ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2023 року
м. Київ
Справа № 908/3468/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
скаржника Макарова К. М. Погрібної С. О. (в режимі відеоконференції), Макаров К. М. (особисто)
Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" Максименка В. О. (в режимі відеоконференції)
Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" Дудніка О. Є.
голови комітету кредиторів ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)
арбітражного керуючого Оберемка Р. А. (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022
у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. (головуючого), Білецької Л. М., Верхогляд Т. А.
на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021
та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021
у складі судді Черкаського В. І.
у справі за позовом ОСОБА_2
до
1. Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"
3. Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"
4. Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
5. Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
6. Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест"
про визнання недійними укладених між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" договору застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями), Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-2 (зі змінами та доповненнями), Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" договору застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-3/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11 (зі змінами та доповненнями), Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" договору застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договору поруки від 22.09.2011 № 249.301 (зі змінами та доповненнями)
в межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"
Вступ
1. У межах справи про банкрутство Акціонерного товариства Акціонер оспорив укладені цим товариством договори застави і поруки, стверджуючи про порушення його корпоративних прав через укладення оспорюваних правочинів на шкоду боржнику і його кредиторам із порушенням приписів спеціального закону щодо вчинення правочинів із заінтересованістю.
2. Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, дійшовши висновку, що наглядова рада Акціонерного товариства не могла ухвалювати рішення щодо оспорюваного правочину, тому позивач, як акціонер чиї корпоративні права порушено, в силу приписів статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) мав право на звернення до господарського суду з вимогою про визнання недійсними договорів, укладених цим товариством, а оспорювані договори щодо укладення яких було встановлено недотримання порядку вчинення правочинів із заінтересованістю підлягають визнанню недійсними.
3. Апеляційний суд рішення першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог Акціонера, зазначивши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх корпоративних прав, адже акціонери (учасники) господарського товариства мають право на судовий захист належних їм корпоративних прав лише у прямо визначених законом випадках, до переліку яких цей випадок не належить.
4. У цій справі за касаційною скаргою Акціонера підлягають вирішенню питання:
- чи наділений позивач правом на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів Акціонерного товариства ?
- чи наявні підстави для визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів ?
5. Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, змінив рішення першої інстанції в частині мотивування задоволення позовних вимог та в частині оспорення одного договору направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
6. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 порушено провадження у справі № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" (далі - ПАТ "ЗСЗ"), ухвалою суду від 12.02.2014 введено процедуру санації боржника, що наразі триває.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
7. 07.06.2018 ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом (вх. № 1159/08-07/18 від 07.06.2018) у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. № 20391/08-08/20 від 16.10.2020), просив визнати недійсними укладені між ПАТ "ЗСЗ" та:
- Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (далі - ПАТ "Креді Агріколь Банк") договори застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями);
- Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро") договір застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями);
- Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") договори застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-З/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 № 583/16.1-З/11 (зі змінами та доповненнями);
- Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк") договір застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-03-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договір поруки від 22.09.2011 № 249301 (зі змінами та доповненнями).
8. На думку ОСОБА_2 , саме з укладенням незаконних правочинів, зокрема, оспорюваних ним договорів застави і поруки, ПАТ "ЗСЗ" доведене до банкрутства, і саме ці обставини свідчать про допущене з боку товариства порушення прав ОСОБА_2 .
9. Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договорів застави і поруки недійсними, позивач обґрунтував свою позицію недійсністю оспорюваних правочинів в силу приписів частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" від 19.09.2008 № 514-VІ (тут і надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин), оскільки рішення про укладання оспорюваних договорів прийнято не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, три члени якої з більшістю голосів є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами, без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
10. У зв`язку з тим, що рішення про укладення договорів приймалося не загальними зборами товариства, а наглядова рада разом з правлінням вийшли за межі своїх повноважень, діяли недобросовісно, нерозумно та не в інтересах ПАТ "ЗСЗ", чим було допущено порушення приписів статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", частини першої статті 92, частини першої статті 203 ЦК України, позивач стверджував, що оспорювані договори мають бути визнані недійсними на підставі статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства".
Обставини, установлені судами попередніх інстанцій
11. Позивач ОСОБА_2 є акціонером ПАТ "ЗСЗ", з загальним обсягом акцій у кількості 40 036 шт. (22,8213 %), про що свідчить виписка про стан рахунку у цінних паперах № 032577.
12. Крім того, ухвалою суду від 08.06.2018 заяву ОСОБА_2 від 15.05.2018 (вх. № 08-08/8988/18 від 16.05.2018) задоволено та зобов`язано керуючого санацією включити судові витрати, понесені ОСОБА_2 у справі про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" в сумі 5 098,60 грн до 1-ої черги задоволення вимог кредиторів.
Щодо договорів, укладених між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Креді Агріколь Банк"
13. 28.12.2010 між ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) і ПАТ "Індустріально-експортний банк" (нове найменування - ПАТ "Креді Агріколь Банк") (кредитор) укладено кредитний договір від 28.12.2010 № 7/2010 (зі змінами та доповненнями).
14. З метою забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник), між ПАТ "Індустріально-експортний банк", яке змінило своє найменування на ПАТ "Креді Агріколь Банк" (кредитор) та ПАТ "ЗСЗ" (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна від 28.12.2010 № 27-з, відповідно до пункту 3.1. якого заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання боржника перед заставодержателем ("основне зобов`язання"), що обумовлене в укладеному між ними кредитному договорі № 7/2010 від 28.12.2010, з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме: повернути кредит у сумі 13 000 000,00 грн у строк не пізніше 27.12.2013 включно.
15. Згідно з пунктом 4.1. договору застави рухомого майна від 28.12.2010 № 27-з, предметом застави за цим договором є зазначене в додатку № 1 до цього договору рухоме майно.
16. З метою забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) за кредитним договором від 29.12.2009 № 7/2009, між ПАТ "Креді Агріколь Банк" (кредитор) та ПАТ "ЗСЗ" (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-З (зі змінами та доповненнями).
