспект).
Відповідно до пункту 4.5 Проспекту власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення; отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігацій, що йому належать, після закінчення кожного відсоткового періоду
У липні 2021 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про стягнення 81.625.139,83 грн внаслідок порушення останнім зобов`язань зі сплати відсоткового доходу та погашення облігацій (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали позивачу.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/10721/21 від 21.12.2021 позов задоволено повністю та зокрема стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Національного банку України 36.702.149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України; 1.007.194,99 грн 3% річних, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України; 3.116.470,69 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України.
Рішенням № 910/10721/21 від 21.12.2021 встановлено порушення відповідачем зобов`язань по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 36.702.149,12 грн.
Зі змісту рішення № 910/10721/21 від 21.12.2021 вбачається, що судом задоволено пред`явлені Національним банком України до стягнення інфляційні втрати та 3% річних нараховані за прострочення сплати відсоткового доходу по 14 відсотковому періоду за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що розраховані за період з 19.11.2020 по 18.10.2021.
Постановою Північного апеляційного господарського суду № 910/10721/21 від 21.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 910/10721/21 скасовано частково в частині стягнення 36.702.149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України. В цій частині прийнято нове рішення суду у справі № 910/10721/21, яким в частині стягнення 36.702.149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України провадження у справі № 910/10721/21 закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи у Північному апеляційному господарському суді встановлено, що Державна іпотечна установа 26.05.2022 сплатила на користь Національного банку України 36.702.149,12 грн заборгованості по сплаті відсоткового доходу за 14 відсотковий період за облігаціями (серії В3) UA4000178446 у кількості 9 464 шт., що належали Національному банку України.
Спір виник внаслідок того, що відповідач грошове зобов`язання виконав лише 26.05.2022, в зв`язку з чим за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем за період з 19.10.2021 по 25.05.2022 нараховано 5.681.521,01 грн інфляційних втрат та 660.638,68 грн 3% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 910/12721/21, тому обставини, які були встановлені під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню в межах даної справи.
Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України та іншими актами цивільного законодавства.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:
- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;
- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;
- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Із частини 1 статті 1047 Цивільного кодексу України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.
При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
Частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Стаття 177 Цивільного кодексу України зазначає, що цінні папери наряду з грошима відносять до речей як об`єктів цивільного права.
У статті 194 Цивільного кодексу України міститься визначення поняття цінного паперу. Так, відповідно до зазначеної норми, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
Пунктом 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.
Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок».
У статті 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено такі терміни:
- випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і способу їх емісії;
- емісія - сукупність дій емітента, що провадяться в установленій законодавством послідовності і спрямовані на розміщення емісійних цінних паперів серед їх перших власників;
- обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім договорів, що укладаються у процесі емісії, при викупі цінних паперів їх емітентом та купівлі-продажу емітентом викуплених цінних паперів;
- перший власник - особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андеррайтера;
- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів щодо припинення обігу боргових емісійних цінних паперів, виплати їх власникам номінальної вартості цінних паперів та доходу за такими цінними паперами (якщо це передбачено проспектом емісії цінних паперів) або постачання (надання) товарів (послуг) у строки, передбачені проспектом емісії цінних паперів, та анулювання цінних паперів;
- проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів;
- розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів у визначений проспектом емісії цінних паперів спосіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Учасники фондового ринку - емітенти або особи, що видали неемісійні цінні папери, інвестори в цінні папери, інституційні інвестори, професійні учасники фондового ринку, об`єднання професійних учасників фондового ринку, у тому числі саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку. Емітент - юридична особа, у тому числі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Автономна Республіка Крим або міська рада, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади чи міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за ними перед їх власниками. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
У пункті 2 частини 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.
Згідно з підпунктами «а», «б», «в», «е», «є» пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» до боргових цінних паперів відносяться, зокрема, облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; облігації міжнародних фінансових організацій; облігації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).
Із аналізу зазначених норм Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів; 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями.
При цьому приписи пункту 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України та норми Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» констатують, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.
Отже, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин.
Даної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/10553/18.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.
В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з виконання грошового зобов`язання, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 5.681.521,01 грн інфляційних втрат та 660.638,68 грн 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 25.05.2022.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).
Стаття 599 Цивільного кодексу України говорить про те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Відповідно до ч.ч. п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на 30 діб, який продовжено Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 та № 734/2023 від 06.11.2023 з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб.
Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).»
Враховуючи викладене та те, що між сторонами виникли правовідносини на які поширюються правила позики, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 24.02.2022 по 25.05.2022.
З огляду на викладене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1.602.647,57 грн інфляційних втрат та 386.126,72 грн 3% річних нарахованих за період з 19.10.2021 по 23.02.2022.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Національного банку України.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної іпотечної установи (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) 1.602.647 (один мільйон шістсот дві тисячі шістсот сорок сім) грн 57 коп. інфляційних втрат, 386.126 (триста вісімдесят шість тисяч сто двадцять шість) грн 72 коп. 3% річних, 29.831 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять одну) грн 61 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 11.12.2023.
СуддяВ.В. Сівакова
