УХВАЛА
23 лютого 2023 року
м. Київ
справа №750/6370/19
адміністративне провадження № К/990/36076/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року
у справі №750/6370/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 в особі житлової комісії військової частини НОМЕР_2
про скасування протоколу і зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до військової частини НОМЕР_1 в особі житлової комісії військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, Житлова комісія) про:
- скасування протоколу, що юридично оформлений у формі засідання Житлової комісії від 20 травня 2019 року №5;
- зобов`язання Житлову комісію згідно наданих документів зарахувати ОСОБА_1 окремо на квартирний облік у відповідності до пункту 2.10 наказу Міністра оборони України №737 від 30 листопада 2011 року та вимог базового житлового законодавства, на підставі яких ця правова норма виписана у даному наказі.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 червня 2019 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України справу передано на розгляд за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито та повідомлено, що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про передачу справи до іншого суду та передано справу до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 16 грудня 2022 року засобами поштового зв`язку.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №750/6370/19, касаційну скаргу залишено без руху.
Скаржнику надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому заявник просить поновити процесуальний строк.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що як вже повідомляв в попередній заяві про поновлення строку, вжив всіх заходів щоб негайно усунути недоліки касаційної скарги і скористатися наданою судом можливістю повторно подати касаційну скаргу. Вказує, що першу касаційну скаргу було складено його представником, яка надавала правову допомогу, яка на думку позивача, склала її не вірно, що є порушенням його права на судовий захист. Також позивач просить суд прийняти до уваги Рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року, згідно яких рекомендовано, зокрема, виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану. Також скаржник просить врахувати, що позивач вимушений також був приймати участь у допомозі в лікуванні батька, оскільки він тяжко хворий. Також скаржником надано довідку МОЗ України Українського Державного медико-соціального центру ветеранів війни №379 від 28 листопада 2022 року про те, що ОСОБА_2 перебував на лікуванні в Українському державному медико-соціального центру ветеранів війни 3 04 листопада 2022 року по 28 листопада 2022 року.
Згідно з наказами Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 січня 2023 року №1-к, від 10 січня 2023 року №2-к суддя-доповідач перебувала у відпустці з 16 січня 2023 року по 17 лютого 2023 року.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 22 грудня 2021 року. В той же час, касаційну скаргу подано 16 грудня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Скаржником на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови було надано до суду супровідний лист Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року від 26 серпня 2022 року №750/6370/193639522, з якого вбачається, що судом на заяву позивача направлено копії рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2022 року та копію заочного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року.
Проте, власноручно написана дата отримання скаржником копій вищезазначених судових рішень, не може вважатися достатнім доказом дати отримання копії оскаржуваного судового рішення, адже скаржник не позбавлений права відповідно до частини 9 статті 251 КАС України за своєю заявою повторно отримати копію судових рішень.
В той же час, скаржником не надано належних та достатніх доказів твердження стосовно того, що судом апеляційної інстанції не виконано приписів статті 251 КАС України, яка встановлює обов`язок направлення/вручення копії судового рішення та не надано належних та достатніх доказів свого твердження щодо дати отримання копії оскаржуваних рішень, якими, на переконання касаційного суду можуть бути, зокрема, письмові відповіді (довідки) суду, у провадженні або на зберіганні в якого знаходиться справа, про наявність/відсутність в матеріалах справи супровідного листа про направлення відповідного судового рішення, повідомлення про доставлення судового рішення на офіційну електронну адресу особи, повідомлення про вручення/невручення поштового відправлення з таким рішенням, розписок про отримання судового рішення; копією опису документів, що містяться в матеріалах справи, тощо.
В той же час, 19 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Чепурної Наталії Вікторівни - представника ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 750/6370/19.
Враховуючи дату подання представником скаржника первинної касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що позивач був обізнаний про існування оскаржуваної постанови до зазначеної ним дати отримання копії постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року первісна касаційна скарга повернута, як така, що не містить підстав визначених частиною 4 статті 328 КАС України для касаційного оскарження.
Відповідно до супровідного листа від 21 квітня 2022 року № 750/6370/19/14852/22 Верховним Судом на адресу представника позивача було надіслано копію ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2022 року про повернення касаційної скарги та касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами.
Копію ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2022 року отримано скаржником 03 травня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
20 вересня 2022 року скаржником було надіслано дану касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення, тобто, лише через 140 днів після отримання копії ухвали Верховного Суду 16 листопада 2022 року.
Скаржником не наведено об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу повернуто позивачу оскільки, Суд прийшов до висновку про неналежне обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до супровідного листа від 07 жовтня 2022 року № 750/6370/19/46881/22 Верховним Судом на адресу позивача було надіслано копію ухвали Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року про повернення касаційної скарги та касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами.
Копію ухвали Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року отримано скаржником 10 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
16 грудня 2022 року скаржником було подано дану касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення, тобто, лише через 30 днів після отримання копії ухвали Верховного Суду 03 листопада 2022 року.
В обґрунтування наявності об`єктивних перешкод для подання повторної касаційної скарги в найкоротші строки після отримання копії ухвали Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року, скаржник вказує про догляд за батьком під час лікування.
Водночас, як при поданні касаційної скарги від 16 грудня 2022 року та і при поданні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження від 10 січня 2023 року, скаржником не наведено об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін після отримання ухвали Верховного Суду від 03 травня 2022 року про повернення первинної касаційної скарги до 20 вересня 2022 року (дата подання другої касаційної скарги).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а також дотримання строків під час повторних звернень з касаційними скаргами та з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022 від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022. Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, тобто, останній триває й досі.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.
Верховний Суд наголошує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на його пропуск або необхідність його продовження.
Зокрема, заявником не зазначено обставин, що перешкоджали позивачу через запровадження в Україні воєнного стану звернутись до Верховного Суду із повторною касаційною скаргою в найкоротші строки, починаючи з дати отримання копії ухвали Верховного Суду про повернення касаційної скарги, а сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до Суду у розумні строки, у зв`язку із запровадження такого, не може вважатись поважною причиною цих строків.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Таким чином, при належному добросовісному відношенні касатор не був позбавлений можливості подати касаційну скаргу в найкоротший строк після отримання ухвали Верховного Суду про повернення первинної касаційного оскарження, проте таким правом не скористався.
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення первинної касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (140 днів), без належного обґрунтування наявності об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін та без надання відповідних доказів, вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ :
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №750/6370/19.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №750/6370/19.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №750/6370/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в особі житлової комісії військової частини НОМЕР_2про скасування протоколу і зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська М.В. Білак