17. Відповідно до умов договору застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-З (зі змінами та доповненнями) визначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання боржника перед заставодержателем (основне зобов`язання), що обумовлене в укладеному між ними кредитному договору від 29.12.2009 № 7/2009, з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме, повернути кредит у сумі 13 000 000,00 грн у строк не пізніше 29.12.2010 включно.
18. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 29.12.2009 № 7/2009, між ПАТ "Креді Агріколь Банк" (Кредитор) та ПАТ "ЗСЗ" (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна від 29.04.2010 № 42-З (зі змінами та доповненнями).
19. Відповідно до умов договору застави рухомого майна від 29.04.2010 № 42-З (зі змінами та доповненнями) визначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання боржника перед заставодержателем (основне зобов`язання), що обумовлене в укладеному між ними кредитному договорі від 29.12.2009 № 7/2009, з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме, повернути кредит у сумі 13 000 000,00 грн у строк не пізніше 28.12.2010 включно.
20. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 29.12.2009 № 7/2009, між ПАТ "Креді Агріколь Банк" (кредитор) та ПАТ "ЗСЗ" (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна від 08.04.2010 № 30-З (зі змінами та доповненнями).
21. Відповідно до умов договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 30-З (зі змінами та доповненнями) визначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання боржника перед Заставодержателем (основне зобов`язання), що обумовлене в укладеному між ними кредитному договорі від 29.12.2009 № 7/2009, з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме, повернути кредит в розмірі 13 000 000,00 грн у строк не пізніше 28.12.2010 включно.
Щодо договорів, укладених між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "ПУМБ"
22. 29.03.2010 між ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) і ПАТ "ПУМБ" (кредитор) укладено кредитний договір від 29.03.2010 № 95/16.1-К/10 (зі змінами та доповненнями).
23. З метою забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) по зазначеному кредитному договору, між ПАТ "ПУМБ" (кредитор) та ПАТ "ЗСЗ" (поручитель) укладено договори застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-З/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 № 583/16.1-З/11 (зі змінами та доповненнями).
24. У пункті 1.2. договору застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-З/10 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи", місцезнаходження: Україна, 69600, м. Запоріжжя, МСП-1086, ідентифікаційний код 30958370, перед заставодержателем (далі - основне зобов`язання), що випливає з укладеного між ними кредитного договору від 29.03.2010 № 95/16.1-К/10 з усіма змінами та доповненнями до нього.
25. Також, відповідно до пункту 1.2. договору застави рухомого майна від 15.09.2011 № 583/16.1-З/11 зазначено, що заставою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" перед заставодержателем (далі - основне зобов`язання), що випливає з укладеного між ними кредитного договору від 29.03.2010 № 95/16.1-К/11, з усіма змінами та доповненнями до нього.
Щодо договорів, укладених між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Укрсиббанк"
26. 22.09.2011 між ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) і ПАТ "Укрсиббанк" (кредитор) укладено кредитний договір від 22.09.2011 № 2011-03/К/К (зі змінами та до доповненнями).
27. З метою забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) по зазначеному кредитному договору між ПАТ "Укрсиббанк" (заставодержатель) та ПАТ "ЗСЗ" (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-03-К/К/3 (зі змінами та доповненнями) та договір поруки від 22.09.2011 № 249301 (зі змінами та доповненнями).
28. Відповідно до умов договору застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-03-К/К/3 (зі змінами та доповненнями) визначено, що заставою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржника ТОВ "ТД "Метизи" за договором овердрафту від 22.02.2011 № 2011-03-К/К, укладеним між заставодержателем та боржником, що існують в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому, у тому числі на підставі окремих угод, що можуть бути укладені в рамках кредитного договору, зокрема: - зобов`язання по поверненню в повному обсязі кредитних коштів (кредиту) за кредитним договором у сумі 700 000,00 грн в порядку і в терміни, встановлені згідно умов іншої угоди між сторонами кредитного договору.
Щодо змісту корпоративних правовідносин в контексті спору
29. На момент укладення оспорюваних договорів - в період 2010-2011 років ОСОБА_2 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", про що свідчить виданий йому в липні 2002 року товариством та депозитарною установою - ТОВ "Криворізька депозитарна компанія" сертифікат акцій № 010104 на 16 234 шт. простих іменних акцій.
30. Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "ЗСЗ" від 15.03.2005 № 11 за результатами розгляду питання порядку денного "Переобрання наглядової ради" зборами прийнято рішення обрати до наглядової ради ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
31. Відповідно до пункту 7.13. статуту ВАТ "ЗСЗ" (в редакції, діючій на момент обрання членів наглядової ради) наглядова рада обирається загальними зборами акціонерів у кількості не менше ніж 5 членів строком на 5 років.
32. Відповідно до інформації з листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17.05.2016 № 2246/03.1-38 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (до реєстрації шлюбів - ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
33. Зазначене підтверджено наданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області засвідченими копіями актів цивільного стану: про народження ОСОБА_5 від 05.09.1974 № 2175 та про народження ОСОБА_9 від 01.10.1978 № 1775, про шлюб від 26.10.1996 № 455 між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (після шлюбу прізвище ОСОБА_11 ) та розірвання шлюбу від 25.10.2001 № 601 між ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) та ОСОБА_10 , про шлюб від 27.11.2004 № 572 між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_8 , а після шлюбу - ОСОБА_14 ), які долучено до матеріалів справи.
34. Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 28.05.2009 ОСОБА_6 є засновником (50 %), а його син ОСОБА_5 - керівником (генеральним директором) ТОВ "ТД "Метизи".
35. На час вчинення оспорюваних правочинів (договорів) три члени наглядової ради відповідача-1 (тобто більшість голосів), перебувають у родинних стосунках.
Щодо виконання вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства"
36. Докази повідомлення на виконання положень частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" заінтересованими особами відповідних органів товариства, докази погодження угод відсутні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
37. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 позовні вимоги ОСОБА_2 (вх. № 1159/08-07/18 від 07.06.2018) з урахуванням уточнень (вх. № 20391/08-08/20 від 16.10.2020), задоволено частково. Визнано недійсними:
- договори застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями), укладені між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Креді Агріколь Банк";
- договори застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-З/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 № 583/16.1-З/11 (зі змінами та доповненнями), укладені між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "ПУМБ";
- договір застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Укрсиббанк";
- договір поруки від 22.09.2011 № 249301 (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Укрсиббанк".
38. Водночас, цим рішенням відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсними договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ПАТ "ЗСЗ" та договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), укладеного між ТОВ "ТД "Метизи" та ПАТ "Креді Агріколь Банк".
39. Мотивуючи це рішення в частині задоволення позовних вимог місцевий господарський суд зазначив, що під час прийняття наглядовою радою ПАТ "ЗСЗ" рішень щодо укладення оспорюваних договорів не було дотримано вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), оскільки наглядова рада ПАТ "ЗСЗ" не мала права приймати рішення з питань укладення оспорюваних договорів і такі рішення мали бути прийняті загальними зборами акціонерного товариства.
40. Суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", прийняті наглядовою радою спірні рішення мали бути прийняті загальними зборами акціонерного товариства, спірні рішення безпосередньо порушують корпоративні права позивача, визначені частиною першою статті 167 ГК України, що саме і зазначено позивачем, підставою позову.
41. Водночас, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ПАТ "ЗСЗ", зазначивши, що суд не має можливості дослідити оспорюваний договір та встановити наявність або відсутність підстав для визнання його недійсним, оскільки в матеріалах справи цей договір відсутній, а ухвала суду про витребування належним чином засвідченої його копії нотаріусом не виконана.
42. Відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), укладеного між ТОВ "ТД "Метизи" та ПАТ "Креді Агріколь Банк", суд першої інстанції мотивував тим, що стороною цього договору є ТОВ "ТД "Метизи", а не ПАТ "ЗСЗ", тож позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладення цього договору порушує його права як позивача у цій справі.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
43. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 частково задоволено заяву позивача про здійснення розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення (вх. № 2876/08-08/21 від 16.02.2021). Стягнуто з ПАТ "ЗСЗ" на користь ОСОБА_2 5 800,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Стягнуто з ПАТ "Креді Агріколь Банк" на користь ОСОБА_2 5 800,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Стягнуто з ПАТ "ПУМБ" на користь ОСОБА_2 5 800,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Стягнуто з ПАТ "Укрсиббанк" на користь ОСОБА_2 5 800,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. В іншій частині відмовлено.
Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
44. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційні скарги АТ "Креді Агріколь Банк" та АТ "Укрсиббанк" - задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 скасовано в частині задоволення позову і прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат скасовано та відмовлено у задоволенні цієї заяви в повному обсязі.
45. Мотивуючи відмову у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що визначальним для вирішення спору є саме момент звернення акціонера з позовом, адже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 07.04.2015 № 289-VIII, який набрав чинності 01.05.2016, стаття 72 Закону України "Про акціонерні товариства" була викладена в новій редакції, і нова редакція цієї норми, чинна на час ухвалення місцевим господарським судом рішення по суті спору не містила положень щодо можливості оскарження до суду правочину, вчиненого від імені товариства заінтересованою особою з недотриманням вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та не передбачала права акціонерів на оскарження до суду такого правочину.
46. Отже, врахувавши що з позовом про визнання недійсними оспорюваних договорів (укладених в період з 2010 по 2011 роки) разом зі змінами та доповненнями ОСОБА_2 звернувся до суду у червні 2018 року, тобто після внесення зазначених змін до статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для застосування до спірних правовідносин цієї норми в редакції, яка станом на дату його звернення до суду вже не діяла, для з`ясування наявності у позивача права на оспорення правочинів ПАТ "ЗСЗ" відсутні.
47. Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 обрано неналежний спосіб захисту своїх корпоративних прав, у зв`язку з чим у задоволенні його позову слід відмовити повністю.
Рух справи
48. 05.07.2022 до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у справі № 908/3468/13.
49. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/3468/13 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.07.2022.
50. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2022 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків касаційної скарги, а саме подання доказів, що підтверджують сплату судового збору та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з відповідним обґрунтуванням.
51. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 поновлено ОСОБА_2 строк для подання касаційної скарги, зменшено скаржнику суму судового збору та розстрочено його сплату, касаційну скаргу залишено без руху для надання позивачем доказів сплати судового збору у встановлений строк.
52. Після подання скаржником доказів виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, ухвалою Верховного Суду від 20.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , призначено її до розгляду та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
53. Ухвалою від 03.11.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 908/3468/13 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 522/22473/15-ц та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
54. Ухвалою від 24.04.2023 Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі № 908/3468/13 за касаційною скаргою ОСОБА_2 та призначив її розгляд на 18.05.2023.
55. У судовому засіданні 18.05.2023 взяли участь скаржник та його представник, арбітражний керуючий, голова комітету кредиторів та представники відповідачів-3 і -4, інші учасники справи в судове засідання не з`явилися.
56. Частиною третьою статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено строк розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, який законодавцем визначено протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
57. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
58. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за наявного у судовому засіданні 18.05.2023 складу учасників справи.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
59. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 скасувати повністю та змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 і додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у справі № 908/3468/13 в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 і договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з та стягнення судових витрат з ПАТ "Банк Кредит Дніпро", відтак ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
60. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, касант стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (в частині ухвалення судового рішення суддею, якому неодноразово було заявлено відвід та щодо строків розгляду справи) і неправильне застосування норм матеріального права (статті 58 Конституції України, статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", статей 3, 13 Цивільного кодексу України) та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на застосування судами попередніх інстанції норм права без врахування висновків Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 904/141/20 (щодо дії закону в часі), від 01.07.2020 у справі № 910/15925/18, від 11.12.2018 у справі № 908/602/18, від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13 (щодо розгляду подібних справ з аналогічними сторонами, предметом позову, змісту і об`єкту спірних правовідносин, обставинами, подіями, підставами), від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19 (щодо незмінності судді при автоматизованому розподілі справи), від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (щодо можливості відмови у захисті не тільки позивачу, але й відповідачу у разі встановлення зловживання правом), від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (щодо можливості самостійного застосування судом загальних засад цивільного права), від 20.12.2018 у справі № 916/2554/17 (щодо необхідності застосування норми частини другої статті 74 ГПК України в умовах зловживання стороною своїми процесуальними обов`язками), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 (щодо випадків неоднозначного або множинного тлумачення норми); від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (щодо застосування принципу "Jura novit curia").
