Справа № 686/14161/22

Провадження № 2/686/23/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі судового засідання Цибульській Г.В.,

за участю представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок військового вторгнення російської федерації,

встановив:

Позивачі звернулися до суду з вищезазначеним позовом, зазначивши, що вони є власниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м., у рівних частках та усього майна, що знаходиться в квартирі. Також, позивач ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , та усього майна, що знаходиться в ній. Внаслідок збройної агресії рф проти України та тимчасової окупації м. Маріуполя, повного руйнування квартир позивачів, знищення інфраструктури міста Маріуполя, в тому числі газо-, водо- та електропостачання, позивачі не взмозі користуватись квартирами та майном, яке в них знаходилося. Позивачі вказують, що після авіаударів та артилерійських обстрілів і пожежі, яка виникла у результаті цього, квартира позивачів по АДРЕСА_3 була зруйнована та повністю вигоріла: в квартирі нічого не залишилось, хоча до пожежі була у «доброму житловому стані», повністю оздоблена меблями та побутовою технікою.

Стосовно квартири по АДРЕСА_4 , то до війни у цій квартирі проживала Позивач ОСОБА_5 , там знаходились належні їй речі та предмети побуту. Дана квартира, також, повністю зруйнована та не підлягає відновленню.

Позивачі зазначають, що Акт відповідних установ щодо руйнування/знищення майна на даний час надати не можуть, тому що м. Маріуполь фактично зачинений на в`їзд та виїзд і зробити даний Акт зараз ніяким чином неможливо.

Стосовно факту пошкодження квартир, Позивач ОСОБА_3 26.05.2022 року звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. Просив внести до ЄРДР запис за статтями 194/196 (умисне/необережне знищення або пошкодження майна), 438 (порушення законів та звичаїв війни) КК України та розпочати досудове розслідування. Але Позивачі досі не отримали Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та пам`ятку потерпілого.

Враховуючи те, що Позивачі володіють квартирою на праві спільної часткової власності і кожному з них належить по 1/2 частці, майнова шкода, завдана кожному з Позивачів, становить 374 035,50 гривень. Орієнтовна вартість знищеного майна (окрім квартири), меблів, побутової техніки, особових речей, які знаходилися у квартирі по АДРЕСА_3 та були знищені вогнем, - оцінюється Позивачами у суму 403 682,00 гривень (майнова шкода).

Оціночна вартість квартири в АДРЕСА_5 складає 815 083,36 гривень, тобто майнова шкода ОСОБА_6 складає 815 083,36 гривень. Орієнтовна вартість знищеного майна (окрім квартири), меблів, побутової техніки, особових речей, які знаходилися у квартирі по АДРЕСА_4 та були знищені вогнем оцінюється Позивачами у суму, - 293 500,00 гривень (майнова шкода).

Окрім майнової шкоди, неправомірними діями Відповідачів позивачам було завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які призвели до негативних змін у їхньому житті, що мали наслідком настання негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях за своє майбутнє, невпевненість у собі, тривога. З моменту початку військової агресії рф, позивачі пережили емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, страху за своє життя, за майбутнє їх родини, приниження гідності.

Військовою агресією РФ були порушені актуальні життєві плани позивачів, суттєво погіршені можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив. Їх добробут, комфортне спокійне життя, звичний уклад життя були знищені в один момент, і не можуть бути відновленими на тому ж рівні, яким були до війни. Позивачі змушені звертатися до лікарів з метою лікування наслідків стресу, блукати країною у пошуках місця, де змогли би продовжувати жити та облаштуватися, бо до Маріуполя повернутися не можуть, там нічого не залишилося, місто зруйноване.

Наслідки подій, що сталися, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу позивачів - на лікування, переїзд до нового місця проживання, пошук житла, проведення правових заходів, тощо. Це обумовило необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.

На підставі викладених обставин позивачі вказують, що окрім матеріальної шкоди, їм була завдана, також, моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного життя у рідному місті, та інших негативних явищах.

А тому, просять, стягнути з:

- Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності громадян України: на користь ОСОБА_3 , шкоду у розмірі 100 000,00 гривень; на користь ОСОБА_4 , шкоду у розмірі 100 000,00 гривень.

- з рф майнову шкоду, яка заподіяна внаслідок збройної агресії рф та привела до руйнування квартир громадян України та знищення їх майна: - на користь ОСОБА_3 , в розмірі 374 035,50 гривень (вартість знищеної квартири, 1/2 частка) та суму в розмірі 403 682,00 гривень (вартість знищеного майна у квартирі) щодо квартири за адресою: АДРЕСА_6 ; суму у розмірі 815 083,36 гривень (вартість знищеної квартири), щодо квартири за адресою: АДРЕСА_5 ; - на користь ОСОБА_4 , суму у розмірі 374 035,50 гривень (вартість знищеної квартири, 1/2 частка), щодо квартири за адресою: АДРЕСА_6 ; суму у розмірі 293 500,00 гривень (вартість знищеного майна у квартирі, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_5 .

- з рф заподіяну моральну шкоду на користь позивачів у розмірі 175 000,00 гривень кожному.

