КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року№ 320/2500/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., при секретарі судового засідання Ягельська А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САНВІН 13» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «САНВІН 13» з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.12.2021 №0952310701, №0952320701, №0952330701.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що позиція податкового органу не відповідає положенням чинного податкового законодавства та тлумаченню відповідних норм права, викладених у рішеннях Верховного Суду, зокрема, позивач зазначив наступне.

Податковим органом фактично не враховано, що згідно з п.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 одиницею обліку основних засобів є окремий об`єкт. При цьому, посилання уповноважених осіб податкового органу в Акті перевірки на ДК 018-2000 «Державний класифікатор будівель і споруд» не є обґрунтованим, оскільки відповідно до державного класифікатора, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, даний документ є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабміну №971 «Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року» від 27.06.1998.

Також, позивач зауважив, що податковим органом не враховано, що введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна регулюється нормами цивільного законодавства, тоді як питання введення в експлуатацію основних засобів регулюється нормами податкового законодавства. Зокрема, податковим законодавством визначено, що для цілей розділу III (податок на прибуток підприємства) терміни використовуються у значеннях Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і міжнародними стандартами фінансової звітності (п.п.14.1.84 п.14.1 ст.14 ПК України).

Крім того, позивач зауважив, що податковим органом було проігноровано інформацію щодо документально підтвердженого різного строку корисного використання об`єктів основних засобів, про що останнім було зафіксовано на ст.6 Акта перевірки, втім ця інформація була доступна в період проведення податкової перевірки. Таким чином, своїми висновками відповідач порушує вимоги НП(с)БО 7 «Основні засоби, відповідно до яких, якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Також, за твердженнями позивача, під час перевірки службовими особами податкового органу не враховано положення облікової політики позивача та дані аудиторської перевірки фінансової звітності позивача, які підтверджуються правильність обліку позивача та нарахування амортизації.

Керуючись викладеними обставинами позивач звернувся до суду з цією позовною заявою в якій просить скасувати прийняті податковим органом протиправні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В заперечення до позову у відзиві представник податкового органу послався на наступні обставини.

Представник податкового органу зазначив, що позивачем нараховувалася амортизація в порушення норм ПК України, в підтвердження чого представник зазначив, що зазначене порушення виникло на підставі невірної класифікації щодо основного засобу - об`єкту (сонячна електростанція), за кодом класифікації 2302.4 «Електростанції на нетрадиційних джерелах енергії», поділивши цілий об`єкт на різні групи основних засобів, як наслідок частина обладнання товариством визначена до 4 групи основних засобів та нараховано амортизацію за прискореним методом передбачених п.43 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України», вказані обставини чітко свідчать про порушення позивачем пп.138.3.1, пп.138.3.3 п.138.3 ст.138, п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.6 та п.9.4 П(С)БО №16 «Витрати», що призвело до завищення суми витрат, які задекларовані у рядку 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» Звіту про фінансові результати на загальну суму 25 390 203 грн в т.ч. по періодам: за 2020 рік на суму 15 783 312 грн та за І півріччя 2021 року на суму 9 606 891 гривень.

Крім того, в заперечення доводів позивача про нецілісність інженерної споруди представник відповідача зауважив, що у відповідності до приписів вимог чинного податкового законодавства позивач повинен був сонячну електростанцію «Фотогальванічна електростанція «РОМОДАН» класифікувати як один цілісний об`єкт (споруда), зокрема, як цілісну інженерну споруду призначену для виробництва процесу (електроенергії), віднести до третьої групи основних засобів «Будинку та споруди» на рах.103 та здійснювати відповідне нарахування амортизації для податкового обліку, оскільки відповідно до технічних характеристик, у відповідних документах та документах наданих до перевірки, перевіряємий об`єкт є цілинним об`єктом нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності платника для виробництва електричної енергії. Тобто, відповідно до приписів ПК України, а саме ст.138, якою визначено мінімально допустимі строки амортизації, в даному випадку необхідно використовувати терміни корисного використання об`єкту сонячна електростанція, як для групи основні «Споруди» (група 3), а саме 15 років.