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
(ПАТ "Банк Кредит Дніпро")
61. Відповідач - 4 подав відзив на касаційну скаргу у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, стверджуючи про правильність висновків апеляційного суду щодо відсутності у ОСОБА_2 права на звернення до суду з відповідним позовом, відтак наявність підстав для відмови у його задоволенні через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх корпоративних прав.
(ПАТ "Креді Агріколь Банк")
62. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - 3 просить її доводи відхилити, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на безпідставність вимог позивача та відповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду наведеним у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 14.04.2021 у справі № 904/9839/16 щодо змісту прав і законних інтересів учасників господарських товариств та можливості оскарження ними правочинів, вчинених від імені товариства особою з перевищенням повноважень, за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на їх вчинення.
Щодо клопотання касанта про передачу справи на розгляд палати об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду в порядку статті 302 ГПК України
63. 18.05.2023 ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання, в якому просив передати справу № 908/3468/13 на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство та об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, а також на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
64. Це клопотання мотивовано із посиланням на приписи статей 302, 303 ГПК України існуванням виключної правової проблеми щодо можливості подавати позов про оскарження правочинів акціонером на підставі статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства".
65. Розглянувши наведене клопотання касанта, проаналізувавши норми процесуального законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
66. Згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
67. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
68. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (висновок викладений в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 30.06.2020 у справі № 908/2155/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 14.09.2021 у справі № 757/7499/17-ц, від 22.02.2022 у справі № 663/3629/19).
69. Проте, клопотання касанта необхідним критеріям не відповідає, адже не містить викладення правової проблеми, яку містить ця справа саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.
70. Посилання касанта на неодноразове внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства", зокрема щодо обсягу прав акціонера та способів їх реалізації, проблем у правозастосуванні за обставин даної справи не підтверджує.
71. Суд зазначає, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
72. Проте у клопотанні ОСОБА_2 не зазначено кількісних критеріїв, які свідчили б про снування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах.
73. Ураховуючи наведене, клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
74. Так само Верховний Суд відхиляє клопотання ОСОБА_2 (вх. № 2889/2023 від 18.05.2023) в частині передачі справи № 908/3468/13 на розгляд судової та падати для розгляду справ про банкрутств та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обґрунтоване необхідністю відступити від висновків Верховного Суду у постановах від 11.12.2018 у справі № 908/602/16 та від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13, позаяк касант не зазначив від яких саме правових висновків належить відступити та колегія суддів касаційної інстанції підстав для такого відступлення не вбачає.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції
75. Вирішуючи наведені у пункті 4 цієї постанови питання Верховний Суд , беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.
Щодо права позивача на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів товариства
76. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
77. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
78. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
79. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
80. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
81. Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21).
82. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
83. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
84. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (див. постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
85. У цій справі ОСОБА_2 07.06.2018 звернувся із позовом про визнання недійсними договорів застави і поруки, укладених ПАТ "ЗСЗ", як заставодавцем/поручителем за кредитними зобов`язаннями ТОВ "ТД "Метизи", на підставі приписів частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI, оскільки рішення про укладання оспорюваних договорів було прийнято не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, хоча три її члени з більшістю голосів є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами, без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
86. Отже, позивач посилався на порушення його прав, як акціонера боржника, що на його думку, відбулося саме внаслідок вчинення незаконних правочинів щодо майна ПАТ "ЗСЗ", зокрема оспорюваних у цій справі договорів.
87. Як правильно зазначив апеляційний суд на час укладення оспорюваного правочину частиною другою статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції Закону від 17.09.2008 № 514-VI) було передбачено, що у разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди.
88. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств" № 2994-VI від 03.02.2011, що набрав чинності 02.03.2011, текст статті 72 було викладено в іншій редакції: "правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним". Відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог статті 71 цього Закону, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
89. Натомість, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 07.04.2015 № 289-VIII, який набрав чинність 01.05.2016, статтю 72 Закону України "Про акціонерні товариства" була викладена в новій редакції, і норма про можливість визнання правочину судом недійсним була виключена.
90. Таким чином, на момент укладення оспорюваних договорів:
- застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з, від 08.04.2010 № 30-з, від 29.04.2010 № 42-з, від 28.12.2010 № 27-з, від 08.04.2010 № 31-з, від 29.03.2010 № 97/16.1 -3/10 та до 02.03.2011 Законом України "Про акціонерні товариства" прямо був визначений такий правовий наслідок вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, як: право акціонера вимагати визнання цього правочину судом недійсним;
- застави рухомого майна від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11, від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З, від 19.04.2012 № 190412-3, договору поруки від 22.09.2011 № 249301 та до 01.05.2016 спеціальний закон передбачав, що такий правочин може бути визнано судом недійсним (без виокремлення кола осіб, що мають звертатися з таким позовом), а також зазначено, що відповідальність за шкоду несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
91. Водночас, на момент звернення ОСОБА_2 07.06.2018 до суду із позовом у цій справі у Законі України "Про акціонерні товариства" була відсутня спеціальна норма, щодо визнання недійсним правочину акціонерного товариства, стосовно якого є заінтересованість, зокрема за вимогою акціонера.
92. Виходячи з наведеного суди попередніх інстанцій, хоча і ухвалили протилежні за змістом рішення щодо позову ОСОБА_2 , проте помилково виходили лише з того, що його позов про визнання недійсними укладених боржником договорів з підстав недотримання порядку вчинення правочинів щодо якого є заінтересованість, спрямований виключно на захист корпоративних прав позивача.
93. Відповідно до пункту 8 частини першої Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
94. За змістом статті 25 цього Закону кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства. Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
95. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо неможливості учасника/акціонера товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстав вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності, зокрема про те, що укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18).
