Справа № 560/13555/23

РІШЕННЯ

іменем України

27 листопада 2023 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали від 31.07.2023, суд відкрив спрощене провадження без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2022 рік 30 календарних днів чергової оплачуваної відпустки, за 2021 рік у кількості 13 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік у кількості 14 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за період з 2017 р. по 2020 р. та 2022 р., 2023 р. - додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення; 2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2022 рік - 30 календарних днів чергової оплачуваної відпустки, за 2021 рік у кількості 13 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік у кількості 14 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за період з 2017 р. по 2020 р. та 2022 р., 2023 р. - додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що звільнений з служби з 15.03.2023. При цьому, починаючи з 2017 року по день звільнення з військової служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій йому не надавалась, а компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачена. Також, не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток а саме: за 2022 рік - 30 календарних днів чергової оплачуваної відпустки, за 2021 рік у кількості 13 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, за 2022 рік у кількості 14 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки.

08.08.2023 до суду поступив відзив на позовну заяву від 08.08.2023, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до вимог Закону України Про Національну поліцію та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення і лише за основну відпустку. Грошова компенсація за невикористану як основну так і додаткову відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Вказує, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту законодавством не передбачена.

Також, 08.08.2023 до суду поступила заява від 08.08.2023, в якій відповідач просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області без розгляду. Вказує, що позивач звернувся до суду лише 25.07.2023, що підтверджується штампом суду на копії позовної заяви, таким чином позивачем пропущено трьох місячний строк звернення до суду встановлений законодавством.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідачем не надано до суду доказів одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тому твердження Головного управління Національної поліції в Луганській області, що тримісячний строк звернення із позовною заявою до суду слід обчислювати з 16.03.2023, є безпідставним. Частина 2 ст. 233 КЗпП України вимагає письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а не повідомлення про можливі виплати.

Як наслідок, в задоволенні заяви відповідача слід відмовити.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 05.05.2016 (арк. спр. 6).

Відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 13.03.2023 № 59 о/с позивача звільнено із поліції з 15.03.2023. Вказано про виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 07 діб (арк. спр. 9).

Довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області №1273/111/19-2023 від 13.07.2023 стверджено, що ОСОБА_1 не використав щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 13 діб за 2021 рік та 14 діб за 2022 рік. Не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки та 2022-2023 роки (арк. спр. 10).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 92 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон №580-VІІІ) передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до ст. 93 Закону №580-VІІІ, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 статті 94 Закону №580-VІІІ, порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 94 Закону України №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

За змістом пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Питання виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні за роки, що передували року звільнення поліцейського, було предметом дослідження Верховного Суду також у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, і вказані висновки мають бути враховані у цій справі.

У справі №160/10875/19, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16, на які посилається відповідач у відзиві, і зазначив наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд звернув увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд вважає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Таким чином, Верховний Суд у справі №160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 30 листопада 2022 року по справі № 640/85/20 (адміністративне провадження № К/9901/33656/20).

Також, суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є компенсація не тільки щорічної відпустки поліцейського, а й додаткової відпустки, що надається виключно учасникам бойових дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття "особливого періоду" наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 3543-XII та Закон № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, у випадку звільнення зі служби виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що при звільненні зі служби в поліції позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2020 роках та 2022-2023 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18, яке набрало законної сили і є зразковим рішенням.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів, що діяв у межах закону, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у зразковій справі №620/4218/18 та висновку викладеного в рішенні Верховного Суду від 30 листопада 2022 року по справі № 640/85/20, задовольняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2017-2020 роках та 2022-2023 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2017-2020 роках та 2022-2023 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток: за 2022 рік - 30 календарних днів, за 2021 рік - 13 календарних днів, за 2022 рік - 14 календарних днів.

Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 листопада 2023 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Головне управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1,Сєвєродонецьк,Луганська область,93406 , код ЄДРПОУ - 40108845)

Головуючий суддя А.І. Петричкович