Крім того, представник податкового органу зауважив, що позивачем в ході проведення перевірки та до суду не надано належного обґрунтування з посилання на відповідні підтверджуючі документи на підтвердження факту того, що складові сонячної електростанції «Фотогальванічна електростанція «РОМОДАН», взагалі мають різний строк корисного використання (експлуатації) тобто, що вони мають різні показники за наступними критеріями: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори.

На підставі викладених обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті

У судових засіданнях представник позивача підтримав викладені у позовній заяві аргументи і доводи та просив суд задовольнити позовні вимоги шляхом скасування прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень. Представник відповідача заперечував щодо задоволенні позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що Головним управлінням ДПС у м. Києві відповідно до ст.ст.20, 77, 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі ПК України), плану-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на 2021 рік, на підставі наказів Головного управління ДПС у м. Києві від 30.09.2021 №7702-п, від 27.10.2021 №8420-п, проведено документальну планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «САНВІН 13», (код 41378422) (далі - ТОВ «САНВІН 13») з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07.06.2017 по 30.06.2021, валютного - за період з 07.06.2017 по 30.06.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 07.06.2017 по 30.06.2021 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

Копію наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 30.09.2021 №7702-п надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення 07.10.2021 та вручено уповноваженій особі товариства 15.10.2021. Копію наказу Головного управління ДПС у м. Києві про продовження перевірки від 27.10.2021 №8420-п вручено 28.10.2021 під підпис представнику по довіреності ТОВ «САНВІН 13» Родіній Анастасії Іванівні.

За результатами перевірки уповноваженими особами податкового органу складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки №84392/Ж5/26-15-07-01-06/41378422 віл 11.11.2021.

Відповідно до розділу IV «Висновок» Акта перевірки, за результатами перевірки встановлено порушення норм податкового законодавства, зокрема:

- пп.138.3.1 та пп.138.3.3 п.138.3 ст.138, п.44.1 та п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України від 02.12.2010 №755-VI (зі змінами та доповненнями), п.6 та п.9.4 П(С)БО №16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 012 240 грн в т.ч. по періодах: за 1 півріччя 2021 року на суму 1 012 240 грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за період з 07.06.2017 по 30.06.2021 в загальному розмірі 19 766 645 грн, в т.ч. за 1 півріччя 2021 року на суму 19 766 645 гривень;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 396 666 грн, в тому числі: за березень 2021 року у сумі 396 666 гривень

- п.63.3 ст.63 ПК України, п.8.1, п.8.4, п.8.5 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011 ТОВ «САНВІН 13» не подано повідомлення про об`єкт оподаткування або об`єкт, пов`язаний з оподаткуванням або через який провадиться діяльність.

Не погоджуючись з висновками службових осіб податкового органу позивачем подано заперечення №02-12/21 від 02.12.2021 до Акта перевірки (вх.№121606/6 від 02.12.2021), в яких просив уповноважений орган переглянути висновки Акта перевірки із урахуванням викладених аргументів та їх документального підтвердження.

Втім, за результатами розгляду заперечень листом «Про надання відповіді» №39056/1/26-15-07-01-06 від 16.12.2021, висновки Акта перевірки було залишено без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі викладених у Акті перевірки встановлених порушень Головним управління ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2021 №0952310701, №0952320701, №0952330701.

Згідно вказаних вище податковим повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС у м. Києві визначено наступні суми податкових зобов`язань та коригувань:

- №0952310701 - зменшено суму об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на 19 766 645,00 грн;

- №0952320701 - збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 012 240,00 грн;

- №0952330701 - збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 396 666,00 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 99 167,00 грн. (загальна сума ППР - 495 833,00 грн).

В свою чергу, позивач не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями було застосовано процедуру досудового (адміністративного) оскарження та подано до Державної податкової служби України скаргу (вх.№943/6 від 12.01.2022). Також, на етапі досудового оскарження позивачем було залучено Раду бізнес-омбудсмена, від якої отримано письмову позицію щодо спірних правовідносин, якою позицію позивача підтримано.