96. Такі висновки відповідають усталеній практиці ЄСПЛ, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21.12.2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30).
97. Водночас сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформований ЄСПЛ зокрема у рішеннях Agrotexim and Others v. Greece, заява № 14807/89, Albert and Others v. Hungary (заява № № 5294/14) вказує на те, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети. Такі підходи можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.
98. За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary (заява № № 5294/14), такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).
99. Екстраполювавши на національне законодавство висновки ЄСПЛ щодо проникнення за "корпоративну завісу" за виняткових обставин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).
100. Окрім того, необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства, адже майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.
101. Зокрема, особа може мати похідний інтерес у захисті прав товариства не тільки у випадку, коли вона є його учасником, адже похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).
102. Фактично предметом розгляду у цій справі є вимоги акціонера про визнання недійсним правочину акціонерного товариства із вчиненням якого позивач пов`язував банкрутство товариства і як наслідок порушення своїх прав.
103. Ці вимоги ОСОБА_2 розглядаються в позовному провадженні в межах справи про банкрутство ПАТ "ЗСЗ", що з 12.02.2014 перебуває в процедурі санації боржника.
104. Відповідно до приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справі № 908/3468/13 продовжується за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки на час (21.10.2019) введення в дію КУзПБ справа № 908/3468/13 перебувала в процедурі санації.
105. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043).
106. За наведеного першочергово підлягає з`ясуванню наявність у позивача ОСОБА_2 , як акціонера ПАТ "ЗСЗ", власного інтересу на збереження активів боржника за виняткових обставин здійснення провадження у справі про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" з урахуванням зокрема такого.
107. Згідно з частинами першою, сьомою статті 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому в п`яту чергу задовольняються, зокрема вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - органу приватизації для прийняття рішень щодо подальшого розпорядження таким майном.
108. Подібне за змістом правове регулювання містить пункту 5 частини першої статті 64 та частини п`ятої статті 65 КУзПБ, яким визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому в п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства, а якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
109. До того ж, попри певні обмеження корпоративних прав (відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 22, частини четвертої статті 28, частини першої статті 38 Закону про банкрутство та частин п`ятої, сьомої статті 44, частини четвертої статті 50, частини першої статті 60 КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів) боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у зв`язку з його банкрутством.
110. Частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
111. Такі ж самі приписи містить частина друга статті 61 КУзПБ, який вступив в дію з 21.10.2019, положення якої щодо субсидіарної відповідальності є аналогічні змісту частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16).
112. Ці спеціальні положення кореспондуються з приписами частини першої статті 619 ЦК України, 215 ГК України та у сукупності регламентують порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників (учасників, акціонерів), що втілено в актуальній правовій позиції щодо можливості подання ліквідатором заяви про покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, яка викладена Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16).
113. До того ж, за частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство (частиною другою статті 61 КУзПБ з 21.10.2019) на засновників (учасників, акціонерів) боржника у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями, а розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою абзац перший частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (абзац перший частини другої статті 61 КУзПБ з 21.10.2019).
114. Отже, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство у акціонера (учасника, засновника) товариства-боржника, за загальним правилом, з`являється інший відмінний від корпоративних прав інтерес у якнайповнішому задоволенні вимог кредиторів за рахунок коштів і майна боржника задля уникнення субсидіарної чи солідарної відповідальності за його боргами або отримання залишку активів боржника, після повного задоволення вимог кредиторів.
115. Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що акціонер/учасник товариства набуває права на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство останнього, якщо доведе під час розгляду справи у сукупності порушення його прав/інтересів оспорюваним правочином та вчинення цього правочину всупереч меті процедури банкрутства, а саме на шкоду кредиторам боржника.
116. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
117. Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 КУзПБ.
118. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
119. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
120. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
121. Тож, відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
122. Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договорів застави і поруки недійсними, ОСОБА_2 обґрунтував свою позицію недійсністю оспорюваних правочинів в силу приписів загальних норм цивільного законодавства та спеціального закону, а саме частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки рішення про укладання оспорюваних договорів прийнято не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, три члени якої з більшістю голосів є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами, без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
123. До того ж суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 є кредитором ПАТ "ЗСЗ" адже ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2018 заяву ОСОБА_2 від 15.05.2018 (вх. № 08-08/8988/18 від 16.05.2018) задоволено та зобов`язано керуючого санацією включити судові витрати, понесені ОСОБА_2 у справі про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" в сумі 5 098,60 грн до 1-ої черги задоволення вимог кредиторів.
124. Тож при вирішенні вимог акціонера про спростування правочинів боржника, що одночасно є його кредитором, у межах справи про банкрутство слід враховувати, що преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
125. Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.
126. Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
127. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
128. За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.
129. Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.
130. З урахуванням наведених висновків та обставин цієї справи Верховний Суд вважає, що ОСОБА_2 , як акціонер та одночасно поточний кредитор ПАТ "ЗСЗ", тобто особа в якої за статусом наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок, серед інших, його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
131. При цьому колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що місцевий та апеляційний суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у заяві, помилково не застосували до оцінки вимог позивача принцип jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
132. Враховуючи наведене колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з передчасними та необґрунтованими висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 через обрання позивачем неефективного способу захисту свого права, зроблені із посиланням на правові позиції Верховного Суду у справах № 904/9839/16, № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16 та інші, адже висновки у цих справах стосуються передусім застосування приписів Закону України "Про господарські товариства" та не відображають специфіки провадження у справі про банкрутство.
133. Наведене є достатньою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, а тому Верховний Суд не надає оцінку іншим доводам скаржника щодо незаконності і необґрунтованості цього судового рішення (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 927/461/21).
