ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2023 року
м. Київ
справа №816/439/17
адміністративне провадження № К/9901/35240/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/439/17
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Територіальне управління Держпраці у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді - Єресько Л.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Чалого І.С., суддів - П`янової Я.В., Зеленського В.В.),
у с т а н о в и в :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (далі по тексту - відповідач), у якому просив суд:
- скасувати постанову від 07.03.2017 № 16-01-268/193-132 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 3 200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не погоджується з висновками позапланової перевірки відповідача, що відображені в акті від 23.02.2017 №16-01-268/193 та зазначала, що нею не було допущено порушень законодавства про охорону праці відносно працівника ОСОБА_2 . Пояснювала, що вона навпаки проявила увагу та турботу стосовно названого працівника, надавши останній через виключні обставини неоплачувану відпустку на строк 22 календарних днів, про який вона просила. Зауважувала, що надання відпустки працівникові без збереження заробітної плати за його бажанням не може вважатися порушенням держаних гарантій права свободи на відпустки, а висновки про порушення позивачем вимог трудового законодавства зроблені відповідачем на підставі довільного трактування вимог законодавства України.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
2. 30 травня 2017 року Полтавський окружний адміністративний суд вирішив:
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07.03.2017 № 16-01-268/193-132, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 200, 00 грн.
Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39777136) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень нуль копійок).
3. Задовольняючи позовну вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що грубим порушенням законодавства про працю можна розцінити примусове відправлення працівника в означену відпустку, а не будь-яке формальне порушення закону, яке не призвело до порушення прав працівника, а навпаки сприяло підвищенню його соціального захисту. В аналізованому випадку перевіркою не встановлено примусового відправлення ФОП ОСОБА_1 працівника ОСОБА_2 у відпустку без збереження заробітної плати у примусовому порядку. Тож навряд чи можна говорити про порушення трудових прав працівника. Свої права як роботодавця позивач також явно не вважає порушеними.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку застосував суто формальний підхід у питанні притягнення позивача до відповідальності та використав свої владні управлінські функції без легітимної мети, тобто з використанням своїх повноважень не з тією метою, з якою вони надані.
Відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення не враховано всі обставини, які мали бути взяті ним до уваги для об`єктивного вирішення ситуації, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Управлінням також не доведено, що вони у спірному випадку діяли добросовісно та розумно, тобто із щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, а здійснюючи адміністративне провадження керувалися законами логіки і здоровим глуздом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4. 03 серпня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року по справі № 816/439/17 залишити без змін.
5. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 11 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління Держпраці у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що відповідно до положень статті 84 Кодексу законів про працю України та статті 26 Закону України «Про відпустки» тривалість відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами працівнику може надаватися на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Разом з тим, відповідно до наказу від 09.11.2016 № 5 позивачем надана ОСОБА_2 відпустка без збереження заробітної плати у зв`язку із сімейними обставинами тривалістю 22 календарних дня з 09.11.2016 по 30.11.2016 (на підставі заяви ОСОБА_2 від 09.11.2016).
З огляду на зазначене відповідач вважає, надання відпустки без збереження заробітної плати більшої тривалості, ніж передбачено законодавством, є порушенням законодавства про працю.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року.
8. 06 березня 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
9. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року визначено склад колегії суддів: Гімон М.М. (головуючий суддя), Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 18.06.2019 № 751/0/78-19, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
Верховний суд ухвалою від 13 лютого 2023 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 14 лютого 2023 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2017 Управлінням Держпраці у Полтавській області отримано повідомлення Пенсійного фонду України у Полтавській області від 27.01.2017 № 2757/10-32, яким відповідно до статті 35 Закону України "Про оплату праці", статей 12-14 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та з метою запобігання "тіньової" зайнятості та виплати доходів без сплати належних сум внесків та на виконання Плану заходів щодо координації дій по виявленню неоформлених працівників надано перелік страхувальників, по яких у застрахованих осіб відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки").
Департаментом з питань праці Держпраці України на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій Держпраці та ДФС по виявленню фактів використання праці неоформлених працівників листом від 22.07.2016 № 7738/4/4-1-ДП-16 доручено керівникам Головних управлінь (Управлінь) Держпраці в областях забезпечити своєчасне реагування на інформацію, що надається органами ПФУ про факти, зокрема, надання відпусток без збереження заробітної плати. Цим листом надано згоду на проведення позапланових перевірок за інформацією ПФУ та встановлено щомісячну звітність про результати таких перевірок.
У період з 08.02.2017 по 23.02.2017 Управлінням Держпраці у Полтавській області проведено позапланову перевірку ФОП ОСОБА_3 на підставі вищевказаного повідомлення ПФУ 27.01.2017 № 2757/10-32 та за наявності загальної згоди Департаменту з питань праці Держпраці України на проведення позапланових перевірок за інформацією ПФУ.
За результатами перевірки складений акт від 23.02.2017 № 16-01-268/193-157, один примірник якого ФОП ОСОБА_1 отримала 23.02.2017, про що свідчить особистий підпис позивача.
Перевіркою виявлено порушення, зокрема, вимог статті 84 Кодексу законів про працю України, та статті 26 Закону України «Про відпустки» щодо тривалості відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами наданої працівнику перевищує 15 календарних днів на рік. Так відповідно до наказу від 09.11.2016 № 5 ОСОБА_2 надана відпустка без збереження заробітної плати у зв`язку із сімейними обставинами тривалістю 22 календарних дня з 09.11.2016 по 30.11.2016 (на підставі заяви ОСОБА_2 від 09.11.2016).
23.02.2017 перевіряючим інспектором Матірною Н.В. на підставі підпункту 50 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 № 96, видано ФОП ОСОБА_1 припис № 16-01-268/193-157, яким останній приписано дотримуватися в подальшому вимог частини другої статті 84 КЗпП України та статті 26 Закону № 504.
Листом Управління від 27.02.2017 № 02-12/1003 позивача проінформовано про розгляд справи щодо накладення штрафу, який ФОП ОСОБА_1 отримала та була присутня під час розгляду даної справи.
За наслідками розгляду висновків акту позапланової перевірки від 23.02.2017 № 16-01-268/193-157, яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 частини другої статті 84 КЗпП України та статті 26 Закону № 504, керуючись підпунктом 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 № 96, та на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 3200 грн., про що начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербаком С.Л. винесено постанову від 07.03.2017 № 16-01-268/193-132.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V).
Так, приписами статті першої Закону № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (надалі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
В силу положень підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Відповідно до пункту 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, а відтак має повноваження здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю.
Статтею першою Закону № 877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Підстави для здійснення позапланових заходів закріпленні статтею шість Закону № 877-V.
13. Відповідно до преамбули Кодексу законів про працю України цей Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Так, статтею 84 Кодексу законів про працю України встановлений порядок надання відпустки без збереження заробітної плати.
У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати (абзац перший вказаної статті).
Згідно положень абзацу другого статті 84 Кодексу законів про працю України за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначаються Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (із змінами та доповненнями, чинними на момент виникнення спірних правовідносин).
14. Відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;
3-1) матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;
4) учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.
За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;
18) працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
15. Статтею 26 Закону України "Про відпустки" передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
З аналізу наведених норм убачається, що трудовим законодавством передбачене надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: 1) відпусток, наданих працівникам у силу суб`єктивного права, яке належить їм за законом; 2) відпусток без збереження заробітної плати, наданих за погодженням сторін.
Так, абзацом другим статті 84 Кодексу законів про працю та статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачена можливість отримання працівником (за його ініціативою) відпустки без збереження заробітної плати тривалістю не більше 15 календарних днів на рік за наявності у нього сімейних обставин або інших причин для її надання за обумовленою угодою з роботодавцем.
16. Судами попередніх інстанцій при задоволенні позовних вимог зроблено акцент на тому, що у листі Міністерства соціальної політики у від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13 «Про надання роз`яснення» зазначено, що відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов`язковому порядку (стаття 25 Закону), та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (стаття 26 Закону) надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця.
Тобто примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку має бути притягнено до відповідальності.
З огляду на те, що в даному випадку перевіркою не було встановлено відправлення ФОП ОСОБА_1 працівника ОСОБА_2 у відпустку без збереження заробітної плати у примусовому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що трудові права працівника не були порушенні то і підстав для притягнення позивача до відповідальності не має.
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що винятки щодо застосування (дії) статті 84 Кодексу законів про працю та статті 26 Закону України «Про відпустки» у трудових відносинах визначені пунктом 9 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Так, вказаним пунктом визначено, що керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.
Надано право керівникам зазначених органів у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.
Установлено, що під час здійснення органами виконавчої влади та іншими державними органами цих заходів: положення статті 26 Закону України "Про відпустки" та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються.
17. Водночас, як вже зазначалося, під час перевірки ФОП ОСОБА_1 , працівниками відповідача було встановлено, що позивачем на підставі наказу від 09.11.2016 № 5 надана ОСОБА_2 відпустка без збереження заробітної плати у зв`язку із сімейними обставинами тривалістю 22 календарних дня з 09.11.2016 по 30.11.2016 (на підставі заяви ОСОБА_2 від 09.11.2016).
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що винятки застовування положень статті 26 Закону України "Про відпустки" та статті 84 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на трудові відносини які виникли між позивачем та працівником ОСОБА_2 .
Таким чином, діючим законодавством на час спірних правовідносин, умов за яких позивач мав право надати даний вид відпустки (у зв`язку із сімейними обставинами) у розмірі більшому ніж 15 календарних днів на рік, не встановлено.
Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами законодавства чинними на час спірних відносин, не ставилось у залежність від бажання працівника отримати зазначений вид відпустки, кількість можливих отриманих днів такої відпуски.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ФОП ОСОБА_1 надавши ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку із сімейними обставинами тривалістю 22 календарних дня діяла поза межами діючого трудового законодавства.
18. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовується матеріалами справи, позивача притягнуто до відповідальності на підставі абзацу восьмого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Згідно частини першої зазначеної статті посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 1-7 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
Абзацом восьмим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
З аналізу положень статті 265 Кодексу законів про працю України убачається, що чинним законодавством передбачено, що штрафні санкції є мірою відповідальності суб`єкта господарювання за порушення норм трудового законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Відповідальність обумовлюється винністю зазначених осіб у порушенні норм вказаного та невиконанні або неналежному виконанні покладених на них обов`язків.
Таким чином, враховуючи допущення позивачем порушення норм трудового законодавства, колегія суддів дійшла висновку про законність прийнятої відповідачем постанови від 07.03.2017 № 16-01-268/193-132 про накладення штрафу у розмірі 3 200,00 грн.
19. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Територіального управління Держпраці у Полтавській області - задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року у справі № 816/439/17 - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Стрелець Т. Г.
Судді Стеценко С. Г.
Тацій Л. В.