За результатами розгляду поданої позивачем скарги Державною податковою службою України прийнято рішення «Про результати розгляду скарги» №683/6/99-00-06-01-01-06 від 09.01.2023, яким висновки Головного управління ДПС у м. Києві, викладенні в рішення за результатами розгляду заперечення на Акт перевірки та податкові повідомлення-рішення залишились без змін.

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями та висновками на підставі яких такі рішення були прийняті, вважаючи їх протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині висновків прийняття Головним управління ДПС у м. Києві оскаржуваних податковим повідомлень-рішень від 23.12.2021 №0952310701, №0952320701, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст.134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із п.п.138.3.1 п.138.3 ст.138 ПК України розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п.14.1.138 п.14.1 ст.14 роз.I цього Кодексу, п.п.138.3.2 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Підпунктом 138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України встановлено мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів (крім випадку застосування виробничого методу нарахування амортизації) та визначено, що мінімально допустимі строки корисного використання для група 3 будівлі є 20 років та для групи 4 машини та обладнання 5 років. Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів використовуються з урахуванням наступного. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290.

Пунктом 4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначено наступні поняття:

- Амортизація систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації);

- Основні засоби матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік);

- Об`єкт основних засобів це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Пунктами 7 та 8 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначено, що придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів. Первісна вартість об`єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв`язку з придбанням (отриманням) прав на об`єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв`язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»). Первісна вартість об`єкта основних засобів збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов`язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об`єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Підпунктами 5.1.3 та 5.1.4 п.п.5.1 п.5 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509) встановлено, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 5.1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 5.1.4. Машини та обладнання.

У відповідності до п.п.1.3 та 1.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 1.4. Машини та обладнання.

Згідно із п.23 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Відповідно до п.4 П(С)БО 7 встановлено, що амортизацією є систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання.

Згідно із п.4 П(С)БО 7 основні засоби це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою їх використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року (або операційного циклу, якщо він довший за 1 рік).

Пунктом 7 П(С)ПО 7 визначено, що одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів.

За змістом абз.9 п.3 П(С)ПО 7 об`єкт основних засобів це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Отже, з огляду на вищевикладені норми П(С)ПО 7 слідує, що підприємства мають право поділу об`єкта основних засобів, який складається з частин і кожна з цих частин може визначатися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Окрім того, платник податку має враховувати термін корисного використання об`єкта, який би не впливав на викривлення інформації про основні засоби у фінансовій звітності.

Згідно із п.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561 одиницею обліку основних засобів є окремий об`єкт. Окремим об`єктом основних засобів є: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; незавершені капітальні інвестиції; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об`єктом основних засобів.

Відповідно до п.7 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами, зокрема:

1. Основні засоби. 1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом.

1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі), тощо.

Для аналітичного обліку та забезпечення спостереження за використанням у місцях експлуатації основних засобів кожному об`єкту присвоюється інвентарний номер.

Якщо частина (компонент) основних засобів визнана підприємством окремим об`єктом основних засобів, то їй також присвоюється інвентарний номер.

Інвентарний номер закріплюється за об`єктом основних засобів на весь час його знаходження на даному підприємстві. інвентарні номери об`єктів основних засобів, що вибули, не присвоюються іншим об`єктам основних засобів, які надійшли на підприємство, протягом періоду, який забезпечує виключення ідентифікування нових об`єктів з тими, що вибули (наприклад, протягом строків зберігання документів). Орендовані об`єкти основних засобів можуть залишатися з інвентарним номером орендодавця (якщо таких інвентарних номерів орендарем не присвоєно об`єктам основних засобів) (пункт 8).

Дані про кожний інвентарний об`єкт основних засобів заносяться до інвентарної картки або іншого регістру аналітичного обліку основних засобів.

