ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 520/22027/21
адміністративне провадження № К/990/5154/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 (суддя Зінченко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 (колегія суддів: Подобайло З.Г., Григоров А.М., Бартош Н.С.) у справі №520/22027/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої частини щорічної допомоги та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд: стягнути з Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 7354 (сім тисяч триста п`ятдесят чотири) гривні недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 603 349,56 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на обліку як учасник бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023, закрито провадження в адміністративній справі. Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшли висновку, що позовні вимоги стосуються лише відшкодування майнової та моральної шкоди. При цьому вимог, вимог щодо визнання протиправними дій (бездіяльності), рішення суб`єкта владних повноважень позивачем не заявлено. Відтак на підставі ч. 5 ст. 21 КАС України суди дійшли висновку, що заявлений спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тому закрили провадження у справі.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, представник позивача подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В касаційній скарзі позивач посилається на частину п`яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачає виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Тобто органи, які здійснюють таку виплату, виступають щодо учасників бойових дій не як рівноправна сторона, а як носій суверенної влади, на яку покладено обов`язок із забезпечення соціального захисту ветеранів війни, зокрема, через виплату зазначеної допомоги. Отже, стверджує позивач, відносини, які стосуються виплати цієї допомоги, є публічно-правовими відносинами та ґрунтуються на нормах публічного права, зокрема, на спеціальному нормативному акті - Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2023 відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В той же час приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, про що слушно зауважує позивач. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).
Однією з категорій адміністративних справ, як це випливає зі змісту пункту 3 частини шостої статті 12 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Законодавець урегулював питання, пов`язані, зокрема, з виплатою учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у преамбулі якого заначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Поряд з цим відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року в справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просив стягнути недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі 7 354 гривень та 603349,56 гривень на відшкодування моральної шкоди.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій.
Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 04.03.2020), №520/17342/18 (постанова від 09.02.2021), №686/23445/17 (постанова від 05.06.2019) та Верховний Суд у справі № 400/4436/20 (постанова від 10.06.2021)
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні відносини не містять публічно-правової вимоги, а стосуються лише стягнення шкоди. Послались на ч. 5 ст. 21 КАС України згідно якої вимоги про відшкодування шкоди можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства за правилами, встановленими Кодексу адміністративного судочинства України, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою щодо вирішення публічно правового спору. У іншому випадку позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, з огляду на положення статей 2, 4, 16 Цивільного процесуального кодексу України, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Проте колегія суддів зазначає, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Відтак суди не врахували, що заявлений позов стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій, що позивач може уточнити в позовних вимогах, а не стягнення шкоди.
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій щодо неналежності розгляду та вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства, є помилковим.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 скасувати.
Справу №520/22027/21 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук
