УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 405/3360/17
провадження № 61-6918ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кропивницька міська рада,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кропивницька міська рада, про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кропивницька міська рада, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 25 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі по 454 грн з кожного.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді сплати орендної плати за земельну ділянку скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 777,94 грн орендної плати за землю.
Рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінено і стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року у цій справі; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору; касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Заявнику необхідно було подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України; докази сплати судового збору у розмірі 16 000 грн.
8 серпня 2022 року до касаційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору, в якій заявник просив звільнити його від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 8 листопада 2022 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року.
28 листопада 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла виправлена касаційна скарга на виконання вимог ухвали від 15 серпня 2022 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року
у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 360/723/16-ц (провадження № 61-22702сво18), у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц (провадження № 61-21960св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, зокрема, визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 263 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказано про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Вивчивши зміст касаційної скарги у новій редакції, касаційний суд доходить висновку про відсутність у ній належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції в частині залишеній без змін апеляційним судом та постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Ленінський районний суд міста Кіровограда виходив з доведеності позивачем факту завдання йому моральної шкоди відповідачами. З урахуванням принципів розумності та справедливості суд вважав достатнім розмір відшкодування у розмірі 25 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції вказав про безпідставність та недоведеність позовних вимог.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував обсягу моральних страждань позивача, їх характеру та ступеню вини відповідачів.
Тому Кропивницький апеляційний суд вважав за необхідне збільшити суму відшкодування моральної шкоди з 25 000 грн до 50 000 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків у вигляді сплаченої позивачем орендної плати за землю, на якій забудовані, а згодом частково зруйновані, сходи, які ведуть до входу в його офісну частину квартири, апеляційний суд вказав, що у позивача виникло право вимагати від відповідачів виконання зобов`язання - сплати коштів
у розмірі 1 777,94 грн за користування земельною ділянкою.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц:
- визнано незаконним та скасовано рішення № 692 від 14 серпня 2012 року виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про переведення квартири АДРЕСА_1 до категорії нежитлових;
- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у користуванні східцями до квартири АДРЕСА_2 ;
- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_2 та привести у первинний придатний до використання стан;
- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати східці до квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати двері
з квартири АДРЕСА_1 та встановити вікно.
Ленінським районним судом міста Кіровограда видано виконавчі листи, які стягувачем пред`явлено до виконання.
24 липня 2015 року відкрито виконавчі провадження № 481998821, № 48198757, № 481990001, № 48198931.
Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові також вказано, що у справі № 405/11641/13-ц апеляційним судом Кіровоградської області встановлено наступні обставини:
- відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2000 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , в якій проживає разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 ;
- рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 757
від 15 червня 2011 року «Про переведення частини житлової квартири до категорії нежитлових та надання дозволу на реконструкцію» частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , за його клопотанням переведено до категорії нежитлових, надано власнику дозвіл на реконструкцію частини житлової квартири під офіс з влаштуванням окремого входу з АДРЕСА_3 та на складення проєкту відведення земельної ділянки на площі 0,002 га в оренду для розміщення офісу на АДРЕСА_3 ;
- 21 серпня 2001 року Кіровоградською міською радою ухвалено рішення № 1134 «Про надання, вилучення, оформлення, користування земельними ділянками», відповідно до якого вирішено надати ОСОБА_1 в оренду строком на 10 років за рахунок земель міської ради земельну ділянку площею 0,002 га на АДРЕСА_4 для розміщення офісу юридичної практики «Звернення до Євросуду». На підставі даного рішення 23 грудня 2002 року виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , який зареєстрований в книзі державної реєстрації договорів на землю 23 грудня 2002 року № 492. Частину житлової квартири № 17 , площею 12,01 кв.м переведено під кабінет юридичної практики з влаштуванням окремого виходу на АДРЕСА_3 ;
- Управлінням містобудування та архітектури, екології та земельних відносин в місті Кіровограді розроблено архітектурно-планувальне завдання, згідно з яким передбачена вимога необхідності прив`язування входу до кабінету, з існуючим на той час фасадом будинку, входу до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Замовлено та виготовлено проєкт та надано дозвіл на ведення будівельних робіт № 73 від 3 жовтня 2011 року та на підставі дозвільних документів побудовані східці;
- східці біля квартири ОСОБА_1 внесені в план і не є самовільно збудованими;
- відповідно до договору дарування квартири від 8 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тітаренко Н. В., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у власність у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 ;
- рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради
від 14 серпня 2012 року № 692 квартира АДРЕСА_1 переведена до категорії нежитлових під розміщення офісу;
- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено будівельні роботи з влаштування виходу шляхом демонтажу підвіконного простору зовнішньої стіни будинку, які виконано на підставі дозволу від 22 серпня 2013 року № 2386, виданого Управлінням містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради;
- приміщення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та приміщення ОСОБА_1 розташовані поруч, мають спільну стіну, а вхід до приміщення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ними влаштований безпосередньо над східцями ОСОБА_1 без його згоди;
- рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 28 січня 2015 року у справі № 22-ц/781/50/15, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, скасовано рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 жовтня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов прокурора міста Кіровограда до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково і:
визнано недійсними пункти 1, 3, 4, 5, 6 рішення Кіровоградської міської ради від 20 листопада 2013 року № 2602 «Про передачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_3 »;
визнано недійсним договір оренди землі від 26 листопада 2013 року № 43, укладений Кіровоградською міською радою та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 листопада 2013, номер запису 3588203;
зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути Кіровоградській міській раді земельну ділянку на АДРЕСА_3 загальною площею 0,0064 га, кадастровий номер3510100000:28:185:0030, у придатному для її використання стані.
Кропивницьким апеляційним судом також встановлено, що рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року
у справі № 405/11641/13-ц не виконано.
Крім того, судом встановлено, що висновком експерта-психолога
від 1 березня 2021 року № 22-ПС існує безпосередній зв`язок між поточним станом здоров`я ОСОБА_1 та емоційними, соціально-психологічними змінами його особистості, що виникли й розвилися внаслідок досліджуваної ситуації. Проте виявлені відхилення у психологічному стані ОСОБА_1 не порушують критичною мірою його соціальну адаптацію, знаходяться у межах соціально адаптованої поведінки та не утворюють особистісних розладів, несумісних із перебуванням у соціумі. У ситуації, що піддано експертному дослідженню, має місце спричинення психологічних страждань (моральної шкоди) ОСОБА_1 , яка виражається пролонгованими у часі наслідками, пов`язаними із постійною актуалізацією спогадів відносно отриманих психологічних страждань (моральної травми), викликаних порушенням права впродовж 2013-2020 років та його наслідки, у тому числі невиконання судового рішення ОСОБА_2 з 2015 року.
Висновком експерта визначено розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання, який становить 30,375 мінімальних заробітних плат.
Також апеляційним судом встановлено, що 23 грудня 2002 року виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки № 203. Вказаний договір укладено на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації, тому він припинив свою дію 23 грудня 2007 року, тобто за спливом строку, на який його укладено.
Після закінчення строку дії договору оренди, земельну ділянку у ОСОБА_1 не вилучено, на ній продовжують знаходитися сходи, прибудовані до квартири позивача, які частково зруйновані відповідачами.
З наявних у матеріалах справи квитанцій від 27 січня 2014 року на суму 304,56 грн, від 4 березня 2014 року на суму 380,40 грн, від 10 березня 2016 року на суму 545,16 грн, від 1 березня 2017 року на суму 547,82 грн апеляційним судом встановлено, що впродовж 2014-2017 років ОСОБА_1 сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 1 777,94 грн.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Встановивши, що у ОСОБА_1 виникло право вимагати від відповідачів виконання зобов`язання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову і відшкодування позивачу 1 777,94 грн майнової шкоди.
Крім того, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано врахував принцип розумності та справедливості, і збільшив суму відшкодування моральної шкоди з 25 000 грн до 50 000 грн.
Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 360/723/16-ц (провадження № 61-22702сво18), у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц (провадження № 61-21960св18), відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 405/3360/17. Судами попередніх інстанцій у зазначених справах судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Підставою касаційного оскарження рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року заявник визначає недослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Проте такі посилання заявника як на підставу касаційного оскарження судових рішень не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені
пунктами 1, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, є необґрунтованими (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції, є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кропивницька міська рада, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