Інвентарні картки реєструються в опису інвентарних карток обліку основних засобів. інвентарні картки в картотеці бухгалтерії розташовуються за групами основних засобів з виділенням окремої групи таких об`єктів, що тимчасово не експлуатуються (капітальний ремонт, реконструкція та інше поліпшення і консервація об`єктів) (пункт 9).

Пунктами 24 та 25 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку визначено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори. Строк корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об`єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Пунктом 26 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 встановлено, що амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів, зокрема, прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об`єкта основних засобів. Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

Відповідно до п.29 та 30 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92 нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об`єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Отже, розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу), зокрема для група 3 будівлі в 20 років та для групи 4 машини та обладнання в 5 років.

Разом з тим, якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Водночас при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом під час перевірки встановлено, що позивач здійснив будівництво та відповідне введення в експлуатацію об`єкту - сонячна електростанція «Фотогальваніча електростанці «РОМОДАН», що розташований за адресою: Полтавська область, Миргородський район.

Відповідно до технічних характеристик, наведених в документах наданих до перевірки, згідно до яких введено в експлуатацію об`єкт - сонячна електростанція «Фотогальваніча електростанці «РОМОДАН» є цілісним об`єктом нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності платника для виробництва електричної енергії. Тобто, відповідно до приписів ПК України, а саме ст.138, якою визначено мінімально допустимі строки амортизації, необхідно використовувати терміни корисного використання об`єкту - сонячна електростанція, як для групи основні засоби «Споруди» (група 3), а саме 15 років.

З акту перевірки вбачається, що службовими особами зроблено висновок про те, що позивачем нараховувалася амортизація в порушення норм ПК України.

Згідно з актом перевірки контролюючим органом зазначено, що порушення позивачем вимог податкового законодавства виникло на підставі невірної класифікації щодо основного засобу - об`єкту (сонячна електростанція), за кодом класифікації 2302.4 «Електростанції на нетрадиційних джерелах енергії», поділивши цілий об`єкт на різні групи основних засобів.

Також в зазначеному акті вказано наступне: «Як наслідок частина обладнання підприємством визначена до 4 групи основних засобів та нараховано амортизацію за прискореним методом передбачених п.43 підрозділу 4 розділу XX ПК України.

Для встановлення обставин класифікації основних засобів як частин об`єкту сонячної електростанції та проведення відповідного розподілу по групах, позивачем до суду надано документи та матеріали, що стосуються інвентаризації основних засобів, які перелічені в Акті перевірки.

Зокрема, перелік основних засобів щодо яких ставиться питання амортизації в Акті перевірки включає наступні: опорні конструкції під фотогальванічні панелі на загальну суму - 69 302 416, 76 грн; сонячні фотоелектричні модулі RSM72-6-375М на загальну суму - 155 967 064, 11 грн.; ящики з`єднань на 12 приєднань на загальну суму - 7 424 998,27 грн; ящики з`єднань на 13 приєднань на загальну суму - 4 795 655,75 грн.

Згідно наданих до суду документів та доказів щодо бухгалтерського обліку позивача, судом встановлено, що у відповідності до даних такого обліку вказані вище засоби є окремими основними засобами, із різним строком корисного використання і обліковуються як основні засоби четвертої групи для цілей амортизації «Машини та обладнання». (т.3, а.с. 39-130).

Також, з наданих до суду документів судом встановлено, що у періоді, за який здійснювалася перевірка, платником податків проводилися інвентаризації основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів тощо, що підтверджується копією наданого наказу №3010/20-03 від 30.11.2020 «Про проведення інвентаризації» комісією у складі: Голови комісії - директор Подиругін О.О., члени комісії директор Подпругін О.О., та за результатами проведеної інвентаризації складено інвентаризаційні описи, відповідно до яких залишків та нестач не встановлено.

Таким чином, з наданих до суду документів та матеріалів можна встановити, що позивачем було проведено класифікацію основних засобів, що є частинами об`єкту сонячної електростанції та проведено їх розподіл по групах.