Щодо суті заявлених вимог та доводів касаційної скарги
134. Верховний Суд акцентує, що відповідно до приписів частин першої, другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
135. Предметом розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_2 , акціонера і кредитора ПАТ "ЗСЗ, про визнання недійсними укладених між ПАТ "ЗСЗ" та:
- ПАТ "Креді Агріколь Банк" договорів застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями);
- ПАТ "Банк Кредит Дніпро" договорів застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями);
- ПАТ "ПУМБ" договорів застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1-З/10 (зі змінами та доповненнями) та від 15.09.2011 № 583/16.1-З/11 (зі змінами та доповненнями);
- ПАТ "Укрсиббанк" договору застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-03-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договору поруки від 22.09.2011 № 249301 (зі змінами та доповненнями).
136. За твердженням ОСОБА_2 , саме внаслідок укладення оспорюваних ним договорів застави і поруки з порушенням вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вчинення правочинів із заінтересованістю, ПАТ "ЗСЗ" доведене до банкрутства.
137. Недійсність оспорюваних правочинів позивач мотивував з посиланням на приписи частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства.
138. Отже, позивач оспорює правочини ПАТ "ЗСЗ" з підстав передбачених загальними нормами цивільного законодавства та через доведення ПАТ "ЗСЗ" до банкрутства внаслідок їх вчинення, тобто через фраудаторність оспорюваних правочинів боржника.
139. Верховний Суд зауважує, що у разі оскарження заінтересованою особою правочину через його фраудаторний характер необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
140. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
141. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
142. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
143. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
144. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
145. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
146. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
147. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
148. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
149. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
150. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
151. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
152. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
153. Боржник, який відчужує активи (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.07.2021, у справі № 927/531/18 від 29.09.2021 у справі № 456/604/17, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21).
154. Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
155. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
156. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
157. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
158. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані договори застави і поруки укладено ПАТ "ЗСЗ" для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ТД "Метизи" з кредитних договорів перед банківськими установами.
159. На момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_2 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", про що свідчить виданий йому в липні 2002 року товариством та депозитарною установою - ТОВ "Криворізька депозитарна компанія" сертифікат акцій № 010104 на 16 234 шт. простих іменних акцій.
160. Згідно з протоколом № 11 загальних зборів акціонерів ВАТ "ЗСЗ" від 15.03.2005 за результатами розгляду питання порядку денного "Переобрання наглядової ради" зборами прийнято рішення обрати до наглядової ради ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
161. Відповідно до пункту 7.13. статуту ВАТ "ЗСЗ" (в редакції, діючій на момент обрання членів наглядової ради) Наглядова рада обирається загальними зборами акціонерів у кількості не менше ніж 5 членів строком на 5 років.
162. За інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області (лист від 17.05.2016 № 2246/03.1-38) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (до реєстрації шлюбів - ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
163. Зазначене підтверджено наданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області засвідченими копіями актів цивільного стану: про народження ОСОБА_5 від 05.09.1974 № 2175 та про народження ОСОБА_9 від 01.10.1978 № 1775, про шлюб від 26.10.1996 № 455 між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (після шлюбу прізвище ОСОБА_11 ) та розірвання шлюбу від 25.10.2001 № 601 між ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) та ОСОБА_10 , про шлюб від 27.11.2004 № 572 між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 (дівоче прізвище ОСОБА_8 , а після шлюбу - ОСОБА_14 ), які долучено до матеріалів справи.
164. Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 28.05.2009 ОСОБА_6 є засновником (50 %), а його син ОСОБА_5 - керівником (генеральним директором) ТОВ "ТД "Метизи".
165. Отже, судами було з`ясовано, що на час вчинення оспорюваних правочинів (договорів) три члени наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" (з більшістю голосів), перебували у родинних стосунках, а два з них одночасно були пов`язаними з ТОВ "ТД "Метизи" на забезпечення виконання зобов`язань якого і були укладені боржником оспорювані договори, що зумовлює особливе правове регулювання порядку їх укладення відповідно до статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства".
166. Відповідно до частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", у редакції чинній на час укладення оспорюваних договорів застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з, від 08.04.2010 № 30-з, від 29.04.2010 № 42-з, від 28.12.2010 № 27-з, 08.04.2010 № 31-з, 29.03.2010 № 97/16.1 -3/10, особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства та її афілійована особа (особи), акціонер, який одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із таких ознак: є стороною такого правочину, бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами), отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбає майно чи заінтересована в інших результатах виконання правочину; є афілійованою особою юридичної особи, яка є стороною правочину або бере участь у правочині як представник чи посередник, або отримує винагороду від товариства чи від особи, що є стороною правочину, або внаслідок такого правочину придбає майно чи буде користуватися іншими результатами виконання правочину.
167. Афілійовані одна щодо іншої особи (далі - афілійовані особи): юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи; члени сім`ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини), які спільно провадять господарську діяльність; фізична особа та члени її сім`ї, які спільно провадять господарську діяльність, і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім`ї здійснюють контроль над юридичною особою (частина перша статті.2 Закону України "Про акціонерні товариства").
168. Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення в неї заінтересованості поінформувати той орган, членом якого вона є, виконавчий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості (абзац другий частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства").
169. На час укладення оспорюваних договорів застави рухомого майна від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11, від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З, від 19.04.2012 № 190412-3 та поруки від 22.09.2011 № 249301 наступна редакція частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" визначала, що особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім`ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім`ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім`ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак: є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину; отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбаває майно; бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами).
170. Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості (абзац другий частини першої статі 71 Закону України "Про акціонерні товариства".
171. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що в обох редакціях статі 71 Закону України "Про акціонерні товариства" було встановлено обов`язок винесення на розгляд загальних зборів питання щодо правочину, якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у його вчиненні.
172. Водночас судом першої інстанції було встановлено, що на час укладення оспорюваних правочинів три члени наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" (з більшістю голосів), перебували у родинних стосунках, а два з них одночасно були пов`язаними з ТОВ "ТД "Метизи" на забезпечення виконання зобов`язань якого і були укладені ПАТ "ЗСЗ" оспорювані договори, проте докази повідомлення згідно з вимогами частини першої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" заінтересованими особами відповідних органів управління товариством, докази погодження угод загальними зборами товариства відсутні.
173. На час вчинення оспорюваних у цій справі правочинів у частині першій статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" було закріплено, що у разі недотримання вимог, передбачених статтею 71 цього Закону такий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог.
174. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
175. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
176. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що за оспорюваними договорами боржник ПАТ "ЗСЗ" забезпечив власними активами виконання кредитних зобов`язань іншого суб`єкта господарювання ТОВ "ТД "Метизи" за відсутності жодної очевидної власної господарської мети та економічної доцільності таких договорів та з порушенням порядку вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість згідно зі статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства", адже до складу наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" входили засновник ( ОСОБА_6 із 50 %) та керівник ТОВ "ТД "Метизи" ОСОБА_5 , які разом із ОСОБА_15 є родичами першого ступеня споріднення, втрьох входили до наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" і мали більшість голосів, отже вирішальний вплив при укладенні боржником оспорюваних договорів.
177. При цьому боржник не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу, а тому такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.
178. Верховний Суд акцентує, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.
179. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
180. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (див. постанову Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
181. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
182. Верховний Суд звертає увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бут спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.
183. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21) та від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21)).
184. Цей правовий висновок цілком екстраполюється і на правовідносини із забезпечення божником у справі про банкрутство заставою власних активів боргів третіх осіб.
185. Боржник, який вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору застави, поруки за яким набуває додаткових зобов`язань) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
186. Ураховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що під час вчинення оспорюваних позивачем правочинів відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами на шкоду кредиторам, відтак з урахуванням наведених вище мотивів та застосувавши до спірних правовідносин статті 3, 13, 203, 215 ЦК України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання недійсними:
- договорів застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями) від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями), укладені між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Креді Агріколь Банк";
- договорів застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1 -3/10 (зі змінами та доповненнями), від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11 (зі змінами та доповненнями), укладених між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "ПУМБ";
- договору застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями) та договору поруки від 22.09.2011 № 249301, укладених між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та ПАТ "Укрсиббанк".
187. Заперечення проти вимог позивача (касанта) від ПАТ "Креді Агріколь Банк", ПАТ "ПУМБ", ПАТ "Укрсиббанк", АТ "Банк Кредит Дніпро" не спростовують наведених висновків щодо визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства, у наданні оцінки чого судами досліджувалися ознаки їх фраудаторності, спрямування їх наслідків на завдання шкоди кредиторам боржника.
188. Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позивача, позаяк судом встановлено і відповідачами не спростовано те, що про спірні рішення наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" з прийняттям яких пов`язаними між собою особами позивач обгрунтовує заявлені вимоги про недійсність оспорюваних договорів останній дізнався лише в травні 2015, ознайомившись з матеріалами справи № 908/3468/13, а позовна заява зареєстрована канцелярією суду 07.06.2018 за вх. № 111159/08-07/18, отже ОСОБА_2 строк для звернення з даним позовом до суду не пропущено. До того відповідачами не доведено, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач про оспорювані правочини дізнався раніше зазначеної ним дати.
Щодо договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями)
189. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), укладеного між ТОВ "ТД "Метизи" та ПАТ "Креді Агріколь Банк", через недоведення позивачем належними та допустимими доказами того, що укладення цього договору суб`єктами господарювання, щодо яких позивач не є учасником (акціонером) або кредитором, порушує його права як позивача у цій справі.
Щодо договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями)
190. Як убачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 02.02.2021 відмова в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", мотивована судом тим, що в матеріалах справи відсутній оспорюваний договір.
191. При цьому суд фактично обмежився констатацією факту невиконання ухвал суду від 30.07.2018 та від 29.12.2020 про витребування матеріалів договору, зазначивши, що АТ "Банк Кредит Дніпро" повідомило суд, що всі оригінали та копії документів щодо договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 були передані новому кредитору боржника - ТОВ "Енергомаш-Інвест", а приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба В. М. вимог ухвали від 29.12.2020 не виконав.
192. Верховний Суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, вважає їх необґрунтованими і передчасними, зробленим всупереч завданням і обов`язкам суду у господарському процесі, з огляду на таке.
193. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
194. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
195. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
196. Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
197. Верховний Суд акцентує, що обов`язком господарського суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
198. За змістом частин першої, четвертої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, у разі задоволення якого суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
199. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом (частини сьома, восьма, дев`ята статті 81 ГПК України).
200. Заходи процесуального примусу у разі неподання витребуваних судом доказів передбачені статтями 134, 135 ГПК України.
201. У разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом (частина перша статті 134 ГПК України.
202. Відповідно до статті 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зокрема, невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин.
203. Таким чином, закон передбачає низку процесуальних засобів для забезпечення повноти і всебічності судового розгляду, рівності сторін і змагальності судового процесу, якими суд першої інстанції у цій справі помилково не скористався в повному обсязі, адже не перевірив та не оцінив обґрунтованості причин неподання витребованих доказів, відтак не вирішив належним чином питання щодо застосування заходів процесуального примусу до відповідних осіб, а також не вирішив питання про витребування доказів у інших осіб, зокрема нового кредитора - ТОВ "Енергомаш-Інвест", якому, начебто, АТ "Банк Кредит Дніпро" передало всі оригінали та копії документів щодо договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3.
204. Суд касаційної інстанції зауважує, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18, 29.03.2021 у справі № 913/479/18).
205. Окрім цього, ГПК України передбачає можливість вирішення спору за неподання доказів, витребуваних судом.
206. Так, у частині другій статті 74 ГПК України визначено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
207. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (частина десята статті 81 ГПК України).
208. Проте наведеного місцевий господарський суд не врахував, адже вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору застави від 19.04.2012 № 190412-3 не використав наданих йому повноважень і процесуальних механізмів задля забезпечення повноти і всебічності судового розгляду і вирішення спору по суті заявлених вимог.
209. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
210. Однак, ухвалене у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 не можна визнати обґрунтованими, оскільки судом допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
211. Не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази та не надавши оцінки доводам відповідача-4 про неможливість подати докази суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення вимог ОСОБА_2 у відповідній частині.
212. Ураховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов помилкового та передчасного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ПАТ "ЗСЗ".
