Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
03 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 133/141/20
провадження № 51-183 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019020170000788 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 у вечірню пору доби, в будинку АДРЕСА_2 (за місцем свого проживання), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час сварки з ОСОБА_8 , що переросла в бійку, завдавав останньому удари руками і ногами по різним частинам тіла, від чого ОСОБА_8 впав на підлогу, однак ОСОБА_7 продовжував наносити йому удари ногами по голові, внаслідок чого потерпілий вдарявся головою об одвірок міжкімнатних дверей. У результаті ударів, які ОСОБА_7 наніс ОСОБА_8 , останній отримав сполучну травму тіла, а саме, відкриту проникаючу черепно-мозкову травму, множинні забійні рани на обличчі та голові з крововиливами в м`які тканини, вдавлені переломи тім`яних кісток, забій головного мозку, крововиливи в головний мозок, травми грудної клітки, переломи ребр та інші тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент спричинення, та стоять у причинному зв`язку зі смертю потерпілого, що настала від сполучної травми тіла, ускладненої травматичним шоком.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції. Зазначає, що його вина не доведена, оскільки не підтверджується належними доказами, які є суперечливими, судами не спростовано його версію події та не враховано, що через свій фізичний стан він не міг вчинити даного злочину. Суд не звернув уваги на відсутність у нього умислу, оскільки він відмахувався від потерпілого, а не бив його умисно.
Стверджує, що суд у вироку безпідставно визнав його особою, що має судимість, та зазначив, що він перебуває на обліку у лікаря-нарколога, чим вийшов за межі пред`явленого обвинувачення.
Крім того, засуджений вказує на порушення його права на захист внаслідок неефективного здійснення своїх обов`язків його захисником, на чому він наголошував у суді апеляційної інстанції та просив замінити йому захисника, проте це клопотання залишилося без уваги.
Також зазначає, що ухвала апеляційного суду не містить відповідей на доводи апеляційної скарги, а тому є необґрунтованою та не відповідає вимогам закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав доводи скарги та просив її задовольнити в повному обсязі, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала доводи касаційної скарги частково в частині необґрунтованої вказівки суду на попередню судимість обвинуваченого, а також на обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів. Вважала, що ці посилання слід виключити з судових рішень, а в іншій частині доводів касаційної скарги - відмовити.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченогоч. 1 ст. 115 КК України. З позицією місцевого суду погодилася й апеляційна інстанція.
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги засудженого про недоведеність його винуватості та суперечливість доказів у справі такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення саме обвинувального вироку. Зокрема, суд узяв до уваги показання обвинуваченого, який не заперечував, що під час конфлікту із ОСОБА_8 наносив останньому удари руками і ногами по різних частинах тіла, однак при цьому заперечував умисел на спричинення смерті потерпілому через те, що внаслідок вад зору не бачив куди завдає ударів. Свої показання щодо обставин нанесення потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 підтвердив під час проведення слідчого експерименту.
Згідно протоколів огляду місця події, у будинку ОСОБА_7 був виявлений труп ОСОБА_8 із тілесними ушкодженнями, а також сліди речовини бурого кольору на вхідних дверях будинку, дверях кімнати, одвірку та інших предметах побуту. Також сліди речовини бурого кольору були виявлені на обличчі, одязі та взутті ОСОБА_7 , а згідно висновку експерта у цих слідах речовини наявна кров ОСОБА_8 .
Висновком експерта від 04 листопада 2019 року було чітко встановлено, що при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_8 виявлена сполучна травма тіла: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма - множинні забійні рани на обличчі та на волосяній частині голови з крововиливами в м`які тканини, вдавлені переломи правої та лівої тім`яних кісток, забій головного мозку, поширений субарахноїдальний крововилив обох півкуль головного мозку, крововилив у шлуночки мозку, синці в очних ділянках, закритий перелом кісток носа; закрита тупа травма грудної клітки - множинні синці передньої грудної стінки, множинні переломи ребер з обох сторін, крововиливи в міжреберні м`язи та під пристінкову плевру, забій легень; перелом під`язикової кістки, множинні синці тулуба та кінцівок. Вказана сполучна травма тіла виникла від ударів тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та стоїть в причинному зв`язку зі смертю.