Крім того, досліджуючи питання можливості віднесення об`єкта енергетики до цілісного нерухомого майна, суд враховує нормативно-правовий акт, який встановлює порядок організації та ведення обліку у сфері теплопостачання, а саме Порядок (правила) організації та ведення обліку за ліцензованими видами діяльності суб`єктами господарювання у сфері теплопостачання, затверджені постановою НКРЕКП від 10.10.2017 року №1223.

У бухгалтерському та податковому обліку існують різні критерії визнання основних засобів.

Окремий податковий облік основних засобів зобов`язані вести лише ті платники, які коригують фінрезультат на податкові різниці.

Одиницею обліку є об`єкт основних засобів (п.7 НП(С)БО 7).

Під об`єктом основних засобів розуміють:

- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

- конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

- відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, у результаті чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу лише у складі комплексу, а не відокремлено;

- інший актив, що відповідає визначенню ОЗ, або частина активу, яку контролює підприємство (п. 4 НП(С)БО 7).

Як висновок можна зазначити, що якщо один об`єкт основних засобів складається із частин, що мають різний строк корисного використання, кожну частину можна визнати в бухобліку як окремий об`єкт основних засобів.

В контексті вказаного суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з актом перевірки, контролюючий орган в обґрунтування доводів щодо необхідності віднесення сонячної електростанції до цілісного об`єкту нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності платника податку для виробництва електроенергії, посилається на ДК 018-2000 «Державний класифікатор будівель і споруд», однак відповідно до державного класифікатора, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, даний документ є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 №971 «Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року» та не пов`язаний з бухгалтерським та податковим обліком основних засобів та їх амортизацією.

Закон України «Про альтернативні джерела енергії» визначає, що об`єкти альтернативної енергетики - енергогенеруюче та інше обладнання, що виробляє енергію за рахунок використання альтернативних джерел енергії, частка яких становить не менш як 50 відсотків від встановленої потужності всіх задіяних на об`єкті джерел енергії.

Відповідно до п.2.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1467 при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких технологічних вимог, зокрема, засоби провадження господарської діяльності мають належати здобувачу ліцензії (ліцензіату) на праві власності та/або господарського відання, та/або користування, та/або перебувати у концесії, лізингу.

Окрім того, відповідно до Ліцензійних умов до заяви про отримання ліцензії здобувачем ліцензії додаються документи згідно з переліком. Одним з таких документів є відомість про місця та засоби провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії.

При оформленні зазначеного документа необхідно зазначати найменування та тип всього енергогенеруючого обладнання та їх заводський та інвентарний номери. Дана обставина є свідченням того, що поділ енергогенеруючого обладнання на окремі об`єкти є прямою вимогою Ліцензійних умов.

Позивачем після завершення будівництва станції відомості про найменування та тип всього енергогенеруючого обладнання станції, а також про присвоєні інвентарні номери були подані до НКРЕКП для прийняття рішення щодо зміни Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії.

Таким чином, з огляду на вказане вище можна прийти до чіткого висновку, що фактично об`єкт альтернативної енергетики не може розглядатись як цілісний об`єкт нерухомого майна, адже, відповідно до наведених вище норм це є сукупність засобів (інструментів) якими є енергогенеруюче та інше обладнання, які не мають жодних ознак нерухомості.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Міжнародні стандарти фінансової звітності (далі міжнародні стандарти) прийняті Радою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

За приписами ч.2 та 3 ст.12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства, що становлять суспільний інтерес, публічні акціонерні товариства, суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, материнські підприємства груп, у складі яких є підприємства, що становлять суспільний інтерес, материнські підприємства великої групи, які не належать до категорії великих підприємств, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами.

Підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Також, у відповідності до абз.2 ч.5 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регламентовано, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

В свою чергу, враховуючи вказане, судом було встановлено, що відповідно до п.12 Наказу про облікову політику №1-OП від 28.12.2018 «Про облікову політику ТОВ «САНВІН 13» визначено, що у випадку придбання одного об`єкту основних засобів, що складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожну з цих частин визнавати в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Тобто, з викладеного можна прийти до висновку, що позивач врахував вимоги НП(с)БО 7 «Основні засоби» в обліковій політиці. Таке ж положення міститься в обліковій політиці, затвердженій на підставі Наказу №1-OП/1 від 23.05.2020.