213. Така неповнота судового розгляду не може бути усунута за результатами касаційного перегляду справи, адже Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
214. Тому, справа в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями) , укладеного між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", підлягає передачі до суду першої інстанції на новий розгляд.
215. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 про розподіл судових витрат, понесених позивачем за результатами розгляду справи в суді першої інстанції, позаяк за результатами касаційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті спору було змінено лише в частині мотивування, а в частині оспорення договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 направлено на новий розгляд, що в силу приписів статті 129 ГПК України не зумовлює зміни розподілу судових витрат понесених сторонами під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
216. Відповідно до частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право, зокрема: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
217. Згідно з частинами першою, четвертою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
218. Статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
219. Керуючись наведеними нормами та зважаючи на висновки за результатами касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати повністю постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022, а рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 змінити в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними договорів застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з, від 08.04.2010 № 30-з, від 29.04.2010 № 42-з від 28.12.2010 № 27-з, від 29.03.2010 № 97/16.1 -3/10, від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11, від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З та договору поруки від 22.09.2011 № 249301, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
220. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
221. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
222. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи в частині вимог про визнання недійсними договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ПАТ "ЗСЗ", тому рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у цій частині підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції.
223. Під час нового розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, витребувати від відповідачів чи інших осіб, докази необхідні для вирішення спору щодо договору застави від 19.04.2012 № 190412-3 із застосуванням усіх передбачених статтями 74, 81, 134, 135 процесуальними засобами забезпечення повноти і всебічності розгляду справи, рівності сторін і змагальності судового процесу.
224. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
225. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у справі № 908/3468/13, а також рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі № 908/3468/13 в частині відмови у визнанні недійсним договору застави рухомого майна від 08.04.2010 № 31-з (зі змінами та доповненнями), укладеного між ТОВ "ТД "Метизи" та ПАТ "Креді Агріколь Банк".
Щодо судових витрат
226. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
227. Судовий збір покладається:1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 129 ГПК України).
228. При відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 зменшено касанту суму судового збору за подання касаційної скарги з 35 240,00 грн до 10 572,00 грн та розстрочено його сплату шляхом сплати 3 524,00 грн до вирішення питання про відкриття касаційного провадження, а іншої частини судового збору у розмірі 7 048,00 грн не пізніше, ніж до ухвалення судового рішення у справі.
229. На виконання цієї ухвали до відкриття касаційного провадження ОСОБА_2 сплатив 3 700,00 грн (квитанція № 38790388), проте решту суми судового збору 6 872,00 грн до ухвалення судового рішення за результатами касаційного провадження касант не сплатив.
230. Враховуючи наведене несплачений касантом у встановлений судом строк судовий збір у сумі 6 872,00 грн належить стягнути з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України за результатами касаційного перегляду справи.
231. Водночас відповідно до частин першої, чотирнадцятої статті 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги та скасуванням постанови апеляційного господарського суду витрати скаржника за подання касаційної скарги підлягають покладенню на відповідача пропорційно обсягу (кількості) задоволених вимог немайнового характеру у розмірі 8 457,60 грн.
Висновки щодо застосування норм права
232. Винятковими обставинами проникнення за "корпоративну завісу" можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).
233. Необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства, адже майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.
234. Зокрема, особа може мати похідний інтерес у захисті прав товариства не тільки у випадку, коли вона є його учасником, адже похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків.
235. Аналіз приписів частини п`ятої статті 41, статті 45 Закону про банкрутство та частини другої статті 61, пункту 5 частини першої статті 64, частини п`ятої статті 65 КУзПБ засвідчує те, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство у акціонера (учасника, засновника) товариства-боржника, за загальним правилом, з`являється інший відмінний від корпоративних прав інтерес у якнайповнішому задоволенні вимог кредиторів за рахунок коштів і майна боржника задля уникнення субсидіарної чи солідарної відповідальності за його боргами або отримання залишку активів боржника, після повного задоволення вимог кредиторів.
236. Акціонер/учасник товариства набуває права на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство, якщо доведе під час розгляду справи у сукупності порушення його прав/інтересів оспорюваним правочином та вчинення цього правочину всупереч меті процедури банкрутства, а саме на шкоду кредиторам боржника.
237. Оскарження фраудаторних правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин допускається у випадку, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
На підставі наведеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 310, 311, 312 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13 скасувати повністю. Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі № 908/3468/13 в частині відмови з задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 19.04.2012 № 190412-3 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" скасувати. Справу у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
3. Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі № 908/3468/13 змінити в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними:
- договорів застави рухомого майна від 31.03.2010 № 22-з (зі змінами та доповненнями), від 08.04.2010 № 30-з (зі змінами та доповненнями), від 29.04.2010 № 42-з (зі змінами та доповненнями), від 28.12.2010 № 27-з (зі змінами та доповненнями), укладених між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк";
- договорів застави рухомого майна від 29.03.2010 № 97/16.1 -3/10 (зі змінами та доповненнями), від 15.09.2011 № 583/16.1-3/11 (зі змінами та доповненнями), укладених між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк";
- договору застави рухомого майна від 22.09.2011 № 2011-ОЗ-К/К/З (зі змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк",
- договору поруки від 22.09.2011 № 249301 (зі змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" та Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк", виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
4. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі № 908/3468/13 залишити без змін.
5. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у справі № 908/3468/13 залишити без змін.
6. Стягнути зі скаржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 6 872 грн 00 коп. (шість тисяч вісімсот сімдесят дві).
7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20г, код ЄДРПОУ 00191247) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відшкодування витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 5 286 грн 02 коп. (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість грн 02 коп.)
8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4, код ЄДРПОУ 14361575) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відшкодування витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 2 265 грн 42 коп. (дві тисячі двісті шістдесят п`ять грн 42 коп.).
9. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відшкодування витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 1 510 грн 28 коп. (одну тисячу п`ятсот десять грн 28 коп.).
10. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відшкодування витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 1 510 грн 28 коп. (одну тисячу п`ятсот десять грн 28 коп.).
11. Видачу наказів доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
В. І. Картере