Отже, висновок експертизи чітко встановив, що причиною смерті ОСОБА_8 стала сполучна травма тіла, яка ускладнилася травматичним шоком. Тому посилання засудженого на невстановлення причини смерті потерпілого не ґрунтуються на матеріалах справи.
Водночас доводи засудженого про наявність суперечностей у протоколі огляду місця події та висновках судово-медичної експертизи потерпілого стосовно наявних у останнього тілесних ушкоджень, а також доводи про те, що потерпілий вживав алкогольні напої в іншому місці, де й отримав тілесні ушкодження, були предметом перевірки суду першої інстанції. Зазначені доводи визнані судом версією сторони захисту, яка не підтверджена жодними доказами, а тому районний суд відкинув їх як безпідставні.
Так само не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що він не міг завдавати потерпілому ударів ногами через наявність у нього рани на нозі від трофічної язви, що спричиняла сильний фізичний біль.
Наведені доводи спростовуються показаннями самого обвинуваченого, який не заперечував у суді, що завдавав ударів потерпілому, у тому числі й ногами, а також протоколом проведення слідчого експерименту з підозрюваним від 30 вересня 2019 року, де останній детально розказав та показав яким чином наносив удари. Також суд визнав допустимим доказом протокол за результатами аудіо-, відеоконтролю місця від 28 листопада 2019 року за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, де зафіксовано, як ОСОБА_7 детально розповів про обставини вчиненого ним злочину відносно ОСОБА_8 . Крім того, наявність трофічної язви на нозі у засудженого не підтверджується матеріалами справи.
Твердження ОСОБА_7 про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого, оскільки він не бачив куди наносив удари, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та визнані безпідставними.
Так, ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
При умисному вбивстві визначальним є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій, тобто, настання смерті охоплюється умислом винного.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_7 , маючи умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 , умисно, без будь-якого попередження та зі значною силою наніс останньому численні удари кулаками та ногами в життєво важливі органи, зокрема, голову. При цьому суд установив, що під час описуваної у вироку події самому ОСОБА_7 зі сторони потерпілого не було жодної загрози фізичного чи психологічного характеру, адже тілесних ушкоджень у обвинуваченого виявлено не було і він не вказував про погрози чи застосування будь-якого насильства з боку ОСОБА_8 , яке б спричинило у обвинуваченого страх за своє здоров`я чи життя і стало наслідком вчинення злочину.
Крім того, після падіння потерпілого внаслідок нанесення йому ударів, ОСОБА_7 не утримався від подальших протиправних дій, не припинив наносити ОСОБА_8 удари в життєво важливі органи, а довів злочин до кінця, вбивши потерпілого. Також судом було враховано, що обвинувачений не вжив жодних заходів щодо надання останньому медичної допомоги, а отже не намагався запобігти тяжким наслідкам, що свідчить про наявність умислу на вбивство.
З огляду на зазначене суди дійшли висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка ОСОБА_7 до та після вчинення злочину, механізм, характер, локалізація та спосіб завдання тілесних ушкоджень, вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого.
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини кримінального провадження, суди правильно встановили, що обвинувачений мав умисел саме на заподіяння смерті ОСОБА_8 , а тому його дії за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.
У ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, надав на них вичерпну відповідь з наведенням докладних мотивів та залишив її без задоволення, належним чином обґрунтувавши прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив. Ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та містить докладні мотиви прийнятого рішення.
Так само не заслуговують на увагу доводи засудженого стосовно порушення його права на захист.
Положеннями ст. 20 КПК України гарантовано право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на захист, яке полягає, зокрема, у наданні йому можливості надавати пояснення, збирати докази, користуватися правовою допомогою захисника, обраного ним або наданого безоплатно за рахунок держави.
Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
Практики ЄСПЛ зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Кускані проти Сполученого Королівства» від 24 вересня 2004 року, «Дауд проти Португалії» від 21 квітня 1998 року).
Як убачається з матеріалів провадження, з моменту затримання ОСОБА_7 і під час усього досудового слідства та розгляду матеріалів провадження в судах його інтереси представляв захисник ОСОБА_9 , який діяв на підставі доручення. Матеріали провадження свідчать, що захисник брав участь у всіх процесуальних діях, займав активну позицію під час здійснення своїх обов`язків, висловлював свої доводи стосовно дослідження доказів у суді, послідовно відстоював версію обвинуваченого стосовно скоєного ним діяння та його обставин.