Отже, з викладеного вище можна прийти до чіткого висновку, що платник податку самостійно визначає на підставі розпорядчого акту строк корисного використання основних засобів підприємства для цілей нарахування амортизації. Жодних обмежень чи спеціальних процедур для цілей визначення строків корисного використання основних засобів для цілей амортизації, пов`язаних із даними сертифікатів якості чи строками гарантійного обслуговування для платників податків не містить. Відсутні відповідні роз`яснення і на рівні індивідуальних податкових консультацій ДПС України.

При цьому, суд звертає увагу, що положення ПК України, містять виключно вимоги щодо мінімально допустимих строків амортизації основних засобів. Нижченаведені положення також не містять обмежень чи спеціальних процедур щодо визначення строків корисного використання основних засобів для цілей амортизації, пов`язаних із даними сертифікатів якості чи строків гарантійного обслуговування таких основних засобів.

Відповідно до наведеної у пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України класифікації груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації, до 4-ї групи основних засобів відносяться машини та обладнання з мінімально допустимим строком корисного використання 5 років.

Згідно з положеннями пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України, мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів використовуються з урахуванням наступного.

У разі, якщо строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені пп.138.3.3 ПК України.

У разі, якщо строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідно до внутрішніх розпорядчих документів позивача строк корисного використання:

- опорних конструкцій під фотогальванічні панелі та сонячних фотоелектричних модулів RSM72-6-375 складає- 7 років;

- ящиків з`єднань на 12 приєднань та ящиків з`єднань на 13 приєднань складає - 5 років.

Відтак, строки корисного використання об`єктів основних засобів, а саме опорних конструкцій під фотогальванічні панелі, сонячних фотоелектричних модулів RSM72-6-375M, ящиків з`єднань на 12 приєднань та на ящиків з`єднань на 13 приєднань, які є частинами об`єкту (сонячна електростанція), за кодом класифікації 2302.4 «Електростанції нетрадиційних джерел енергії») в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені пп.138.3.3 п. 138.3 ст.138 ПК України для 4 групи основних засобів.

Отже, використання для нарахування амортизації строків корисного використання (експлуатації) зазначених об`єктів основних засобів, встановлених в бухгалтерському обліку позивача, і які дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України для 4 групи основних засобів, відповідає вимогам пп.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно висновку експерта №1041/67501 за результатами судово-економічної експертизи від 28.03.2023 (т.2, а.с.181-223) експерт прийшов до висновку про відповідність вимогам п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України використання ТОВ «САНВІН 13» для нарахування амортизації строків корисного використання, встановлених в бухгалтерському обліку для опорних конструкцій під фотогальванічні панелі, сонячних фотоелектричних модулів RSM72-6-375М, ящиків з`єднань на 12 приєднань, ящиків з`єднань на 13 приєднань, які дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені пи.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України для 4 групи основних засобів.

З огляду на вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що доводи податкового органу про те, що позивач повинен обліковувати об`єкти СЕС на балансі товариства за третьою групою «Будинки та споруди», та про відсутність у позивача підстав для нарахування амортизації, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача в цій частині позовних вимог та наявності підстав для визнання протиправними та скасування податковим повідомлень рішень Головного управління ДПС у м. Києві від 23.12.2021 №0952310701, №0952320701

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.12.2021 №0952330701, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 396 666,00 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 99 167,00 грн (загальна сума ППР - 495 833,00 грн) за результатами проведеного аналізу господарської діяльності позивача з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.44.1ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, 138.6 - 138.9, п.п.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, 138.11 цієї статті, п.140.2 - 140.5 ст.140, ст.142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд.II цього Кодексу.