- з Відповідачів на користь Позивачів судові витрати, зокрема, витрати на правову допомогу в розмірі 18500 грн.

Ухвалою судді від 17.08.2022 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 25.05.2023 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідач Кабінету Міністрів України Луков В.А. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку.

Відповідач рф в судове засідання не направив свого представника.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.

Заслухавши пояснення представника позивачів та представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1.ст.13 ЦПК України).

З матеріалів справи установлено, що позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, народилась та зареєстрована в м. Маріуполь (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 ), а позивач ОСОБА_3 громадянин України, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 (паспорт серії НОМЕР_2 ).

Позивачам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м., у рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.05.2010 року за №9-472, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 7207546 від 30.07.2013 року, та копією договору дарування 1/2 частки квартири від 30.07.2013 року за №2331, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 7216597 від 30.07.2013 року.

Відповідно до довідки про оціночну діяльність об`єкта нерухомості від 02.06.2022 року вартість вказаної квартири становить 748070,99 грн.

Окрім того, позивачу ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 52,3 кв.м. Даний факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.05.2010 року за №9-474, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 26244066 від 28.05.2010 року, копією технічного паспорту.

Відповідно до довідки про оціночну діяльність об`єкта нерухомості від 02.06.2022 року вартість вказаної квартири становить 815083,36 грн.

Згідно копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.06.2022 року №6825-5001793288 та від 27.06.2022 року № 6825-5001798583 зареєстровано фактичне місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до ч. 2 ст.2Цивільного кодексуУкраїни учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із ч. 6 ст.5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.

Згідно зіст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998) вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Суд ураховує, що обставини постійних обстрілів ворогом міста Маріуполя, запуск ракет на це місто та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, убивство великої кількості жителів цього міста, є загальновідомими обставинами, які в силу ч. 3 ст.82ЦПК України не підлягають доказуванню.

Указом ПрезидентаУкраїни від24.02.2022р.№64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про оборону України»збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи державна територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

02.03.2022 р. збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16.03.2022р. Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14.04.2022р. Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27.04.2022р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймаштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідачне користуєтьсясудовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Вирішуючи вимоги позивача про наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить із такого.

Загальні засади відшкодування матеріальної шкоди визначеністаттею 22 ЦК України. Так, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі,а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лишеповинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір.

Одними із основних засад цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1 - 3ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зіст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимі докази). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачі долучили до позову лише документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно і довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості.

Водночас, суду не надано жодних доказів того чи забезпечені позивачі якимось житлом (чи то за власні кошти, чи то за рахунок держави).

Так, суд вважає доведеним, що внаслідок збройної агресії російської федерації та тимчасової окупації м. Маріуполя, де проживали позивачі, останні були вимушені переселитись на підконтрольну Україні територію, винаймати інше житло тощо.

Проте, стороною позивачів з об`єктивних причин не надано суду доказів, а суд не може встановити від час розгляду справи, про те чи квартири, які належали позивачам та усе майно, яке в них знаходилось, вціліли, чи зазнали пошкоджень і яких самих.

А з долучених до позову фотознімків квартир не можливо встановити їх адресу, належність позивачам, вартість пошкоджень.

При цьому, зафіксувати факт руйнації зазначених об`єктів нерухомого майна, які належать позивачам на праві приватної власності, не видається за можливе, оскільки в ході збройного конфлікту територія м. Маріуполя тимчасово захоплена представниками російської федерації та наразі до неї відсутній доступ українських органів влади та правоохоронних органів.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з російської федерації майнової шкоди, яка заподіяна внаслідок збройної агресії рф та привела до руйнування квартир громадян України та знищення їх майна на користь позивачів - задоволенню не підлягають.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції,було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщотаке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Разом з тим, позивачами не надано доказів порушення їх права, а тому відсутні фактичні підстави для задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Статтею 23ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідокпорушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як слідує зі ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, у пункті 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23Цивільного кодексуУкраїни та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникаєвнаслідок порушення права особинезалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд не погоджується із доводами позивача про те, що Держави Україна має відповідати за цим позовом, з огляду на те, що за обставин цієї справи відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання свого позитивного обов`язку.

Навіть не беручи до уваги те, що позивач взагалі не довів самого факту, за якого можна би було стверджувати про порушення конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на житло, то у даному випадку держава Україна не є суб`єктом відповідальності за порушення прав громадян України внаслідок збройної агресії рф .

Статтею 270 ЦК Українивизначено, що відповідно доКонституції Українифізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

За змістом ч. 1ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1-3ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ізстаттею 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно достатті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язанняце зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язаннянавпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язане з майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 12.05.2022р. у справі №635/6172/17 зазначила, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальністьлише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних(матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

У пункті 52 зазначеної постанови вказано, що у кожному випадку звернення з позовом про відшкодування державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

У даній справі позивачі звернулися до суду за захистом прав, порушених російською федерацією з 24 лютого 2022 року, як зазначено у позові. Вказували, що внаслідок збройної агресії вони вимушено залишили місце свого проживання в м. Маріуполі Донецької області.