Матеріали провадження не містять клопотань ОСОБА_7 про призначення йому іншого захисника. Не заявляв про це обвинувачений і в судових засіданнях під час розгляду справи по суті. Лише в доповненні до своєї апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначив про неефективність здійснення захисту його адвокатом. При цьому будь-яких об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката це доповнення не містить, воно подане виключно через незгоду засудженого із винесеним по справі рішенням та є обраним ним способом захисту. Тому апеляційний суд, урахувавши наведене, не вбачав підстав для заміни захисника, призначеного за кошти держави. У той же час ОСОБА_7 , у разі незгоди із позицією свого захисника, не був позбавлений можливості укласти угоду із обраним ним захисником за власним бажанням, однак цього не зробив.
Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційна скарга засудженого не містить жодних обґрунтованих мотивів щодо здійснення захисником неефективного захисту. За таких обставин порушень права засудженого на захист не встановлено.
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що суд вийшов за межі пред`явленого йому обвинувачення, оскільки у вироку зазначив, що він перебуває на обліку у лікаря-нарколога, хоча в обвинувальному акті вказано протилежне.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, а також обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання.
У той же час суд, дотримуючись засад безпосередності дослідження доказів, надає їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України, яку зазначає у вироку відповідно до вимог ст. 374 цього Кодексу. Зокрема, суд у мотивувальній частині вироку має зазначити мотиви призначення покарання, які грунтуються на підставі аналізу даних про особу винного.
Наведення у вироку таких даних про особу, як перебування її на обліку у лікаря-нарколога, що підтверджується відповідними довідками з лікувального закладу, не є зміною висунутого обвинувачення, як помилково вказує в касаційній скарзі засуджений, оскільки при цьому не відбувається зміни правової кваліфікації та обсягу обвинувачення, не встановлюються нові фактичні обставини кримінального правопорушення. Це є виключно даними, які характеризують особу, та які беруться судом до уваги при призначенні покарання. Тому вказане твердження засудженого є безпідставним.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до 412 КПК України були би підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Разом із тим, колегія суддів вважає слушними доводи ОСОБА_7 щодо невірної вказівки у судових рішеннях про те, що він є раніше судимою особою.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 був раніше засуджений вироком Козятинського районного суду Вінницької області від 15 березня 2007 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений 19 березня 2012 року по відбуттю строку покарання.
Згідно п. 8 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Тобто, строк погашення судимості за вказаний злочин сплив 20 березня 2018 року. Інкримінований у даному кримінальному провадженні злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, ОСОБА_7 вчинив ІНФОРМАЦІЯ_2. Отже, на момент вчинення нового злочину судимість за попередній злочин була погашена, а тому посилання суду на попередню судимість ОСОБА_7 , а також на обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів, підлягають виключенню з судових рішень.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд у вироку визнав обставиною, що обтяжує винному покарання, вчинення злочину з особливою жорстокістю.
Разом із тим, зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою складу іншого, більш тяжкого злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, який ОСОБА_7 інкримінований не був. До того ж ця обставина відсутня у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Допущення таких протиріч є неприпустимим, адже призводить до погіршення становища обвинуваченого. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначена обставина, яка визнана такою, що обтяжує покарання, підлягає виключенню з судових рішень.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції вважає за необхідне виключити з судових рішень вищевказані обставини, що обтяжують покарання, то призначене ОСОБА_7 покарання слід привести у відповідність до вимог статей 50, 65 КК України.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є особливо тяжким, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, не працює, є інвалідом 1-ої групи, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, проте перебуває на обліку у лікаря нарколога, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, наявність обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів вважає за можливе пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання до 8 років позбавлення волі.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення.
З цих підстав суд ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Виключити з судових рішень посилання на попередню судимість ОСОБА_7 , а також на обставини, що обтяжують покарання, - рецидив злочинів та вчинення злочину з особливою жорстокістю.
Пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання до 8 років позбавлення волі.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