За правилами п.138.4 та 138.5 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально-виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.138.6 ст.138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Об`єктом оподаткування, згідно п.185.1 ст.185 ПК України, є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (абз.1 п.200.2 ст.200 ПК України).

В свою чергу, відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п.«а» п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до абз.1 п.198.2 ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацами 1 - 3 п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст.1 Закону №996-ХIV, «первинний документ» - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому у ст.1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Між тим, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №820/11856/13-а, від 31.01.2018 у справі №826/245/14, від 06.02.2018 у справі №810/6695/14, від 04.04.2018 у справі №808/2519/15.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З аналізу Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «САНВІН 13»» вбачається, що позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» було включено суми податку на додану до складу податкового кредиту з ПДВ в загальному розмірі 396 667 грн та відображено у додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість в наступних періодах: за червень 2018 року на суму 198 333,33 грн та за вересень 2018 року на суму 198 333,33 гривень.

В свою чергу, оцінюючи вказані вище взаємовідносини позивача та його контрагента судом встановлено, що між ТОВ «САНВІН 13» (Замовник) та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» (код 41268336, Виконавець) укладено договір на виконання комплексу робіт з підключення об`єкту до мереж електропостачання від 19.06.2018 №03.06-S.

Згідно з поданими ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» за місцем обліку розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за червень 2020 року штатна чисельність працюючих становила - 1 працівник, за 4 квартал 2018 року - 3 працівника (двоє - прийняті з 19.12.2018), за вересень 2020 року - 1 працівник. Виплати іншим фізичним особам (в т.ч. ФОП-ам), крім заробітної плати (ознака 157 в 1-ДФ) не проводилися.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20 - ОПП до органів ДІІС ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» не подавало, а тому інформація стосовно виробничих активів, офісних/складських приміщень, транспортних засобів тощо відсутня.

Суд погоджується з висновками податкового органу про неможливість встановити походження робіт: «Розробка техніко-економічного обґрунтування» чи можливих виконавців даних робіт оформлених ТОВ «САНВІН 13» як придбаних у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ», оскільки ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду позивачем не було надано належних та допустимих документів на підтвердження ланцюга постачання ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» та його постачальників зазначених робіт, а також не додано документів на підтвердження наявності трудових, фізичних та технічних ресурсів для їх здійснення.

Також, з аналізу мотивувальної частини Акту перевірки вбачається, що в результаті дослідження діяльності ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних, службовими особами податкового органу проаналізовано ланцюг постачання товарів (робіт, послуг) та встановлено реєстрацію податкових накладних з номенклатурою робіт «Розробка техніко-економічного обґрунтування» від наступних суб`єктів господарської діяльності:

- ТОВ «ТК «БУДРАЙС» (код 42331162). Не звітує з грудня 2018 року. Свідоцтво ПДВ анульовано 31.01.2020, Звіт ф. 1-ДФ за 2018 рік - не подано. Згідно Єдиного реєстру податкових накладних за відповідний період, встановлено, що ТОВ «ТК «БУДРАЙС» зареєстровано від контрагентів-постачальників податкові накладні із зазначенням придбання номенклатури: «Розробка техніко-економічного обґрунтування» від контрагентів: ТОВ «ТК КОМЕРЦІЙНО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС «АДАМАНТ» (код 42340601, не звітує), ТОВ «ТЕХНО-АГРОСИЛА» (код 42581311, не звітує), ТОВ «РЕЙНКОР» (код 42272940), по ланцюгу постачання яких: цукерки, шоколад, вафлі, гель для дугу, мило, чай, сир, корм для котів, сардельки, ковбаси, жувальні гумки та ін.

- ТОВ «АТЛАНТІК-ГРЕЙДІНГ» (код 39101878). Вид діяльності: 47.21-РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ ФРУКТАМИ Й ОВОЧАМИ. Не звітує з грудня 2018 року. Свідоцтво ПДВ анульовано 31.05.2019, Звіт ф. 1-ДФ за 2018 рік - не подано. Згідно Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «АТЛАНТІК-ГРЕЙДІНГ» зареєстровано від контрагентів-постачальників податкові накладні із зазначенням придбання номенклатури наступних товарів: Цигарки, кава, соки, філе курчат, шия індика, холодильники та тощо.