Разом з тим,Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку росії, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак(абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (даліООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання рф державою-агресором (даліЗвернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (даліЗаява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала росію державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії росії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27.08.2014р. третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополяневід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). росія своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24.02.2022р.розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти Україниповномасштабне вторгнення агресора на Українську суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.

02.03.2022р. збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022р. Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зПостановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27.04.2022р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймаштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вся територія Маріупольського району з 05.03.2022р. є тимчасово окупованою згідно із Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за № 1668/39004 (з подальшими змінами).

За таких обставин, шкода про відшкодування якої заявлено позовні вимоги та виконання державою Україна своїх обов`язків щодо гарантування прав і свобод громадян не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.

Внаслідок збройної агресії рф Україна створила спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові КабінетуМіністрів України«Про затвердженняПорядку визначенняшкоди тазбитків,завданих Українівнаслідок збройноїагресії РосійськоїФедерації» від20.03.2022р№ 326 (далі - постанова № 326).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії РФ, а також витрати, пов`язані з призначеннямрізних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг(підпункт 1 пункту 2 постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб, загиблих внаслідок збройної агресії РФ (абзац третій підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Відповідно до ч. 5ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 рокунесе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. № 326затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії. У справі за позовом фізичної особи до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, Верховний Суд дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації є можливим засобом захисту права (постанова від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19). Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязіпокладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Означена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.01.2023р. у справі № 233/2082/21 (провадження № 61-4001св22).

Окрім того, на виконання свого позитивного обов`язку щодо здійснення евакуаційних заходівпостановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2022 р. № 940затверджені Зміни, що вносяться допостанов Кабінету Міністрів Українищодо удосконалення механізму проведення евакуації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2022р. № 854 «Про утворення Координаційного штабу з питань проведення обов`язкової евакуації населення в умовах воєнного стану»було затверджено склад Координаційного штабу з питань проведення обов`язкової евакуації населення в умовах воєнного стану

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2022р. № 385 «Деякі питання тимчасового переміщення (евакуації) дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, в умовах воєнного стану».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2022р. № 385затверджений Порядок тимчасового переміщення (евакуації) та забезпечення умов для перебування на території України, де не ведуться бойові дії, або за межами України дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності на користь позивачів шкоди в розмірі по 100000 грн. кожному - задоволенню в не підлягають.

В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди з російської федерації в сумі по 175 000 грн. кожному позивачу, суд зазначає наступне.

Згідно зіст. 23 ЦК Україниморальна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно дост. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В абзаці другому пункту 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Як вбачається із копії довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААГ № 115695 06.09.2022 року позивачу ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності по причині загальних захворювань, терміном до 01.10.2024 року.

Отже, беручи до уваги, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м. Маріуполя, вимушеного переселення позивачів з вказаного місця, де вони були зареєстровані та проживали, позивачі зазнали моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачам обумовлена, зокрема тим, що проживаючи на території м. Маріуполя, вони мали налагоджений побут, були матеріально забезпеченими і працевлаштованими, мали можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року вони були позбавлені можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії рф спричинило об`єктивну необхідність позивачам заново облаштовувати звичний для них спосіб життя. Нанесена позивачам російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує їм завдавати чималих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачам моральну шкоду у розмірі по 175 000 грн. кожному.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно дост. 141 ЦПК Українивін підлягає стягненню з відповідача - російської федерації на користь держави.

Відповідно до ч. 3 ст.5Закону України«Про судовийзбір» заподання позовноїзаяви,що маєодночасно майновийі немайновийхарактер,судовий збірсплачується заставками,встановленими дляпозовних заявмайнового танемайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Так, позивачами подано до суду позовну заяву із 6 позовними вимогами (4 немайнові вимоги і 2 майнові) і при подачі позову судовий збір, який підлягав сплаті становив станом на 2022 рік становив 23049 грн. 96 коп.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача російської федерації в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2851,87 грн. (22049,96 грн. (мали позивачі сплатити судовий збір при подачі позову) / (2828 836 грн. (ціна позову)/ 350000 грн. (задоволені позовні вимоги)).

Окрім того, Положеннями частини першої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В цьому контексті Верховний Суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/2689/15 від 09 квітня 2019 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №№ 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разіпідтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартостіпідлягають розподілу за результатами розгляду справинезалежно від того, чи їх уже фактично сплаченостороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Судом встановлено, що розрахунок витрат на професійну правову допомогу поданий представником позивача вчасно, їх розмір належним чином підтверджено відповідними документами, а тому, витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача російської федерації у розмірі 18 500 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.22,23,319,321,1166,1167 ЦК України, ст.10,76,81,141,209,211,258-259,263-265,352-355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок військового вторгнення російської федерації- задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 175000 грн.

Стягнути з держави російська федерація в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 175000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з держави російська федерація в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 500 грн. 00 коп.

Стягнути з держави російська федерація в особі уряду російської федерації в дохід держави Україна судовий збір в розмірі 2 851 грн. 87 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2023 року.

Суддя О.М. Палінчак