Враховуючи вищезазначене, за результатами проведеного аналізу службові особи податкового органу прийшли до висновку про неможливість встановлення походження робіт: «Розробка техніко-економічного обґрунтування» чи можливих виконавців даних робіт оформлених ТОВ «САНВІН 13» як придбаних у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖВИВРЕЙ СИСТЕМИ», оскільки по ланцюгу постачання ТОВ «УКРАЇСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» та його постачальників зазначених робіт не встановлено, а також не встановлено наявності трудових, фізичних та технічних ресурсів для їх здійснення.

В контексті вказаних вище обставин, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №816/4409/15, в якій Верховним Судом зазначено, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №820/2835/18 зазначено, що формальна наявність договорів, податкових і видаткових накладних, не є достатнім та беззаперечним доказом фактичного виконання відносин і не дає можливості суду дійти обґрунтованого висновку про фактичне проведення господарських операцій.

Суд зауважує, що позивачем не надано на момент перевірки первинних документів, а саме: підтверджуючих документів походження робіт: «Розробка техніко-економічного обґрунтування» чи можливих виконавців даних робіт оформлених ТОВ «САНВІН 13» як придбаних у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖВИВРЕЙ СИСТЕМИ», у разі наявності постачальників зазначених робіт документів на підтвердження таких обставин, а також не надано документів на підтвердження наявності трудових, фізичних та технічних ресурсів для їх здійснення.

Наявність у ТОВ «САНВІН 13» первинних документів не є безумовним підтвердженням того, що дані операції мали місце, фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку лише бухгалтерськими проведеннями.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуга не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд зазначає, що сам факт надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання, коли встановлено, що відомості, які містяться в цих документах є недостовірні.

Отже, відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та витрат.

Крім того, суд зауважує, що позивачем не було надано ні до контролюючого органу під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду документів на підтвердження наявності у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» фізичної/технічної можливості надання відповідних послуг у розрізі умов Договору на виконання комплексу робіт з підключення об`єкту до мереж електропостачання від 19.06.2018 №03.06-S.

Таким чином, з огляду на викладене вище та виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи документів суд приходить до висновку про наявність ознак штучного формування у ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ СИСТЕМИ» податкового кредиту підприємствам реального сектору, а саме для ТОВ «САНВІ 13», а також складання, видачі завідомо неправдивих документів (податкових накладних та актів виконаних робіт), внесення до офіційних документів (податкової звітності з податку на додану вартість) завідомо неправдивих відомостей, ймовірно з метою сприяння підприємствам реального сектору в мінімізації податкових зобов`язань з податку на додану вартість та ухилення від сплати податків.

При цьому, суд відхиляє покликання представника позивача на те, що окремі дефекти первинних документів не можуть свідчити про нереальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, якщо інші обов`язкові реквізити, зазначені в таких документах, дають можливість ідентифікувати зміст та обсяг господарських операцій, а місце складання документа адреса фактичної передачі товару не вважається обов`язковим реквізитом первинного документа. Вказані вище недоліки та суперечності у документах, які фіксують господарські операції позивача з його контрагентами є суттєвими та такими, що унеможливлюють підтвердження реальності господарських операцій, позаяк суперечать вимогам податкового, цивільного та іншого законодавства, не підтверджують факт їх реального вчинення та можливість їх здійснення за зазначених вище обставин.

Отже, з огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п.89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п.58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п.29).

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 26 840,00 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 26 214,63 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.12.2021 №0952310701, №0952320701.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІН 13" (адреса: 04119, місто Київ, вулиця Джонса Ґарета, будинок 8, код ЄДРПОУ 41378422) судовий збір в розмірі 26 214,63 грн (двадцять шість тисяч двісті чотирнадцять гривень шістдесят три копійки), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 19 червня 2023 р.